ри…
44) Не краща ситуація з иньшими модними "мистецтвами". Оминемо питання, чому так легко в омріяній Eвропі всяке бридке починання завойовує узаконений статус "попсу". Скажімо, псування стін в туалетах не перестане бути звичайною дряпнею, навіть якщо його і оголосити "мистецтвом" graffiti – так само, як і розприскування фарби по мурах будинків. Але українські майстри шкрябанини додають бруду ще і до лексики: виявляється, існують в мистецтві graffiti різні школи та стилі, саме: Old Style і New Style, New School (радіорозвідка "З тими, кому за двадцять" 20го березня 2000го року). Мені не відомі медикопсихіятричні терміни, якими можна‑би окреслити ментальний стан людини, котра, замість сказати "старий стиль" вимовляє українською мовою "олд стайл", або тренд замість керунок чи напрям в моді (радіо, 13го жовтня 2001го ) року. Але окреслення подібної хвороби мало‑б існувати, бо вона поширюється епідеміє-подібно.
45) Діма Табачник учить публіку вимовляти нові дуже "інтеліґентні" слова: "іміджмейкери і райтери", далі ласкаво додаючи: "ті, що пишуть виступи". Чому‑ж не висловитись прямо полюдськи: "пископрави та лжеписаки". Чи кожна домогосподиня має обов'язок буть аж так освіченою, аби зауважити ріжницю між райтаром (rajtar – спольщена вимова німецького Reiter – вершник, кінний солдат польського війська зразка 1648го року) і райтером (англ. writer – письменник, писака, борзописець). Можна розуміти Діму Табачника – він щиро переконаний у недолугості української мови. Але як розуміти нашу з Вами мовчанку, відсутність найменшої публічної реакції на подібні інтерівські знущання? Чи слід після цього дивуватися, що коментатор телевізії, нутром відчуваючи несамодостатній (хоч і "державний") статус української мови, після виразу "блискавичне (миттєве) інтерв'ю" прямо-таки не може стриматися, щоб запопадливо не повторити для кращого розуміння з'інтернаціоналізованим обивателем: flash interview. О непорушна меншевартосте! Навіть вода, що точить камінь, безсила змити твій сморід.
Ексгибиційонізм самозакоханої меншевартости
46) Під гаслом "осучаснення" нищити добре старе і питомо-традиційне – цей большевицький винахід з великим успіхом використовують, на жаль, не лише "інтернаціоналізатори", але і певні кола "патріотів"-американізаторів. Цьому ділу добре прислуговується малописьменний український урядовець, який сприймає незрозумілу абракадабру як щось святе. З одного боку, для нього характерною є назадкуватість, яку легко помітити в службовій лексиці: "напрямок" – це щоб начальник, бува не злякався, що у підлеглого може бути якийсь НАПРЯМ самостійної волі чи думки; "призупинити" – це щоб злодій в законі мав певність, що ніхто по-справжньому не має наміру ані стримувати, ні припиняти, ні спиняти, ні зупиняти його злочинної діяльности – мені при слові призупинити уявляється картина високопоставленого чиновника з приспущеними штанами, спадання яких він однією рукою призупинив. В рідній Галичині також люблять похизуватися пересадною кількістю зайвих, нічого не означаючих суфіксів (наростків), нанизаних попереду сутністного кореня (первня) задля псевдо-"інтеліґентного" звучання: "центр зайнятости перенавчає." Невже це‑би була ознака простюхівства, якби від неозначеної форми дієслова перевчити, перевчати взяти та й утворити третю особу однини: перевчає? Часто "інтеліґентне" звучання призначене для того, щоб, вимовивши яке слово, нічого, по суті, не ствердити…
47) Мимо описаної вище назадкуватої нерішучости в лексиці, є одна сила, здатна вдихнути в урядовця почуття героїчної значимости. Сила ця навпростець походить від маґії іноземного лексикону влади: муніципальна міліція (міська варта, сторожа); департаменти (відділи); народний депутат (посол, радник, райця, народний заступник); МЕР, ГУБЕРНАТОР, СПІКЕР – то´му чи иньшому нащадкови учорашнього підкарпатського чи волинянського лайняра (це не образа, лиш ентомологічна назва), а нині – одному з отців-засновників нової галицької патріотичної "інтеліґенції" – чомусь особливо імпонують подібні звання, запозичені з лексикону ро´сийського владного истеблішменту. Щось в тім є. З великим розчаруванням почув я звертання "ґубернатори" (замість "намісники" або "обласні керівники") з уст Першого Міністра[36], до якого у мене, треба признати, добрий кусень симпатії. Очевидячки, пересічний Українець, навіть вчений (як і Москаль-чиновник, відомий своїм преклонением перед западом – колись німецьким, тепер – американським), вище голови (себто совкової психології) не стрибне… Зрештою, годі встояти проти пошесті лінґвістичного відступництва, яка охопила достойні Вищі Кола, почавши від Адміністрації: напевне, одразу засміяли‑б дивака, який‑би насмілився запропонувати замість омріяної "Палати реґіонів" щось на зразок "Ради країв" чи "Земської залі". "Поступ" від 11го липня 2000го року саме так і пише: регіони через букву "г", але це є зовсім не те, на що натякають звукові асоціяції: в "Палаті регіонів" будуть радитись, а не ригати (вертати). А ще – до цього часу дивуюсь, яким чудом Iнтер проґавив запровадження "гривні" замість "українського долара" чи шекеля.
48) Дивує поспіх, з яким вулицям русинського Львова присвоїли імена Американців (зовсім не рутенського походження): Юрка Мийка (псевдо Washington) і Оверка (Оврама) Кряж-Крутобережного (псевдо Лінкольн – від Lindum в ґрафстві Lincolnshire, U.K.). Що за першим з них (Юрком) закріплений титул батька-засновника американської конституції і демократії – добре, але‑ж у нас є свій батько; що другий позволив Муринам офіційно плодити з білими дівками Мулатів – не так знов добре для Америки, але знову‑ж, для П'ємонту більш актуальними були і є зовсім иньші акценти в питаннях кровозмішення. Може бути, що міська влада свого часу не мала відваги позбавити доблесних защитніків Родіни їх сентиментальної пам'яті про славу давніх рассейских баталій та про заслуги їх болгарських братівкомуняк димитрових, – а повипендрюватися кортіло. Тому й вирішила заручитися підтримкою американського авторитету, мимохідь набравши очок у американських "інвесторів" за посередництвом дії шпортання середнім пальцем правої руки в широкому гузні американської демократії – за методою, що її винайшла Роксоляна Рогатинська під час перебування в султанському гаремі ("Житіє гаремноє", стор. 86та). Сюди‑ж віднесемо і таке психічне збочення, як вбирання міської варти у п'ятикутні кашкети американської міліції – а могли‑б буть і мазепинки… Хоча, при нинішній корупції та хамстві – хай уже міліція гуляє у ненависних совєтсько-ро´сийських мундирах. Я‑б навіть згодився, щоби тризубці з видних місць на мундирах познімати, – бо ганьба‑ж.
49) Одна приватна ілюзія. Моє дитяче захоплення Америкою, викликане несамовитою анти-американською пропаґандою зі сторони Совєтів у роках 50х, похитнулося з проголошенням "незалежности", а остаточно розвіялось, коли я довідався: а) про замовчування західним світом сталінських репресій (як тепер путінських проти Ічкерії); б) про іґнорування "вільним світом" жахливих відомостей щодо винищення Українців засобами голодомору, – задля звільнення місця під заселення Інтером; в) про "репатріяцію" Американцями і Англійцями українських біженців у 1945му році просто до лап НКВД; г) про те, як Черчілль три роки дурив українських партизан, що буде, мовляв, воювати Москаля.
50) Востаннє Америка "кинула" український на´рід 26го квітня 2001го року, коли впав уряд Ющенка. Та й про спільні з НАТО маневри на Чорному морі щось більше не чути…
51) Повернемось до назовництва. Відпочинкове містечко Трускавець, вочевидь завдяки частим пост-алкогольним візитам державних мужів, підвищило статус своєї гідности аж до висоти греко-німецької гібридної назви курортополіс, а весь оздоровчий КРАЙ отримав европеїдно-кримінальну назву рекреаційної ЗОНИ.
52) До якогось назадкуватого чванства належить аґрарний звичай кичитись другорядними і одноразово урваними оцінками з боку зовсім випадкових західних "авторитетів". Обласне радіо 8го листопада 2000го року: "Губернатор (!) побував на шахті, де ознайомився з новою технологією, цікавитись якою приїжджали навіть спеціалісти з Південної Африки." Додає така інформація до престижу Обласної Гувернантки?
53) Великий і справжній европеєць, Іван Франко, якому довелось пов'язати свою долю з галичанськими пігмеями, нині перекинувся‑б у могилі, якби вичитав напис "Каменяр Вест" на львівському патріотичному автобусі міжміського сполучення, який, очевидно, належить якійсь державно-приватній креатурі місцевих владно-"інтеліґентних" селюків при вулиці Роксоляни (Рогатинської–?), число 57.
54) Деякі експерименти пустої "вагомости" тягнуться іще від часів Радянської України. Місто Станіслав перейменували у Франківськ. Я не заперечую. Але совєтський чиновник з міркувань, для мене зовсім незрозумілих, дописав "Івано-". Щоб легше було вимовляти. Мені чомусь не вдається позбутися асоціяції з московськими містами ткаль Иваново, Орехово-Зуево… У Польщі маємо Ярослав, Володимир, в Україні – Київ, у Львові маємо Шевченківський район, бульвар Шевченка, вулицю Шевченка, але прізвище Франко, без Івана, нам, очевидно, нічого не говорить – ні в назві міста, ні району, ні вулиці. З якої причини?
55) Услід за доленосною новою "інтеліґенцією" цивілізується і її протеже – менеджери сільськогосподарського походження. Проста´, донедавна чиста і порядна молодичка б'є себе в груди перед камерами Львівської телевізії, гордо заявляючи, що вона є чимось аж таким особливим, як ексклюзивний дистрибутор (виключний розповсюджувач), а її товаришка є ділером (малося‑б писати дилер – ділок, торговець, ді