ські ліки, до яких немає наліпок на ро´сийській мові. Тому галицькі "патріоти" друкують ро´сийськомовну документацію, наліпки та приписи до вжитку (двомовні їм друкувати ліньки) – та й продають, як до Ро´сії, так і в Україні. Пояснюють свою лінь економічною скрутою, самі захаращують львівські хідники лімузинами на постої, а нам радять чекати на ліпші часи аж сорок років. Бідака Іван Франко спалив‑би свого Мойсея, якби міг передбачити особливості пропаґандистської сили своєї поеми в устах п'ємонтських брехунів. Зрештою, четверту частину "сроку" (10ть років) ми вже відбули, – і так виглядає, що без скутку. В Україні, як і в Ро´сії, теж діють якісьтам правила щодо мови товарних наліпок та ужиткових інструкцій, але, як видно, правила ці не поширюються на "второй родной язык"… Ну добре, галицькі москвофіли ніколи не уважали "русский язык" за чужий. Але‑ж від Мадярів можна вимагати, щоби вони писали "необхідний" замість "есцецни…" – тьху!
38) Повернімось, однак, до самовідданого просвітництва через національну радіомережу. Якийсь-там змагун ("спортсмен") вийшов до кола ("турніру") серії masters – колись ми вчились вимовляти "майстер", нині перевчаємось на "мастерс". У висиланні про Шарля Азнавура диктор не в стані відважитись назвати того одним з прийнятих в Україні імен: співець, бард, співа´ка, куплетист, пісняр, французький кобзар, перебендя, зрештою. Ні! Напівписьменна господиня пересічного домашнього вогнища мусить навчитися вимовляти "chansonnier"! Треба дякувати, що нас іще не переучують співака називати "chanteur". Переконаний, що нинішній молоді сподобається моя крута ідея: замість по-старому говорити "виконуємо пісні" будемо від нині казати "шантуєм синґи" (Украинец кацапських кровей вимовлятиме "сінґі"). Цей приклад повинен переконати Читача в тім, що висловлена мною вище пропозиція перекласти рештки українського слова на міжна´родню мову, почати всюди нею розмовляти і забути усі проблеми – зовсім не є неймовірно-ідіотичною для цього суспільства. Чом‑би нам не пересісти в трами, кари, вдома не витягати харчі з фрезерів, менажити в румі, дорміти в беді, манжати чіпси, поми та чикени, нуріркати свою бейбі милком? Читач може продовжити. Всі уже давно забули, що радіо можна слухати на хвилях довгих (низькі частоти) і хвилях коротких (високі частоти). А з другого боку, рідко який йолоп у навушниках зможе Вам пояснити, що´ то є AM і FM. Зате місцеві молодіжні радіостанції повторюють, як папуги: ФМ, ФМ, ФМ… (амплітудна і частотна модуляція, по нашому – обшир надкоротких хвиль, частотного тінювання).
39) Ось так підбираємось до другої катеґорії психолінґвістичних звихів, характерних для з'ідіотілого суспільства. Саме: первісна інфантильність[35], – яка є властива свіжовилупленим інтелектуальним зеленопупенкам медійно-компутерного світу, – породжує всепоглинаючу зарозумілість, безконечну у своїх пустих глибинах. Наснагою служить однобоке захоплення блискітками відходів західної медійної цивілізації. ("Медія" дуже влучно означає охоплююче життєве середовище, з якого не вибратись, без якого не жити, і яке не дозволяє незалежно мислити). В самій цивілізації є багато хорошого. Погане ось що: коли у Франції лексика, що стосується модерного мистецтва, музики, співів, літературних жанрів, поліґрафії, – все "попсове", "ро´кове", "струйне", все, що є "прикольного" та молодіжного, включно з цілісінькою мережею "Інтернету" – все є французьке, в Німеччині – німецьке, то в Україні… московське (в кращому (?) разі – американське)! I дуже часто пахне зовсім не ерудицією, а швидше безпідставною претензійністю інтелектуального дикуна на зорі безштанного дитинства.
40) Ось. Часопис "Поступ" 3го – 4го червня 2000го року поміщає "Фентезі" від Майкла. Я розумію, що fantasy – то є такий-собі літературний, в ширшому розумінні – митецький "штиль" для вар'ятів, який характеризується, зокрема, ексцентричністю та дивакуватою імпровізацією. Ще є fiction, яку поки-що по-старому продовжують називати усім зрозумілими словами "художня література". Як на мій смак, то Майкл нічого не втратив‑би, якби назвавсь Михасем, Михаськом, Міськом, а своє творіння обізвав одним з давно відомих слів: марево, марення, фантасмагорія, фанаберія, феєрія, чудасія, фата морґана, дивина, диво, дивовижа, кумедія, химера. У висиланні "Живий звук" "Новий канал" святкував свою річницю 15го березня 2001го року. Тарас Чубай був гостем, а заводіякою був якийсь Кацап. Цей заводіяка через кожних три речення випльовував слово чат. Чому дружня невимушена розмова в Інтернеті не може називатись балачкою (англ. chat)? Ну і сам Тарас впав у блуд: "дякую всім, хто нас дивиться (оглядає) – про цю помилку докладніше розповідалося на сторінці 131й. Показати все багатство звиродніло‑новомодної молодіжно‑естрадної лексики неможливо в об'ємі однієї книжки. Фактично, української мови вже не існує в цій області. І, звичайно, впроваджується такий "стиль" українськими патріотами. Хочу звернутись до радіо "Ініціятива" з двома запитаннями: 1. Чим назва лузер (loser) в "музичних перегонах" є влучнішою від назви невдаха? 2. Чому не можна було, в інтересах української мови, поширити добре старе значення терміну народні або народницькі мотиви для означення "фолькових мотивів"? (15го листопада 2001го року). Folk означає народний. Поляки кажуть ludowy. Молоді Українці "крутіші", чи просто хворі на клептоманію?
41) Багато виграв‑би (знову‑ж, в моєму приватному досить скромному розумінні) і журнал "ПіК" (червень 2000го року, спец. випуск) замінивши у тексті вивідки з Маркіяном Іващишином жарґонне "slogan" рідним і простим українським словом "гасло"; замінивши далеке від милозвучности і чуже для нашого вуха "дистрибютор" таким‑же довгим, але збудованим згідно з правилами РІДНОЇ мови, словом "розповсюджувач", а також вибравши замість короткого, але бридкого терміну "ді-джей" одну з цікавських РІДНИХ назв: крутько (сл. Грінченка), вертько, вертило, вертун, гарцюк, музи´ка, свірко, свіргун, грач (сл. Грінченка), грайняк, грайко´… До речі, якби люди, які впроваджують до України всілякі (часом і незлі) сучасні спокуси, хоч на пів-мізинця думали про НАЦІЮ (пуста надія!), то вони мали‑б шанс від самого початку назвати й таку вже вкорінену забаву, якою є дискотека, не менш "крутим" РІДНИМ словом: грімотня, грище, крутня´, крутілка, крутіж, крутило, крутливиця, крутливець, бавка… Цікаво, що мої однолітки не соромились вчащати на просто танці ("скачки") до клітки. I було їм люкс!
42) Питання, хто здурів першим – держава, молодь, "истеблішмент", тобто негідники, які керують ЦИМ суспільством, саме суспільство, чи тільки недовчена молодь, – таке питання колись комусь послужить для наукових розвідок на премію Нобля. Складність цього питання сьогодні можна одразу збагнути при першій‑же спробі дослідити, хто перший в Україні естрадну забаву, яка полягає в підвиванні під музику на очах в України, назвав прикметником середнього роду "караоке". Ця "караока" пропонує себе, де лиш не лінь: у кав'ярні, на майдані, на дискотеці, при барі… мало не в туалеті. У Львові – разом з якось Віолєтою (голубою, себто). По львівських вулицях спацерують живі афіші, що закликають відвідати "караоке шоу". Добре, що не клаповухе і зизооке. У Японців дещо иньша мелодика їхньої мови. Підозріваю, що для японського вуха "kara okesutora" звучить приблизно, як наше "пустограй". Одним словом, – супровід, "інструменталка", мелодія, акомпанемент, чиста гра, порожня музика (без лібретто). Щось на зразок "розфарбуй сам" тільки не для малюків, а для дорослих вар'ятів; таке-собі "підтягни сам", але не перед нянькою в дурдомі, чи медсестрою, а перед цілою Україною. Не слід бідкатись, що у нас іще не виросли професійні бавуни ("затєйнікі") для тупого народу. Ті, що є, прекрасно дають собі раду. Єдине, чого бракує – закону, який забороняв‑би лаятись чужими мовами перед широкою авдиторією.
43) Взагалі, сучасне "музикознавство" – то є ціла нова область, де українська мова категорично незастосовна: хіба можна собі уявити, що шануючий себе коментатор сучасної естрадної музики низійде до рівня колгоспносолов'їної, та пояснить віддаленим у сільській глухомані слухачам такого-собі висилання "Обрії" (25го лютого 2000го р.) – що´ це є за такий звір "мейн стрім" (main stream, основний напрям, звідти – "струя") у популярному жанрі, і як виглядають елементи дансовости (танцювального стилю) у попсовому репертуарі, складеному зі самих хі(и)тів (чубків, вершків – УТ2, "Моя справа"). Або таке: "під час саундчеку на співака зі стелі впала велика блискуча куля". Чи багато, як старших, так і зовсім молодих, слухачів зможуть перекласти sound check як контроль звучання або репетиція запису? Чи, може, простим людям зі середньою освітою не варто забагато знати і розуміти – нехай круті специ від европеїзації самі та по-своєму пишуть історію української культу