в стінах кожної, від найдрібнішої і до найвищої, установи. А не "зможе" відчути – одразу заяву "за власним бажанням мені на стіл!"… чи Ви лиш до своїх (за нацією, не за багатством) умієте в подібний спосіб говорити, пане Наміснику? Для панування українського потрібно небагато – всього лиш, щоб чим вище виліз по щаблях влади "патріот" – тим щоб менше дбав він про Его!
18) У Львові та області процвітає нечиста приватна комерція, яка супроводжується потоками тіньових грошей і владних впливів (як і всюди). Дійсний патріот на чолі Влади мав‑би за обов'язок перед Богом і Україною, живота не щадяще, сконтролювати ці канали таким чином, щоби русскоязычный рекет зостав знищений, а що в Незалежно-Правовій таки існує соціяльне замовлення на різного роду розбишак – то його має заступити рекет український. Навіть оунівці грабували банки у ворожому суспільному оточенні, і ніхто їм того не мав за зле тоді, і не має за зле нині (окрім ворогів України). Кожен власник кіоску з ро´сийською музикою повинен без викрутасів надійно фінансувати утримання двох кіосків з українською музикою. Кожен районний чиновник, що видав патент чужинцю або місцевому ділку з антиукраїнською репутацією, заробить струс мозку. Для цього не потрібно жодної законодавчої бази. Потрібно, щоб замість "патріотів" ми обирали просто Українців.
19) Купи кандидатів у найрізноманітніші депутати задурно розсилають дуже різмоманітні, але однаково облудні проклямації по домівках виборців. А що, коли "неформально" зобов'язати тих, що походять від найбагатших партій, для зрівняння можливостей, разом з проклямаціями з розхваленням себе самого ще й розсилати листки з пропаґандою української музики? Свідків Єгови можна було‑би зобов'язати приймати назад у населення свої знамениті брошури з винагородою: одна касета з музикою "Наші партизани" Чубая або запис "Львівських музик" за одну звернену брошуру. І так сказати: не будете слухатись – не поможе Вам ні Святий Боже, ні комітет від релігії, а "поможе" муніципальна (міська) міліція (варта)! Львів'яни одержують безкоштовно "Наше місто" і "Львів та львів'яни". Чи не прекрасний шанс для розвитку української лексики в галузі оголошень (тепер з дурного розуму стало модно казати: "реклами"). А насправді–то лексика там така, що очі ріже. Не сила змусити видавця до витрат на літературну цензуру, чи рекламодавці надто "круті", як на панство Владу? А що, якби кожен рекламодавець був неформально змушений фінансувати свою частку від затрат на безкоштовне розповсюдження, скажімо, "Світу дитини", чи чогось подібного, з тим, аби кожне маля напам'ять знало свою Присягу:
"Присягаєм рідну віру
Завжди визнавати, –
По-вкраїнськи говорити,
Молитись, співати"
20) Хтось волатиме про "свободу підприємництва", "фашистські замашки!" Автора… Але‑ж фашизм у нас давно існує, лиш не в той бік скерований, панове! Не так фашизм, як сваволя. Правда, не "націоналістична", а злодійкувато-продажницька, з елементами боязливо-егоїстичної малодушности, панство Владо!
21) І третя, остання в нашому переліку, річ, яку можна робити вже нині. Найти якісь кошти для складання поіменної "виробничої біоґрафії" совєтських посіпак. Несправедливо, що ми лиш про своїх найвищих керівників знаємо, як вони служили Окупанту. А хто відбив нирки Грицеві Чубаю? Це не є академічний інтерес, бо той‑же сучий син міг підпалити хату вже "незалежно-українського" кореспондента Бойка! Величезна і непоправна ілюзія здитинілих демократів – що комуняка збудує Україну, бо він є добрим фахівцем. Збудував‑би, якби на кожного такого дивився маузер… і тільки тоді! Володіючи потрібною соціо-політичною інформацією, можна віднайти і те місце, де лежить чарівна паличка, що всі потуги національного відродження в Галичині зводить нанівець. А заодно, і допомогти "патріотичній" міліції розкрити не одне вбивство на зразок, скажімо, готельної справи. Бо коли за Австрії місто, вулиці, та камениці належали трьом різним силам з відомого анекдота (засада врівноважуючого плюралізму), то в Незалежній, боюсь, той, кому належали камениці, дістав від Фонду держмайна і все інше (засада злагоджено-аграрного централізму). Аби перевести подібні соціяльні дослідження, непотрібними є додаткові повноваження. Досить мужности. При браку мужности жодні повноваження не допоможуть.
Солод лінґвістичної американізації
22) Явище інтернаціоналізації мови вимагає докладнішого дослідження. Тут є кілька причин. Хвора на відступництво совкова "інтеліґенція" нині цурається навіть звичних українських чи загально-слов'янських еквівалентів, які до цього часу традиційно заступали скапарену Німцями, Французами, Англійцями, а особливо – американськими Iнтерами греку чи латинь. Ця псевдо-латинь сьогодні возведена до ранґу божественної літургії, вартої всілякого поширення, наслідування і запровадження до вжитку з метою "окультурення" та "осучаснення" затурканого Українця. Пропаґуються оці інтеро-американізми нинішніми "національно-европезуючими" академіками, тими самими, які іще учора не володіли (бо не було меркантильної потреби) жодною чужою мовою з числа так нині популярних та любих "европейських". Чим більш "патріотична" вища школа, тим менше українських назв у її структурах. Повідкривалися факультети, коледжі, ліцеї, курси менеджменту замість народного господарства, просто господарки, або звичайної школи управління виробництвом. Інститути маркетінґу замість збуту, плянування і постачання; public relations замість громадських зв'язків (це в Інституті культури!). Діти вчаться на менеджерів, замість на управителів, і т. д.
Жалюгідна пиха державного анальфабета
23) Непереборне бажання надати ваги власній роздутій, але порожній "значимості" виливається в таку комедію, коли, скажімо, "художник" не дозволяє називати себе по-українськи – малярем[33], коли науково-популярний журнал "Світ науки" морочить читачеві голову резистентністю до антибіотиків (замість відпірности на трутку). Українське радіо надає час в етері для реклами лікарства проти артеріяльної гіпертензії (підвищення тиску), хоча заламання здоров'я при нападі тиску все‑ще по-старому називає гіпертонічним кризом, змушуючи, однак, читача здивовано задуматись, а відколи це іменник криза змінив свій рід на кацапський лад (кризис) Вода "Оболонь" поширює про себе чутки, наче‑б то вона є наділена радіопротекторними властивостями. За сам факт підміни українського терміну променево-захисні латинським – я‑б цеї води не пив. Навіть, якби вона дійсно була чудодійною. Просто бояв би‑м ся, що силою гріха потурання Інтернаціональній Загладі всього українського, зруйную таїну лічничої дії. До цього мож іще додати багато так‑же модних, як і пустих прикметників на зразок епатажний (пікантний, задиркуватий, ошелешуючий, приголомшливий, ошибаючий, запаморочливий, спантеличуючий, ошепульливий, шемінливий), поширених нині серед паразитної інтербогеми – "Сказки для взрослых", ТБ; гурт "Вакуум", радіо "Ера", 15го листопада 2000го року. Високі політики і, разом з тим, лінґвістичні лінюхи повторюють, один одного мавпуючи, иньший, ще більш ідіотичний, зате модний "термін" –"знаковість" (гляди ще сторінку 209). Нездорове прагнення бутафорної "значимости" характерне і для власне офіціозу самої "Держави-Неньки" – того, що заправляє глобально-"національними" державними заходами на зразок всеукраїнської забави у Джек Пот. Цей Пот (jackpot), який викликає в мене непереборні уринально-фекальні асоціяції з моїм другом дитинства ноцником (нічним горнцем, або‑ж chamber-pot по-"европейському"), виявляється, наділений гідністю головного виграшу національної (!) лотереї, яка, коли вже бути послідовним, мала‑би називатись по-жіночому: Jessie Potка, що не піддається перекладу в рамках цензури. Розігрується цей "grand pris" (куш, по-нашому), як і личить Поту, не у барабані, а в лототроні…
Дебілізація
24) Особливу огиду викликають подібного типу англомовні інтелектуальні "збагачення" (часто перекручені) в людини, котра у середній школі не прогулювала занять з іноземної мови. Скажімо, молодих "інтелектуалів" зазивають відвідати шоу (за´від, забаву, виставу), під час якої є можливість задурманитися різноманітними римейками (переробками) старих шляґерів та зануритися у світ рок-стилю (пардон, в екзистенцію) на території данс (себто, у країні танцю). Там чоловік ґарантовано забалдіє від кліпів (жодного зв'язку зі словом кліпати, швидше – утяти, витяти, викроїти; можна‑би сказати кавалки, мережки), які зайняли перші місця в чарті (так зветься карта, листок, діяґрама переможців). Ви зможете вибрати улюбленого Ді-Джея (це так зветься крутило від музики), який запропонує вашій підпитій увазі свій мікс (колись говорили калейдоскоп; не розумію, чому в наш дурнуватий час не кажуть blend – це теж є "мішанка"). Щойно перерахованої лінґвістичної облуди я навчився з газети "Високий замок", з відчиту про велике патріотичне свято "День П'є…монту", ще у 1999му році. З певністю, таке саме задоволення можна було почерпнути і в 2000му році – навіть після кумедних потуг міської Ради в напрямі "чистомовности". Далі. Для підтримання сил, під час гульбищ вам пропонують гам-гам…бурґери, чіз-бургери (канапки зі сиром) і гарячі гавкаючі ковбаски (доґи). Наймолодші дітлахи смакують екзотичне Happy meal (щасні, втішні поживи) від Macdonald, не здогадуючись, що під іноземною вивіскою ховається той‑же Москаль, в кращому разі – його український лакей, але зовсім не екзотичний американський way-of-life. Старші віком та розвинутіші інтелектуально міщани проводять вечори перед домашнім позиралом при розмові "з Ольгою", розмові, яка чомусь зветься talk-show. У цьому місці шановний Читач мав‑би вже остаточно дійти висновку (якого добродії від засобів масової інформації "душею" осягнули ще на зорі "незалежности"), – що "материнсько-солов'їна" ніяк не надається до середовища сучасно-ринкової наркотично-еротичної цивілізованої екзистенції: ні до справ гастрономічних, ні до музично-розривкових.
25) Нинішне захаращення української (як і ро´с