ї мови! Уявімо, що йдеться про німецьку і французьку мови. Хто у Франції дозволить, щоб диктори провадили висилання на німецький лад напів-французькою ламаною мовою? З німецьким акцентом. А в Україні все можна! Недавно мені довелось почути від амністованого Президентом молодого рецидивіста з дрогобицької 40ї зони: "Что такое Украина? Украина, это беспредел".
412) Українська мова – ще не санскрит. Учите ідіш, вивчаєте американський суржик – можете вивчити і правильну українську. Другим фальшивим оправданням є "всемогутня" недоторканність нікому не підлеглої реклями. Раз, що настирлива рекляма, як така, вже є порушенням людських прав глядача (котрі ми так шануємо). I ось чому: я хочу, щоб моя держава, задля якої я постійно недоїдаю, оберігала мене від гидоти. Думаю, що маю на це право. У Франції на загальнонаціональному каналі рекляма заборонена. По-друге, чому-це на реклямодавців не повинен розповсюджуватися закон про чистоту мови? Адже над иньшими виробниками та продавцями простягається караюча десниця служби санітарного нагляду чи сертифікації. Може, гнила солонина небезпечніша від прокаженої русизмами мови? Коли Українець згнив культурно, то який сенс його годувати свіжим салом? Третя шкідлива, але поширена "пересторога" стосується реакції "Сходу" на правильну українську мову. Мовляв, вибираймо слова, ближчі до "понятных", бо в противному разі на нас розсердяться. То це неправда. Коли мати на увазі щирого Кацапа, то йому байдуже, яку мову вивчати (краще сказати: НЕ вивчати, – при сучасній "жорсткості" урядових вимог). Те саме стосується і в пень змосковщеного землячка. Чи вивчати стопроцентово українську, чи на 25% змосковщену – однаково вивчаєш як щось нове, чуже, для декого вкрай неприємне, а ті 25% подібности до "общепонятного", навпаки, можуть ще й утруднити вивчення, внісши плутанину: де, нарешті, можна скалькувати з московської, а де таки не дозволяється? Коли‑ж говорити про Хохла, то певним є одне: не від галицького акценту Хохла нудить, а від галицької запопадливости. Східняк з цікавістю сприйме нове, навіть революційне, але з огидою відвернеться від усього такого, що попахкує запобігливим крутійством солом'яного патріотизму. Цього галицька "інтеліґенція" не розуміла ніколи, і са´ме ця козацька відрубна чистота нелюба для наших вічних середино-наполовинників. Сила імпонує завжди, навіть якщо це "лише" сила волі. Толєрантність імпонує лише в тому випадку, коли це толєрантність сильнішого в стосунку до слабого. У нас пропаґують иньшу, гидотну "толєрантність": упослідженого до свого кривдника, слабого до сильного, скромного до нахаби, обкраденого до злодія.
Вчена тупість
413) Найбільшу недовіру до можливостей рідної мови зустрічаємо, як не дивно, у людей вчених. Часом закрадається сумнів – а чи не є славнозвісний "патріотизм" галицької "інтеліґенції" всього-лиш звичайнісіньким американофільством (в кращому разі; полонофільством – в гіршому), замаскованим під москвофобію. Декотрі панове, такі сміливі в декляраціях політичної самостійности, нанівець тратять певність, як тільки мова заходить про самостійність лінґвістичну. Не лише тратять певність, але перетворюються, мимоволі, щоправда, у закостенілих прихильників накинутої Совєтами науково-технічної термінології, дурнуватого правопису, управлінсько-бюрократичної лексики, т. зв. "нормативної" мови. Глухим муром стоять різноманітні редакції, наче й досі відчувають подих "контролюючих" орґанів. Контролюючих від українськости, від навернення до властивої мови, від свободи скинути деформуюче-неприродний русифікуючий панцир. Не хочуть скинути. Звикли. Дописувач, автор, який намагається якось боротися зі совковою "нормативною" лексикою, в особі редактора (ясна річ, "патріота" – иньших в Галичині не є) часто наштовхується на свого завзятого противника. На жаль, не тільки в особі редактора. Українська "революція" не скинула кайданів з душі чиновника, урядовця, канцеляриста, не вдихнула творчої свободи і, тим більше, відваги у вишколений Совєтами, скалічений, позбавлений будь-якої самостійности лінгвістичний закуток його скам'янілого інтелекту. Скільки здивування, заперечень, недовіри, непевности, заздрісного сарказму або відкритого висміювання зазнає сміливець, що наважився вторгнутися у святі границі номенклятурної термінології, порушити інтелектуальну дрімоту трафаретної лексики пост-совкового чиновника. Спробуйте подати своєму начальникові на підпис, скажімо, "Довірення" замість "Довіреності", "Подання" замість "Заяви" (на "Заяву" Чехи кажуть "Жадання"), "Звідомлення", "Виказ" замість "Вєдомості", "Спис" замість "Списку"… побачите, що буде. Напівписьменна, але на 100% самовпевнена секретарка спочатку корчить міни, зауваживши свіжу і незрозумілу для її радянсько-університетської голови мову, а далі береться нахабно вчити вас канцелярської мови. Лінґвістична тупість такої секретарки поступається своєю всеосяжністю хіба що мовному ідіотизму її високого начальника. Одного разу суддя районного суду звинуватив мене в тім, що я погрожував Високому Суду, – саме у такий спосіб "зрозумівши" мою усну заяву про деякі "застереження" з мого боку. Совковим мізкам не збагнути, що в лю´дській термінології "застереження" означає "резерва", сиріч зауваження, умова, передумова, але аж ніяк не "пересторогу" чи попередження. До питання так званого лінґвістичного яничарства ми ще повернемось.[32]
Совковий націонал-каламар
414) Голова обласної ради, корінний галичанин, дисидент і націоналіст, на 99% переймає мову свого попередника: запроданця, комуняки і бюрократа. I ось з-за трибуни "Першого демократичного" лунає: "до нас поступили (надійшли) слідуючі документи…" Повною зневагою до особи слухача і нехтуванням усякою пристойністю звучить в устах доповідача вислів на кшталт "…розпорядженням від нуль п'ятого нуль дев'ятого вмінюється (ставиться) в обов'язок…" Невже у родинному колі цей бюрократ теж оголошує дружині та дітям, що вони відбувають (чи відправляються?) на курорт, скажімо, "нуль третього нуль сьомого поточного календарного року"? А слухачі в залі засідань – це вже не люди? Їх поважати не потрібно? А показати, що сам доповідач свідомий того, що´ це є таке "нуль п'ятого нуль дев'ятого", показати, що він має в голові мізки і ними ДУМАЄ, коли відкриває рота, а не тарабанить непотріб – цього не слід показувати? А проста естетика добре вихованого джентльмена не обов'язкова для українського урядовця? Не відстає і коментатор радіо: "…ліцензія від двадцять третього нуль другого…" – що, слухач радіо іще людина, чи вже перетворився ув обчислювальну машину? Диктор, коли тарабанить написане, може і не є в стані одразу перекласти "нуль другого" на людську мову, тим паче, що нашого диктора цікавлять зароблені гроші, а не те, чи слухач устигне второпати і запам'ятати дату якоїсь-там ліцензії. То пощо взагалі щось подібного вносити до передачі? А найкраще, щоби недоумок, який пише текст для диктора, потрудився перевести деякі розрахунки, і виразити число "нуль другого" словом – назвою відповідного місяця. Розрахунки, очевидно, непрості, і займуть шмат часу в людини, яка не вміє назв українських місяців. У дитинстві, коли мене хотіли сильно настрашити, батько говорив приблизно таке: я тебе так "виперу", що ро´сийські місяці запам'ятаєш. Для Кацапа, підозріваю, така сама проблема з українськими місяцями. Другим характерним прикладом зневаги до слухача є називання чисел з десятковими знаками: "російська армія налічує один і дві десятих мільйона солдат і буде скорочена на триста тисяч" (новини національної радіоточки, 9го вересня 2000го року). Пересічна домогосподарка знає слово "мільйон", і з певними зусиллями зможе уявити собі, що то є триста тисяч; але сумніваюся, чи їй вдасться, не відстаючи від скоромовки диктора, швиденько відняти в пам'яті від 1,2 млн. число 300 тис. От якби диктор не полінився сказати "мільйон двісті тисяч"…
415) Чиновник забуває, що людство розвивається для тієї мети, аби колективним розумом упізнати Божественну красу. А краса – в різноманітності та порушенні симетрії (досконалости). Тобто, краса спирається на присутність елементів "недосконалости" в матеріальному образі Божественного (досконало-ідеального) шкіцу. Тих самих "недосконалостей", сама можливість, навіть необхідність існування яких передбачена в Божественному Задумі. Тому так важко наблизити створені машиною форми до форм життя, – що машина мислить трафаретно, яким багатим не був‑би цей трафарет. Гляньте на квітку, на своє тіло (якщо ви чоловік – можете оглядати жіноче тіло), погортайте словник живої мови – ви переконаєтесь, що завжди знайдете щось такого, чого бракуватиме навіть в найдосконалішій копії, створеній за логікою машини. Так от, тупий чиновник про це не думає, йому усе і завжди має бути "однаковим", нехай навіть і бридким, тільки‑б його улюблений машиновий мізківник зміг "автоматизувати" обробку бази даних. Чиновник живе не для людства, він живе для машини, і він прагне ціле те людство теж перетворити у придаток до машини. Тому, між иньшим, нас змушують перетравлювати такі задурманюючі мозок дебілізми, як, скажімо, "вогнегасник хімічний пінний" замість "хімічно-пінний вогнегасник"; "фургони автомобільні замість "фіри до автів" – радіо-оголошення, 13го листопада 2000го року, 1245; "одіяло стьогане" замість "стібана ков(л)дра"; "свічки парафінові декоративні" (оце вже зовсім задом наперед написано!) – "Поступ", 2го червня 2000го року разом з ВАТ "Галичина"; "труби каналізаційні з ПВХ" (може, каналізаційні труби з полівінілхлориду?); "колонка газова" – це так 23го червня 2000го року нас учила назадгузь читати газета "Наше місто"; "Паска святкова", замість "святкова паска" – книга "Закарпатські печива". Чому українські броварні продукують "пиво світле" або "пиво темне берегівське бархатне" замість темного оксамитного пива? Чому ВАТ "Калузький харчовик" годує народ "арахісом соленим" замість соленими горішками? Очевидно, якомусь каламарному недоуку не смакує "ясне пиво" (говоримо "ясно-жовтий", а не "світло-жовтий"; "ясен коро