Ти сяєш в мені, й водноча́с так далеко…
Відкину турботи і вирушу степом –
Відчую, як ти мене зв'язуєш з небом.
04.04.24
* * *
Хай буде радісним цей день,
Пташиних сповнений пісень,
Землі п'янкого аромату,
Благословенних дум крилатих…
Хай буде сонце й почуття,
І світла мить, і ти, і я!
07.03.25
* * *
Завдячую Богу за кожну хвилину,
В нескореній, вільній, святій Україні!
За пісню полів і сонячне літо,
За груші медові і небо над житом…
За мамину ласку, за посмішку сина,
І таткову мудрість, і щастя родинне,
За мрії нестримні й від милого квіти…
За те, що душа так жадає любити.
22.08.25
Земному Ангелу
Як за́тишно, що є на світі хтось,
Хто бачить у тобі завітне сяйво.
І хвилі… і чуттів мрійливу брость…
Як затишно, що є на світі хтось –
З ким оживаєш... й плинеш далі знову…
І справджується те, що не збулось…
Для когось, як промінчик твоє слово.
Як затишно, що є на світі хтось,
Хто втішно скаже, хоч усе минає:
– Я хочу, щоб тобі усе вдалось…
Ти все зумієш! Ти усе здолаєш!
Як затишно, що є на світі хтось,
Кого ніколи не остудить відстань.
Як часто ми не віримо… І ось –
Твої зірки… твоя щаслива пристань.
…Плинь човен… Мить – ріка… По силі весла!
І на душі так легко… І на душі так тепло…
І радісно, що в тебе вірить хтось.
17.11.17
Подих до Бога
Я – то є подих матіоли,
Що лине десь за виднокрай…
Не залишай мене ніколи
І надихай… і надихай…
Допоки знаю дні і ночі,
І так люблю цей грішний "рай"…
Не залишай мене, мій Отче, –
Оберігай… оберігай…
Благослови мої суцвіття…
Діброви, ріки, небеса…
Без них… то є лише повітря –
Моя душа… моя душа…
28.02.18
Так тепло, радiсно i тихо
Так тепло, радісно і тихо
Приходять мрії уночі.
Усі вже сплять, а мені втіха
Вітати зоряні дощі.
У кріслі пледом вкрилась нишком…
Від свічки вогник палахтить…
Пригрілась біля мене кішка,
Вона також в цей час не спить.
Кімнати Тайною* сповиті,
Спинивсь годинник на стіні –
У золотаво-теплім світі
Щасливо мріється мені.
Так тепло, радісно і тихо…
Палає свічка на столі…
Бо хтось гортає в тиші книгу
Мого буття на цій землі.
21.03.19
* Тайна – як сакральна істина, Божий задум, Божа присутність.
Ти будеш вічно жити , Україно
Душі чужої не збагнути,
у кожного свій космос.
Та Україна – вічно буде!
Звучатиме її чарівний голос!
І будуть щедрими поля,
і радість в серці запанує,
Розквітне сонячна земля,
що від народження люблю я!
Квiтучi вiтрила
В країні весна… І здіймаються крила –
Духмяні та ніжні квітучі вітрила.
А з теплих країв повернувсь соловейко,
І знову зраділо у грудях серденько.
Молитви… Молитви все линуть до неба…
До Бога. Він знає всі наші потреби,
І те, як люблю я співати пісень…
І з вірою в серці стрічаю… й цей день.
Проклята війна, ти знесилила душу.
Та я не здаюся, іти далі мушу…
Хоч ночі без сну, нескінченні тривоги
І танки ворожі розбили дороги.
О, земле моя – заповітна, багата!
Яких чорнобривців насіяла мати!
А ясени все шумлять край дороги,
Що скоро засяє зоря перемоги.
Свята Україно! В тобі моя сила,
І слово, і думка, й квітучі вітрила,
І радість весняна, і сонця розмай,
І пісня, що ллється з душі на весь край.
19.04.23
>
Розкажи, воронче
Парами… парами… в житнім полі – парами…
Край увесь наш славний встелений курганами.
Не голосить ворон понад снами давніми…
Тільки лине… лине думами крилатими.
Розкажи, воронче… Розкажи хоч трохи
За тих, хто в курганах… бо живеш давно ти…
Як дзвеніли шаблі, як ревли гармати,
І як горювала Батьківщина-мати.
Розкажи, воронче… Розкажи ж ти, друже,
Про синів відважних, що любили дуже
Ці поля безмежні, ріки і долини…,
Воленьку, родину і щасливу днину.
Віра і надія – скрізь – у кожній хаті…
І палка́ молитва за своїх солдатів.
Хай жита буяють, і радіють діти!
Хай живуть у мирі – всі, хто є на світі!
Парами… парами… в житнім полі – парами…
Край увесь наш славний встелений курганами.
Не голосить ворон понад снами давніми…
Тільки лине… лине думами крилатими.
03.04.09
В кожнiй хатi ще тепляться спогади
В кожній хаті ще тепляться спогади
Про героїв полеглих давно,
А земля у кульбабі, як в золоті…
Солов'ї, груш і вишень руно…
Над шляхами тополі вклоняються,
Над полями ячать журавлі,
А кургани все в небо вдивляються…
Скільки ж їх є на нашій землі!
Скільки весен було з сорок п'ятого…
Скільки щастя було і жалю!
Знов на фото я бачу завзятого –
Свого діда і напис "Люблю!"
Зберігають усмішки і погляди
Пожовтілі світлини й серця…
Там – навічно живі ті, хто змолоду
Йшов на смерть, і стояв до кінця.
Повертають до нас теплим спомином,
Як птахи о весняній порі,
А земля у кульбабі, як в золоті…
Як тремтять солов'ї на зорі!
12.04.18
Спасибi солдатам
За вікнами доли розкішно буяють
Й солодкі нам бачаться сни.
Спасибі солдатам, що нас захищають
Від грому лихої війни.
Спасибі солдатам за спокій у місті,
За край наш і небо – мирне і чисте!
15.04.19
У незалежнiй i єдинiй
У незалежній і єдиній
"Вбивати!" віддано наказ,
І ближнім виконано враз
Під гаслом "Слава Україні!"
Вогнем вигукувала зброя,
Спрямована на свій народ.
Беззбройних впало кілька сот,
Вкраїнці не злякались бою.
Йти до кінця були готові
Усі вони не на словах…
Незламна відданість в очах…
Скрізь на асфальті плями крові.
Пішли без страху із життя
За кращу для нащадків долю.
Така, напевно, Божа воля –
І рай для них – без забуття.
23.02.14
Вони стояли за всіх нас
Ридають вдови, матері...
Сумують діти за батьками…
Вони стояли до зорі,
А хтось не звав їх земляками.
"Бандерівцями" кликав їх
І зраджував землі єдиній
Той, хто побачив смертний гріх
У гаслі "Слава Україні!"
Жовто-блакитні прапори
Не для хабарницького зброду!
Пристосуванці і вори –
Вам не зганьбити більш народу!
Вони стояли за всіх нас!
За правду людську і Господню…
А вбивці… ждали лиш наказ –
Спитає з них Небесна сотня.
25.02.14
Юним героям майдану
Запалюють свічки… Приносять квіти…
Вночі… Удень… У будь-яку годину…
Стискає біль… І сліз не зупинити…
Схиляється в жалобі Україна!
Не відступив народ, як сподівались
Кати, що рідний край продать готові.
Розстріляні життя – там, де зостались
Дощем не змиті, на асфальті плями крові.
Ішли на смерть заради правди, миру…
Без дозволу від отчого порога.
Йшли на майдан, в серцях плекали віру…
Не дослухались шепоту тривоги.
…Ішов і він, хоча був зовсім юним,
За краще майбуття – для мене й те́бе.
Любив і мріяв… Буть хотів почутим…
Спинила куля… у чоло… а очі в небо
Вдивлялися, немов благали Бога.
Вітри розвіють і журбу, і сльози
За тих, хто не вернувсь в свою родину.
А з неба буде литись стоголосо –
Любов, надія й віра в Україну!
26.02.14
Над Дніпром
Над Дніпром, над розбурханим линуть
Відчайдушні молитви твої.
Скоро… Скоро весна, Україно,
Заспівають в садах солов'ї,
Обігріє земеленьку сонце,
Поцілує, розрає дітей,
І постукає птах у віконце –
Голуб миру і добрих вістей.
І озветься серденько у грудях,
Зустрічаючи теплу весну…
Хоча рани ятряться усюди,
Хоч вуста проклинають війну…
Хоч схилились над ріками лози,
І від градів довкола гримить,
І усм шка ласкава крізь сльози…
І їх не спинить, не спинить...
Світанкова моя Україно!
Незалежна, співуча, свята…
Не поставить тебе на коліна
Ненаситна рашистська орда.
Не здушити катам твою волю!
Не зламати славетний народ!
Твою пісню, що рідна до болю…
Так кохає старенький Дніпро.
Заспівай… Заспівай, Україно!
Нехай згинуть усі вороги,
І всіляка підступна скотина,
Яка топче твої береги
Ти повір, скоро стихнуть гармати...
В кожнім місті, і в кожнім селі
Будем, рідна моя, панувати
Ми щасливо на нашій землі!
………………………………………………
Над Дніпром гомін радості лине –
Повертають додому птахи.
Ти діждалась весни, Україно,
Твоя пісня звучить навкруги!
У тій пісні і праця, і воля,
І любові дзвінкий водограй,
І блакитна волошка у полі,
І висока край шляху тополя,
Й материнська нескорена доля…
Ти – земля, що нагадує рай.
01.03.22
* * *
Трудилась, молилась, по правді жила,
Крізь терни та грози до сонця ішла
І славила долю, й політ журавлят –
Моя Україна – квітуча земля!..
Як знати… можливо б так завжди було?
Але… тихо-тихо підкралося зло.
Лукаве, лякливе, з чуттям пацюка
Занесло над нами свого кулака…
Але в України безстрашні сини,
Здолають пекельну потвору вони.
І сповниться серденько щастям по вінця,
Бо віра й Бог з нами, бо ми – українці!
03.03.22
Тримайся, Сумщино
Моя заповітна чарівна Сумщино,
З тобою душа моя кожну хвилину.
Тримайся, сестричко…. Тримайся, мій брате…
Тримайтесь, рідненькі матусенько й тато…
Тримайтеся, друзі, ні в чому не винні, –
Були ми завжди з москалями гостинні…
І щедрі, і щирі… їх друзями звали…
Хіба ж то ми знали?..