Якби я стала міністром або жрицею, тоді можна було б розцінювати це як справжнє досягнення.
— І багато міністрів та жриць серед принцес ти знаєш? Чи серед аристократок? Для них удалий шлюб — найбільше в житті досягнення. А шлюб із верховним правителем — вершина мрій.
— Не моїх, — зауважила я. — Характер характером, але я не плекаю ілюзій. Жоден правитель не обрав би принцесу-бастарда.
— Можливо, цей правитель ще не отримав свій престол? — підморгнув Ренадж і прийнявся накладати собі їжі.
Сьогодні була дичина з моїми улюбленими овочами та горіховим соусом. Її аромат швидко наповнив оранжерею, перебиваючи пахощі квітів, і викликав неабиякий апетит. Слуги тим часом принесли ще кілька страв, серед яких мою увагу привернули запечені в меду крильця, тушковані сливи з гвоздикою та паляниці з гречаного борошна. Усе це готувалося за рецептами домінії Каміння.
— Думаєш, амбіцій хоч когось із місцевих аристократів вистачило б, щоб посунути принца домінії Гласієм? — запитала я обережно. — Ти їх бачив взагалі? Я запросила одного на полювання. Думала, його забере моя яструбиця. Інший ледь утримався на коні. Третій шість разів за пів години сказав мені один і той самий комплімент: "Ти гарна, як сніг, що випав на ягоди гостролиста", — я знизала плечима і скривила гримасу награного відчаю.
Ренадж гучно розсміявся:
— Тобі не догодиш. Однак у нашому королівстві є ще три домінії. Можливо, десь там знайдеться аристократ з дійсно великим потенціалом. Особливо поряд з такою дружиною, як ти, — я недовірливо покосилася на нього, і він знову всміхнувся. — Щоб стрибнути вище своїх можливостей, треба мати не лише певні якості, а й того, хто у тебе вірить. Звісно, можна обійтись і без цієї особи, але з нею тернистий шлях відчувається приємніше, шипи жалять менш болюче. Бо той, хто у тебе вірить, заліковує рани підтримкою.
— Поетично, — відповіла я з іронією. — Вельможам домінії треба повчитись мистецтву компліментів та філософських роздумів у тебе, — дядько вдоволено засміявся, йому була приємна моя похвала. — Якщо знайдеться такий, хто зі мною стане правителем, буду тільки рада. Сподіваюсь лише, що йому не заманеться змінити правительку.
— Чи побоюєшся? — ущипнув Ренадж.
— Не за себе переживаю. Просто… — я замовкла і неспішно відпила вина, — не хотілося б стати вдовою вдруге.
Дядько вибухнув сміхом. Я теж засміялася і, коли заспокоїлася, додала:
— Якби Велтар обрав шлях правителя, я б ішла з ним пліч-о-пліч і підтримувала без жодних нарікань. Бо знаю, що коли б він зійшов на престол, то першою посадив би туди мене, — я зітхнула і відпила ще вина. — Не говорімо про сумне, — додала вже за звичкою: у кожній розмові з дядьком мимоволі згадувався мій чоловік, бо тема шлюбу неминуче поставала у вигляді привиду або туманного майбутнього.
— Але ти до нього сама повертаєшся, — мовив Ренадж співчутливо і, відклавши тарілку, підсів ближче й пригорнув мене до себе. — Відпусти минуле, золотко. Інакше навіть якщо зустрінеш когось, між вами назавжди застрягне тінь Велтара.
— Я думаю, воно саме поступово відійде, коли зустріну того, з ким не захочеться порівнювати. Нікого і ніколи, — дядько ствердно кивнув, а я, змінивши тему, продовжила: — Ти знаєш, що Керіс та Алерайо нещодавно заручилися? Весілля планується на літо, — останнє я вимовила трохи напружено.
Ренадж це вловив:
— Знаю. Твій тон викликає змішані відчуття. Тебе насторожує його поведінка?
— До Керіс він ставиться добре. Але я чула про нього чимало лихого. Побоююсь, що жорстокість маркіза може торкнутись і її.
— Впливовий чоловік не може обійтися без жорстокості, — хмикнув він. — Велтар теж її мав. Хіба тобі діставалося?
— Ніколи, — я заперечно похитала головою в знак підтвердження його слів. — Переживаю, що Алерайо замкне Керіс у клітці. Велтар зробив мене своєю, не відібравши при цьому свободу. Та чи вчинить так Алерайо з нашою Керіс?
Замість відповіді Ренадж важко зітхнув і розімкнув обійми. Повернувшись до тарілки, він відкусив шматок м'яса і, коли прожував, нарешті сказав:
— Знаєш, я тримав тебе у палаці, ховаючи від усіх. А ти просочилася крізь мої пальці, мов вода. Коли ще була джерельцем. Зараз ти — повноводна річка. А Керіс, на жаль, так і залишилася струмочком. Я б хотів, щоб ти захистила її. За можливості. Вона легковажна, але добросердна. Мене бентежить цей Алерайо, однак я розумію, що як не він, так інший. Керіс уміє притягувати до себе поганців, — він гірко всміхнувся.
Я зітхнула. Кілька років тому моя подруга мало не одружилася з іншим пройдисвітом. Довелося зібрати чимало доказів, щоб відкрити їй очі. З Алерайо все складніше: він — хитрий стратег, якого обійти непросто. Хоч його справи й брудні, однак зроблені філігранно.
Ми з Ренаджем прогомоніли до глибокої ночі, аж поки він не попрощався і не відбув, а я залишилася в оранжереї та якийсь час лежала, роздумуючи про сьогоднішній візит. Кожна зустріч з ним залишала ціле намисто приємних спогадів. Колись я на нього злилась за те, що тримав мене якомога далі від світського кола Вейрерії, а потім зрозуміла: він лише намагався захистити від образ, глузування та знущань.
Однак Ренадж, здавалося, забув, що я — донька Варакса, могутнього фейрі з рідкісним даром висмоктувати магічні сили інших істот. І хоч я не успадкувала це, мені дістався характер, завдяки якому я отримала життя, про яке не могла мріяти жодна байстрючка. Мій батько був жахливим чоловіком: жорстоким, підступним, владним хижаком і тираном. Хоч як не хотілося бути схожою на нього, але у хвилини відчаю я нагадувала собі, чия кров тече у моїх венах і звідки можу черпати сили йти далі.
КІНЕЦЬ ОЗНАЙОМЧОГО ФРАГМЕНТУ