Слава чомусь подумала, що Стельос надто добрий і порядний, тож терпіння його безмежне і може чекати того, чого хоче від неї довго, тим більше, має намір одружитися. Одружитися? Виглядало це якось неймовірно абсурдно, як фільми жахів, що почали було крутити на початку дев'яностих в Україні. Бо як така дурня може відбуватися, та ще й боятися того варто! В тому порівнянні, може, й була частина правди, чого не можна було сказати про терпіння Стельоса. Випивши трохи більше вина, як би то мало бути, той щось безперервно й дружньо базікав. Слава розслабилася й хіхікала, сама не розуміючи з чого, певно, більше на знак вдячності. Коли опинилися в ліжку, без зайвої думки розвернулася спиною, побажавши Стельосу доброї ночі. Але в Стельоса були інші наміри, реальніші за голлівудський абсурд.
Відчула на спині його руку й зацепеніла. Рука, як холодна змія, почала рухатись вгору до її шиї. Стиснула зуби, але не ворушилась. Рука ковзнула вниз від шиї до грудей, і тут до Слави повернулося життя, підкинуло її на ліжку, як ошпарену. Зірвалася з місця мовчки, не дивлячись у його бік, вилетіла зі спальні. В темряві направилася до салону, на канапу. Сіла, підігнувши ноги, тремтячи всім тілом не від страху, а з огиди й злості. Думки розгулялися в голові шаленим буревієм, у якому не могла знайти за що вчепитись, аби не рознесло і голову, і всю її на друзки. "То що ти думала собі, голубко, що це буде легко? Га?! Чого приперлася сюди, не знала?! Хто панькатися буде з тобою, як із писаним яйцем, і доки?! Ось викине тебе посеред ночі на вулицю, якої заспіваєш?! Це ж треба бути такою дурепою! Може, сама собі маєш бути огидною? Напитися треба було до незтями, хай би вже робилася воля Божа! Як не додумалась раніше? Бодай у такий спосіб допомогла б собі!"
Стельос не забарився. Увмікнув світло, стоячи в довгому шовковому халаті на вході до салону. Дивився здивовано на неї, роблячи якусь дивну фігуру рукою.
— Ела, Ела!* — почав кликати й показувати руками далі, даючи зрозуміти, що більше її не торкнеться. Керуючись більше інстинктом, аніж якимось розумом, підвелася з канапи й попрямувала назад у спальню. Він і справді більше не торкнувся її, але очей не зімкнула. Ранок минув німий, Стельос, як на зло, забратися з хати не поспішав. Але про що їм розмовляти і як? Славі й так зрозуміло, що експеримент її невдалий. Не виключно, що це зрозуміло і йому. І як бути далі? Варто дзвонити Олесі, хай шукає якусь роботу, хай знову позичає грошей. Чи не вона обіцяла їй влаштування? Чому повелася на цю дурню й не знайшла сили щось вимагати для себе!
Невдовзі Стельос знову кудись пішов, кивнувши їй на прощання. Тиняючись туди-сюди квартирою, не знаючи куди себе пришпилити й у чому знайти спокій, Слава згадала про вчорашню недопиту пляшку вина. Взялася з горя за неї й вицідила всю. Недоспана ніч нагадала про себе важкими повіками й тугим клубком у грудях. Той клубок — від гірких емоцій, викликаних безглуздою ситуацією, в якій опинилася своєю ж волею. Жаль себе, ох, як жаль! І сльози повінню вихлюпуються з очей, течуть потоками по обличчю, солоним присмаком заповнюють рот. Перетворюються на схлипи й ридання, не дають дихати від вологи, що окутала щільним туманом. Ані дихати, ані бачити щось перед собою... Та й навіщо бачити. Раніше треба було дивитись. Хлипала й рюмсала довго, а коли за сльозами пішов і камінь з грудей, повитирала соплі, ще раз добряче себе обізвала й пішла мити обличчя. Піде спати! Вона піде спати, а коли прокинеться, може буде вже деінде.
'Ходи, ходи — грецьк.
Її огорнула байдужість, а може, то була внутрішня реакція на загубленість і розгубленість від нового й чужого, в котре рвалася, а воно виявилось незбагненним, майже згубним. Так, ніби загубилась вона в просторі й часі, ніби втратила вагомість і ширяє з одного боку в другий, налітає на дивні речі, які б'ються об неї й летять далі. Бовтається вона, а разом з нею й думки в голові, не здатні зібратись докупи і знайти вихід зі вселенського хаосу.
Вона, як рибина, котру витягли з води і у мить, коли, хапаючи ротом повітря й не знаходячи в ньому собі порятунку, готова була востаннє вдарити хвостом, хтось пошкодував її і викинув знову у воду. І ось та рибина знову ніби у своєму середовищі, але ще б'ється, крутиться, ще не вдається їй випростатись й пливти впевнено та рішуче. Так, як уміла це завжди. І від того незрозумілого стану завмирає, перевернута догори дриґом, плине вниз по течії й губиться в темних водах. Здається, кожен може легко зловити її і знову витягнути на сушу, але в ту мить, коли вона відчує знову небезпеку чужого тепла поряд, стрепенеться, закрутить туди-сюди слизьким тілом, випростає його впевнено і шугне різко вперед, швидко й відчайдушно. Більше ви не зловите її. Певно, Слава все ще не відчувала й не розуміла небезпеки, бо продовжувала пливти, завмерла й байдужа.
Вийшла зі спальні й побачила оту жінку, Олесину подругу. Та мило посміхнулася й з обіймами подалася її розціловувати. Слава відсахнулася, не розуміючи, навіщо це потрібно, та наступної миті згадала, що тут так заведено. Жінка зрозуміла її небажання таких теплих стосунків, а може, відчула неприязнь, котру сама Слава усвідомити ще не встигла, і зупинилась на півдорозі. Кисла посмішка все ще не зійшла з її губ, котрі відкрила нарешті й мовила:
— Прийшла ось у гості... Тобі, певно, нудно одній, то трохи посидимо, побалакаємо.
— Рада, що не забули мене, — голос Слави був холодним і непривітним. Це вийшло якось спонтанно, ніби щось підказувало, як повинна поводитись.
Стельос виймав щось їстівне з пакетів, бо звідти смачно запахло й нагадало Славі, що вона голодна як вовк. Жінка почала допомагати Стельосу. То була готова вечеря: печена курка, смажена картопля, свіжий салат і дві пляшки вина до того.
Сіли до столу. Дорога землячка мала певну мету у своїх відвідинах і це невдовзі стало зрозумілим дівчині. Почала розмову ніби здалеку, про те, як живеться новеньким у чужих сім'ях — нелегко й несолодко, яким тягарем є той закритий тиждень, як у тюрмі, а Славі он пощастило. Вивчить мову, буде мати опору за плечима і обов'язків ніяких. Треба лише трохи терпіння і ласки! Бо чоловік того хоче. Та й знала, куди йшла, а чи ні? Не маленька ж. Пора б бути трохи мудрішою. Слава слухала, і все її тіло заливало жаром, чи то від встиду, а чи від обурення. "Чуєш? Будь мудрою! Та що тут мудрістю назвеш? Хіба ще один келих вина, а там ще один, поки не попливе все перед очима! Бо й так пливе, пливе без напрямку, а занесе куди?". Слава не відповідала, майже не говорила, бо не розуміла, що має сказати. Вона втратила будь-які орієнтири і все, чого хотіла — напитися до безтями, аби не розуміти, що відбувається й для чого. Напитись і поринути в примарний світ, де всяка подія не така, як насправді. Бо тільки так зможе уникнути того, що неприємне й безглузде. Уникнути, не розуміти й не пам'ятати, ніби того не було ніколи.
Уже добре стемніло як землячка пішла, вичитавши свої настанови. Стельос почав прибирати зі столу, а дівчина й не думала підводитись. До того ж, вона добряче сп'яніла і її байдужість до всього подвоїлась, як і подвоювалось усе інше в очах. Та їй було замало. Вказала Стельосу на другу пляшку, просячи відкрити. Той здивовано глянув на неї, підводячи густі, кошлаті брови вгору, ніби запитуючи, навіщо то їй, але відкрив. Взялася повільно спустошувати вміст, не звертаючи найменшої уваги на різкі погляди уже відверто огидного їй чоловічка. Перед нею на столі лежала пачка цигарок. Недовго думаючи, витягла одну, а потім, подумавши, потягнула звідти добрий жмут. На всяк випадок. Запалила першу, а з новим поповненям келиха запалювала наступну... І ось в голові уже приємно залітали метелики й почали розлітатись в усіх напрямках, звільняючи тіло від внутрішнього тягаря. Знову поверталися в голову й кружляли там як хурделиця, чимраз дужча й густіша. Якоїсь миті та хурделиця несамовитих метеликів уже підіймала тіло з місця й кудись несла, перекидаючи все з ніг на голову. Це уже не хурделиця, а смерч! "Невже можна так сп'яніти від вина? Але то дуже добре..." — звідкись прорізалась чиста думка й знову зникла у витках смерчу. Здається, тіло її ось-ось випаде з-за столу. Крісло зникає з-під неї. Виявляється, то Слава вирішила підвестися й покласти себе в ліжко. Та це виявилось не так легко, смерч не відпускав її і ось таки кинув різко й стрімко на долівку. Пробувала підвестися, але шалений вітер заносив. Відчула на собі чиїсь руки, що намагалися допомогти їй підвестися і від того зробилося ще гірше. Метелики, чи то уже бджолиний рій, вирішили вирватися всі одразу на волю з її тіла. Гахнули бридким фонтаном з горла й залили світ навкруги. Далі, здається, хтось поливав її водою. Звісно ж, той гидкий Стельос. Але їй уже байдужісінько.
Розплющила очі від світла, що намагалось проникнути крізь ґратки вій. Скривилася від неприємного головного болю після перепою та цигарок. Жалюзі були підняті й сонячне проміння заливало кімнату, боляче різало в очах і, здається, від того світла застукало молотками в голові. Пити, пити хотілося нестерпно. Скинула з себе ковдру й зрозуміла, що спала в спідній білизні. Але чи роздягалась, не пригадувала, хоч як не напружувала пам'ять. Згадала тільки, що хтось полоскав її у ванні. Від усвідомлення, хто це був, знову відчула нудоту. Оглянула своє тіло з огидою. Хто його ще торкався, окрім струменів води? Лежала, намагаючись пригадати ще якісь фраґменти вчорашнього вечора. Все, що зринало в пам'яті, — це подушка, котрої торкнулася її голова після струменів води у ванні. Щось скинула з себе перед тим, як упасти, — а-а-а, то ж халат, що лежав на долівці. Стельосів... бр-р-р. Ще блимнуло, коли подав їй білизну, якось заплуталась у ній. І це все. Щось би випити... Підвелася і, похитуючись, попрямувала до шухляди, де мала б знайти свою піжаму.
Почула рухи в приміщенні й зрозуміла, що не одна, Стельос усе ще тут. Не хотілось його бачити, але спрага перемагала.
Коли нарешті, перемивши посуд після вчорашньої вечері, той подався на вихід, Слава крикнула навздогін: "Красі, красі!..[†]" До того вони лишень сухо привіталися і то була вся розмова.