, про епоху, коли саме так всі і гадали! (с. 229). Там‑же: "Коперник твердив, що Сонце обертається навколо Землі, а не навпаки". Якби Коперник таке стверджував, то він нікого‑б не здивував на той час. Стор. 230: "Кеплер оголосив результати спостережень – планети рухаються по еліпсоподібних, овальних орбітах". А я, від 10ї кляси і аж до нині, був переконаний, що ті кляті планети бігають власне по еліптичних доріжках, а не лиш подібних до еліпсів! (овал еліпсом не є).
399) Мову мало просто знати, коли берешся писати твори, сценарії фільмів, щось подібного, на історико-етноґрафічні теми. Слід‑би перевтілитися у той час, спробувати жити тією мовою. Це важко. А особливо важким стає це завдання, коли людина в особистому житті давно відійшла від коренів; ще важче – якщо ніколи їх не мала. Історія світової літератури знає приклади, коли письменник – на думку спадає Джек Лондон, але він не єдиний, – перебув роки в середовищі, про яке мав намір написати. А тут раптом сценарист береться, скажімо, за українське передвоєнне, чи навіть феодальне, село, народившись і перебувши усе своє життя в місті! Не´злі задуми і навіть непогані їх реалізації ряснітимуть штучностями, які неприємно випиратимуть з тексту. Наступні приклади пояснять, що я маю на увазі, хоча Читач, можливо, і не погодиться.
400) Левко Боднар у своїй пісеньці мав, напевне, право фантазувати стосовно кенґуру, які плодяться у Занзібарі, та все‑ж приємніше було‑би почути, що його цьоця тих самих кенґуру плекає, а не розводить. Говірку муситься направду знати, не лиш удавати "свого"!
401) Кіно "Фуджоу": "врятувати дочку (доньку) – це звичайний русизм, до етноґрафії не має відношення; у селі ще кажуть дівчину, в значенні доні; "складний випадок" – так говорять в місті; у селі кажуть – тяжкий, прикрий, путаний трафунок – синонімів багато. На жаль, я ніяк не можу претендувати навіть не поверхового знавця, але певним, часом ірраціональним, відчуттям дисонансу, штучности, – наділений. Чого і Читачеві щиро бажаю.
402) "Бачиш – дельфіни": чи сто років тому дядько зі степового українського села вмів таке слово?; "кому сказав?!" (до кого кажу); "так завтра Різдво" – природніше: "та‑ж завтра…"; "побалакати з порядною людиною" – непотрібний полонізм: в українському (не-галицькому) селі частіше кажуть "з чесною людиною"; в Галичині могли‑б сказати "з порядним чоловіком ". Але частіше трапляються ідіоми "порядний злодій" та "порядна курва".
403) Фільм "Царівна": "стріляли ось тут рядом " (поруч); зізнаюся – не порівнював з текстом О. Кобилянської, але‑ж і режисер міг‑би пощадити слухача, задля цього навіть відступивши від ориґіналу…
404) Фільм "Крик трави": "розверни руку" – так дійсно може висловлюватись дитя сучасного міського бомонду, а от сільська чарівниця рекла‑б якось простіше, наприклад – "виверни долоні (догори)"; ще: "розслаб пальці" – напевне, менше випирало‑б штучністю: "ослаби´ пальці…".
405) Фільм "Атентат": "давай заходь, давай швидше" – у нас перед Совєтами ніхто не говорив "давай". Можна було почути – "бери-но заходь", "скоріш рухайся". Подібне зловживання словом давай зустрічаємо і у фільмі про Роксоляну Рогатинську: "давай розгортай вітрила", "давай відпливай", і т. д.
406) Фільм "Дитя на ймення Iсус": "Ти за малим не помер" – ми кажемо "мало не вмер"; "я приведу козу до колодязя" – наш хлопчина рік‑би: "відведу", або "заведу".
407) Іще важче писати ретроспективно-гумористичні пародії передвоєнною галицькою говіркою. Ясна річ – перший, хто в цьому ділі ризикує зазнати критики, хоч і прихильної, – пан Марциняк зі львівської "Ратуші". Мені завжди чогось бракувало, аби вчитуватися в оповіданка п. Марциняка аж так гладко, як, скажімо, ковзає голий задок мокрими кахлями европейської підлоги декотрих маґістратських виходків (не всіх). Не так гладко. Часом визирає гостра арматура. Хоч і не густо, та все‑ж…
408) Пан Марциняк описує, як п. Стефа добираласі (підбиралася, доходила) до чолки. Попри те, що мені мама з татом, коли водили до фриз'єра, дозволяли залишати на голові гривку, а про чолку я взагалі не здогадувався, є ще одна справа: при всій суржиковості галицької говірки, зловживати "сіканням" у формі часток ("лишив‑би сі ", "мені то сі не подобає", "буде сі називати") – заборонено всім і кожному, і за всяких обставин. В кожних пародіях є певна межа пристойности. "Сякати" можна, "сікати", принаймні у такій підкресленій формі, – не дозволено!
409) Навертаючи до пародійности п. Марциняка, було‑б усе ідеально, якби кумедні полонізми, ґерманізми, і просто львів'янізми час від часу не наштовхувалися, як на дишель, на зовсім не кумедні сов'єтизми, яких в ту епоху ніхто не знав і не вживав. Така фальш заважає. Приклади: "по радіво передали, що…" – як на мої вуха, ліпше‑би чулося таке: "радійо казало, жи…"; "мусив здатисі до полону" – "віддатися до неволі" – саме так я чув від своїх рідних в оповідях про Першу Світову; "пані Стефа, як то учула – зразу в крик" – "як те учула – впала в крик"; "я вам поможу спину помити" – "плечі помити"; "живцем зняли шкіру" – стігнули, здерли; "давайте на еміґрацію скоріше" – "їдьмо вже скоріш, швидше…" ("дають" на церкву).
410) Декотрі знову вирази, хоч і не є сов'єтизмами, є, зате, штучними: "постригти чоловіка" – підстригти; "зобачила картину" (не малюнок, лиш якесь дійство) – у нас казали "сцену"; "жилізні ноцники" – я в дитинстві мав бляшаного; слова´ "манікюрними ножницями" пані Стефа мабуть‑би не вимовила – я ще й досі мовлю "ножичками для нігтів"; звідкіля взялась "калужа в Чугуносах" – я подивляю, бо за моєї пам'яті там була баюра (калабаня); пан Марциняк лапав гарачу воду – чому не горичу або горячу?; "я пробував прикрити встидні місця на тілі" – моя бабця сказали‑би інакше: "силився‑м затулити "природженє" шкарпетков"; "і за то, що ми такі дурні" – "і за те, жи ми…" (може, це справа смаку, але для мене є милішими "те", "жи", "ся" ніж "то" і "сі"; фонему "що" вміють правильно вимовляти або лиш етнічні Бойки, або прискіпливокультурні люди – пан Марциняк не мав‑би вміти); "пані Стефа відкрила незамкнуті двері" – відчинила; "надходит теї ночі" – сеї (теї) ночи; "два дні по тім затемненні" – по тім затемненю, і т.д.
Болотна лінь: перспективи угодництва
411) Задля справедливости слід визнати, що часто причина казусів, які волаюче свідчать про непрофесійне ставлення окремих лінґвістів до своєї роботи, лежить не так у невігластві, як у… мамоні. Бо якщо визнати доробки 20х років та доробки діяспори, то виявиться брак кваліфікації, щоб їх продовжувати. Таким чином, вся українська пост-совєтська школа залишиться без роботи. А, відповідно, і без мамони. Куди вигідніше нашвидкуруч скапарити що-небудь під черговий "україно-відродний" фонд, видати такий-собі словничок на основі механічної суміші матеріялу, по-части переписаного від Совєтів, а по-части украденого у діяспори, пододававши іще й своїх "кальок" з ро´сийської, – і ось готова чергова "компромісно"-патріотична праця, за яку платять гроші, і на якій виховуватимуться наші дітлахи. Напрочуд мало серед нових словників зустрічаємо таких, що їх укладачі дійсно сповідують найважніший для кожного Українця принцип "Геть від Москви!" Ніколи не погоджуся із заспокійливими та "врівноваженими" арґументами, що, мовляв, мова налагодиться, лиш для цього потрібен час. Час грає проти нас. Коли вчора ми‑б мали викорінювати традиційні русизми, коли сьогодні ми вже скаржимося на обвальну русифікацію, – внаслідок ринкової "незалежности", – то завтра неодмінно опинимося в ситуації, коли НАШУ мову прийдеться просто-таки створювати наново. Але створювати не буде кому – приклад відродження гебрейської мови нехай не породжує ілюзій. Новонароджене капарське слово, яке звучить із-за позирала домашнього телевізора, западає дитині у свідомість нині. I поки вдасться викоренити якийсь один "інтеризм", десять нових міцно вростуть у поглинаючий ґрунт дитячої мовно-рефлєкторної понятійної системи. В цій справі кожен напів-захід спрацьовує противно до задуму. Шкідливою є думка, що строга мовна цензура збунтує реклямодавців чи видавців. Облудний "захисник" має силу чавити податками, не платити пенсій, вкорочувати фінансування гуманітарних та наукових програм – все безкарно; доходить до політичних убивств, "генпрокуратура знає все" ("Поступ", число 25(469)) – і має силу все приховати; суд, як ніде у світі, – в прямому підпорядкуванні Адміністрації, смертна кара, всупереч вимогам Ради Eвропи, дозволена і виконується в кожному окремо взятому відділку міліції… і в цій ситуації Pan i Wladca "не має сили" перекинути з десяток партачів на иньшу роботу, яка не пов'язана з прилюдною артикуляцією звуків у етері, – щоб не в'янули людські вуха від інтер-наречія; "не має повноважень" наступити на горло смердючій реклямі, конфіскувати ро´сийсько-мовну порноґрафію, і.т.д. Жили раптом затонкі? Хотіти треба. Коли Совєти посилали спеціяліста до Центрально-Африканської Республіки, наприклад, людину за два місяці підготовки могли навчити чужо