В їхню кухню я не збираюсь лізти зі своїм ополоником.
І, нарешті, рецензенти. Театральні. Гіганти творчої думки. Важко уявити, скільки вони беруть на себе. Проте з будь-яким завданням справляються успішно, навіть з тією роботою, перед якою часом пасує весь колектив театру, починаючи від головного режисера і кінчаючи декоратором.
Вчитайтесь у їхні статті. Виявляється, постановник і досі не має "чіткого уявлення про розвиток сценічного мистецтва". Режисер захотів звільнитись від штампів і "традицій", і це, як завжди, привело його "до прорахунку", бо "роль машиніста Ніла, яку блискуче виконав артист А., відійшла на задній план, а міщани посунули наперед". Тому не випадково "наша драматургія останнім часом плентається в хвості кіно і навіть телебачення".
Одним словом, рецензент за один раз помітив те, чого не могли побачити ні постановник, ні драматург, ні навіть головний освітлювач театру. А ви питаєте, як грати в більярд! А я звідки знаю?! На початку поради казав, що грати не вмію, а порадити?.. Будь ласка…
Як розгадувати кросворди
Майже за Азізом Несіном[†††]
Одна половина людства вважає, що розв'язувати чи розгадувати кросворди – це лузання гарбузового насіння, а друга – соняшникового. Думки світові розділилися. Мій сусіда в цій справі – виняток. Він вважає, що кросворди – тренування мізків. І це, як по-сучасному, його хобі. Від того хобі в нас ходором ходить весь дім. Ніхто вдома довго не засиджується. Всі тікають у вихідні чи то до річки, чи то до лісу. Сусіда сидить дома – розв'язує кросворди. За професією й дипломом він технік по штучному заплідненню. Що він робить у Києві – не знаю. Бачив, розгадує кросворди й передплачує масу спецжурналів та газет: "Зірку", "Юний ленінець" та "Піонерську правду". Передплачував би й "Літературну Україну", та вона (сусід каже) не вміщує кросвордів.
Та от цей сусіда за два вихідних не вдарить ні "козла", не сяде за "кінг", ненавидить шахи й терпіти не може шашки. Все тренує мозок.
Буває, вискочу на балкон дихнути свіжим повітрям чи визначити по димових шлейфах, що йдуть із труб ТЕЦ, яка нині погода стоятиме. Якщо шлейфи піднімаються різко вгору й чорні – значить, буде сонячно; якщо клубочаться, сповивають будинки і на колір руді – буде дощ.
Так от, не встигну визначити погоди, як із сусіднього балкона (балкони наші, до речі, теж поруч):
– Доброго ранку вам!
– Доброго ранку! – відповідаю.
– Довгенько спите. Не хотів вас будити, а ви мені так були потрібні.
– Щось трапилось?
– Нічого особливого. Дякую. Ваша дружина виручила. Цікаво, а як на вашу думку, яка буває заразна хвороба?
– Сухоти.
– Ні. Не підходить. Чотири літери.
– Грип.
– От спасибі. Точно.
Ви щезаєте в кімнаті.
– Вже почалось, – кажете дружині. – Почав кросворди розгадувати. Давай швиденько снідати, забирай малих і в зоопарк. Мене зачиняй, бо працювати треба…
Не встигли й фразу закінчити, коли дзвінок.
– Прошу пробачення, але не те… Перша літера "я", остання "р".
– Ящур.
– От спасибі. Кажуть, ви за професією інженер сільськогосподарських машин.
– Ні. Я історик.
– От чудесно. Тоді ви повинні знати місце битви Богдана Хмельницького з поляками.
– Жовті Води.
– Довга. Дайте коротшу назву.
– Пилявці.
– Ні, п'ять літер.
– Батіг.
– Що-о?
– Батіг, – кажу.
– Як батіг?
– Дуже просто. Місце битви Богдана Хмельницького під Батогом. Батіг – назва поселення. Нині його перейменували на село Веселе.
– Ага-а! От спасибі. А не скажете, хто в нашому будинку зоотехнік?
– Офіціант.
– Хто?
– Наш офіціант із ресторану "Млин".
– Ага! Так він зоотехнік… Цікаво. Побіжу до нього.
Через хвилину-другу.
– Пробачте. Питання з історії: домашні птиці, що врятували Рим.
– Гуси.
– Невже? Точно… Лягає… Цікаво, чи немає у нас у будинку перукаря?!
– У двадцять першій квартирі. Колишній агроном.
– Невже? От порадували!
Сусіда мчить на п'ятий поверх. Вихідний почався. Ви поспішаєте у ванну. Почистити зуби. Раптом стук у двері.
– Пробачте… Питання по вашій лінії… Назва кладовища, на якому поховано українського композитора Степового.
– Байкове, – гукаєте ви.
– От спасибі. Ну, ви – як я. А той зоотехнік ні в зуб ногою. Питаю його: свійська тварина. Самець. Чотири літери. Не знає.
– Кнур, – підказує син.
– Ти диви. Точно. Вгадав. Ну й синок. Цікаво, чи немає у нашому будинку літератора?
– Є. Колишній аптекар. Тепер вірші пише.
– Правда? Ну, ви мене вбили. Я побіг.
Ви сіли до столу. Дружина подала сніданок.
– Пробачте… Ви нікуди не поспішаєте?
– Ні, а що?
– От чудесно. Значить, попрацюємо разом. Аптекар не відчинив. Порося. Цікаво, чи є в нашому будинку артист? Тут питаннячко… Назва з трьох літер. Точніше – прізвище… Видатний український актор… Невже був такий? Із трьох літер?
– Юра, – кажу я.
– Та ні. Тут прізвище, який вам Юра.
– Юра, – повторюю. – Гнат Юра.
– Правда? Точно, збігається. От здорово. Юра! Ну й прізвище! Ніколи б не подумав.
– Є ще коротше!
– Не може бути? Яке!
– Ле.
– А це хто такий?
– Письменник Іван Ле. Автор "Роману Міжгір'я".
– Сам написав? Цікаво. Давайте запишу. Може, згодиться. Корабельний кухар. На "ки" починається і "ки" кінчається?
– Кок!
– Ну, точно.
– Місто, де навчався Ломоносов? Чотири літери.
– Київ.
– Як? У Києві – Ломоносов? Точно… На "ки" починається, на "ви" кінчається. Ти диви! Хто у нас педагог?
– Продавець газводи.
– Із другого парадного?
– Еге ж.
– Ну, спасибі. Я побіг. Ви ж нікуди не виходьте. В мене ще є журнальчик.
Я взявся за склянку. З холодним чаєм.
– Пробачте. Педагога нема. Може, ви скажете, як звали батька Віри Павлівни з роману Чернишевського "Что делать?"?
– Павло.
– У мене новий кросворд із "Огонька". Тут по-російськи.
– Павел.
– Ну й пам'ять у вас! Точно, перша "пи", остання "ли". Побіг до зоотехніка. Смачного вам…
– Жінко, підігрій чай, будь ласка…
Коли:
– Пробачте, але зоотехнік – свиня. Не відчинив. Хоч я чув, як він ходить по кімнаті й чавкає. Ну й люди тепер пішли. В мене двері не зачиняються, а тут людину не пустити на поріг, не допомогти. Питаннячко – раз плюнути: домашнєє животноє.
– Корова.
– Точно. Ну, спасибі. Виручили. А я вже розхвилювався. Вік не забуду. Ви найпрекрасніша людина. Смачного вам. Я побіг. Скажіть, у нашому під'їзді ботаніка нема?
– Сусід над вами.
– Невже? Він же пиво продає коло стадіону?
– Кінчав сільськогосподарську академію.
– З вищою освітою, значить. Недарма у вихідні дні при краватці ходить. Я побіг…
Коли дзвінок.
– Це знову я. Свійська тварина?
– Осел.
– Ну, спасибі. Ні, не підходить.
– Ішак, баран, – вигукуєте ви, поспішно натягаючи штани.
– Ну, спасибі. Ні, не те. На "си" починається, на "я" кінчається?
– Свинья.
– Пробачте, в мене вже український кросворд. Із журналу "Знання та праця".
– Значить, свиня.
– Точно. Ну, спасибі, як я одразу не здогадався!
– Найзручніший вид міського транспорту! На "ти" починається, на "і" кінчається. П'ять літер…
Нарешті сусіда мене доконав. Цього я й досі розгадати не можу. Весь дім на ноги підняли від зоотехніка до офіціанта. Але, хоч убийте, – ніхто не знає. Кліточки в сусіда так і не заповнені. Це був перший кросворд, якого сусіда не розв'язав. Я йому співчуваю.
P.S. Сьогодні випадково дізнався: найзручніший вид міського транспорту, виявляється, таксі. І як я зразу не здогадався. Ох і зрадіє сусід!
Як розгадувати сни
Певен, що в наш атеїстичний вік це питання хвилює багатьох. Якщо я не правий, то скажіть мені, чому й досі від своїх знайомих ми чуємо:
– Слухай, ти не можеш сказати, що міг би означати такий сон? Нібито я йду по рівній бруківці, дивлюсь, а то вже не бруківка, а звичайнісіньке болото. І воно мене засмоктує, засмоктує. Що б це означало?
– Гонконгський грип. Згадаєш моє слово, через день-два захворієш. Пий горілку з перцем і їж цибулю й часник, – каже ваш знайомий.
І ви тієї ж миті відчуваєте, що вас і справді ломить, проймає то жар, то холод. Минає день, другий, а грипу нема. Є інше – догана на роботі за випивку. От піди і вгадай, до чого був той сон. А все чому? Ліквідували сонники. Перше, пам'ятаю, приснився сон: пес, приміром, укусив, але кров не пішла. Розгорнув сонник на потрібній сторінці, глянув і засяяв: поцілунок друга. Якщо собака, то поцілує друг, якщо сучка – то жінка. От на півдня і є роботи. Все згадуєш, хто ж тебе вкусив: сучка чи песик.
Сонник – то велике діло. Без сонників не проживеш і в атеїстичний вік. Бо сни, як відомо, сняться навіть тим, хто страждає на безсоння. То як же відгадувати ті сни? Перш за все, сон треба запам'ятати; по-друге, щоб він збувся (якщо це гарний сон), то, вставши з ліжка, нізащо не дивіться у вікно. Якщо поганий сон, негайно кидайтесь до шиби і вивчайте краєвид. І той поганий сон як рукою зніме. Отже, віднині ви свої сни можете регулювати. Але постає інше питання: як дізнатись – гарний сон чи поганий?
Вам сниться пес із ланцюгом на шиї. Ланцюг прикутий до будки і собачого полумиска. Це гарний сон. У будці тепло, затишно, гріє сонечко, повіває легенький вітерець, і пес спочатку їсть із череп'яного полумиска, а потім з олов'яного. Далі, дивись, і мідну миску хтось йому підставив. Це чудесний сон.
Якщо на собаці ще й золотий ошийник, прикрашений медалями з останньої собачої виставки, то це сон-мрія. Після такого сну можна спокійно сідати в метро, бігти по ескалатору, сідати в ліфт і навіть у таксі. Ніяка неприємність на вас не чекає.
Добре, коли сняться сходи. А краще, коли драбина. Не лякайтесь, як раптом побачите, що ви по ній деретеся вгору без голови. Голова ж ваша не на в'язах, а під пахвою чи прив'язана до ноги. Головне, аби ви дерлись угору. Це сон добрий. Не страшно, якщо несподівано спіткнетесь і полізете по драбині рачки. Ще краще, коли замість ніг і рук у вас виростуть лікті. Якщо це присниться, вважайте, що сон у руку.
Непогано, коли сняться крісла. Особливо, коли спочатку малесеньке-малесеньке, а тоді все більше й більше. Це гарний сон. Якщо сняться штани, та ще й протерті в одному місті, а крісла з більшого стають все меншими й меншими, то сон – не доведи господи.
Погано, як сняться ті ж самі сходи чи драбина, але голова у вас не під пахвою, а на плечах.