прірви" після 20х чи 50х ("Мова і релігія", Львівське ТБ). Це так у декого називається, коли батьки, з перестраху або з недолугости, забули навчити своїх дітей однієї простої, але незрівнянно важної для подальшого життя засади: що в підсовєтській школі вся інформація, навички, звичаї, правила, світогляд, спосіб сприйняття дійсности, "фактичний матеріял", весь т. зв. "багаж знань" в тім, що стосувалося мови, релігії та історії – щира брехня. I що отой цивілізований світ, вікно до якого нам аж сьогодні задумав "привідкрити" Iнтеро-кацап (в спілці з новоспеченою "елітою") – що світ той, по-перше, в Галичині існував завжди, як у своїх принадливих, так і у відштовхуюче-жорстоких рисах, і, по-друге, що самого Кацапа цей західний світ орґанічно не сприймав. Завжди. Повсякчас. Так довго, як довго стоїть Москва. А тепер декотрі недоуки намагаються проголосити підмосковське скурвлення мови і схамлення звичаїв – осучасненням мови і крокуванням "в ногу зі змінами", а тих, хто не бажає опаскуджуватися – безнадійно дивакуватими "консерваторами". Коли декому з молодших українських пост-совєтських кар'єристів ввижається пуп землі в тому самому місці, яке донедавна іменувалось "Столицей Мира", а нині стало розплідником "ринкового" криміналу на всю братню територію СНҐ, – то це всього-лиш хиби звуженого світогляду, зумовлені серйозними прогалинами у процесі дошкільного виховання. Правда полягає в тім, що оцей самий культурний, приватно-капіталістичний, ринково-ініціятивний, і іже з ним світ, московським суроґатом якого впиваються "нові українці", – тисячу років кпив з Москаля і всіх його недолугих починань. Часом побоювався і уникав, як уникають зґраї аґресивних щурів, що вовтузяться на смітнику звироднілих емоцій. Але завжди зневажав. I ось тепер, коли падає пелена з очей такого-собі підсовєтського недоучки, у його підлітковій голові відкривається "прірва". Бо виявляється, що не все підсовєтське було найправильнішим і найкращим. Бо виявляється, що не слід було звикати і брати всерйоз кацапо-совєтських обичаїв. Але це ще зовсім не означає, що така інтелектуальна зелепуга може сидіти в студії та учити "усіх нас", наскільки "усі ми" є совки, як "усі ми" помилялись, чого не знали, і яка між нашими часами та минулим є "прірва". Хто помилявся, а хто, вибачте, й ні. Жаль тільки, що ті, котрі учились "не так, як треба", повискакували до телекамер, мікрофонів, редакцій газет, і беруться учити вчених. У свідомості нормально вихованих Українців, – поміж передвоєнним часом а нинішнім існує не прірва, а місток. А якраз совєтські спотворення після 20х, чи брежнєвський рецидив русифікації після 50х – це все повинно канути в безодню під цим містком. Якби того свинства і не було. Щезнути в жахітному мареві совєтського періоду. Періоду Сатани. Бо не змогло, хоч як старалось, спотворити на московський лад спадкову етнічну психіку Українця, свідому історичної та національної правди. Одні собі зводять мовно-духовні містки до історичної пам'яті, до Франка, Грінченка, Котляревського, иньші – до Iнтера. Та коли хтось уже потрапив перед телекамеру та й лепече, що, мовляв, ми не знали, що ми тільки тепер відкриваємо для себе білі історичні плями, ми змінюємо оцінки, ми раніш не вірили, хибно сприймали, ми підлягали загальноприйнятій омані – на милість Божу, не вимовляйте цього ми. Це у вашій голові білі плями, це ви росли ідіотами, – але далеко не кожен ваш слухач. Це ви і не знали, і не хотіли знати, це у вас, у вашій обпльованій дійсності загальноприйнятим є все, що совєтське, потворне та хамське, це на ваш схиблений "проґресивно"-пролетарський погляд українська культурна еміґрація розмовляє смішною і віджилою мовою, і це для вашої комсомольської свідомости дивним виглядає "законсервований" міжвоєнний світогляд. А я тій еміґрації кланяюсь в части, що стосується збереженої мови і культурних традицій, та раджу без комплексів плювати з високого мосту на ваші босяцько-піонерські кпини, панство сучасні відсов'єтизовані ринково-інтернаціональні "патріоти"! Бо невігластво нинішніх скороспечених лінґвістів, редакторів, коректорів часом навіть стає дивоглядним. Під час одного засідання у Львові (29го жовтня 1998го року), присвяченого справам української термінології (назовництва), довелось почути нарікання, що, мовляв, неперехідне дієслово розважати в значенні розмірковувати, розглядати (якесь питання), роздумувати, зважувати (арґументацію), обговорювати – є незрозумілим для "студентів". То нехай студенти і вчаться не на "осучаснених" штампах пролетарсько-номенклятурної лексики, а на ориґінальній мові українських класиків. Чомусь поки-що са´ме викладачі задкують і капітулюють перед олігофренічними фізіономіями поспіхом зарахованих у студенти недоумків з хамськими навиками "ринкового" виховання, які, правду кажучи, не повинні були отримати навіть шкільного свідоцтва зрілости, зате є великими мастаками круто розважатися (виключно в цьому єдиному значенні). Викинемо лексику Франка та Грушевського?
396) Мову потрібно знати. Не тільки совєтську, але і українську. Аби Читач зрозумів, що маю на увазі, прошу застановитися на такому-ось семантично-синтаксичному непорозумінні, яке свого часу спіткало редакцію "Поступу" (30го липня 1998го р., с. 10). Трапилось коректорові речення: "нарід своїм чином супроти иньших викликає до себе повагу, а не назвою." Вихованому у совєтській лінґвістичній школі коректору (літредактору) і на гадку не спаде, що слово чин може означати діяння, поведінку, а слово супроти – замінювати вирази "в стосунку до…", "у відношенні до…" Він НЕ РОЗУМІЄ наведеної цитати. Він ніколи не зустрічав виразів на кшталт "слово і чин", "геройський чин" і т.д. Він не здогадується, що читати повищу фразу слід так: "нарід своїми діями щодо иньших…". Коректор розуміє слова´ "своїм чином" якнайтривіальніше: "на свій лад", "на свій спосіб ", а слову "супроти" невпопад надає змісту "в порівнянні з…". Після такого "перекладу" читачеві пропонується синтаксична нісенітниця, яка до того‑ж спотворює первісну думку: "наро(?)д у власний спосіб, порівняно з іншими, викликає до себе повагу, а не назвою". Після третього-четвертого перечитування останньої фрази збитий з пантелику читач поринає в хаотичні роздуми на тему: "якщо не назвою, то чим?; що це за такий "власний спосіб", що його мус "порівнювати", та й з чим і як порівнювати?" Наштовхнувшись на подібну логічну дурницю і не знайшовши відповіді на своє питання, спровоковане невдалою перебудовою первісно зовсім простої та зрозумілої фрази, – що подумає уважний читач про ступінь притомности автора цитати? Невдала коректура, спотворення змісту трапляються часто. Та наведений випадок хвилює нас своєю першопричиною: для спаскудженого Совєтами пересічного функціонера від преси українська мова лиш 50-річної давности – мало не "китайська грамота". Тому він не в силі безпомилково коментувати вже навіть тексти, написані до 1945го року. То як‑же він на матеріялі цього лінґвістичного спадку вчитиметься?
397) Беремо до рук гарну книжку "Призначення України" ("Просвіта", 1992). Попідрядкові пояснення часом викликають подив: на сторінці 94й слова автора "зорґанізувати осід літаків, поля осіду " пояснено як "зорганізувати команду, екіпаж, гарнізон ". По-перше, гарнізон – це не екіпаж. По-друге, чому-це упорядник вважає, що для тлумачення довоєнної лексики єдиний шлях – дошукуватися польських коренів? Дійсно, для Поляка "osada" може бути синонімом до слова "załoga", яке передає зміст українських слів "екіпаж" чи "команда". В українській мові теж існує слово "осад", що значить оселю, селище, поселення. Але‑ж "осад" – це ще не "осід"! Обмеженому совєтськоукраїнськими правилами словотворення упоряднику чомусь не спадає на думку очевидне походження слова "осід" від "сідати". Літаки сідають на землю, і технікоекономічна орґанізація злету чи приземлення, побудова аеродромів (полів осаду), спорудження оселі, бази для їх розміщення – справа коштовна. "Екіпажем" тут і не пахне. Та наш лінґвіст цього НЕ ЗНАЄ. Далі, на стор. 148й слова "зручна наскочність" пояснено як наштовхування. Чи не з причини невдалої асоціяції з виразом "наскочити на…", що є еквівалентом "наштовхнутися"? Але доконаний вид часом має иньше значення, чим недоконаний. Лінґвіст має знати, що "наскакувати" найчастіше значить "нападати". Тому "зручна наскочність" означає метку аґресивність, вдалу нападливість, спритну задиркуватість, але ніяк не наштовхування. Стор. 148ма знову: слово "стежа" неправильно пояснене як нагляд (від слова стежити, очевидячки); всім, хто в дитинстві хоч щось читав з міжвоєнної або козацької літератури, відомо, що стежа то є: патруль, розвідка, аванґард. Стор. 237: "змора Києва" трактується упорядником знову‑ж таки на польський лад: кошмар Києва. Хоча краще за змістом звучало‑б загроза, напасть, заглада, руїна, погибель, примара смерти (ми говоримо, "сон зморив", тобто, здолав). На стор. 238й у фразі "представив проект запобіжливого нападу" слово запобіжливий зовсім недоречно пояснено упорядником як раптовий, коли‑ж очевидно, що йдеться про напад випереджуючий, иньшими словами, запобіжний.
398) Мову слід знати. А ще потрібно хоч наполовину розуміти, про що‑ж йдеться в редагованій книжці. Тоді не траплялися‑б кумедні каверзи на зразок ось яких "відкриттів" з історії астрономії ("Світ Софії"): "нікому й на гадку не спало‑би, що Земля може бути центром всесвіту" – це мовиться про епоху, яка передувала Бруно, Коперникові, Галілеєві