Наталка могла образитись, є за що. Може, має вже пару — мрія кожної дівчини, особливо з еміграційних. Та мало що могло трапитись за час його ледащо! Смажений півень тепер клюнув Давида в одне місце, тому негайно звернувся у службу розшуку. Добре, що тут є така і за невелику плату швидко дає довідку. Наталка Магда проживала на тій же авеню, щоправда номер будинку не зазначався, але він і так добре пам'ятав його. Найбільше тішило те, що прізвище у неї те саме. Отже, не заміжжилась. Швидше квиток на Нью-Йорк, і в пошук.
Давид справно дефілював мимо Наталчиного будинку. Сім — число вдатливе, то ж стільки днів він виловлюватиме тут свою надію. Будь що. Він впертий. До того ж інтуїтивно відчуває, що доля таки не відвернеться від нього. Попри все. За три дні він бозна скільки раз пройшов сюди-туди, вздовж і впоперек вулиці, вивчив чи не кожну тротуарну плитку, двері, вікна ближніх будинків. Навіть деяких жителів. Високу, плескату, мов тріска, цибату даму з таким же худим і довгоногим догом, зустрічав двічі на день. Вона підозріло зирила по ньому з ніг до голови, навіть відійшовши, оглядалась: філер, напевно. З ФБР, мафії чи грабункової банди.
На четвертий день сталась така прикрість! Ранком проснувся — його майже новісінькі туфлі обміняв хтось з співмешканців дешевого номера готелю на старі розбиті шкарбани. До обіду провештався, доки підшукав собі потрібне взуття. Може, за той час і простукала по тротуару своїми каблучками Наталка.
Ні, Давид таки не без удачі! Він ще здалеку запримітив її фігурку, яку цупко тримав у пам'яті, мов оригінал світлини. Вони йшли назустріч. Ноги Давида враз стали легкими і пружними. За два кроки до зустрічі Давид, розплившись у посмішці, підняв край капелюха, на англійській мові привітався:
— Добрий день, пані Наталіє!
Це було так несподівано, що вона ніби спіткнулась, скинула головою. Пишне волосся хвилею розбіглось по плечах.
Відповіла на привітання, але пильно вдивлялась у обличчя.
— Девід Француз, — прийшов він на допомогу.
Очі Наталки часто заморгали, їй, напевно, стало незручно.
— Девід? Ах, то ви? Ой, я вас не впізнала...
Перед Наталкою стояв не Давид-селюк, а ставний рудоволосий парубок, добре виголений, підстрижений, у чорному, в сіру смужку костюмі, білій, під голубу краватку сорочці, в капелюсі: типовий американець, який приємно усміхався, безмежно радий зустрічі.
Наталці, видно, вона теж була не байдужою. На радість Давида, вона не висловила йому докору за його забудькуватість, хоч якась легенька хмарка і пробігла в розмові. Давид осмілів і запросив на філіжанку кави. Після деяких вагань Наталка погодилась. Тут у Давида язик, мов розв'язався, найшло якесь натхнення. Справді, більш як чотири роки життя і роботи, нехай і у лісовій глушині, — то є оповідка не для одної зустрічі. В політику, публічне життя він не влазив, не за тим їхав сюди. От те, що трапилось в останній час, прикро, треба шукати вихід. А що трапилось? Не став же він, мов на сповіді, казати як було. Небилицю для неї швидко схимерив: травмувався, лікувався, до тої роботи негоден, його звільнили, позбавили житла. Позаяк він не в профспілці, то й допомоги не було. Сер Майкл, певно, міг би щось придумати, але.
То для чутливої Наталчиної душі був постріл в ціль. Вона зрозуміла до чого хилить Давид. Та відповіла по хвилі.
— Щось краще з гіршого треба шукати. Спробуймо,Наталка раптом змінила тему. — Девіде, ви молода, здорова, здібна людина. Не хотіли б вчитись? Америка цінує знання над усе...
Ох і забила йому Наталка гвіздок! До самої головки! Ну, не лежить його душа до науки, і все тут. Марудна то і довга справа. Шеф йому теж радив. Треба швидше брати те, що можна. Ну, так Наталці не відріжеш. Поки що треба виборсуватися з її поміччю. Натякнув, що мовляв, думав над тим, але ж на це треба гроші.
Девіде, коли з розумом, не лінуватись, не смикатись, то все прийде.
Давидові здалось, що Наталка не тільки радить, а й радиться з ним, мов з близькою людиною.
Вочевидь, так і було. Не складається поки що у неї мрія стулити сім'ю. А Давид — парубок нівроку. До того ж не пияк, не хуліган, не розпусник, здається. З таких розумні жінки часто ліплять добрих чоловіків, зручних для себе і сім'ї. Щоправда, в душу кожного не зазирнеш, а в ній стільки потаємних закапелків!
Для Давида стали з неба падати зірки, бо розмова в'язалась вдатливіша, аніж чекав. Наталка навіть перейшла з ним на "ти". О, це непростий сигнал! Обоє не поспішали. Давидові, звісно, не було куди, а Наталка, виявляється, в хаті стала на півроку газдинею. Її господарі подались на тривале лікування до китайських цілителів.
Як би то не було, але та зустріч змінила обох. Давид буквально став іншою людиною. Слугою і рабом для Наталки. Походеньки за товаром, навіть хатні клопоти взяв на себе. Вона ж вперто шукала для нього роботу — без неї в Америці ти ніхто. І таки знайшла з більш-менш пристойною платнею.
Душа Давида від природи не була оазою для кохання. Але тут вибухнула шалом ніжності і любощів. І якось вийшло так, що Давид всю ніч провів у . неї. В її ліжку. Такі щасливі для обох місяці!
Але чим ближче було до приїзду господарів, тим тривожнішим ставало на душі Давида. Йому треба вимітатися з квартири, з вагітністю Наталки вибухне грандіозний скандал, її можуть вигнати просто на вулицю, його подати до суду, аби з нею взяв шлюб. Такого він набачився, коли був лісорубом. В "Балі", у приватних будинках розпусти, скільки сцен було! Хлопці з дівчатами займались любощами, обіцяли женитись, а тоді тікали. Хто не встиг — до суду.
Давид закинув для Наталки привабливу ідею: злучити заощадження обох, купити для сім'ї власну квартиру. Наталка в рекламі навіть знайшла підходящу. Давид їздив на оглядини, повіз гроші, аби розрахуватись з господарем. І... щез.
Він плив додому.
НЕПРОЧИТАНИЙ ЛИСТ
"Слава Йсу!
Я назвала твоє ім'я лиш на конверті, аби поштар вручив його якраз тобі, Давиду Французу. Так тебе нарекли колись священик і батьки. Сподівались, що ти, як чесна людина, його носитимеш достойно. Ти обрав для себе інше. Став Іудою. Це ті, хто зраджує святе. Найтяжчий гріх.
Юда зрадив Христа. Нема йому прощення від людей. І не буде. Він осмислив тяжку провину і наклав на себе руки. Ні, ні, я такого тобі не раю і не бажаю. Ти на таке й не здатен, бо в тебе нема ні мужності, ні честі.
Коли ти поніс гроші і не повернувся, я ледь не збожеволіла: вбили! Але серед загиблих у той день, сказали в поліції, тебе не було. З роботи, виявляється, ти три дні тому звільнився. Одразу я не повірила, що так можуть вчинити найбільш близькі люди, яких впускають у своє серце: у відповідь на добро і близькість платити чорною підлістю. За добро віддячують добром. Але то люди. Ти до них не належиш. Після всього, від безвиході, я була готова зробити з собою страшне. Та зсередини заговорило ще одне життя. Воно невинне, і я не стала його вбивцею, то був би страшний гріх, подвійна кара Господня впала б на мене.
Як суду Божого, я чекала повернення своїх господарів, яких я дуже підвела. Їхня служанка, у їхній хаті, без їхнього дозволу прихистила якогось бездомного, безробітного бродягу, добровільно обкрадена, без гроша за душею, зневажена. Я ридма ридала, молила прощення. Розповіла все чесно. Просила будь що врятувати моє і життя майбутньої дитини. Вони не ганьбили мене, важко не докоряли, хоч мені було б легше понести якусь кару.
Вбогим і ницим душею виглядаєш ти перед ними! Наступного ранку вони сказали мені, що пробачають. Я і далі буду у них. Але застерегли, аби я не була такою наївною: світ зітканий з добра і зла. Не натішуся, бо мій син став для них, мов рідний. І для мене вони такими. Коли я опинилась тут, без знання мови, американського життя, була у відчаї. У тій емігрантській конторі, біля якої ми зустрілись з тобою, і тоді було повно вербувальників. Мене звабили умови одного жида, який обіцяв легку роботу при добрій оплаті. Я була вже готова підписати папір, аби стати готельною покоївкою. Та раптом його у мене з рук вихопив незнайомий мені чоловік і став щось кричати тому вербувальнику на своїй мові. Той мій рятівник років десять до мого приїзду теж прибув з України, знав нашу мову. Він розтлумачив мені, що так молодих, гарних дівчат і знаджують в тенета проституції, з її сітей вже не вирвешся. Запропонував стати у нього домашньою прислугою, якщо вмію добре готувати. А яка з наших дівчат не тямить мамину науку? Їх двоє, в літах, недомагають, діток не нажили і не буде. Я погодилась і не пожалкувала, віддячувала їм чесною роботою. Доки ти не уплівся в мою долю.
Так, у мене є син. Від тебе, але не твій. Він не носить ні твоєї фамілії, ні батьківства. Не знає, що ти існуєш і не буде ніколи знати, що ти був. Він вже питав, де його батько. Я зіткала легенду, де правда лише одна — був лісорубом. Рятуючи товариша, не встиг відскочити від дерева, що падало, і загинув. Але друга врятував. От, коли син виросте, напевне, запитає де ти похований. Ще не знаю що йому скажу. Буду лиш молити Всевишнього прощення, бо то буде неправда, теж важкий гріх.
При першій стріті я пройнялась до тебе жалістю, бо й сама таке пережила, і нараяла тобі роботу у пана Майкла. Ти скалічився і відчув як недобре вчинив він з тобою. Мої господарі, які знають його, не вірять, що він міг зробити таке. Бач, я тобі ще й співчуваю. Коли ми, на моє горе, зустрілися вдруге, я знов допомогла тобі. Ти тихо, ласкаво почав уповзати в моє серце, мов змія. Я повірила твоїм палким словам, увазі, ласкам, допомозі, бо, як кожна дівчина, мала плани на майбутнє. А коли те недобре сталось, ти навіть підігрів мою надію з купівлею квартири, адже буде сім'я. Для того я тобі віддала свої доларові статки. Ти навіть приніс фото будинку, де ми, нібито, будемо жити. Розвіяв сумніви, коли придбав дві шлюбних обручки.
В моїй душі недобре, було, заворушилось, коли я тобі повідомила про майбутню дитину, а ти став підраховувати видатки на вінчання, весілля, пологи, хрестини. Та я загасила той зародок підозри. О, як я картала себе, коли ти виявився тим, ким є, — злодієм, зрадником, брехуном. Не думай, що мої слова — то якісь жіночі скиглі, аби розжалобити тебе. Ні, ні, сто раз ні.