Навіть всупереч попередньому договору з Китаєм.
В такому нуртовищі опинився б Давид, селюк з далекого бідного села Руде. Чи вижив би він у ньому, аби не трапилась на його життєвій стежці з такою ж долею, щира душею незнайомка? Чи зробив би він так само чужому? Таке питання у нього не виникало...
На безмежну радість, Наталка тоді врятувала його. Він ладен був її тут же розцілувати і носити на руках. Але так можна і обпектись: вони стрічаються лише вдруге. Свого господаря Наталка умовила влаштувати Давида, нібито її далекого родича, до пана Майкла, який уклав з своєю компанією вигідний контракт з урядом штату на підготовку траси для прокладання залізниці. Строки стислі, умови роботи, життя не дуже комфортні. Зате й оплата лісоруба удвоє вища, — три долари за 9-12 годин робочого дня. Стільки не отримують навіть ті, хто в шахтах тягає вугілля на візках. Але долярів задарма не дають — трудись як віл, чесно і якісно. То ж, якщо Давид приїхав за ними, йому вирішувати.
Якось спромігся накарячити Наталці один лист. Доки тоді написав — упрів, гей би зрубав дебелий стовбур дерева. І літери виходили якісь неоковирні, пальці краще вміли слугувати сокирі, аніж ручці й паперу. Та й що він напише? Дні схожі, мов близнята, живуть в бараках, хоч сніданок, обід, вечеря пристойні. Раз на місяць вивозять їх до міста, там є де розважитись, але занадто, — Боже, борони. Люди ледь не з усього світу, найбільше китайців. Хочеться зустрітись, але то так далеко! Згадав добрим словом сера Майкла, про дивну собаку Азу. За добру роботу нівроку платять і він ще, і ще раз дякує їй...
ДВОЄДУШШЯ
Вона тоді відповіла. А він все відкладав. І от тепер, хоч волосся рви на дурній голові. Бо треба знов шапкувати. Іншого варіанту нема. Хоч то сподівання хлипкі. Наталка могла образитись, є за що. Може, має вже пару — мрія кожної дівчини, особливо з еміграційних. Та мало що могло трапитись за час його ледащо! Смажений півень тепер клюнув Давида в одне місце, тому негайно звернувся у службу розшуку. Добре, що тут є така і за невелику плату швидко дає довідку. Наталка Магда проживала на тій же авеню, щоправда номер будинку не зазначався, але він і так добре пам'ятав його. Найбільше тішило те, що прізвище у неї те саме. Отже, не заміжжилась. Швидше квиток на Нью-Йорк, і в пошук.
Давид справно дефілював мимо Наталчиного будинку. Сім — число вдатливе, то ж стільки днів він виловлюватиме тут свою надію. Будь що. Він впертий. До того ж інтуїтивно відчуває, що доля таки не відвернеться від нього. Попри все. За три дні він бозна скільки раз пройшов сюди-туди, вздовж і впоперек вулиці, вивчив чи не кожну тротуарну плитку, двері, вікна ближніх будинків. Навіть деяких жителів. Високу, плескату, мов тріска, цибату даму з таким же худим і довгоногим догом, зустрічав двічі на день. Вона підозріло зирила по ньому з ніг до голови, навіть відійшовши, оглядалась: філер, напевно. З ФБР, мафії чи грабункової банди.
На четвертий день сталась така прикрість! Ранком проснувся — його майже новісінькі туфлі обміняв хтось з співмешканців дешевого номера готелю на старі розбиті шкарбани. До обіду провештався, доки підшукав собі потрібне взуття. Може, за той час і простукала по тротуару своїми каблучками Наталка.
Ні, Давид таки не без удачі! Він ще здалеку запримітив її фігурку, яку цупко тримав у пам'яті, мов оригінал світлини. Вони йшли назустріч. Ноги Давида враз стали легкими і пружними. За два кроки до зустрічі Давид, розплившись у посмішці, підняв край капелюха, на англійській мові привітався:
— Добрий день, пані Наталіє!
Це було так несподівано, що вона ніби спіткнулась, скинула головою. Пишне волосся хвилею розбіглось по плечах.
Відповіла на привітання, але пильно вдивлялась у обличчя.
— Девід Француз, — прийшов він на допомогу.
Очі Наталки часто заморгали, їй, напевно, стало незручно.
— Девід? Ах, то ви? Ой, я вас не впізнала...
Перед Наталкою стояв не Давид-селюк, а ставний рудоволосий парубок, добре виголений, підстрижений, у чорному, в сіру смужку костюмі, білій, під голубу краватку сорочці, в капелюсі: типовий американець, який приємно усміхався, безмежно радий зустрічі.
Наталці, видно, вона теж була не байдужою. На радість Давида, вона не висловила йому докору за його забудькуватість, хоч якась легенька хмарка і пробігла в розмові. Давид осмілів і запросив на філіжанку кави. Після деяких вагань Наталка погодилась. Тут у Давида язик, мов розв'язався, найшло якесь натхнення. Справді, більш як чотири роки життя і роботи, нехай і у лісовій глушині, — то є оповідка не для одної зустрічі. В політику, публічне життя він не влазив, не за тим їхав сюди. От те, що трапилось в останній час, прикро, треба шукати вихід. А що трапилось? Не став же він, мов на сповіді, казати як було. Небилицю для неї швидко схимерив: травмувався, лікувався, до тої роботи негоден, його звільнили, позбавили житла. Позаяк він не в профспілці, то й допомоги не було. Сер Майкл, певно, міг би щось придумати, але.
То для чутливої Наталчиної душі був постріл в ціль. Вона зрозуміла до чого хилить Давид. Та відповіла по хвилі.
— Щось краще з гіршого треба шукати. Спробуймо,Наталка раптом змінила тему. — Девіде, ви молода, здорова, здібна людина. Не хотіли б вчитись? Америка цінує знання над усе...
Ох і забила йому Наталка гвіздок! До самої головки! Ну, не лежить його душа до науки, і все тут. Марудна то і довга справа. Шеф йому теж радив. Треба швидше брати те, що можна. Ну, так Наталці не відріжеш. Поки що треба виборсуватися з її поміччю. Натякнув, що мовляв, думав над тим, але ж на це треба гроші.
Девіде, коли з розумом, не лінуватись, не смикатись, то все прийде.
Давидові здалось, що Наталка не тільки радить, а й радиться з ним, мов з близькою людиною.
Вочевидь, так і було. Не складається поки що у неї мрія стулити сім'ю. А Давид — парубок нівроку. До того ж не пияк, не хуліган, не розпусник, здається. З таких розумні жінки часто ліплять добрих чоловіків, зручних для себе і сім'ї. Щоправда, в душу кожного не зазирнеш, а в ній стільки потаємних закапелків!
Для Давида стали з неба падати зірки, бо розмова в'язалась вдатливіша, аніж чекав. Наталка навіть перейшла з ним на "ти". О, це непростий сигнал! Обоє не поспішали. Давидові, звісно, не було куди, а Наталка, виявляється, в хаті стала на півроку газдинею. Її господарі подались на тривале лікування до китайських цілителів.
Як би то не було, але та зустріч змінила обох. Давид буквально став іншою людиною. Слугою і рабом для Наталки. Походеньки за товаром, навіть хатні клопоти взяв на себе. Вона ж вперто шукала для нього роботу — без неї в Америці ти ніхто. І таки знайшла з більш-менш пристойною платнею.
Душа Давида від природи не була оазою для кохання. Але тут вибухнула шалом ніжності і любощів. І якось вийшло так, що Давид всю ніч провів у . неї. В її ліжку. Такі щасливі для обох місяці!
Але чим ближче було до приїзду господарів, тим тривожнішим ставало на душі Давида. Йому треба вимітатися з квартири, з вагітністю Наталки вибухне грандіозний скандал, її можуть вигнати просто на вулицю, його подати до суду, аби з нею взяв шлюб. Такого він набачився, коли був лісорубом. В "Балі", у приватних будинках розпусти, скільки сцен було! Хлопці з дівчатами займались любощами, обіцяли женитись, а тоді тікали. Хто не встиг — до суду.
Давид закинув для Наталки привабливу ідею: злучити заощадження обох, купити для сім'ї власну квартиру. Наталка в рекламі навіть знайшла підходящу. Давид їздив на оглядини, повіз гроші, аби розрахуватись з господарем. І... щез.
Він плив додому.
НЕПРОЧИТАНИЙ ЛИСТ
"Слава Йсу!
Я назвала твоє ім'я лиш на конверті, аби поштар вручив його якраз тобі, Давиду Французу. Так тебе нарекли колись священик і батьки. Сподівались, що ти, як чесна людина, його носитимеш достойно. Ти обрав для себе інше. Став Іудою. Це ті, хто зраджує святе. Найтяжчий гріх.
Юда зрадив Христа. Нема йому прощення від людей. І не буде. Він осмислив тяжку провину і наклав на себе руки. Ні, ні, я такого тобі не раю і не бажаю. Ти на таке й не здатен, бо в тебе нема ні мужності, ні честі.
Коли ти поніс гроші і не повернувся, я ледь не збожеволіла: вбили! Але серед загиблих у той день, сказали в поліції, тебе не було. З роботи, виявляється, ти три дні тому звільнився. Одразу я не повірила, що так можуть вчинити найбільш близькі люди, яких впускають у своє серце: у відповідь на добро і близькість платити чорною підлістю. За добро віддячують добром. Але то люди. Ти до них не належиш. Після всього, від безвиході, я була готова зробити з собою страшне. Та зсередини заговорило ще одне життя. Воно невинне, і я не стала його вбивцею, то був би страшний гріх, подвійна кара Господня впала б на мене.
Як суду Божого, я чекала повернення своїх господарів, яких я дуже підвела. Їхня служанка, у їхній хаті, без їхнього дозволу прихистила якогось бездомного, безробітного бродягу, добровільно обкрадена, без гроша за душею, зневажена. Я ридма ридала, молила прощення. Розповіла все чесно. Просила будь що врятувати моє і життя майбутньої дитини. Вони не ганьбили мене, важко не докоряли, хоч мені було б легше понести якусь кару.
Вбогим і ницим душею виглядаєш ти перед ними! Наступного ранку вони сказали мені, що пробачають. Я і далі буду у них. Але застерегли, аби я не була такою наївною: світ зітканий з добра і зла. Не натішуся, бо мій син став для них, мов рідний. І для мене вони такими. Коли я опинилась тут, без знання мови, американського життя, була у відчаї. У тій емігрантській конторі, біля якої ми зустрілись з тобою, і тоді було повно вербувальників. Мене звабили умови одного жида, який обіцяв легку роботу при добрій оплаті. Я була вже готова підписати папір, аби стати готельною покоївкою. Та раптом його у мене з рук вихопив незнайомий мені чоловік і став щось кричати тому вербувальнику на своїй мові. Той мій рятівник років десять до мого приїзду теж прибув з України, знав нашу мову. Він розтлумачив мені, що так молодих, гарних дівчат і знаджують в тенета проституції, з її сітей вже не вирвешся. Запропонував стати у нього домашньою прислугою, якщо вмію добре готувати.