Найвідоміший це той, коли приходите до свого знайомого (знайомої) й питаєте:
– Ти б не міг (могла) позичити мені до шістнадцятого числа (в цей день, очевидно, у вас зарплата) стільки-то карбованців? А то кінці з кінцями не зводимо.
Це примітивний і архаїчний спосіб. На таке запитання ваш знайомий відповість:
– А я оце якраз до тебе з цим самим збирався. Ти не повіриш, але в нас самих ні копійки.
Ви, як він сказав, і справді не повірили. Після цих слів у нас відпало будь-яке бажання позичати гроші. Коли б у житті ви були менш делікатні, то, запевняю вас, сьогодні ви були б набагато щасливіші. Більше того, й дружину мали б приблизно таку, якщо не кращу, ніж у вашого знайомого.
У чому ж суть? А ось у чому. Коли б ви були менш делікатним і, схопивши чималенького гарбуза від свого першого кохання, не панікуючи, метнулися б до другого, від другого до третього й так до нескінченності, доти, поки знайшли б те, що шукали. Ви ж цього не зробили й почали очікувати. Між нами, кажучи, дехто й досі чогось очікує. А поки що їх називають старими холостяками або ж дівами.
Вас, напевне, цим щасливим ім'ям вже не назвеш. Отже, ви з ними нічого не маєте спільного. Ви не стали старим холостяком, але й не стали щасливим. Чому ж так сталося? Тому, що не ви шукали щастя, а щастя шукало вас. Опікшись раз на молоці, ви так часто дмухали на воду, чого від вас і не вимагалося: Ви стали обережні, як підстрелений заєць, і лише тоді, коли остаточно переконалися, що цього разу гарбузом не пахне, пішли на... ешафот. Добровільно.
Та мова не про це. Нас цікавить, як позичити в сусіда (знайомого) гроші. Що вам треба, аби переконатися, чи в сусіда гроші є? Для цього необхідно дізнатися, чим живе сусід і що його цікавить. Скажімо, автомобіль (легковий), меблі (імпортні), холодильник ("Дніпро"), кофточка (італійська), светр (бельгійський), модельні туфлі (чеські) й т. п. Отож, саме про це й розкажіть йому. Мовляв, один добре (!) знайомий оцими днями запропонував дещо з цих названих речей. Але так ніби між іншим.
Якщо ж сусіда все це має, то тоді називайте китайський термос або ж ризьку "Спідолу". Далі переходьте на будь-яку іншу тему. Розповідайте про кінозірок Голлівуду чи аборигенів Австралії, про пальми Сахари чи про те, як освідчуються в коханні тубільці з острова Фіджі. Врешті-решт тема в даному разі не має абсолютно ніякісінького значення. Розмовляйте про що завгодно. А коли помітите, що ваш сусід (знайомий) почне вас збивати з курсу, тобто намагатиметься повернути вашу розмову до меблів чи холодильника, будьте певні: в сусіда гроші є. Це перша ознака. Друга, – коли ви відійшли від теми про життя бушменів і почали про китайський термос, – сусід неодмінно скаже:
– Так невже ти не міг позичити ніде грошей, щоб купити… – (Називає те, що його найбільше цікавить). – Це ж такий дефіцит!
– Звичайно міг би, – це вже ви. – А де?
– Хіба в тебе мало знайомих?
– Знайомі то є, але хто сьогодні грошей позичить?
Якщо вже до цього дійшло, то вважайте, що сусідові гроші в вашій кишені.
– Ну, хоча б я!
А перегодом:
– Скажи, а в нього там ще однієї… – (приміром, норки для шапки) – дістати не можна?
Пообіцяйте. Але не відразу. Скажіть, що треба про це в нього довідатися. Потому беріть гроші і з гарним настроєм кваптеся… Ну, куди – це вже ваша особиста справа.
Може статися й так, що ви вже колись мали необережність просити в сусіда (знайомого) гроші, а він (як тепер йому здається) мав необережність вам відмовити. Якщо таке з вами трапилося, то в цьому випадку нагадайте, що у вас є дядько чи жінчин брат, який працює на універсальній (!) базі й може дістати навіть бивні мамонта. Вважайте, що без грошей додому ви не повернетеся. Хто з ваших знайомих після цього захоче розірвати дружбу з вами? Хто? Скажіть?
– У нас, правда, грошей немає, але для такої справи можемо позичити. У нас тут теж один знайомий є. Правда, він не на універсальній базі працює, але гроші в нього водяться…
І лише потому:
– Чи не міг би ти прийти завтра ж? Тільки зразу скажи, будь ласка, скільки брати, щоб двічі не бігати?
Оце коротенько про те, як позичати гроші. А от про те, як їх відібрати і не нажити собі ворога, пошукайте порад в іншого автора. Мені про це писати якось не з руки.
Як користуватися телефоном
Ну, перш за все, що таке телефон? Від першокласника до персонального пенсіонера республіканського значення кожен вважає, що він знає, що таке телефон. А тим часом запитай, що таке телефон, почнуть заїкатись:
– Як? Ви не знаєте, що таке телефон? Телефон – це… Ну, як вам правильно сказати?! Телефон – це апарат, який… Ну, словом… Телефон – це така штука, якою дзвонять до знайомих, родичів, а інколи додзвонюються навіть у довідкове бюро вокзалу…
Визначення, безперечно, неправильне. Бо, як ми знаємо з підручників: "Телефон – пристрій для перетворення електричних коливань на звукові". Зрозуміли? А ви кажете: "Телефон – це апарат". Не апарат, а пристрій. І тому ви, частенько видаючи свої дилетантські знання за наукові, кажете:
– Ох і дістав собі апарат!
Не кожен одразу догадається, що ви маєте на увазі – фотоапарат, кіноапарат чи апарат для просвічування грудної клітки. А ви ж мали на увазі саме отой "пристрій для перетворення електричних коливань", тобто телефон.
Які бувають телефони? Телефони бувають білі, зелені, червоні, сині, слонової кості, бузкові, кольору канарки й кольору хакі. Також бувають домашні, службові, телефони-автомати, або таксофони, відеотелефони й міські переговорні пункти.
Домашні й службові, в свою чергу, діляться на телефони спарені й неспарені, або паралельні й непаралельні. Ті й ті можуть бути переносними.
Найстрашніші з них – телефони спарені, або, як ми вже зауважили, паралельні. Страшніше цих телефонів немає нічого в світі. Ніщо так не вимотує жили, не їсть печінки, не забирає здоров'я, як спарений телефон. Від спареного, або паралельного, телефону поки що ніхто ніяких засобів не придумав. Тут слабкі й медицина й техніка. Паралельний телефон – найбільше наше зло. Наш ворог номер один і, незважаючи на це, кожен другий горожанин вистоює роками в черзі до начальника телефонного вузла й добивається власного телефону:
– Поставте!.. Прошу вас, хоч паралельний…
Вираз технічно неправильний: не паралельний, а на блокіраторі. На квартирах телефони ставлять на блокіраторах.
– Діду, ну для чого вам телефон? – питає начальник вузла. – Чи ви не знаєте, що це таке? Якщо ви хочете спокійно дожити свій вік, заберіть заяву…
Дід заяви не забирає, а звинувачує в усіх гріхах начальника телефонного вузла, безпідставно поза очі обзиває його бюрократом, хабарником. Розповідає сусідам, знайомим, що всі завідувачі фруктово-овочевих баз та складів мають персональні телефони, а він, мовляв, на старість не заслужив навіть спареного. Після цього пише, окрім заяви на телефон, ще й скарги: до редакцій газет, журналів, у райвиконкоми, міськвиконкоми й народний контроль. Добивається телефону й не помічає того, що телефону ще нема, а він уже встиг укоротити життя йому, дідові, на добрих три-чотири роки як мінімум.
Нарешті дід, баба чи просто ви, запевняючи, ніби вам телефон потрібен не як предмет розкоші, а як життєва необхідність, добиваєтеся свого: вам ставлять телефон. Не має значення – персональний чи спарений. Отут і починається. Ця штука, як виявляється згодом, ніколи чомусь не набирає потрібного вам номера. Якщо вам поспішно треба дізнатися, коли прибуває поїзд Жмеринка-Жмеринка через Козятин, довідкове вокзалу, як закон, зайняте. Якщо ви хочете придбати собі квиток у касі замовлень, несподівано замість касирки відповідає контора "Утильсировини" чи комунальна пральня.
Набираєте знову номер і знову чуєте:
– Набирайте номер правильно.
Ви знову й знову старанно набираєте, але потрапляєте туди ж.
Ви хапаєтеся за серце, шукаєте в штанях трубочку з білими "кружальцями", кладете одне з них під язик – і непритомнієте. Дружина, брязнувши телефонною трубкою об апарат (він же – пристрій), біжить до сусідки й викликає "швидку допомогу".
Коли ж ви приходите до тями й серце саме починає заспокоюватись, несподівано – лунає! Ні, не лунає – дзвенить. Ні, не дзвенить – деренчить. Теж не те слово – б'є! Ні, не б'є… Словом, розноситься по кімнаті такий телефонний дзвінок, від якого серце завмирає вдруге. Тремтячою рукою ви тягнетесь до трубки, прикладаєте до вуха й чуєте:
– Вася, це ти?.. Ах, піжон!.. Так слиш! Я дістала два квитки на Арсена Дєдича[§§]. Зустрінемось, як завжди, під мостом…
Ви непритомнієте вдруге. У цей час прибуває "швидка". А перегодом ви дзвоните, знову й знову потрапляєте то на м'ясокомбінат, то на протезний завод. Або ж дзвонять вам і цікавляться, яке у вас сьогодні кіно, чи працює жіноча лазня.
Подеколи ви трубкою хряскаєте об підлогу, об апарат, б'єте об табуретку, тумбочку. Вириваєте розетку з м'ясом, обрізаєте дроти. Потім купуєте новий апарат, викликаєте майстра, щиро дякуєте йому, всовуєте в руки чайові, від яких він відмовляється, просите зробити переносну розетку – і знову, як тільки майстер піде, висмикуєте її з м'ясом і з хрускотом запускаєте телефон на диван-ліжко чи кидаєте в нього подушками, накриваєте його старими куфайками, вкриваєте піджаками, матрацами, теплими ковдрами. А телефон все одно гарчить і неодмінно тоді, коли ви якраз, після стількох ночей безсоння, задрімали. Ви вистрибуєте з ліжка, босими ногами ляпаєте по долівці (капці шукати ніколи), хапаєте трубку й чуєте:
– Вася, ти свиня! Між нами все кінчено. Тобі я цього ніколи не прощу…
Люто кидаєте трубку, хапаєтеся за голову.
– Людоньки, за що така кара! – Лягаєте в ліжко з твердим наміром завтра викликати майстра й відрізати дроти. Вранці почуваєте, що почалася нежить. Підлога таки була холодна.
– Краще був би купив кімнатні доріжки, – думаєте ви й поспішаєте в ощадкасу. Тут, роздратовані, починаєте лаятись у черзі. Комусь кажете, що бачите його вперше, що цей тип, як свиня, вліз без черги, що нахабство – друге щастя, і, нарешті, добиваєтесь до віконця, мило осміхаєтесь касирці, вносите абонементну плату за телефон і думаєте: "Скільки цей паразит уже грошей поїв! А якщо подумати, то яка з нього користь?"
Повертаючись додому, сумними очима дивитесь на телефон-автомат, що висить на розі вашого будинку, намацуєте в кишені дві копійки й дзвоните.