— Мій дещо нижчий аристократичний титул на заваді цьому не став би. Але поясніть мені, — загасила вона світильник, — чому в боротьбі за право володіти жінкою, поступаєтесь зажди ви, а не фон Штаффен, Ардалл, Брейонн чи хтось інший?
— Це неминуче призвело б до сутички, — вже по-справжньому розгубився полковник. — А ми ж не на кораблі, а в гостях у поважних людей.
Ванда наблизилася до нього впритул, рвучко зірвала з нього камзол і з такою ж заповзятістю взялася розстьобувати сорочку.
— Хто тебе зумів переконати, що ми вже не на кораблі, адміралполковнику? Помиляєшся, ох, як же ти помиляєшся! — проказувала Оржинська, вже лежачи з ним у ліжку і вкриваючи цілунками груди. — Тільки тепер, ступивши на берег, ми по-справжньому піднялись на той "корабель", на якому шторми житейські терзатимуть нас до останньої нашої днини.
36
Одіні підійшов до приставного столика, на якому завжди лежала "Мапа християнського світу", і схилився над нею. Настоятель Валеріо стояв за три кроки від нього і так само уважно придивлявся, але не до мапи, а до виразу обличчя і поведінки особистого секретаря понтифіка.
Для досвідченого вивідача інквізиції слова мало що важили. Все що треба було знати про душу майбутнього кандидата на аутодафе[37], він звик отримувати, спостерігаючи за його рухами, за тим, як він говорить сам, і як реагує на слова слідчого чи судді; як відмолює, чи лише вдає, що відмолює, свої єретицькі гріхи, і як сприймає потребу спокутувати їх на вогнищі... Він годинами міг сидіти навпроти підозрюваного в єретицтві або в чаклунстві і мовчки, взагалі ні слова не зронюючи, спостерігати за ним. Доводячи цим до шаленства навіть тих, до кого не можна було "доступитися" через брутальні тортури.
— От і я теж так вважаю: — нарешті проказав він, помітивши, що картографічні блукання завели архієпископа в той-таки картографічний кут, — якого б напрямку наші рицарі-хрестоносці не дотримувалися під час свого "українського походу" через усю Європу, все одно їм доведеться пройти тисячі миль через охоплені війнами, повстаннями та свавіллям розбійницьких зграй землі і країни, через державні, церковні і приватні володіння...
— І скрізь вони будуть під наглядом османських та протестантських шпигунів.
— Тобто залишається ідеальний шлях — морем. Через Ла-Манш, Північне море і Балтику — до найближчого польського порту.
— І як же називається той корабель, якого ви вже придивилися для цієї далекої подорожі?
— Каравела "Сан-Ремо", якщо тільки ви не маєте нічого проти такої назви.
Архієпископ здивовано хитнув головою.
— Ви ж знаєте, що я завжди був про вас дуже високої думки, настоятель Валеріо. Проте не зміг передбачити, що ви давно... передбачили навіть такий поворот справи.
— За тиждень ця каравела, збудована для океанських подорожей, кине якір в Остії, в супроводі ще двох суден. Вона належить генуезькому купцеві Альбі Монфератто.
— Навіть так, Монфератто?! Далекоглядно, далекоглядно. — задумливо схвалив архієпископ, вчасно пригадавши, що за цим прибраним купецьким іменем приховується один із князів Боргезе, тобто близький родич понтифіка.
— Він прибуде сюди в супроводі ще двох кораблів, які залишаться потім в одному з датських портів. А "Сан-Ремо" піде до Гданська, маючи для захисту від лихих мореплавців і заздрісних очей козаків Сулими в якості бойової охорони. Про одяг та озброєння для цих рицарів купець подбає. Крім того, для захисту ж таки, каравела отримає від нас право мати штандарт понтифіка на щоглі, який засвідчуватиме, що на борту перебуває папський посол-нунцій, котрий, як і сам корабель, перебуває під захистом Ватикану. Мені вже відомо, що з сорока восьми козаків, які прибули до нас на галері, щось із п'ятнадцятеро залишаються в Італії. Когось мають намір найняти матросами місцеві капітани, щоб отримати досвідчених "абордажників"; комусь запропонувати піти найманцем до війська, двоє просто одружуються на італійках. А повідомляю про це тільки тому, що виник певний задум. Аби збити з пантелику стамбульських шпигунів, ми й далі розпускатимемо чутки про бажання Сулими "вирушати на Відень", і навіть допікатимемо цим переляканому австрійському послові.
— Якби суть задуму полягала тільки в тому, щоб допікати варварові Леонбергові, то й тоді я схвалив би його, — зізнався Одіні. — Але ж насправді задум значно глибший.
— Ясна річ. Ті козаки, які виявили намір перелицюватися на італійців, і далі демонстративно пиячитимуть на борту "Ісмаїла-паші" та чіплятимуться до портових красунь. І триватиме їх гучне гульбище аж доти, доки, таємно переправлені вночі на "Сен-Ремо", воїни на чолі з Сулимою не залишать береги Італії. До слова, пан Монфератто готовий придбати у Ватикана трофейного "Ісмаїла-пашу", щоб переобладнати його під торговельний корабель, який курсуватиме між портами Італії, Франції та Іспанії.
— Проте й на цьому задум ваш не завершується, чи не правда, єпископе Орбан?
Настоятель Валеріо скромно, молитовно, потупив очі.
— Те, що ви почуєте далі, на думку понтифіка, належатиме вже до вашого власного задуму. Й оскільки з вашою думкою він завжди вдумливо рахується...
— Скажіть прямо, єпископе, що ваш задум стосується "права на штандарт понтифіка" на щоглі, — навіть не вважав за потрібне стримувати іронічні посмішку особистий секретар папи.
— Який неминуче передбачає наявність під вітрилами цієї щогли папського нунція.
— Саме до цього я і веду. Здається, ви вже бачите себе у Польщі?
— Причому з користю для нашої загальної справи. Оскільки нунцій у Варшаві більше лікується, ніж молиться, не кажучи вже про виконання ним церковно-дипломатичної місії, то я готовий вийти в море на "Сен-Ремо", щоб перебрати обов'язки нунція в Речі Посполитій на себе. Перш за все це дозволить мені більше цікавитися справами козацтва, спрямовуючи при цьому військовий запал і поляків, і українців на боротьбу з тюркською навалою, а не на винищення одні одних.
37
Як з'ясувалось, нікуди їхати не потрібно було, оскільки прийом, про який "гостей герцога" попереджав де Брейонн, вирішено було провести прямо в палаці де Невера. Зважаючи на делікатність справ, котрі доводилось залагоджувати, Судимі та його супутникам накрили стіл в одній залі, а впливовим людям, котрі готові були вирішувати долю вчорашніх "галерників" — в іншій. І до кабінету герцога, в якому сиділи тепер тільки архієпископ Одіні та тимчасовий володар палацу, камердинер запрошував по двоє, саме тих, які могли зацікавити одне одного.
Коли запросили Сулиму, там на нього вже чекав огрядний, невдало полисілий чоловік у цивільному, якого одначе Одіні відрекомендував як командувача італійськими колоніальними військами генерала Грассано.
— Я вже чимало чув про вас, полковнику, — статечно проказав генерал, стоячи посеред кімнати, з келихом вина в руці. — Головне для нас те, що ви володієте досвідом бойових дій з магометанами, знаєте їх натуру і тактику ведення війни. Для початку, ми надамо вам чин генерала і доручимо командувати корпусом наших військ на півночі Італії, дозволивши набирати до нього іноземних найманців, у тому числі й українських козаків. Із часом ви могли б сформувати навіть окремий козацький легіон, який би протистояв османській експансії в Європі. Ну а якщо справи посуватимуться вдало, вас буде призначено командувачем усіма колоніальними військами Італії в Європі та в Африці.
Сулима здивовано поглянув на архієпископа, невже він передумав повертати його та інших козаків в Україну? Невже аж так змінилися плани?
— Я не міг не дати вам такого шансу, — стенув плечима особистий секретар понтифіка. — Так чи так, а для боротьби з турками вам доводиться ходити в далекі походи до берегів Османської імперії. То яка різниця, в якій саме частині Європи воювати проти одвічного ворога не лише українців, але й усього християнського світу? Зрештою, генерал Грассано пропонує вам ідеальний вихід із ситуації, в яку потрапили зараз ви і ваші козаки, котрі теж можуть ставати найманцями.
— Щось із десять із них уже дали згоду служити на околицях Вічного Міста, — докинув граф де Брейонн.
— Навіть так? — удавано здивувався архієпископ, хоча добре знав про бажання частини козаків та іллірійців осісти на берегах Тібру. — Словом, ви залишаєтеся в Італії, отримуєте генеральський чин і гідну платню, з часом у вас з'явиться вілла і слуги. Зважте, що ви стаєте командувачем великого військового з'єднання, в якому маєте право створити козацький легіон.
— Або й два, — рішуче докинув генерал. — Іноді нам доводиться наймати якихось волоцюг, які й зброї в руках ніколи не тримали, і ладні розбігатися при перший пострілах гармат. Тож коли йдеться про українських козаків, рицарів, природжених професійних воїнів. До того ж ви — польський дворянин, який володіє родовим гербом. В очах італійців, як і поляків, це завжди має важливе значення.
— Якщо вам не випаде одружитися з баронесою Вандою фон Оржинською, мої колеги з польського відділення ордену єзуїтів допоможуть переправити до Італії вашу дружину та дітей, котрі, як мені повідомили, живуть зараз на території Речі Посполитої, у вашому маєтку в Кульчицях, — зазирнув архієпископ до папірця, — що неподалік міста Самбора.
Почувши ці відомості, козацький отаман лише здивовано хитнув головою, мовляв, ти ж диви, навіть про дружину та маєток під Самбором довідались! А вголос мовив:
— Саме туди, під Самбір, я і маю намір навідатись, панове, щойно добудуся кордонів Речі Посполитої. Дякую за пропозицію, вона заманлива, проте впродовж усього перебування в неволі я мріяв тільки про одне — повернутися в степ, на Січ, і знову водити козаків на ворога. Даруйте, генерале, проте проміняти козацьку вольницю Дикого Поля на генеральський мундир. Це не про мене.
Грассано й архієпископ промовисто перезирнулися, і генерал, не виказавши й тіні невдоволення, коротко попрощався і залишив кабінет.
— Таке завершення цієї зустрічі я теж передбачив, — спокійно підсумував Одіні. — Не сумніваюся: з часом ви не раз жалкуватимете про те, що втратили винятковий шанс залишитися в Римі. Проте прозріння прийде згодом, отож переконувати вас у помилковості рішення — марна річ. Зрештою, в Дикому Полі нам теж потрібен полководець, який би своїми нападами знекровлював Високу Порту, змушуючи султана значні сили тримати на узбережжі Чорного та Азовського морів.
— Отже ми розуміємо один одного, ваше високопреосвященство.
— В такому разі готуйтеся до від'їзду.