Мов казка бабусі, як мамина ніжність,
Мов таткова мудрість, як дідове кредо:
"Любити життя й завжди вірити в себе".
Прощаю цей день… і себе серед ночі.
А ночі, як ночі… Глухі, довгі ночі…
Із зорями разом шукаю у полі
Для рідного серця щасливої долі.
А сяйво, що нам дає сили любити,
Рукопис гортає… єство зігріває,
Загоює рани… І хочеться жити!..
Одвічно, як місяць, що в темряві сяє.
А десь край вікна вогник свічки палає,
Чия ж то молитва у тиші лунає?
І лине в безмежжя той шепіт красиво –
І я вірю в диво… І я вірю в диво…
Заглянь в мої ночі! Я знову літаю!
А сонце… Воно у мені не згасає…
Існує на світі така дивна сила,
Яка дає крила… Яка дає крила!
07.11.24
Богом створена жiнка
Засміялась весна в чарівли́вих очах,
Як метелики вії…
Прославляє життя – у тендітних руках
Сяє вогник надії.
Ходить тихо як промінь…
Духмяніє смачний коровай на столі –
Тепло, затишно в домі.
Неозора душа ластів'ятком снує –
Сіє мир у барвінку…
Запросила весну в щире серце своє
Богом створена жінка!
10.02.19
* * *
Весна сміливо робить перші кроки,
Ласкаво грають хвилями потоки,
І жайвір радо в небесах кружляє,
Й жіноче серце ніжно розквітає.
01.03.23
Молитва за сина
Присвячую моєму Іванку
І небо, і я… ясні зорі і тиша…
І погляд у вись… і думки, і слова…
Їх знає земля… Все на ній спочива,
Крім мене та вітру, що віти колише.
Мій сину, у думах ти завжди зі мною,
І линуть молитви мої в небокрай –
У Божім саду вони стануть росою
Й на землю проллються, немов водограй.
Знов, вітре, не спиш у цю пізню годину…
І бачиш, як зорі тремтять в унісон,
І чуєш, як я прошу щастя для сина,
Що десь вдалині бачить зоряний сон.
15.08.21
Наяву
В пам'ять про малу батьківщину –
с. Катеринівку
Великописарівського р-ну Сумської обл.
Світ оживає з приходом весни,
Світом розбіглись веселі струмки,
З вирію линуть малі ластівки.
Стежкою йду через ліс, через гай,
Щоб привітати з гори небокрай…
Час воскрешає усе, що було –
Миті дитинства і рідне село…
Спів солов'я, квітнуть вишні в садку,
Срібно озвалась криниця в ярку…
В хату, що мріє на схилі, ввійду,
Казку бабусину там віднайду.
Трав заповітних торкаюсь, зову –
Не уві сні – наяву… наяву.
Рідний мій храме – маленьке село, –
Дякую, що ти у мене було.
04.11.09
Солодкi спогади
Присвячую малій батьківщині
с. Катеринівці
Мрійно очі я закрила
І з'явилася картина –
Моя мила Батьківщина,
Де всі жителі – родина.
Край з Христовою* горою
Все життя ношу з собою.
Тихі схили, лісок, нива,
Й далечінь... така красива!
Низом луки розляглись –
Різнотрав'я, квітів сила…
І мовчить курган журливо –
В сивій думі зачаївсь.
В далеч вільно кличе поле,
А жита – неначе море!
І суцвіття вражень перших –
Дідусь і я на коні верхи.
Окрай шляху стоїть вежа –
За ярками й полем стежить.
Поряд з вежею – загін,
Ягнят чимало й гнідий кінь.
Той давній шлях, немов до Бога,
Покотивсь, і всі тривоги
Геть летять, і тільки щастя
На дні серця, мов причастя.
…Хата наша і криниця –
У ярку смачна водиця,
Мов бурштинова мережка –
Привела до двору стежка.
Проти двору – магазин,
Де бабуся працювала,
І маленьку повсякчас
Із собою мене брала.
В ящичок мене саджала,
А сама все рахувала,
Прибирала, розкладала,
З покупцями розмовляла.
Поряд клуб й старенька школа,
Яблуневий сад довкола,
І, немов вельможний пан,
Між тополь росте каштан.
Дивний спогад огортає:
Бабусенька город сапає,
І щоб я не заважала,
В саду внучку прив'язала.
В'ється вулиця-село –
Скільки бачило воно!
На узгір'ї височіє,
І про щось під сонцем мріє.
Дні ті теплі розлетілись,
Як і жителі села,
Річка в лузі зупинилась –
Стала водами ставка.
Край сумління й доброти –
Обрій сонячного дива!
Нащо ж так гудуть дроти,
Де ми всі жили щасливо?
Не знайти колишній день, –
Та все ж хочеться згадати…
Задушевність тих пісень...
Їх було – було багато.
– Неймовірний краєвид! –
Мовить хто здаля чи зблизька…
Храм відради й самоти –
Вічних спогадів колиска.
20.03.09
* Христова гора – назва узвишшя. Моя бабуся розповідала, що колись там височів хрест, люди приходили до нього, щоб помолитися. Це місце було для них храмом
О, музико...
Безмежний світ у кожнім звуці…
І літній дощ… і липи цвіт…
І пташка, і жучок у лузі –
Це музики таємний світ.
Вона як день – прозора, різна…
І жартівлива, і сумна…
Стрімка… грайлива… плинна… ніжна…
І таємнича, чарівна…
О, музико! У тобі ріки…
Земля, дерева і трава…
Ти для душі – найкращі ліки, –
З тобою серце ожива!..
22.08.18
Пiсенний скарб
Яскрава й вічна спадщина народу, –
У ній річки, долини і гаї,
Поля кохання, і п'янка свобода,
І тиха казка, і дівоча врода…
І посмішка, що залишили
У щирій пісні пращури мої.
17.02.20
О, рiдна пiсне
О, рідна пісне – ти велику силу маєш!
Ти заспокоюєш, ти надихаєш…
Прогониш втому, повертаєш сили…
І в безнадії, знов даруєш крила.
І в серці кожнім ти озвешся файно,
І хто згубив, той неодмінно знайде.
Твої мотиви щирі й такі різні, –
Живи одвічно, українська пісне!
14.01.21
Осiннiй ранок
Вологий вітер спозарання
Гуляє між сумних стежок,
І так красиво, як востаннє,
Несе загублений листок.
Ніхто не чує… Все дрімає…
Лиш хризантеми в голубім
Тумані лагідно зітхають:
Осінній світе – мир тобі!
22.08.18
До весни
Дух осіннього багатства
розвівається по світу…
А вгорі летять лелеки
на чужинні береги –
Линуть сумно і красиво,
десь в собі сховавши літо…
Прощавайте… прощавайте… До весни!
28.11.19
Осiннiй етюд
Неначе сонце в кроні зачаїлось –
У золоті стоїть щасливий клен,
І небо ясно-синє заяскрілось,
В зітханні вітру чується Шопен.
Листок кружляє, горнеться до шибки –
У хату, як дитина загляда.
І струни сонця, і дощу сльозинки –
Пора осіння – мила, золота.
07.11.18
Осiннє багаття
Вечір тихий… Дивний, синій… опустився… опустився…
На задумливі дерева, на будинки і стежки…
Те, для чого ми на світі – таємниця… таємниця…
І про те не каже осінь, ні дерева, ні зірки.
Листя сиплеться під ноги, пожовтіле, пожовтіле…
Доторкнувся його вітер – і воно летить, втіка…
Шелестке, духмяне, вільне – облетіле, облетіле…
Вмить яскраво запалає від одного сірника.
Спалахнуло, заяскріло… Й стало гарно, й тепло-тепло…
Щось забулось – щось згадалось… і хоч сонце вже зайшло,
Від вогню довкола видно… Навіть небо… й те завмерло…
І свої важкі долоні до багаття простягло.
Вечір тихий… Дивний, синій… приголубить, приголубить
Золоте осіннє диво, що в багатті догоря…
І нікого анітрохи – не осудить… не осудить…
Бо душа чиясь зігрілась біля того вівтаря.
28.11.19
Казка зимового лiсу
Мов діаманти, мерехтять сніжинки,
І норовить мороз вщипнуть за ніс,
Синиця угорі сміється дзвінко,
І лагідно шумить зимовий ліс.
У сніжних думах золотіє стежка,
Десь на узліссі дятел торохтить,
І срібна понад обрієм мережка,
І сніг із сосен сиплеться, курить…
І ллється небо крізь пухнасту хвою…
І сонце… й срібно-білі килими…
І не важливо, що забула хто я
В обителі казкової зими.
02.01.19
Бiлий океан
Я наче човен. Всюди хвилі білі.
Завмерло все, і погляд вдалечінь –
Душа прогнала тіні посивілі –
Сніги й морозна неба глибочінь.
Замети гриви здійняли, як леви,
І не шелесне у повітрі птах…
У білих кожухах стоять дерева,
Будинки – у чоботях, картузах.
І тиші – дорогі зимові ноти –
Усе блищить, іскриться навкруги…
Такий холодний, і легкий, мов подих,
Насипався сніжок за халявки.
Я – наче човен в білім океані
Пливу кудись… І радісно мені…
Таке ласкаве, ніби очі мами,
Зажмурилося сонце вдалині.
02.01.19
Iнша зима
А хтось чув, як в душу проситься зима?
Сіла на край думки горлиця-вина
І зорить у вічі те, що відбуло…
Але сяють свічі, бо Святе Різдво.
Знову скатертину білу застелю!
В люстерко погляну – ніжно, без жалю.
Усміхнусь й найкращу сукню одягну…
І відчую зиму – іншу, чарівну.
Цокає годинник, за вікнами сніг,
І так смачно пахне спечений пиріг.
Мить святкова тиха, світла і жива…
І я щиро мрію й вірю у дива!
03.01.24
Пролiсок
Я відчувала, що цей лід розтане,
І мені знов відрадно-тепло стане.
Забута стежка привела до гаю –
Мого весняного земного раю.
І промені, і пахощів обійми,
І пролісок край стежечки привітний
Стрічає й водночас дарує втіху, –
Так само як і я не знає віку.
І спів пташок, і зеленаве диво –
Цей милий світ, і я така щаслива…
І як колись, душа моя співає,
І поруч Бог, і сонце, й небокраї.
…Чарівним проліском озвалася, розквітла
Непереможна пісня мого світла –
Лірична, таємнича і безкрая –
Дитя землі й небесного розмаю.
01.03.25
* * *
Скільки ж цікавих людей є на світі!
Одні, наче сонце в життєвім зеніті,
Інші – холодні, пихаті, скупі
Маски шляхетні покажуть юрбі.
Хтось гляне байдужо у вічі красиві…
А дехто щасливий на батьківській ниві,
І сонячна вдача – то рідна земля, –
Такою колись прийшла в світ цей і я.
17.10.25
Промiнь
Бути щасливою зовсім непросто.
Навіть, якщо усього в тебе вдосталь…
І роки квітучі на крилах несуть…
І зорі так низько, що шепіт їх чуть.
Що щастя є?..