З нашої космічної ери вдивляємося ми в цей віддалений від нас образ безсмертного полтавця, і не перестає дивувати нас життєвість його творінь, їхня незв'ялима ранкова свіжість. Крізь сторіччя чути нам сміх Котляревського і його смутки, і його мудрі задушевні поради. Чи це ж не безсмертя?!
Наша країна — цитадель гуманізму, культури. Радянські люди вміють шанувати тих, хто в минулому,— часто за найтяжчих умов,— віддавав сили розуму й пориви серця праведній справі народу, справі людського поступу.
Серед них достойний син України Іван Котляревський.
1969