Вона гримувалася навпомацки, професійно, тому вдень ніхто цього не бачив.
Студентка перестала сміятися, притихла, а далі й мовила, ніби аж крізь сльози:
— Не треба… погасіть світло… Облиште її!
Вчителька, все так само суворо, позбирала слоїки та коробочки з підлоги, вимкнула світло й пошкандибала до свого ліжка.
— Ці цяцьки я поверну їй удень, бо знову спати не дасть.
їй ніхто не відповів, тільки малярка невесело зітхнула. Мабуть, згадала про сина, що явно загуляв.
Другого дня Актриса лежала тихо — бліда, як мрець, і дуже стара. Навіть не бліда, а землисто-сіра, хоча вранці вчителька повернула їй грим. Коли ж прийшов старий чоловік, Актриса, не розплющуючи очей, тільки відчувши дотик його руки до своєї, мовчки натягла простирадло собі на обличчя.
Він терпляче посидів, а потім підвівся і, ні з ким не попрощавшись, пішов.