мпанії" української молодої митецької "інтеліґенції" (90). Розбещений образ "надії нації" змальований в багатьох місцях роману і найкраще характеризується олігофренічною лексикою недовченої "богеми":
натуралізм мови героя
цитати з лексики "богеми"
нагружати (начиняти) 48 – кацапізм
понятно? (втямила?) 10, 26 – кацапізм
окрутимось 52 – збочена і мало зрозуміла термінологія гидких розбещенків із середовища з'алкоголізованої і згнилої "богеми"
дивись, який дзен… 66 – порожнечу національного зубожіння заповнюється чужинецькими вигадками.
на хера (пощо) я сюди їхав (приїхав) 11
перестань мене підйобувати 11 – то´му, хто живе українським болем, цей суто кацапо-совєтський зворот не вирветься з уст: мат матові не рівня, тому не віриться, що герой був "першим готовим" Українцем! (33)
ах суки (засранці); падли (паскуди) – вирази захоплення 55
валяй, нарізай (вали, тни вже) 58
а кого це валить? (зачіпає) 115
334) Я вдячний Авторові за відкриття, що плятонічна любов і еротична похіть фактично злиті в одному прагненні, ім'я якому – libido, або‑ж бажання жити. І я повністю погоджуюсь із тезою, що заперечення цього libido українською греко-католицькою церквою зламало свого часу хребет українській націоналістичній інтеліґенції, позбавивши її пристосованости до нинішнього світу ("католицький цензор" 137, "галицька стара панна" 136, "Чорнобог" 19 і "чорнокнижник" 49). Взагалі, сексопатологія національно-патріотичних змислів (відчуттів – для совкових анальфабетів) описана бездоганно і не викликає найменших заперечень. А от щодо совковости в лексичних наставленнях Автора – то викликає подив його згірдна постава щодо діяспорного "синтаксису" нью-йоркської "Свободи" (61) Не втомлюватиму Читача переписуванням довгих подвійних цитат з міркувань пані Забужко. Скажу одне – вихований совковою школою коректор ніколи не зрозуміє ані пафосу ані урочистости рафінованої української мови – тієї, що не калькує рабоче-крестьянского примітивізму вульґарної каламарщини совкової журналістики. Для Читача, котрий‑би все-ж зацікавився відповідним уступом в книжечці, переповненим обуреними коментарями на адресу діяспорної синтакси, зауважу, що з синтаксою там все є в порядку – підмет можна опускати в українській мові (на одміну від англійської).
335) Від перечитування друкованого слова читач мав‑би одержувати ще одну насолоду: приємність од звучання музики добірної лексики, – в усякому разі поза рамками натуралістичних діялогів чи монологів. Зрештою, мова є настільки багатою, що навіть недолугість героїв можна пробувати подавати у вишуканий спосіб. А тим паче в тих місцях, де читач прагнув‑би увійти в духовний контакт з Автором. Перерахуємо скази, які вадять такому контактові.
336) З боку Автора:
живе в Києві (мешкає у Київі) – це з анотації, але ж Автор з нею знайомилась!? 2
джус (сік) 7
раковина (злив, мушля) 8
голлівудські ґаї (хлопаки) 9
не лишилося (залишилося) 12
передчуття не заводять (не зводять, не хиблять) 14
ну, положим (скажімо) 15
на крутих поворотах (на закрутах) 15
тобі, кобіто (жінко) – далеко не всі полонізми, навіть поширені серед галичан, справляють приємність читачеві 16
проститутка (повія) 16
з голою лампочкою (жарівкою) 21;
безужиткові лампочки – фантастичне поєднання галицизму з кацапізмом 60
моє, ах розтуди ж його, (куди?) каторжанське життя 23
недурно розпочалося (незле) 23
сосок (пипець) 29
ад (пекло) – цей архаїзм жодних емоційних переваг не має 30
нніт (ні‑ні, аж ні) – московське ннет 30
йолки-палки (до дідька) (хай йому грець) – слово-паразит 30, 96, зустрічається шість разів
та йолки… (ох…) – вставне слово 50
тебе трохи розпружило (відпустило, відпружило) 34 – рос. расслабить; іще гляди пункт 10) на сторінці 96
розвернуті лицем (повиставлювані) 35
аристократка забацана (зафайдана) 39
авта по гаражах зіпали кволо (цитата з вірша) – у слові "ґараж" слід уважати на першу літеру, а слово "зіпати" значить "сильно кричати, горланити" 41
хрін з ними, з харчами (пес із ними, лихо іх бери, ті харчі) 44
на безбач (наосліп?) – неологізми добрі, коли їх значення очевидне 47
не приведи Господь (не дай, Боже) 58
полтинник (пів-віку) 58
од Атлантики до Пасіфіку (Пасифи(і)ку) 61
сюд-туд (тут і там) – русизм сюда-туда 61
не зразу (не одразу) 62
алкаші у проплішинах (п'янички з пролисинами) – тут конфлікт автора з московсько-українським словником 63
не то дозволяється, а й заохочується (не те що…) 63
як показалося (виявилося) потім 73, 126
схвачений порошею падолист (прихоплений) 73
сустави, за зиму завмерлі (суглоби) – цитата з вірша 76
незапотребовані листи (неспитані, неспотребні, залишені, позоставлені) 78
в Хелмі була пересадка (в Холмі) 80 – вживаємо українську топоніміку
все лишнє (зайве) 82
попалась (піймалась) 85
кукла на шнурку (ляльки вистачило‑би) 88
поклав трубку (слухавку) 102
пройтися (перейтися) 112
світлофор за світлофором (світла´ за світла´ми) 112
безумна ніч (шалена) 114
маленьких розиграшів (розигрів) 116
недвижною скіфською бабою (нездвижною, незрушною, непорушною) – намагаємось уникати синонімів, які не різняться від московщини 116
мелькають клініки і тюрми (миготять) 126
337)
З боку героїні:
З боку героя:
провітрити (перевітрити) 12
квартира (помешкання) 11
розплачуватися (платити) 58
збігай принеси (скоч і принеси) 11
яросною силою (несамовитою) 71
ключа здав (віддав) 11
сходила постриглася (пішла підстриглася) 97
звозити на замок (завезти) 15
просік (утямив) 102
338) Нахабна експансія кацапщини до свідомости українського письменника і її обезвладнююча, "цементуюча" функція досконало охарактеризована на 31й сторінці книжечки. У вступі авторка звіряється, що чорнова версія була роздана друзям задля розумних порад. Чому друзі злегковажили кацапізми? Не знайшлося жодного, хто володіє звичайним олівцем і завдав‑би собі клопоту де-не-де та й щось-там попідкреслювати? Не повірю, що перераховані вище кацапізми внесені навмисно. І не повірю, що Автор у такий спосіб висміює героїв. Надто примітивно-змосковщеною звучить їх мова – аж до гидотности. А тим часом, Автор їх любить, і десь навіть шанує (36): "той чоловік грав без правил, точніше, грав за власними, як правдивий кантівський ґеній, в його силовому полі пробуксовувала будь-яка передбачувана логіка подій, так що був він сам собі "the land of opportunities"…
339) До великих перемог Автора належиться зарахувати переконливе доведення тези, що жінка теж є людиною, і може підлягати таким самим проблемам та комплексам, які частенько переслідують мужчину. Не слід думати, що чоловічий шовінізм є вродженим. Ні! Образ жінки, який коротко характеризується чотирма словами – ненаситність, хтивість, перманентна готовність бути взятою і безжалісна вимогливість – не є продуктом хворої уяви мужчини, а формується суспільством свідомо в незчисленних посібниках з мистецтва видобуття орґазму та сценах багатократного пролонгованого статевого акту в позах, доступних тільки професійним атлетам. Не можу уникнути спокуси звинуватити в такому стані речей і саму Жінку, бо ось: "жінка: витка рослина, котра без прямостійної підпори — без конкретного обличчя живої любові — опадала долі й зачахала" (22); "мене вмить припекло чистим, як високий музичний тон, зарядом такого потужного еротичного заклику, що плоть тут-таки відізвалася збудженим набряканням…" (19); "зразу (одразу?) втямив, що – все, кінець, викручено контакти… могутній тваринний заклик його тіла зів'яв, скрутився, став швидко-швидко вичахати…" (20) – як мислити про жінку, що так підступно, а, найважливіше, лукаво і брехливо поводиться х мужчинами?; "пішов нафіґ, імпотент нещасний" (27); "всмак трахнули" (37) – sic!; "то була нагота зумисна й образлива, та, котрою не спокушається, а демонструється зневагу…" (43). Чи при подібних замороках є підстави дивуватись, що "крім статевих органів тебе в мені більш нічого не цікавить" (13)? При надмірі подібних претензій – що залишається затурканому мужчині, як не плекати переконання, ніби "коли у тебе – стоїть, і не зразу (одразу?) кінчаєш, то ти вже й князь…" (86). Тим більшим досягненням Автора є враження, яке залишається після прочитання роману – що Жінка має право на вирозуміння, а дворушна заплутаність жіночих відчуттів далеко не завжди породжена розбещеною вередливістю.
340) Поширеним серед певного кола читачів є переконання про "бабськість" роману. Очевидно, під таким означенням слід розуміти хаотичний ідіотизм примітивних відчуттів жінки, які не піддаються не тільки клясифікації, а навіть будь-якому розумному поясненню. Відчуттів, тим безглуздіших, чим бурхливіших. Цього в книжечці якраз небагато. Інакше її неможливо було‑би перечитати. Але одна нить "бабськости" все‑ж пронизує роман. Претензія до цілого світу… Слово, од якого вивертає нутрощі навіть у найоб'єктивнішого читача. ОБИДНО. Не прикро, не образливо, не сумно, не кривдно… ОБИДНО, БЛІН. "Ідеологія" прокуреної "блядки", котрій винен увесь світ. Не повії, а саме внутрішньої курви, яка з нахабністю зіпсутої розбещеним вихованням панської дитини еґоїстично і абсолютно щиро уважає, що Господь створив світ виключно з метою вдоволення її макабристичних з точки зору елементарної логіки примх. Бабськість навіть не базарна, а швидше рівня перукарного салону: "З‑замахали… говорила, травлячи післясмак чергової обиди" (10); "стала читати, з обиди і розпуки" (16) – в цьому місці при прочитанні роману мені зробилося особливо неприємно, бо йдеться про ображене національне почуття, а не якусь дурнувату "бабськість"; "тобі з чоловіком добре було? – дуже! – рубонула зопалу щиро, як ляпаса відважила: сил уже не ставало примилятися, глитаючи