имось щось розуміти під цим словом) може бути тільки одна. Пустку в душі заповнюємо змалку. Якщо її заповнити коханням до ідеї (релігійної, національної), тоді иньшим живим і неживим предметам та ідеям в подальшому нашому інтимному житті випаде така доля, що ми їх любитимемо в термінах первинного кохання. Наприклад, Бога – тільки українського, або навпаки – в українській ідеї бачити тільки загально-християнську мораль. Любов – це туга за недостаючим. За тією половиною, чи якоюсь частиною, яка має доповнювати брак власного. Брак довершення. "Ми закохуємось не в мужчину, а в національну ідею" (104)[25] – ці слова вартують глибокої психоаналізи. З любові, звичайно, і ненависть. Ненависть становить проблему для серомудрих проповідників американізованих "людських прав". Чи ненависть до кровопивці є моїм людським правом, якщо я себе не мислю людиною поза своєю етнічною суттю і призначенням? Чи ця ненависть не порушує "людських прав" Сатани в образі етнічного гнобителя? Оце тема для ризиковних філософських екскурсів волюнтаристського постмодернізму, а не благі інсинуації ожирілого від розпусти західного інтелектуалізму на жендерну чи педерастичну тематику. Стукач КҐБ закохується в "підопічну" Українку – це вже хрестоматійний приклад, переказаний мені батьками десь в п'ятирічному віці, – книжечка помережана подібними, майже приватними для читача бувальщинами, переживаннями, випадками, проблємами, про які, якщо не переживав особисто, то принаймні не раз чув від однодумців чи друзів. Не хотіло‑б ся, щоб інтим спілкування з Автором спохаблювався придуркуватою лексикою. Незважаючи на повторні заклинання на звороті титульного аркуша та в передньому слові від Автора, що, мовляв, "авторка наперед відмежовується" і т. д., читач впадає в блуд пошуку здорової думки Автора серед мережева суперечливих душевних мук персонажів (як і в кожній книзі) і пробує (з великим трудом) хоча‑б умовно відділити спілкування з Автором від звичаєвих прибамбасів героїні. І не є йому "як кажуть Французи" соромно, бо "погано він про це" не думає (6). Тим паче, що "рясні дармовиси-сережки" разом з "високою беззахисною шиєю" (101) змушують читача раз у раз кидати погляд на світлину авторки, поміщену на четвертій сторінці обкладинки. Гострий динамізм мови, якою написаний роман, зовсім не потребує підсилення бридкими висловами. "Несподіваний промельк ясного побажання… прилюдний оргазм, от як це називається, але захоплює публіку… навіть коли слів ніхто не тямить" – так сформульована думка звучала‑б значиміше, аніж те саме речення, засмічене лексичними каменями спотикання на кшталт "вставляє публіку" замість захоплює або паразитичним "ні фіґа", приклеєним до вже й без того виразного не тямить. Я дуже ціную орґазм, а прилюдний орґазм ще раз свідчить про те, що людина є істотою соціяльною і компанійською, так само, як і секс в товаристві. Не бачу нічого гидкого в діленні приємністю та задоволенням з ближнім. Зате, коли Автор підпадає під вплив вульґарної лексики північного дикуна і етнічного неприятеля – то це дійсно переповнює моє єство неконтрольованою люттю і заважає зосередитись над змістом читаного. Губиться сприйняття, всю увагу поглинають незрозумілі вирази "вставляє" і "ні фіґа", останній з яких тим разом переносить уяву в область солодких гастрономічних імажинацій про фініки, фісташки і подібні заморські марципани (15). Ще приклад: "…а що не вийшло нічого, то чесніше буде здати (кинути?, віддати – кацапізм) карти… далі буде ще гірше: просвітку не видно, а сили вже не ті: не дівка ж бо" – знову Автор псує зрозумілу думку непотрібним вставлянням гострих і бридких порогів: "ні фіґа не вийшло" (це вже вкотре!), "буде ще хрєновіше", "не дєвочка" (замість дівка). Чи для того, аби збурити плинність прочитання тексту?
325) Так, за всяку ціну намагається Автор усунути свою особу зовсім. Не вдасться, дорога. Надто серйозні речі, як на персонаж простенької філософуючої поетеси з обмеженим запасом побутової лексики, браком клясичної ґімназіяльної освіти та базарними зацікавленнями з убогого набору примітивно "струйової" змосковщеної "богеми". І бачить, і відчуває читач дуже добре – глибину та різноманітність проблем… та не може і не хоче з'інтеґрувати багатий світ Автора з примітивізмом словникового запасу героїні. Бо лайка – це є примітивізм мовлення. Що таке лайка? Для мене непристойною лайкою є побутові неологізми прищелепкуватого покоління зкацапізованої "богеми". Можна бути ґеніяльним малярем і не вміти висловитись хоча‑б на рівні вуличника з освітою початкової двоклясової державної цісарсько-королівської австріяцької школи. Це не є псевдовікторіянське вдаване святенництво загумінкового галичанського мораліста. Я здаю собі справу, що українська літературна мова на жаль не виробила звичайного слова для означення простої дії засаджування чоловічого статевого інструменту до відповідного отвору в жіночому тілі. Дії, яку щоденно сповняють мільйони Українців. Я не вважаю лайкою відповідне, хоч і запозичене від Кацапів, слово. Так само не вважаю лайкою натуралістичну передачу інтимного діялогу двох осіб в постелі. Зате вважаю неприпустимою лайкою, і не бажаю, щоби моя героїня, а нею є Автор, так висловлювалась:
326) пшла вон (щезни) 12; вставляти публіку (захоплювати) 15; йолки-палки (таж, але‑ж, хай‑же йому грець) 82 – слово-паразит; кайфувала (насолоджувалась) 38, зустрічається два рази; не бозна-який кайф (приємність) 104, зустрічається три рази; шмарувався трьопом (базіканням), фрашками-придабашками (приповідками) 57; побратимство довбане (гиряве, хиряве, хирне) 63, довбана patria 32; Европа довбана 24, довбана загорода 8; мать його за лапу (?) 18, 63, 93, 118, 129; ніяк не в'їду (не втямлю) 86; якого хріна (до холери) 95. Нехай‑би краще подібним чином висловлювалася її (авторки) героїня. Властиво, на кого розрахована книжка? Той, хто в стані зрозуміти різнопланові переживання героїні і коментарі Автора, мусить мати певний інтелектуальний рівень. Інтелектуалу ж вадитимуть примітивні вибрики змосковщеного слєнґу. І він засумнівається в природності образу героїні, яка, окрім благої московської лайки наче‑б то виказує не малу інтелектуальну зручність, розвиненість, різносторонність… Парадокс полягає в тім, що, коли, наприклад, Шевченко не може повною силою звучати ро´сийською мовою, так само, як і народна пісня, – то роман Оксани Забужко звучатиме бездоганно кожною мовою, окрім української – кацапський слєнґ в будь-якому перекладі автоматично перестане бути кацапським!
327) Визнаю, дуже умовно, та все‑ж, якось інтуїтивно, вдається відділити пряму мову героїні від її мисленних монологів до себе і від розмірковувань Автора, вкладених у ці монологи начебто від імені героїні. Переживання героїні, її розмова подумки з собою мали‑б оформлятися більш значимою лексикою, аніж вдаване чи звичне вже підігравання назовні під сприйняття недолугої чи інтелектуально незрілої і вічно п'яної "богеми". В противному разі гріш ціна її переживанням і не варт вона сама (героїня) не лиш співчуття, а навіть прочитання. Подамо (далеко не повний) перелік лексичних одиниць власне героїні, який, хотіло‑б ся думати, свідчить не про її духовні чи інтелектуальні вартості, а швидше про недоліки середньої освіти, які можна виправити, хоча… хто там її знає:
328) здати карти (скинути, відкинути, кинути карти) 9; хрєново, хрєновіше (зле, гірше) 9, 97; дєвочка (дівка) 9; йолки-палки (гей) 72; йо-майо (ай-я-яй) 105; валяй тепер (вали) 76; кльово написалося (влучно) 77.
329) Мене не разить натуралізм. Хоча… Є рація в такому бажанні, аби писане слово звучало трішечки вище, аніж дійсне, мовлене в житті слово. Хай‑би читач тягнувся… Голий, адекватний натуралізм навіває нудьгу. Інтеліґентний читач і так здає собі справу з того, які ми є в житті огидні. А неінтеліґентний – або не читатиме, або просто не розумітиме, про що йдеться. A propos, книжечка взагалі не розрахована на читача, який не володіє латинськими приказками, англійською та французькою мовами. Протиставлення "де я, там і буде вітчизна" латинському "ubi bene, ibi patria" (де добре, там і вітчизна, 32) втрачає сенс без перекладу. Цікаво було‑б перевести статистику, скільки з‑поміж читачів сягало по словник крилатих виразів, наштовхуючись на подібні фрази в тексті "бестселлєра"? Як і наступні:
330) stud-woman (расо´ва жінка) 30 – неочевидний переклад вимагав‑би пояснення – за умови поваги до читача;
331) fin-de-siècle 47 – не кожен читач, навіть знайомий з французькою мовою, зрозуміє, що "кінець століття" іще може означати "сутінки віку"… а чи що собі там іще придумає придуркувата філософська "богема"?
332) В усякому разі, Автор завоював‑би більше симпатії в інтеліґентного читача, якби протиставив свою лексику до лексики героїні. Якщо‑би Автор розмовляв иньшою мовою, як героїня, то його монологи і сприймалися‑б серйозніше, особливо там, де йдеться про сексопатологічну тематику. А жаль, бо глибинність думки відчувається на кожному кроці, та вона нівелюється лексикою тієї‑ж проби, що і лексика недоосвіченого і недовихованого товариства героїв роману. На скільки Автор ідентифікує себе (на наш превеликий жаль) з героями п'яної "богеми", можна уздріти з порівняльної таблички:
натуралізм мови автора
натуралізм мови героїні
натуралізм мови героя
цитати з лексики "богеми"
ні фіґа (нічого) 38
ні фіґа (зовсім) 15
ні фіґа (нічого) 9
ні фіґа собі історійка (нічого собі) – вираз моторошного ошелешення 112
ні фіґа собі (нічого собі) – вираз захоплення 55
ні фіґа собі заспів (вираз сарказму) 103
М-да, ні фіґа собі (поганенько, зле) 98/99 (тут дефект поліґрафії – гляди електронний варіянт роману на майданчику http://www.slovnyk.org/)
на фіґ варте (до дідька) – слово-паразит 24
на фіґ (геть) 12
пішов на фіґ – не українська лайка 27
на фіґ ніким не зауважені – слово-паразит, ніяких емоцій насправді не підкреслює, хиба що примітивізм мовця 32
фіґ з ними (шляк, дідько з ними) 47
фіґ підробиш (дзуськи) 90
на фіґ (пощо) 93
на фіґ їй здався (пощо) 93
на фіґ його таке й писати (пощо) 73
на фіґа (пощо) мені ті музеї 93
все тут тобі "на фіґа" 57
вставляє публіку (захоплює, проймає) 15
як би це тебе вставило (настромило, пройняло, вдовільнило) – запозичення з лексики звичайного злягання
ну ні фіґа собі; лини‑но ще (лийни‑но, хляпни‑бо); кому лимончика (цитринки); уф, кайф, здається, вставило (всадило) 74 – запозичення з лексики паранормального (анального) злягання
ой блін (лишенько) 52, 93
мислитель, блін (бач), знайшовся 58
ну блін ваще (?) – вираз захоплення 55
блін,… (холєра) – ввідне (впроваджувальне) слово 47
він пахнув, блін, життям – абсолютно паразитичне слово 102
во блін (ось так) 84
блін, ну звідки мені знати? 139
але ж ми, блін, таки недарма рєбята з крутим творчим потенціялом 117
обидно, блін (образливо, хай йому грець) 105
тобі, чувак (хлопче) 52; ні, чувак 58; кльова чувіха, як сказав би той чоловік 59 – автор дає себе втягнути у лексику зле вихованого напів-письменного героя та недовченої "богеми" і тим втрачає на довірі читача
кльова ти чувіха 48
кльова чувіха (знаменита лярва, моцька) 49
у кльових умовах 72
який то він кльовий 43 – жаргонне підігрування, тим разом – з боку героїні
а слабо було дописати, до кінця додумати – слабо? (несила) 76
тобі слабо сказати (брак відваги) 66
волочить у койку (до ліжка) 84
до всякої койки 71
обставили як дєвочку 126
дєвочку із мене зробити хочуть 10
333) Я вдячний Авторові за усунення будь-яких ілюзій щодо перспективності та потенції "найупитішої ко