>сукенку (с. 111) – су´коньку, сукня´ночку. Далі: канарок (с. 127) – існують синоніми: канарейко (чол.), канарка (жін. роду); встигнути на твоє день народження (с. 166, 189) – твій день народження, уродини: не так часто зустрічаємо, навіть на нинішній день, подібні варваризми синтаксичного "узгодження" в роді присвійних займенників, запозичені, як виглядає, у напівписьменної домогосподарки зі середовища кацапських осельників; білі голуби в Лівані не водяться (с. 167) – не живуть, не гніздяться, не плодяться, не множаться; помішуючи у каструлі (с. 188) – в ринці, у банячку´; Карл Великий (с. 195) – Карло; цілі родини проходжувалися кварталом (с. 216) – проходжали, прогулювались; рисунки та живопис були написані (с. 219) – рисунки (взори) черкають, або теж малюють, в той час, коли малюнки (а не живопис) малюють, але не пишуть; витіюватість у мистецтві (с. 252) – закрутистість, кучерявість, хитромовність, вузлуватість, барвистість, квітчастість, красномовність, взорча(с)тість, взористість, помережаність, витончена складність; засинає у канаві (с. 255) – у рові; червоною ниткою проходять (с. 256) – просто пронизують: подібні кальки з ро´сийського породжують в читача сумнів, чи не допомагав собі перекладач "з норвезької" консультаціями із уже зробленого ро´сийськими фахівцями перекладу. Далі: "звучить заманливо" (с. 293) – спокусливо; за Берклі (с. 309) – згідно з Берклі; у одної (с. 314) – в однієї, рос. у одной; навчитися цьому трюкові (с. 315) – цього трюку (цієї штуки); природа не прийшла до себе (с. 340) – не опритомніла, а про людину ще кажемо "прийшов до тями"; трястись в повозці, запряженій кіньми (с. 515) – у візку; розмова між матір'ю і дочкою (с. 524) – донею, донькою; страхівка (с. 533) – забезпечення; останні судороги (с. 537) – корчі; сигарети (с. 546) – цигарки; попугайчики (с. 557) – папужечки.
318) З тими "сигаретами" просто горе, та й годі. Ось і ведун "Телеманії" Юрій Макаров, якого важко звинуватити у недбайливому ставленні до своєї лексики на телевізії, а особливо – до виразно плеканої дикції, не зміг себе проконтролювати: "виготовлення сигарет", хоча тут‑же додає: "цигарковий папір". Що це – "педагогічний засіб" в стосунку до слухача, чи відгомін тієї побутової лексики, якою пан ведун послуговується на щодень у приватному житті? А може – малодушний "компроміс" задля "общепонятности"? Нумо себе не дурити. Немає жодної глибоко-софістичної різниці між цигарками та сигаретами. Просто останнє слово – це є вульґаризація першого (для прискіпливих: існують ще і папіроси).[24]
319) Книжка "Світ Софії" може слугувати зразком сучасного українського перекладу. Не просто перекладу формально-правильною мовою, але перекладу з якимсь невловимим духом добірности. Зразком збалансованого поєднання відроджених внутрішніх, властиво-українських спіритичних відтінків синтаксичного звучання – і сучасних особливостей лексики. Можна висловитись так: в українському перекладі книги немає нічого дратівливо-ретроспективного, він є повністю сучасним, а заразом фантастично далеким від ро´сийського, чи совєтського, штилю. Тому 27м помилок, які, на наш погляд, відділяють мову книжки від бездоганної, змушують читача замислитись: чому перекладач (зглядно, редактор) виданої у Львові книжки переочив ряд таких блудів, які дослівно випирають з тексту і ріжуть очі кожному освіченому галичанинові. Не хотіло‑б ся думати, що причиною мала‑б служити нетрадиційна лексична орієнтація, всотана, на жаль, з модерного буцім-українського звичаєвого середовища. Нетрадиційна з точки зору закономірностей української мови. Але така рідна для кожного з нас – кожного совка.
320) Не тільки подобається мені, але і вдячний єсмь, що існує висилання "Після слова". Вдячний за користь від компетентних, навіть вишуканих, порад щодо нашої мови. Тому наступну історію прошу трактувати не як критику, тим паче, злосливу, а швидше як здивоване запитання. Можливо, причина непорозуміння лежить у недостатньому фінансуванні, у браку часу, втомі, а, можливо, – це є тривожний симптом, що все‑ж редакторові не так уже й боляче ріже вухо той чи иньший поширений русизм, до якого люди моїх традицій звикнути, на щастя, ніяк не можуть. Прикро, що не ріже вухо у Києві так само сильно, як у Львові… У висиланні 15го травня 2000го року слушно пропаґувалася проста форма ступенювання прикметників у противагу до складеної форми, яка єдина тільки і вживається в мові ро´сийській: сильний, сильніший, найсильніший у противагу до більш сильний, найбільш (рос. самый) сильний. Далі наводилася цитата з книги Антоненка-Давидовича "Як ми говоримо": ""са´мі передові райони області ще не закінчили збирання врожаю"… куди природніше звучить по-українському: "найпередовіші райони"". Не маю нічого проти слова "найпередовіші". Але мене в поданій вище цитаті тне в обидва вуха слово "са´мі". Чи від браку часу, чи від втоми, чи, – що було‑б найприкріше, – від хибної призвичаєности до совєто-кацапщини, редактор висилання не загострює уваги на цьому ро´сийському стилі, – "са´мі". Підкреслює перевагу простої форми над складеною, але не наголошує, що українська складена форма (найбільш передові) відрізняється від ро´сийської (самые передовые). Редактора не ріже в вухо, зате слухача, в моїй особі, вразило сильно. Так сильно, що не полінувався узяти до рук книгу і віднайти вказане місце. І що‑ж? Не розчарував мене Антоненко-Давидович! У висиланні цитату було обірвано. Вже на наступній сторінці (стор. 74, видання 1994го року) читаємо: "слово са´мий як допоміжне для творення найвищого ступеня порівняння часом трапляється в класичній літературі… Однак уживати цієї форми не варто… Якщо треба надати щонайбільшої міри певній ознаці, то до найвищого ступеня порівняння додають частки що або як: "він – щонайстаріший над усіма"." Власне цей останній коментар Антоненка-Давидовича чомусь не помістився у приділений висиланню час. Тому уважний слухач міг дійти висновку, що вживання слова "са´мий", як такого, не критикується. Що мене й обурило. Чи у Києві серед мовників панують иньші смаки, чи просто забракло часу у програмі, а чи самому редакторові від слова "са´мий" вухо ніяк не в'яне, – так чи сяк, критикуючи одне зловживання, мимоволі узаконили други´й блуд. Більше уваги, друзі!
321) За повчальний приклад витіснення українських стереотипів з мовного середовища київської богеми можна взяти, для систематичного дослідження, висилання "У ніч на суботу". Гарне личко в Олени Роміної. Самого мене дрижаки хапають, як починає очима дрібно моргати. Та й намагається, що там казати, по-українськи говорити. Намагається, бідацтво… але важко їй дається. Важко, бо стільки тієї української мови, що під час бесіди перед камерою. Ось. Дня 3го листопада 2000го року Олені Роміній забракло слів у бесіді з певним філософом: "розкажіть про це так, щоб це було удобоваримо" (щоб воно було легкосприйнятним, легкостравним, легкодоступним, доступним; розкажіть зручно, зручнодоступно). Тоді‑ж: "частина чоловіків відчувала себе дещо "уязвімою" (бідацтво аж затнулось, почухалось по-під вухом від ніяковости, та однаково, відповідника "уразливий" не змогло пригадати…). В бесіді з ґенералом Кузьмюком 8го листопада 2000го року пані Олена висловила здогад, що в того немає "уязвимых сторон" (уразливих місць), а також тішилася, що родина ґенерала його… дивиться (оглядає). Сам ґенерал свою родину, – вслід за модою, запровадженою Ґарантом всього, в тім числі й української мови, – дякував, а напослідок обоє вкупонці насолоджувалися совковим кінофільмом "Есть такая профессия – Ро´дину защищать". Нема надії, що пані Олена розширить колись свій активний словниковий запас в части мови української, бо – не вважає цю мову вартісною та гідною вжитку для означення інтелектуальних понять: "засоби кнута (батога, нагая) і пряника", "закон математики: от перестановки слагаемых сумма не изменяется" – 25го травня 2001го року. Сумніваюся, чи Олена Роміна здогадується про існування шкіл, де математику викладають українською мовою.
322) Робимо чотири очевидні висновки. Допущена до спілкування з суспільством частина митецької і мас-медійної еліти:
1) мислить по-ро´сийськи;
2) живе приватним життям в кацапському середовищі;
3) в повсякденному оточенні працює та творить засобами і штилем ро´сийської культури;
4) нічого иньшого навіть не бажає і ніщо вже їй не допоможе, хіба що УКРАЇНСЬКА держава, яка, можливо, колись утвориться.
323) Вживання ро´сийських кальок часом обертається неповагою до особи: "а через тиждень, у ніч на суботу, на Вас чекатиму я, Олена Роміна, і наш черговий гість" (березень 2001го року). Це так, якби в ро´сийському варіянті мовити "наш дежурный гость". Слово очередной, яке витало в думках пані Олени, українською мовою я‑б замінив делікатнішим – наступний гість.
324) Лексика "Польових досліджень з українського сексу". Книжечка Оксани Забужко чіпляє декілька тем, аж так серйозних, що поспіхом читати її не варто. Те, що розповідь провадиться в інтимному плані, лише підсилює сприйняття. Мені особливо імпонує теза, що любов (якщо ми домов