тками, великим пляном показати підручник з цього предмету. І показав-таки… "Химию". Що звело нанівець усю балаканину про "патріотизм" випускників ліцею. Виходить так, що у всьому ліцеї, до надзірної ради якого входить колишній президент Леонід Кравчук, не знайшлося українського підручника з хемії! І що "елітарна патріотка" викладає свій предмет за кацапськими підручниками. У столиці України. На завершення вивідки иньший Кравчук подарував слухачам москальську пісню. Щоби покласти край ілюзіям про т. зв. "національну спрямованість" школи молодої української еліти. Це не просто шахрайство. Це є жорстоке, свавільне, зневажливе, нахабне знущання.
306) Олег Драч ("Доброї ночі, Україно!" ): "нумо слухати гостей" (це гарно і добре!), але далі: "не то що стиль…" – це вже є зле, слід говорити "не те, щоб стиль"; "…зачасту (часто) є вирішальним в їх житті" (10го березня 2001го року, розмова з актрисою Поліною Лазовою); там‑же: "я вас трішки під… під… підшвидшу" – зрозуміло, що підсвідомість Українця підказує приросток під, але далі вплив щоденного мовного оточення блокує цю підсвідомість, накидаючи ро´сийський штамп ускорить, який не пасує до українського префікса; Олег Драч хотів сказати "я вас піджену", або "приспішу", – хотів, але, на жаль, не зміг. Бо у Києві інтеліґентне середовище мистців, акторів, "бомонд" – все ро´сийськомовне, і "з ними він жиє". Сама пані Лазова розмовляла гарною професійною українською мовою, та все‑ж видавала те, чим горнець накипів: "в професії хочеш статися" (рос. состояться, укр. відбутися); а також впала в модний блуд кучмонаслідування: "роль Марґарити знакова". Це останнє захворювання характерне для більшости визнаних політиків-патріотів (гляди сторінку 209). Але найгірше, що в перерві пускали кацапські кліпи…
307) Ігор Слісаренко (5й канал, "Час новин", 6го серпня 2004го року): "зустрінемось о годині" (правильно – о першій; я спохвата здивовано чекав хвильку, чи не скажуть, о котрій‑же годині ми зустрінемось, поки до дурного Хохла дійшло, що таки не скажуть, бо вже прозвучало, що… "о годині"!); "чи студентський рух припинуто?" (тоді‑ж) – людина, яка постійно перебуває в чужомовному, але разом з тим і мовно-спорідненому середовищі, з причини психологічної вимучености, легко може заплутатися на підсвідомо-відруховому (рефлекторному) рівні поміж такими спів-звучними артикуляціями, як припинено, згорнуто, приостановлено.
308) Тарас Чорновіл: "не допустимо здійснення злочинних планів олігархів по його [Ющенка] усуненню" – один з політичних закликів, радіо "Ініціятива", квітень, 2001й рік (пляни на його усунення); Кость Бондаренко: "Віктора Чорномирдіна звинувачували у певній передвзятості щодо України" (упередженості) – радіо "Ініціятива", 16го травня 2001го року; дякуючи (завдяки) характерному голосу соліста групи – "Ініціятива", 6го листопада 2001го року; Тарас Батенко, висилання "Погляд у світ", радіо "Ініціятива", 25го травня 2001го року, 1120: "дякуючи (завдяки) Папі", "Папа дозволяє собі стакан (склянку) червоного вина", "для Папи готують (куховарять) польські монахині" (законниці), "Святіший Отець" (по-українськи кажемо Найсвятіший, в противному разі мимоволі нахлинає питання – од кого і на скільки святіший?) – цю останню помилку допускає також "Поступ" за 22е – 28е лютого 2001го року.
309) "Благослови, душе моя, Господа", Роман Іваничук, — стор. 7: застінки (каземати, катівня, буцегарня); стор. 15: сугроби (сугорби); стор. 108: ханжество (святенництво).
310) "Тричі мені являлася любов", Роман Горак, — стор. 49: "…Франка, який часто йде на базар за продуктами" (по харчі).
311) "Третя руїна", Арсен Паламар, Київ–Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 1998 р., сторінка 199: "наймитами власних пороків" (вад, хиб, недоліків, розпусти); сторінка 215: "ніхто не пояснить толком" (путньо); сторінка 236: "крім невеликої купки удачливих…" – це не є помилка, але ще‑ж існує незаслужено забута форма удачний та синоніми щасний, удатний, які‑то різняться від ро´сийської форми більше, чим тільки вимовою букви "и"!; сторінка 251: пошлість (непристойність, паскудство); сторінка 252: "добрі нрави" (добра вдача, натура).
312) Журнал "Дніпро": "Імператор мене направив…" (вислав, післав, відіслав для…); "ідеологічні узи" (пута, в'язі) – переклад зі статті Збіґнєва Бжезінського "Велика шахівниця", у тому‑ж числі журналу; узи партнерства (партнерські або родинні пов'язання, зв'язки, в'язі) – Львівські новини, радіо, 21го листопада 2004го року, 815.
313) "Світ науки", число 1, травень 2001го року, сторінка 10: "чи зможе закачування вуглекислого ґазу в землю попередити ґлобальне потепління?" (чи можна буде помпуванням до землі вуглекислого ґазу запобігти…); число 4(10), рік 2001, сторінка 50: "…допоки протилежна течія не направить (скерує) її у русло".
314) Збірник наукових праць "Національні інтереси", число 8, Львів, 2003: відношення (ставлення) до прав людини (людських прав) – стор. 176; а що таке Дюпон? (навіщо це простацько-базарне А?) – стор. 180; писати інструкції по (з) експлуатації – стор. 191; процеси носять мультиплікативний (помножувальний) характер – стор. 191; спеціалісти (фахівці) корпорації добре розбираються в (розуміються на) динаміці економічних процесів – стор. 192
315) "Світ Софії", перекладач Наталя Іваничук, — трюки фокусника (с. 26, 32, 145). На стор. 26 одночасно присутні два варіянти, спочатку – "трюки фокусника", нижче – "дії спритного штукаря". Чи це є "дидактичний засіб", чи недостойне запобігання перед малописьменним, але впертим у своїх підсовєтсько-лінґвістичних та закореніло-назадницьких смаках читачем? В усякому разі, чисто з точки зору психології сприйняття, я‑б не залишав читачеві шпарини для сумнівів. Толерантність індивідуумів одного щодо иньшого – це є співжиття особистостей. Нерішучість, невизначеність в нутрі одного і того‑ж індивідуума – автора (перекладача) книжки – це просто його власне знеособлення. До речі, слова´ фокусник та трюки таки є чим замінити: мартопляс, вигадник, фіґляр; витворки, вигадки, витівки, штуки, фіґлі.
316) Злодійкувата нерішучість. Дуже велика помилка багатьох українських мислячих людей, від яких залежить структура майбутньої мови, людей, яким випало в більшій чи меншій мірі грати ролю законодавців процесу навернення суспільства до своєї мови, – непевність та схильність до меншевартісного компромісу. Мовляв, "чудернацькою" радикальністю у вживанні слів та зворотів, які різко відмінні від "привычных", відштовхнемо посполитих від "українізації". Не біймося. По-перше, коли мова про затяту кацапську частину інтеліґенції, то з чим‑би до неї не підійшов, однаково дістанеш дулю. Коли‑ж маємо на увазі Iнтера-українофоба, то його чи лоскочи, чи дратуй, – він (на відміну від Українця) свою справу знає: борсається Хохол, чи мирно сопить, – Українця души! Решта посполитих діляться на дві частини. Одні хотіли‑б вивчити державну мову, иньші – пригадати, яко свою рідну. Ані перші, ані другі української мови на нинішній день не знають, і з цього чесно здають собі справу (за вийнятком малопомітної частки західної "інтеліґенції", яка тішить себе глупою думкою, що їй відкриті всі рецепти українізації, і основний рецепт – не злостити Москаля). Так от, ті, що хотіли‑б навчитися мови, чекають (чекали в перші роки незалежности, а чи й досі ще чекають – то є припущення Автора, досить сміливе, але необхідне для праці над даною статтею) – вони, отже, чекають на оте таємниче одкровення розрекламованої арійської, вишиваної, мелодійної, багатої, шляхетної, вартої уваги і труда, облагороджуючої, европейської, потужної і самодостатньої, виробленої, влучної і досконалої, придатної як для потреб науки, так і для життя, а найважливіше – сміливої, сильної, та відмінної од ро´сийської ориґінальної української мови. А отримують… несміливо впроваджуваний напів-суржик, головна перевага якого в тім, що він… не набагато різниться од звичного совкового діялекту на ро´сийській основі. Чи варто вивчати? Смію твердити, що нарід хтів відійти від Ро´сії, але, так само, як стараннями біловезьких конформістів замість самостійности отримав "незалежність", нині замість української мови отримує – стараннями несміливо-патріотичних інтелектуалів від укр-"санації" – невиразну і абсолютно безбарвну напів-українську "інтеліґенційну" квазі-говірку, яку навіть від справжньої говірки відрізняє те, що мало хто нею бажає говорити. Найбільше нарікань на декотрі несподівані нововведення, як-от: "відсоток", закінчення "и" в родовому відмінку однини деяких іменників жіночого роду (замість поголовно торжествуючого "і") – мені довелось почути са´ме від галицьких розумників, переважно, – як вказувалось на самому початку нашої розмови, – "вчених". На жаль, недовчених духовно. Що‑ж, нарікають та мусять змиритися. А Україна широка. I, повірте, розмовлятиме так, як Ви її навчите НИНІ.
317) Далі в тій‑же книжці "Світ Софії": не мультфільм вона щойно дивилася (с. 95) – оглядала; мама поскладала всі покупки (с. 89, 521) – закупи, по´куп, за´купня; спокусити детективом по телевізору (с. 65) – у телевізорі (в оглядалі, на позиралі, у глядилі, на глядуні); над білим комодом (с. 114) – можна було‑б хоч через раз присвоїти комоді жіночий рід!; Софія викрутила