Ти мене зрозумів чи я дуже складно, як для тебе, пояснюю?
— Ясніше не скажеш, — огризнувся Роджер і щез по той бік порогу, звідки долинав живий гомін людських голосів. Митниця працювала на швидкому темпі.
Коли завідуючий складом приніс три сувеніри в поганій поліграфічній упаковці і ще з гіршою етикеткою на боці коробочки, Френк запитав:
— Як ти їх вибирав?
— Відповідно до інструкції, сер!
— О'кей! Можеш поки що погуляти.
— Ми тут не гуляємо, а працюємо.
— Поки що попрацюй, — багатозначно дозволив Френк.
Коли за Роджером Люїсом зачинилися двері конторки, притишивши гул роботи в складських приміщеннях, Френк Фебер витяг з нагрудної кишені лупу і почав роздивлятися величезну, незвичайно розписану українську дерев'яну писанку, в якій — якщо вірити інструкції українською і англійською мовами — знаходилося ще чотири менших. Френк вийняв їх усі — одну від одної кращу — і замилувався. Прицмокнувши для чогось язиком, він мовив:
— Суперлюкс! Жаль і розламувати!
— Але що робити! — мовив капітан Дубль.
— Не хотілося б насторожувати наших ділків. — Він спробував зважити в долоні всі п'ять почергово. Здається, різниці не відчув. Пошкодував, що він не агент 007 на ймення Бонд, у якого під рукою і в кишенях завжди все є. Навіть дві стометрові капронові мотузки з чималенькими металевими павуками. А в начальника управління поліції Френка Фебера в кишені не знайшлося навіть простеньких ваг. Він передав писанки в руки капітану Дублю. Алекс по черзі зважив писанки, і одна з них здалася йому трішечки важчою від своїх сестриць. Чи то за рахунок вологи, чи то за рахунок іншої породи дерева.
— Що ж, — витяг ножа Френк. — Оцю й спробуємо.
— Вона складається з двох половинок. Треба їх покрутити в різні боки.
— Цементно склеєна. Боюсь, фарба злущиться…
— Нічого не вдієш. Треба!
— О'кей, Алекс! О'кей, — Френк взявся пальцями за півкулі писанки. Праву половину повернув до себе, ліву від себе. Писанка тріснула. Лак трохи злущився, але фарба збереглась. В долонях опинилось по половинці великої писанки. З середини прямо на могутні стегна Френка упало ще одне, так само пофарбоване дерев'яне яйце, але дещо меншого розміру…
— Як "русская матрешка", — показав на писанку Френк.
— Так, — погодився з ним капітан Дубль. — Принцип той самий. Тільки простіший.
Френк, здається, більше його не слухав, його погляд, вираз його обличчя говорили про те, що крім цієї писанки для нього нічого в світі більше не існує. "Є чи нема? Помилився Алекс Дубль чи не помилився? Чи вартий він того, щоб незабаром стати майором?" — Френк піднатужився, щоб не прикласти зайвої сили. Про всяк випадок під писанку він постелив свій носовичок. Писанка тріснула, і на носовичок висипався білий, як дрібно молота сіль, порошок. Френк послинив палець, підніс його до язика і сказав:
— Ти не помилився, Алекс! Це не цукор!
Розділ тридцять п'ятий
Фло виявилася високою на зріст, могутньою дамою на тоненьких ніжках, які ніби аж деформувалися під чималою вагою, і з добродушним довірливим дитячим личком. Якимось дивним чином таке враження ще більше підсилювали її маленькі очі і ніс картоплинкою. З усього відчувалося, що вона наївна й смішна. Принаймні таким було перше враження у капітана Дубля.
— Фло, — сказав Алекс. — Я можу вас так називати?
— О, так, сер… Я уже чула про вас, — озвалась вона досить приємним голосом, а щоб у капітана не склалося враження, ніби вона чула щось погане, поспішила запевнити його в протилежному.
— Я вам дякую, Фло. Ви дуже люб'язні, — капітан глянув на неї і зрозумів, що такий м'який тон може призвести до того, що Фло розплачеться. Мабуть, її не часто тішили теплим словом. Особливо тут, в поліційному відділенні Нью-Йорка.
— Я вам теж дякую, сер… Я хочу сказати, що ви також…
— Скажіть, Фло, — перебив її Дубль. — Ви добре розумієте російську мову?
— Я навчалась у Москві, сер… Я хотіла стати артисткою… Але…
— Ви хотіли сказати, що мова в "Жаблоті", — повернув напрям її думок в інше русло капітан, — різко відрізняється від московської говірки?
— О так, сер!
— Я попросив би вас більш детально розповісти про те, що ви там почули…
— Коли ми зайшли з Гаррі до Аркаші… Його звали Аркаша… Там їх було троє. Чи то греки, чи то молдавани, чи то євреї. Не знаю. Але вони розмовляли не по-єврейськи.
— Ви розмовляєте й по-єврейськи?..
— Трохи, сер… Зовсім трохи… Я жила в єврейському кварталі, сер… Моє дитинство пробігло там, — вона так і сказала: пробігло. Капітан її не перебивав. Слухав мовчки, підійшов до бачка з гарячою кавою і тихо націдив дві склянки. У свою додав молока… Фло від молока відмовилась. — Потім вискочила ця малоприємна касирка. З такими великими короткозорими очима. Відштовхнула мене і крикнула, гадаючи, що я нічого не розумію… Так ведуть себе італійці і євреї… Вони кричать, метушаться… Ні на кого не звертають уваги, ні тобі соррі, ні тобі екск'юз мі… Що вона сказала? Вона сказала, що Аркаша мішігєн… Ви знаєте, що означає це слово, сер?
Капітан ствердно кивнув головою.
— Потім вона сказала, що "развод і дєвіч'я фамілія"… Я зрозуміла, що вона виступає проти якогось бізнесу…
— А фраза, Фло, фраза!..
— Ай, мені, знаєте, незручно її повторювати… Вона по-англійськи звучить дуже непристойно і водночас смішно…
— Але ми з вами розмовляємо не англійською мовою. І це, Фло, дуже важливо.
— Я розумію, сер. Вона сказала: "Куди я твої яйця, Аркаша, покладу… Навіть якщо вони розфарбовані". Тоді він сказав: "Таня, вони не будуть лежати тут. Пташечка зів'є гніздо в Таймс-Сквері. Воно буде тимчасовим. Три дні на акліматизацію, і яєчка відлетять у Майямі… А пташечка в небо і кінці у воду… Ти мене, Таня, зрозуміла…" Вона сказала, що вона "всьо харашо паніла! І даже слішком харашо і я вазвращаюсь в Адесу". "Ти шукаєш причини, щоб улизнути з Жориком?". "А якщо й так. Я тобі не збираюсь носить сухарі з українського хліба за два долари буханка", хряснула дверима і вибігла в магазин…
— Ти все сказала, Фло?..
— Ця телиця назвала мене коровою… Але чи це вам потрібно?
— Мене цікавить усе, що зв'язано з Таймс-Сквером.
— Вона потім ще повернулась і сказала: "Ця корова ще тут. Забирай її звідси або скажи, що гроші їй виплатить синагога. Там тебе чекають землячки. Вони не можуть зайти через цих двох… У них щось термінове… Один переступає з ноги на ногу, ніби в туалет проситься. А другий взагалі кривий. З ким ти зв'язався, Аркаша? Ти про Льову подумав? Про Сару подумав? Про мене подумав?" Аркаша попросив її, щоб вона їм сказала, хай хвилинку почекають. Але помітивши, що з нами надовго, вибіг у магазин сам… Я вийшла за ним і кричала, сер, буквально вчепившись йому в плечі. А Гаррі чіпляв у його кабінеті "жучка". Якщо ту кімнату можна назвати кабінетом… "Сер, хто мені поверне гроші?" "Ісус Христос, — цинічно сказав він і показав пальцем на небо.
— Ти чула ось це радіо?" У цей час гучномовець горланив "Пані і панове! Тримайте свої гаманці на замку, як Радянський Союз"… Далі я не чула нічого. Я схлипувала… — А отим двом, високому і з ним кульгавому, Аркаша сказав: "Пташечка знеслася. "Мрія" у Лас-Вегасі". Що таке "Мрія", я не знаю. Мабуть, жаргон…
— Ні, Фло, це українське слово. По-російськи "Мечта".
Фло продовжила:
— "Нам потрібний салон, — сказав кульгавий. — Якщо ти не хочеш їх тут виставити…" "Яйця? Виставити в "Жаблоті"? У мене ще дах не поїхав". Я не все, сер, зрозуміла. Може, й не все точно запам'ятала. Потім Аркаша запитав: "Де гарант?" "Гарант — митниця, — відповів Кульгавий. — Зелене світло… Частина у Лас-Вегасі, частина у нас, частина в Майямі… Щупальці мертві — гірський віск і фарба карпатських квітів убиває собачий нюх… Все о'кей, Аркаша… Бери яйця в руки… Не обпечешся — зігрієшся". "Добре", — погодився Аркаша. В цей час ввійшов Гаррі. Він сказав: "Фло, чого ти досі плачеш… Візьми у них товаром, бо ми просто так звідси не вийдемо". "Дай їм що-небудь, Аркаша, і хай мотають звідси, — порадив Кульгавий. — Ми ж так і не домовились…" "А ми вже домовилися. Гніздечко я зів'ю з фанери. Для вашої пташечки не буде холодно". "Пташечка скоро відлетить у вирій. Ти за пташечку не хвилюйся. Давай салон". "Для чого ця парадність… Не простіше — Лас-Вегас, Майямі?" "Як ти не розумієш, Аркаша… Ми завойовуємо ринок… Виставка-продаж… Дали ж рекламу… Такі сувеніри ви можете сьогодні придбати у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Кентуккі, Айові… Там дерев'яні. А ці з начинкою. Дерев'яні можеш взяти й в "Жаблот". Хай заспокоїться Таня! Вони підуть і тут. Дай меншу ціну. Компенсацію матимеш. Ти ж хочеш ранчо". "Я хочу бунгало".
— А я хочу, щоб ви мені вернули гроші, — сказала я. Аркаша поманив мене пальцем, потім вивів на вулицю і сказав: "Оцю дорогу бачила? Колись вона вела нас до комунізму, а тепер до тухес… Іди звідси, щоб я її тобі не розцяцькував синцями… Треба не роззявляти рота, бо "Жаблот" — це тобі не музей Гухенхайма! І не Метрополітен-опера… Хочеш завивати — йди туди, там співають в оригіналі", — і зачинив за собою двері, які до цього не зачинялись.
— А що ж ваш рицар, Фло?
— Ви маєте на увазі Гаррі Стреснера? Він дуже сміявся і згадував свого бродвейського приятеля, який йому казав: "Якщо щось забудеш, Гаррі, то спробуй згадати, що саме ти забув і, головне, де саме".
Фло замовкла і витерла спітнілі руки. Відчувалося, що підготовка в голлівудські зірки не минула даремно.
Капітан Дубль підвівся і мовив:
— Ви феномен, Фло. Жаль, що такий талант пропадає в поліцейському управлінні. З такою пам'яттю вам би працювати на сцені. Не один імпресаріо зекономив би на суфлері.
— Дякую, капітане Алекс, дякую… Ви дуже люб'язні, — посміхнулася Фло і заплакала.
Розділ тридцять шостий
По дорозі до готелю капітан Дубль спробував вишикувати факти в один рівний ряд, а не нагромаджувати їх один на один. Вони мали стати так само рівно, як і 42 стріт, по якій він брів під щедро розцяцькованими вітринами і грандіозними за своєю фантастикою і дизайном неоновими рекламами. На розі Третьої авеню і 42-ї стріт маленька дівчинка, схожа на ляльку Барбі, подала йому зелененьку, у вигляді долара, листівку.