/em>, або вдаватися до заходів. Собутыльник лише віддалено викликає ті‑ж асоціяції, що й "товариш від чарки". Ввергнуть відрізняється значеннєвим відтінком від українського укинути, "упустити в". Ро´сийським здание, постройка, які не є синонімами, відповідають українські, фактично, синоніми: будівля, будова; останнє до того‑ж швидше значить процес будівництва чи будівельний майданчик; українські слова будинок, споруда вже зайняті ро´сийськими відповідниками дом, сооружение. Прямодушный – укр. одвертий, щирий вже зайняті рос. откровенный, искренний. благодушный. Честолюбивый в українській мові перекладемо хіба що ґалліцизмом (з латині) амбітний. Усердный несе відмінне чуттєве навантаження, аніж українське ревний, ретельний, пильний, заповзятий, запопадливий, запопадний, запальний, щирий, завзятий; українське старанний зайняте ро´сийським відповідником старательный. Расчётливый я не вмію перекласти: ощадливий, обачний, дбайливий – мають иньший змістовий відтінок, розважливий – вже зайнято (гляди нижче); так само, як і подавляющий (переважний, переважаючий) мають відповідниками преобладающий, превосходящий. Попирать не перекладемо жодним з наступних: топтати, нехтувати, зневажати, гнобити, утиска´ти, гнітити – бо всі вони вже мають своїх відповідників: топтать, пренебрегать, презирать, угнетать, притеснять, удручать. Так само смутно (представлять, чувствовать) ми передаємо словами неясно, нечітко, невиразно, непевно, кожне з яких вже і поза тим має свого ро´сийського аналога. Я радив‑би додати: мутко, мрячно – та який редактор погодиться? Відчуття, що викликаються одним з улюблених слів Андрія Миколайчука – "озорство" (радіовисилання "Віч-на-віч з естрадою" 19го березня 2000го року) – він сам не в стані передати ні українським словом "пустощі", ні жодним иньшим. Слово торец в ро´сийській мові потроху втрачає первісне значення "мостина" (для вимощування дороги дерев'яною бруківкою), прибравши значення стин, зріз, поперек, торчак… але українські технократи вперто пишуть торець. Искушённый не можемо перекласти як досвідчений, бо є опытный; прожжённый – як бувалий, бо існує рос. бывалый; благоразумный – як розважний (розважливий), бо маємо рассудительный. Взагалі, ро´сийсько-український тритомний словник 1980(1)го року має 133 гасла на "благо-" в ро´сийській частині. Словник Грінченка – всього 30, з яких шість слів пов'язано з "благовіщенням"; до них можна іще додати від сили з десяток слів на "добро-" – оце й усе. До ро´сийських слів привносить, чинопочитание та великодушный перекладу взагалі не знаходимо (окрім кальки, ясна річ); посилаються, як правило, на спільну слов'янську основу або признають факт існування досить великої кількости спільних для обох мов слів – приємніше від цього не стає. Исход мислиться інакше, аніж українське вислід чи здобуток; латинізм результат присутній в обох мовах. Так само издержки не передається добре українськими відповідниками витрати і наклад; українські іменники втрати та видатки мають своїх відповідників – потери, расходы. Ро´сийське растлевать передає якийсь неповторний аромат потаємного змісту, відмінний від категоричних українських розбещувати, розпаскуджувати; хіба що перекладати описово: "зваблювати до солодкої ницости". Вираз "игра имела свою изюминку" я не вмію перекласти до цього часу: українські вирази живчик, з перцем, – чомусь не смакують в цьому контексті. Оговорка перекладу не має: українське помилка має відповідника ошибка, а слова´ обмова, обмовонька, обмовка – усі мають єдине значення "наклеп". Я‑б запропонував "омилка" – та хто почує, хто сприйме?… До чотирьох ро´сийських слів первичный, начальный, первоначальный, первообразный найдемо лише три відповідники: первинний, початковий, пе´рві´сний. Два різні ро´сийські слова обычный і обыкновенный передаються, як правило, одним: звичайний; прикметник звичаєвий вживається обмежено. Прозорливый не має перекладу, хіба що прозочний (Уманець), що швидше мало‑б значити "прозорий"; передбачливий падає на предусмотрительный. Іменника подлог не перекладете, не вживши вже зайнятих, спільних з ро´сийською мовою, подделка чи фальшивка. У виразі "столб воды обрушился на храбреца" український відповідник обвалився не передає вповні значення "навалитися, руйнуючись та розпадаючись на часті", яке присутнє в ро´сийському обрушиться завдяки звукам "р" та "ш". Нарешті, ще один простий, знову арифметичний, приклад. Прошу мені пояснити, чому в найповнішому, тритомному, у 1980му році виданому ро´сийсько-українському словнику два ро´сийські слова, злословие і сквернословие, передані точно одним українським відповідником – лихослів'я. Без варіянтів, без коментарів, без синонімів. Абсолютно чисто.
169) Чим займалися українські письменники, красномовці, етноґрафічні експедиції, лексикологи та мовники? Де невичерпні колодязі забутих діялектів, де багатства княжих манускриптів? Погодимось, Кацапи спалили найцінніші фонди бібліотеки АН України в 1964му році і УКҐБ під псевдо "СБУ" далі наполягає, що то був поодинокий нещасливий вичин вар'ята Погружальського, так само, як і "самогубство" "здепресованого" композитора Івасюка. Але‑ж від 1985го року, і аж до президентських "виборів" 1999го року, мались‑мо "гласность". Що‑сь мо створили? Окрім дитячих жартів з "міжнародним визнанням" свіжої "української" держави, єдиним суттєвим вислідом "незалежности" стало те, що уряд і громадські орґанізації, такі, як Спілка письменників, з полегшенням для себе вирішили, що вони є вільні від виконання тих ліпших постанов уряду попередньої совєтської держави, зокрема, Постанови № 41 від 12го лютого 1991го року "Про Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000го року". Особливо в часті, яка стосується української мови. Настав час звітувати, панове.
170) Буду втішений арґументованим запереченням мого песимізму щодо зусиль (властиво, відсутности помітних зусиль) з боку спеціялістів, скерованих на розвиток книжкової мови. А поки-що хочеться кинути клич: де ви, українські книжники, що ваше завдання – винаходити лексику? Чи після роботи дяків-Московитів Українцям все, що залишилось – мавпувати?!
Недозрілим – недозріле
171) Однією з психологічних причин не досить широкого розростання арсеналу громадсько-політичної лексики в українській мові може слугувати спосіб формулювання думки. Коли порівняєте виступи політичних діячів України та Ро´сії, звернете увагу на конкретність ро´сийських мовців – проти абстрактности українських. Конкретні думки, щоб їх влучно і коротко висловити, вимагають більше різноманітних слів – для того, щоб одне слово точно відповідало одній конкретній гамі асоціяцій, одному конкретному комплексові емоцій. Звідти і плодяться слова. Для туманного опису іще нечітко сформованої (або прихованої) думки можна обійтися меншою кількістю високо-абстрактних понять: методом нагромадження фраз, методом обхідно-описовим. Людина, яка не хоче висловити прямо і коротко якусь незручну думку, намагатиметься її сформулювати способом накладання великої кількості тверджень, речень, використовуючи лише нейтральні, звичні, абстрактні фразеологічні штампи. Українські вчені, політики, а особливо письменники мають (переважно!) звичку так завивати в папір свої думки, що їм жодна конкретика не знадоблюється. А вже коли мус щось промимрити, то обов'язково з попередніми перепрошуваннями. Перепрошують навіть за українську мову. Останньо я таке учув від голови виборчого штабу п. Кучми. Слів, щоб описати моє здивування бракує. Це хіба що єдина у світі неповторна українська ментальність змогла‑б пояснити, чому людина має просити вибачення за свою національність; понадто – за державну (!) мову, понадто – державна (!) людина. Приблизно з таким самим відчуттям, як перепрошують за випадково незастебнуту матню. Або ти порушуєш приписи – то не порушуй, або не порушуєш – тоді не вибачайся. Горе, тай годі.
172) Пощо багато слів. Сьогодні пан Брюховецький бідкається з приводу деукраїнізації (здається, в ніч президентських виборів 1999го року). А ще вчора в Могилянській академії влаштовували урочисті церемонії, які передавалися телевізією по всій Україні, – церемонії, названі і відрежисовані як Бал при дворі Катерини II (два). Не при дворі Гетьмана (хоч повна назва Академії — Київська Мазепинсько-Могилянська),[20] не в палаці Галагана, навіть не у Віденській опері, коли вже хочеться чужого – а при свиті женщини, котру Бог, за словами одного европейця, наділив здібностями курви, а дідько собі пожартував, та й призначив ро´сийською імператрицею… Зрештою, хай‑би вже і к…ва німецька, але‑ж