Сержант Гаррі Стреснер — середнього зросту, не позбавлений почуття гумору, як і більшість американців, був улюбленцем не тільки начальника поліції, а й всього поліційного управління.
Капітан Дубль у супроводі Дем'яна Демчука піднявся сходами і, помітивши начальника за скляною перегородкою, дещо розгубився, не знаючи, чи то стукати в скляні двері з табличкою, чи просто відчиняти. Лейтенант Джеймс Коллінз, який щойно зробив перший ковток, щоб запити трохи засолодкий, як для нього, шматок торту, поставив склянку і з його уст ледь не вилетіло звичне: "Якого чорта!" Але Френк Фебер, застережливо піднявши могутню руку, вчасно зупинив його.
— Кемаль, — гукнув він і наказав Стреснеру подати для новоприбулих ще дві склянки і по порції торту. Капітан спочатку відмовився, але, помітивши посічені горішки на шарі крему і желе, передумав відмовлятися так поспішно. Що-що, а горіхи він любив у будь-якому вигляді.
— Ми вас чекали, капітане! — дружелюбно посміхнувся Фебер, міцно потискуючи через стіл по черзі гостям руки. — Ми працювали з німцями, французами, канадцями, колумбійцями… З ким ще працювали, Гаррі? — звернувся він до сержанта.
— З італійцями, китайцями і цілою армією дам, — посміхнувся Гаррі.
Френк мотнув рудою головою, що міцно сиділа на бичачій шиї, і додав, показавши на сержанта:
— Це наш поліцейський Марк Твен. Так, ми працювали з багатьма, але з українцями не працювали.
— Боюсь, Френку, — як до давнього знайомого, заговорив капітан Дубль, називаючи начальника поліції на ім'я, бо чув, що така манера імпонує багатьом американцям, і не помилився.
— О'кей, Алекс! — перебив той, простягаючи капітану на знак приязні руку. — О'кей, Алекс!
— Боюсь, Френку, — повів капітан Дубль далі, — спостерігаються деякі віяння з Афганістану через Європу в Америку.
— Є щось конкретне, сер? — втрутився в розмову лейтенант Коллінз.
— Так, є! — спокійно відповів капітан. — Я сказав би так: дуже конкретне і водночас дуже абстрактне…
— Це вже цікаво… Гніздечко в "Жаблоті"… Там ваші земляки… Одеса-мама, — посміхнувся Френк, показуючи не тільки міцні й рівні зуби, а й свої широкі міжнародні знання.
— Одеса-мама і Київ-тато, — додав своїх кілька слів Дем'ян Демчук.
— Нам потрібно проникнути у "Жаблот". Послухати, але не злякати Аркадія Свінцера.
— Ноу проблем!
— Мені здається, там розробляється серйозний план…
— О'кей, капітане. Гаррі, влаштуй викрадення сумочки. Бажано на солідну суму… Склади протокол і підсунь їм "колорадського жучка".
— Як казав один мій знайомий з Бродвею… — почав був сержант, але Френк його перебив.
— Гаррі, цитати потім, а зараз діло. Допивай каву і одна нога тут, а друга… Ти сам знаєш де!
— Як казав мій знайомий з Бродвею, нема нічого простішого, як закинути ногу, якщо дама не заперечує…
— Я б не сказав, — посміхнувся Френк.
— Дивлячись скільки та нога важить і який у неї вік, — посміхнувся Гаррі.
— Ти вважаєш, що я уже такий старий, що…
— Сер, мій знайомий з Бродвею завжди в таких випадках цитує слова однієї дами: не можеш — поможемо, і я повинен вам сказати, що у дами непогано виходило… Брати Фло чи Луїзу?
— Бери Фло… Вона все життя мріяла про Голлівуд. Хай доведе, що Голлівуд не має рації їй відмовляти… Хай зіграє так, щоб навіть ти, Гаррі, повірив, що у неї украли сумочку.
— О'кей! Як казав мій знайомий з Бродвею — нема нічого простішого, як засунути руку в електромережу під напругою у 360 вольт… Проблема тільки, як після того її витягти…
…Капітан Дубль і начальник поліційного управління Френк Фебер залишилися вдвох. Потрібно було детально розробити план операції і, головне, врахувати все, щоб Джиму Пеленсу не воскресати втретє із мертвих… А просто залишатися живим, поки ще є така можливість…
Розділ тридцять третій
— Можете писати рекомендаційного листа в Голлівуд, — посміхнувся Гаррі Стреснер, переступаючи поріг кабінету свого шефа. — Вона так зіграла, що… як сказав мій знайомий з Бродвею, усі наявні в "Жаблоті" євреї заплакали і якби можна було довести, що Фло свого часу зробили обрізання, їй ту суму могла б компенсувати нью-йоркська синагога…
Френк Фебер, нахиливши свою важку голову, дивився на сержанта і думав, з чого почати. А починати потрібно було негайно. Вантаж у двох пікапчиках уже йшов з Лас-Вегаса до Нью-Йорку…
— Отже, яйця везуть сюди, а де звиватимуть гніздечко? — міркував Френк уголос.
— У Таймс-Сквері, — посміхнувся Гаррі. — Як казав мій бродвейський знайомий — травка найкраще росте у Таймс-Сквері. Чому б там не звити гніздечко і не викласти яєчка?
— А якщо вони золоті?
— Якщо золоті — поїдуть оптом до Майямі… Із затримкою на три дні для акліматизації… Як казав мій знайомий з Бродвею, спочатку акліматизація, а потім уже все інше…
— Гаррі, — сказав Френк. — Ти станеш капітаном, як Алекс, — він поглянув на Дубля, який досі сидів і мовчки прислухався — Але скажи чесно, що тобі відомо?
— Сер, — Гаррі почухав за вухом, і капітан Дубль подумав, що цей жест властивий не лише українським сержантам. — Сер, коли ви мовили слово про яйця, я згадав симпатичну Таню з великими очима з "Жаблоту". Вона сказала Аркаші, а Фло мені переклала: "А куди я твої яйця кластиму, якщо ти їх сюди привезеш? Хоча вони й крашені…" Я б, звичайно, це сприйняв, як грім серед ясного неба, але я сприйняв це так, як сприймають усі незнайому мову… Але, як казав один мій знайомий з Бродвею, якби не апетитні стегна моєї дами, то у мене в роті й ріски не було б.
— Що ти цим хочеш сказати?
— Як казав мій бродвейський знайомий, замість того, щоб плакати, вона засміялась. Я запитав тоді Фло: "Чого ти ледь не пирснула із сміху, коли я тобі шепотів — плач?"
Начальник управління зірвався на свої ноги-тумби і з притиском мовив:
— Гаррі! У мене немає часу на твого бродвейського знайомого. Або ти розповідаєш, як сержант, або я зараз покличу Фло… Що вона тобі сказала?
— Фло сказала: "Я б не звернула уваги, коли б не та фраза: а куди я твої яйця кластиму, хоча вони й крашені?" Фло знає російську мову. І перед тим, як перейти до сумочки і заплакати, вона уважно слухала. Аркаша сказав: "Ми для них зів'ємо гніздечко з Таймс-Сквері". "Ти хочеш загриміти, — відповіла Таня, — і я щоб після цього тобі сушила сухарі з українського хліба, який ти тут купуєш за два долари буханець". Ні Фло, ні я не зрозуміли нічого про грім, сухарі і український хліб. Але Аркаша сказав їй: "Ша!" І це зрозумів навіть я без перекладу. "У тому гніздечку сидітиме їхня пташечка, — сказала Фло. — Але не дуже довго… Як тільки яєчка знесуться, пташечка злетить у небо і душа її помандрує в рай, бо гріхів за нею немає". І тут Фло заплакала… Потім вона заплакала ще дужче, коли маленька Таня, схожа на теличку з великими сумними очима, сказала до Аркаші на чистому одеському діалекті: "Забери звідси цю товсту корову, або дай їй кілька доларів за рахунок крашених яєць, бо її з приміщення так просто з цим бовдуром не виженеш". Вони образили й мою честь, сер. Честь мого мундира, але, як сказав мій бродвейський знайомий, їхнє щастя, що в цей час мій національний мундир висів дома в моїй імпортній шафі.
— Якби це мені розповіла Фло, Гаррі, я б тебе розцілував…
— Сер, — посміхнувся Гаррі. — Мій бродвейський знайомий казав: а ви спробуйте, і вам, може, сподобається…
— Знаєш що, Гаррі?.. Якщо вже кому й виступати в ролі "хазяйки", то гадаю — мені. Тобі цього не казав твій бродвейський знайомий? — посміхнувся задоволений Френк.
— Сер, якби він бачив ваш двохсотфунтовий зад, то залишив би альфонство і…
— Гаррі! — перебив його Френк. — Я, мабуть, поспішив, коли сказав, що ти будеш таким, як Алекс… Ти, може, коли-небудь станеш тільки таким, як Роджерс, бо й досі не розумієш різниці між сержантом і капітаном і гадаєш, що вона вимірюється тільки розмірами задниці…
Капітан Дубль щиро засміявся:
— Я хотів би поговорити з Фло, Френк!
— Ноу проблем. Гаррі, приведи сюди…
— Як казав мій бродвейський знайомий, дурневі досить, наливаючи йому замість сорока грамів — двадцять, — не втримався Гаррі, виходячи з кабінету.
Розділ тридцять четвертий
До Лас-Вегаса летіли приватним літачком. "Індустрія розваг і насолоди" зустріла їх гарним сонячним днем, коли нічне неонове багатство Лас-Вегаса ніби припиняло своє існування. На митному складі, куди зайшли Френк Фебер і капітан Дубль, кипіла робота… Де лежать українські сувеніри, ніхто не знав.
Роджер Люїс, який тимчасово заміняв завідуючого митним складом, витягнув і без того довге обличчя з губами-ниточками, зробив свої великі булькаті очі за лінзами окулярів ще більшими, і запитав: "Як то можна? На сувеніри мені потрібна розписка, що я не привласнив".
— Цікаво, цікаво, — лагідно мовив Френк, закидаючи обидві ноги на стіл начальника митного складу. Капітану Дублю аж подих перехопило: йому здалося, що стіл під вагою цих ніг зараз розколеться навпіл, а коли ці ноги впадуть на підлогу, то розколеться й підлога. — Коли у мене розігрівається електрочайник, ти знаєш, що я роблю? — спитав начальник поліції.
— Ні, — щиросердно зізнався Роджер.
— Я висмикую шнур з розетки. Ти мене зрозумів? Точнісінько так я висмикну з цього складу тебе. І ти ніколи більше сюди не повернешся. У тебе ящики начинені контрабандою, а не сувенірами для якихось виставок у Лас-Вегасі, а ти мені тут півгодини розпатякуєш про розписку, ніби я не маю ні жетона, ні посвідчення поліцейського. Ти, сине тата ховраха і мами лисиці, що хотів сказати, патякаючи про розписку? Якщо я тебе, заячий хвосте, правильно зрозумів, то ти чогось боїшся. Не бійся і принеси нам, і то негайно… Як воно називається, капітане? — звернувся він до Дубля.
— Косівський сюрприз у вигляді дерев'яної крашанки, збільшеної від натурального яйця в кілька разів.
— А від твого у сто… Ти мене зрозумів, Роджер Люїс? Без зв'язків, без батьків і багатої тітоньки…
— Ви й це знаєте…
— Я про тебе знаю навіть те, чого ти сам не знаєш… І як казав мій сержант Гаррі Стреснер, а йому, в свою чергу, його давній знайомий з Бродвею — одна нога там, де треба, а друга щоб трималась де треба і не заважала рухові вперед і назад.