Портрет ідеалу

Олег Чорногуз

Сторінка 2 з 3

Щодо пропозиції Кузьменка? Розглянемо, розглянемо. Не хвилюйтеся, розглянемо, порадимось з керівництвом, все честь честю. Подумаємо. Два місяці, кажете, думаємо? Ну й що? І ще, може, місяців зо три думати будемо. А ви як думали? Все це робиться для нас, для нашої загальної справи. Ось і все. Тамаро Григорівно! Оголосіть третьому цехові, хай закінчують роботу, там проведемо нараду. Більше години не заберу. Можна розійтись, товариші. Начальники цехів, залишіться.

Сан Санич приймає

Хто? Тихомиров. Мене нема. Був і вийшов. Хто там ще за списком? Прокопенко – гнать у дві шиї, Сологуб – у три шиї, Петрова – в чотири, Семенка – галопом. Сьомушкіна – алюр і пилюка стовпом, Петруньов... Петруньов. Дев'ятий раз на прийомі? Нічого, прийде і десятий.

Хто там поза списком сьогодні? Скільки? П'ять чоловік. У капелюхах є? Нема. А по солідності, так би мовити, на вигляд? Один. Як прізвище? Білкун. Стоп, який Білкун? Знайоме прізвище. Чув. Невже він? Зрозуміло, що він. З "Перця". Так чого ж ви стоїте, Тамаро Григорівно? Та ви знаєте, хто це такий? Та це той, що колеться. Їжак. Просіть. Негайно ж просіть і ввічливіше, а то ви вмієте... знаєте, і забути про відтінок свого голосу.

А-а! Миколо Васильовичу. Так сказать, сучасний Гоголь. О, як нам потрібні в наш час ще Гоголі й Щедріни. Чехов, як і ви, наскільки я пам'ятаю, був теж за професією лікар і теж великий реаліст. Як це у нього там: хе-хе-хе, Хамелеон. Здорово він, хе-хе-хе, оцих Лошадкіних, Кобилкіних розмалював. Люблю, чистосердечно признатись, гумор, сатиру. Здорово люблю і горджусь гумористами. Кажуть, у наш час нема гумористів. Не може бути. Ніколи не повірю.

Без компліментів скажу – ви справжній гуморист. Розумію, розумію. "Скромність прикрашає людину". Але не можу, знаєте, не висловитись. Знаю, знаю, не перебивайте. Все знаю, дорогий Миколо Васильовичу. Така вже натура: люблю різать правду в очі, незважаючи на авторитети. От ви, скажімо, дивлюсь на вас: звичайний ніби собі хлопець з Поділля, а гуморист. Здорово ви, скажу вам, бюрократів чехвостите, умієте гуморком колотись. Не гуморок, а ніж у серце. Як це у вас там? Ага. "Полювання на поліпів". Сильна річ вийшла. Справжньою картеччю по неробах і дармоїдах чесонули. Прямо-таки як шилом в око... Що? Пробачте, Не за того приймаю? Не розумію. Не гуморист? А хто ж ви? В журналі "Перець" хіба не ви ото фейлетони пишете? Однофамілець? А чого ж ви мовчали? Чого ви сіли? Я вас запитую. Коли говорив? Не чув. Так це ж знаєте, як називається... У мене людей стільки на прийом, з кожним потрібно поговорити, а ви у мене дорогоцінний час забираєте. Це ж нахабство, це грабування серед білого дня. Не кричіть, не зчиняйте галасу. Це ви мені вказуєте? Хай, кажете, все одно. Але хто ви такий? Хто... Білкун? Знаю. Звідки? З... міністерства? Чого ж ви стоїте? Сідайте, будь ласка. Ви знаєте, я страшенно не люблю воду пити з сифонів. Краще з карафки. От тільки трошки душнувато стане, так я й з графинчика смокчу. Останнім часом особливо на водичку потягло. Правда, на живіт впливає. Але що вдієш, другий алкоголь. Без водички, як без повітря. Спробуйте і ви. З газком. Дякувати потім будете. На здоров'ячко, на здоров'ячко! Правда, легше, наче по жилах розпливлась. От бачите... Отже, з міністерства? Напевне, скарга? Не можу просто дивитись на оцих наклепників, душа до них не лежить. Пишуть і пишуть. Ну хоча б щось підтверджувалось, а то нічогісінько!. А Микола Білкун, виходить, не ваш родич? Жаль, видно, всі Білкуни талановиті. От і ви в міністерстві. Такі, пробачте, молоді і в міністерстві. Золота молодь, скажу вам, росте тепер. Скромна. От і ви.. Чому вам зразу не відрекомендуватись? Ні, скромничаєте. Ну, за що пробачаєтесь? Розумію, цілком розумію. У нас теж не все так гладенько, як воно здається. Є й свої недоліки. Але виправимо. Обов'язково виправимо. Ви подивитесь, підкажете, поговорите з людьми. На довго, так би мовити, до нас? Що? Ви... Ким? Моїм заступником. Я заступником був лише в 52 роки, а вам, пробачте, ледь за двадцять перетягнуло, і ви на таку посаду. Ні. Я проти. Не дозволю. Завтра сам особисто в Київ поїду, ні, не поїздом, реактивним полечу...

Сан Санич – охоронець порядку

НІ. Я вам відверто скажу: порядок – це мир тиші і спокою. Без порядку – життя не життя. Ось, приміром, я. У мене кругом в усьому порядок. Це погано? Добре. Порядок мене ніколи не підводив, якщо не брати до уваги одного випадку. Це було в молодості. Я запропонував, будучи п'яним, одній вийти за мене заміж. І женився, бо дурень. А все тому, що я люблю порядок. Отже, дотримуй свого слова. А потім дав собі слово – розвестись. І розвівся, бо люблю порядок.

Або взять, наприклад, учорашній день. Поспішаючи, підходжу до зупинки трамвая, дивлюсь, а люди товчуться. Я й кажу:

– Громадяни, не влаштовуйте ярмарку. В усьому повинен бути порядок! Правильно я кажу? Правильно. Тоді, будь ласка, всі в чергу. Хто тут бабусі – першими ставайте, сивобороді дідусі за ними, після дідів – жінки, потім дівчата, а тоді решта.

Думаєте, послухали? Не послухали. І це добре? Погано. А поки я чергу встановлював – трамвай поїхав. Хіба це порядок? Безпорядок. Довелося в місто пішки йти.

Або візьміть таке діло: продають, скажімо, мадаполам чи шевйот. Одним словом, щось дефіцитне. Приходжу в крамницю, дивлюсь – страх. Люди стоять, як кому заманеться. Анархія. Попереду, ось не гріх, що забожусь, хлопчик від землі один вершок, за ним отакий довготелесий вергелес-жираф, слідуючий дідусь, потім бабуся, далі знову дідусь, далі знову бабуся, а посередині, як на зло, один – страус, інший – пінгвін, а по боках – низенький і високий, один гладкий, а другий худий. Дивлюсь – і, повірте, очі ріже ця строкатість. Ніякої тобі симетрії. Я й пропоную довгошийому, поки розвантажать машину з товарами, мовляв, ти ставай першим, трохи нижчий – другим і так далі і так далі – по ранжиру. А вони:

– А це по якій-такій причині він повинен першим стояти? Хто такі порядки придумав?

– Я, громадянине, придумав. Не хвилюйтесь, усім вистачить! Свідомість! У першу чергу свідомість!

– А ви, – питається, – хто такий?

– Спокійно, товариші, спокійно. Охороняйте порядок, – заспокоюю. Думаєте, заспокоїлись? Звиняйте, дідька лисого заспокоїлись. Хтось назвав мене ще й недоумкуватим. Так, так. Не посміхайтесь. Саме недоумкуватим, і вивели мене з крамниці. А це порядок? Безпорядок.

А візьміть громадське харчування. Ви знаєте, скільки уваги цьому приділяє партія і уряд? А вони що роблять – одурюють громадськість, і це на третьому місяці другого року п'ятирічки, От якось днями зумисне зайшов до їдальні, замовив шашлик. Правду кажучи, ніколи не їв, взяв просто так, для інтересу. І що ви думаєте – в ньому отакенна дерев'яна тріска – сантиметрів 20--25. Ви уявляєте, що було 6, коли я її ненароком проковтнув би?! І це її я витяг з цього самого шашлика, Це, по-вашому, порядок? Безпорядок. А мені ще замовляють зуби: "Дорогий товаришу. Це ж шашлик – національна кавказька страва, і без такої палички аж ніяк не можна, В зразкових їдальнях навіть залізні шпички встромляють". Ви чули? Це вона мені каже. А я вам кажу – брехня. Це те саме окозамилювання. Кавказька страва!.. Та хай вона навіть буде собі турецька. Хіба в цьому справа? Хто дає право, питається, в місцях громадського харчування в шашлики всувати патики завдовжки 20-25 сантиметрів? Тоді краще їх вистругувати по 50 сантиметрів, щоб видно було. А то дивись, ще й проковтнути можна, І після цього набираються нахабства заявляти, що це порядок. Це безпорядок, товариші, і з цим теж боротись потрібно.

Сан Санич – на пенсії

Скажи, де це бачено, щоб жити в одному дворі з сусідами без паркана і на двір курчат отак випускати? Не знаєш, що зробити. Все життя зі мною прожила і ще не навчилась? Он посивіла вже... І від чого ти сивієш? Наріж мотузочків і кожному перев'язуй ніжки, а тоді випускай. Розв'язуються? Так і кажи. Одну хвилиночку. А де ж вона? Я ж табличку вчора писав: "Закінчив розмову по телефону, положи трубку на апарат". Де ж вона? Не "хто" вона, а "що" вона. Скільки тебе вчити. Баночка червоної туші. На етажерці ж поставив. Ага, ось вона, за табличкою "Кожному предметові – своє місце".

Так от, візьми оцю туш, збери курчат і пофарбуй їм голівки. Тоді не переплутаєш своїх із чужими. І ще одне – я тебе просив купити мені загальний зошит для скарг і відповідей на них. Чому ти не купила? Забула? Переглянь календарик. Ось біля нього табличка "Не забудь відірвати листок". Відірвала, а там наперед все написано. От іди сюди. Ні, ти йди. Поглянь. 17 червня – "Налити в бочку води, розсохлася". 20 червня – "Заштопай сірі шкарпетки і пополощи піжаму". 21 червня – "Чи не забула протерти пилюку?" Бачила? А ось "Купи зошит для скарг і відповідей". Потім приходять оці твої племіннички. Вони читали "Перш ніж переступити поріг – витри ноги". Що, витерли? Глянь, ніби на острові Робінзона, сліди позалишали, Танцювали тут, чи що? А 17 травня в моїй кімнаті до 3 годин 48 хвилин світилась настільна лампа. Для кого ж я писав: "Не забудь вимкнути світло".

Тепер, хто крутив радіолу? Адже ясно написано, вже не чорними, не фіолетовими, а червоними літерами: "Не допускайте до телевізора, радіоли дітей, які не вміють ними користуватися!" Не діти крутили? Ти? Все одно. Мені 6 сказала, сам би включив. А то ще раз лампочка перегорить.

Великий німецький філософ Іммануїл Кант був настільки точним, що в одні й ті ж хвилини відпочивав і прокидався. По його ранковій прогулянці о 7-ій годині ранку перевіряли годинник на міській ратуші. А ти о котрій годині подала мені склянку молока? О 17 годині і 37 хвилин, а слід? Будь ласка: "Пам'ятай! Підвечірок рівно о 17 год. 30 хв.".

А Ганні Семенівні так і скажи: "Не вмієш користуватись утюгом – не бери". Прийшла, бачила ж: "Закінчив прасувати – вимкни штепсель". А вона – вимкнула? Чорта з два. Так і залишила, а спіраль перегоріла в двох місцях.

Потім з газом. Це вже для тебе спеціально написав: "Не копайся сама в газових плитках – звертайся в бюро газремонту!" А ти хіба звертаєш на гасла увагу? І це в наш час.

1 2 3