Народжуються вони часто й у вагонах поїздів і трамваїв, у автобусах, тролейбусах, літаках і навіть, як відомо з історії, в космосі. Народжуються не так після знайомства, як ознайомлення. Для останнього випадку ми подаємо кілька зразків послідовності. Перше запитання після того, як вона вам сказала, що "і я вас десь бачила", а ви примітили в неї, між нами кажучи, гарне личко, пружні груди, тонкий стан, стрункі ніжки і розумні студентські очі. Можна вважати, що з цими даними вона вже ваша майбутня наречена на п'ять процентів.
— І давно ви вже працюєте? — перше запитання.
— Що ви?! Я навчаюсь.
Не вигукуйте зопалу: "Де?" Це може її перелякати і насторожити. В цьому разі найкраще сказати "чудово" і процитувати: "Учитись ніколи не пізно". А вже потім так лагідно і скромно:
— І де, пробачте, вчитеся? — це друге запитання. — В якому технікумі?
Не в інституті, не в університеті і навіть не в академії, а саме в технікумі. Це дуже важливо. Ви ж не за освітою женетесь! А коли помилились, вона сама вас поправить. Така вже скромність людська.
— Що ви! Я в університеті.
Вважайте, що співбесідниця вже на десять процентів ваша майбутня наречена.
— Вступили чи закінчуєте? — третє запитання. Це теж дуже важливо.
— Закінчую.
Після цієї відповіді проценти з цифри десять перескакують на цілих п'ятдесят. Далі все йде як по маслу. Наступні запитання стосуються батьків. Тепер основне — батьки: хто вони і що ви з них матимете. Своє ж соціальне походження ви поки що намагаєтесь приховати. Принаймні до одруження чи до того часу, коли ваша п'ятдесятипроцентна майбутня наречена скаже, яких вона батьків. Вам, безперечно, хочеться, щоб вона була щонайменше донечкою людини, яка має власний дім і їздить бодай на персональній машині.
Коли ще недавно вам, синові селянина, хотілося записатися, що ви з діда-прадіда кріпак, то чого ви тепер варті, коли у вас немає "дяді" чи "тьоті"?
Далі запитання про батьків:
— Важко, мабуть, самій, батьки не допомагають?
— Чому ж? Щомісяця присилають і мама, і тато. Та й плюс моя стипендія.
Після такої відповіді вона на дев'яносто дев'ять цілих і дев'ять десятих ваша майбутня дружина. Залишився тільки житлофонд. Це третя серія запитань, хоча за вагомістю, між нами кажучи, вона повинна належати до головної серії. Але не можете ж ви, перш ніж дізнатися, як дівчину звуть, запитати: "Скажіть, будь ласка, у вас є власний будинок чи хоча квартира, щоб я міг вести з вами розмову далі?" Або: "Ви мені подобаєтесь, звичайно, і я закохаюсь у вас, якщо ви володарка чудесного особняка чи двокімнатної квартири".
Тому ви провадите так:
— В гуртожитку, мабуть, цікаво жити?
— Що ви! Я живу вдома. У нас свій особняк, а в Ужгороді квартира. Щоправда, він на нашу покійну бабусю записаний. Влітку ми їдемо на дачу до Чорного моря, в Одесу. Ви ніколи там не були?
У відповідь ви можете промовчати. В душі співбесідниця вже стала стопроцентною вашою дружиною. Саме після цього негайно кажіть:
— Я стільки з вами розмовляю, а досі не знаю, як вас звати. Давайте знайомитись.
— Давайте, — весело відповідає ваша стодвадцятипроцентна дружина і простягає ніжну ручку.
Останнє ваше запитання:
— То коли ми з вами зустрічаємось? — І самі відповідаєте: — Завтра, о дев'ятій годині вечора на площі Поповича під репродуктором.
Звичайно, побачення ви призначаєте в тому разі, коли після всіх запитань вона ще захоче розмовляти.
Може трапитись, що, перед тим як ви призначите побачення, ваша стодвадцятипроцентна дружина запитає:
— А де ви навчаєтесь?
— В інституті... заочно.
Де, на якому курсі, факультеті — відповідати не обов'язково. Але обов'язково брати ініціативу в свої руки.
— Чому заочно? — запитаєте ви. — Скажу. Знаєте, якось і незручно говорити, але я... Словом, батька убило на війні, — в цю мить думаєте, як йому там у колгоспі працюється. — Мати померла. — Подумки пригадуєте вчорашню розмову з матір'ю: "Тож дивись мені, синку, не заводься там з усякими такими дружками. Це ж місто. Вуркагани всякі. Та й фіф отих обходь десятою дорогою, бо всі соки вип'ють з тебе і з нас. Ми й так з усіх сил стараємось. Тож дивись там за собою. А надумаєш одружитися, бери таку, як сам. Не на красу і багатство зирся, а щоб людиною була".
Та ви вважаєте, краще про таких батьків, між нами кажучи, зовсім не говорити, ніж говорити про них.
Але ви не такий і зустріли не таку. А такий, яким вас мати бачить, і зустріли отаку, яку вам мати радить. І одружились не тільки без отих запитань, а взагалі без усяких. Одружилися майже мовчки, якщо не брати до уваги суфіксів у словах: "ластівочка", "рибочка", "лебідонька" — і дієслів та займенників: "я тебе люблю", "ти мій", "ти і я", "я твій", "я твоя", "ми — я і ти" (десь сполучник вкрався)т,и і я — ми".
Саме таких ми й описуємо. Ви берете з нею шлюб, вона виходить за вас, а не... (пам'ятайте, що мати казала). Словом, ви одружуєтеся з любові і несете заяву до загсу, коли... (Читайте через один розділ).
Про що слід і про що не слід розмовляти молодожонам до одруження
Молодожони розмовляють між собою переважно пізно ввечері.
Говорять вони майже ні про що. Говорять не так, як ми з вами, а самими тільки очима, скріплюючи сказане напіврозтуленими губами.
Отака мова в молодожонів.
Інколи — це залежить од характеру — вона каже:
— Любий, мені з тобою так добре. Еге ж, ти мене вічно любитимеш?.. Правду кажуть, що з милим і під вербою рай.
Він:
— Авжеж, моє гарненьке, — є така форма звертання в закоханих, — Одружимось — на руках носитиму. Ось цим ручкам, — знімаєте їх з своєї шиї і притуляєте до своїх губ, — не дам ні до чого доторкнутись. От побачиш.
Відразу ж після цього вона повинна сказати цілком серйозно і тверезо, але лагідно і не грубо:
— Ти хоча б не обманював.
Проте цього ніхто не каже. Кажуть таке:
— Знаєш що, я давно тобі хотів сказати... — Між цими словами багато цілком природних і цілком душевних хвилювань і пауз: ви ж не вп'яте одружуєтесь. — Я давно хотів тобі сказати, але не наважуюсь... Розумієш... Словом... Ну, ти сама повинна догадатися...
Вона вперто не догадується, і от так майже щодня до світанку.
Це не так легко зробити, як вам здається. Але ви самі собі кожної миті клянетесь сказати це неодмінно завтра. І, безперечно, не дотримуєтесь клятви. Дехто з більш винахідливих інколи для сміливості вживає якісь "грами". Але після них чути "запах" і наступне "завтра" кінчається ось так:
— Ти, мабуть, дуже любиш пити? А може, навіть і битимеш мене? То знай, коли ми одружимось і ти мене хоч раз удариш, я тебе зразу ж залишу...
А цього, виявляється, теж не варто говорити з двох причин: по-перше, ви не знаєте, що таке сімейне життя; по-друге, не знаєте, що буде з вами завтра.
В цьому разі треба розмовляти інакше. Він:
— Давай одружимось. Я оцим твоїм ручкам не дам ні до чого доторкнутися. Звичайно, коли в нас буде пилосос і пральна машина.
Вона:
— Любий, я тебе і під вербою любитиму. Звичайно, коли нам дадуть там квартиру, а вербу не зріжуть.
Якщо ж ви знехтуєте оцією широко практичною порадою, боронь вас Боже, додасте, що вона з вами житиме, як у раю, то знайте: сімейне життя в уявленні багатьох — це сад, в якому зривають квіточки щастя; сімейне життя для декого насправді — це пекло, в якому збирають ягоди розчарування.
Коли йти до загсу
Якщо ви познайомилися з попереднім розділом і з певністю можете заявити, що "я підготовлений (підготовлена) до цього", то сміливо йдіть у загс.
Перед відвіданням цієї установи ви трохи розгублені. Ви не можете розв'язати однієї простісінької задачі. А саме: чи чекати квартиру, а вже тоді одружуватися, чи перше одружуватися, а тоді вже чекати квартиру. Обидва варіанти вам не підходять. І ви їх не можете розв'язати, як і не можете влаштуватися на роботу, де, щоб працювати, потрібна прописка, а щоб була прописка, треба працювати.
(Маємо на увазі місто, а не колгосп. У колгоспі з цим легше).
Що ж тут робити? Коли чекатимете квартиру, то, значить, довго не одружитесь. Коли ж хочете мати квартиру — одружуйтесь. І ви її, квартиру, матимете, хоча не відразу. Як же зробити так, щоб відразу одружитися і відразу мати квартиру? Способів є багато:
перший — одружуйтесь на квартирі з дружиною;
другий — на татові, який може вплинути, подзвонити;
третій — на такій же мамі;
четвертий — на такому ж дяді;
п'ятий — на такій же тьоті; і ще сотні дві подібних способів.
Але пам'ятаючи, що таке одруження — позолочене рабство, ви одружуєтесь не на татові, не на мамі, не на дяді і навіть не на тьоті, ви одружуєтесь на коханій. З милою хоч і під вербою рай, але ви живете в такому поясі, де погода так часто міняється, що верба вас не зовсім влаштовує. Отже, ви хочете мати квартиру і дружину. Ви їх матимете. Головне в цій справі — момент. Познайомившись з дівчиною сьогодні, не розходьтеся з нею завтра. Дружіть день, два, тиждень, півмісяця... Як раптом:
— Ти знаєш, нам квартири даватимуть. Завідувач сказав: "От коли б ти одружений, то дали б і тобі, а так..."
— То за чим затримка?
— Потрібно одружитися.
— То що, в тебе нема дівчини?
— Є, але...
— Що? Вона за тебе не хоче виходити?
— Та ні.. Я ніяк їй не наважусь сказати.
— А ти скажи.
— Боязко.
— А ти не бійся.
Словом, ви не злякались і пішли до загсу. Пішли так, ніби щось украли. Ви йдете, і вам здається: всі знають, усі дивляться тільки на вас, думають теж тільки про вас. Розписалися, одружилися. А ваш завідувач:
— Тільки одружився — і зразу хочеш квартиру?!
— Ви ж самі казали, Дермидонте Аполлоновичу.
— Мало що я казав. Не будь наївним. Невже ти гадаєш, що в житті все так легко, як тобі здається? Коли б так було, тоді тобі набридло б жити. Ти повісився б. Розумієш, повісився б. Сам, на мотузці. Ну, в крайньому разі, на золотому ланцюжку. Уяви собі. Ти захотів одружитися на красуні, раз — і в тебе вже красуня. (Дермидонт Аполлонович — психолог). Потім ти забажав, щоб вона тебе полюбила. Два — і вона тебе полюбила. Квартиру? На тобі квартиру. Автомобіль? Автомобіль. І що ти захотів — усе є. Захотів розуму? Будь ласка, тобі розуму ціле відро. Хочеш два? На тобі два!.. Хіба так цікаво? Нецікаво! Бо все, брат, легко дається, без перешкод.