луздого в українській мові виразу "на куті" (укр. на розі) будинку (чи вулиці) – і ще десятків подібних недобрих виразів.
5) Позиція Автора не є послідовною. В першу чергу, критикуємо лиш те, що зауважили. А скільки сміття залишилось поза увагою Автора? Далі, критикуємо зросійщення, але часом не бачимо полонізмів. Навпаки, деякі дражливі для Автора полонізми свідомо замінюємо словами, що мають спільний з ро´сийською мовою корінь (первень). Часом позиція Автора більш ніж толєрантна. Наприклад: чим кава з турецької філіжанки смачніша від тієї‑ж кави з чашечки? Слово чаша зафіксоване у словнику Грінченка чотири рази: комірка в сотах (чашечка або чарунка), чаша в загальноприйнятому значенні; чашка прядки; у вислові "чашечка – воду пити". Візьмімо кацапізм бутилка. Зрозуміло, що він є недопустимим. Проте бутель (за Грінченком – синонім пляшки), бутлик, бутличок, бутля – правомірні слова української народньої лексики. У селі, звідки родом чоловіче начало Автора, люде пристосувалися вимовляти стакани´ з наголосом на останньому складі. А склянкою називають скляну… пляшку. Хоча мовники, якби хотіли, – могли‑б перехопити ініціятиву: кубок, ку´бка (посуд для бриндзи); словник Грінченка фіксує вислів "стоїть вода у кубочку". Українським еквівалентом технічного терміну стакан є сталець (гляди там‑же). Блюдом часом називають ту саму кубку для бринзи. Чи є сенс суворо обмежувати себе цими дефінітивними значеннями? Розумію, що для більшости галичан блюдечко належить до лексики неприйнятної, хоча утворене згідно з українськими правилами здрібніння з церковнослов'янського блюда. Для Автора – теж. Але… Хіба не поставите філіжанку на таріль? Можливо, ця безвихідь і змушує більшість наших господинь на учтах подавати філіжанки з кавою просто на щирий обрус, застелений, правда, цератою. А на підставках до тих філіжанок подавати торт. І хтось ще мимрить про "еліту"! З другого боку, позиція Автора в випадках непоодиноких може здатися скрайньо нетолєрантною. Людина, яка промовляє фразу "розкладка клавіатури компютера", на мій погляд, марне тішить себе ілюзією, що ніби-то розмовляє по-українськи. Українець скаже так: "розклад клявіш ме´тика". Ось.
6) Шановний Читач уже зрозумів, що не буде цей монолог безсуперечним. Не певен я також, чи не забракне Автору кваліфікації, а вже напевне – матиме нагоду уважний Читач закинути Автору ті‑ж самі огріхи, у яких Автор зарозуміло намагається звинуватити иньших. Розмовляю та пишу далеко не досконало, і то дуже. Тішуся, що маю досить глузду це визнати, і що моєї амбітности на таке визнання іще стає. Чого зичу всім. Але болить мене і є прикро, що оточення не допомагає мені робитися ліпшим. Суспільство, яке, всупереч прагненню індивідуума до самовдосконалення, з тупою завзятістю намагається перетворити його в моральному та інтелектуальному плані у лайно – таке суспільство виконує лише одну місію: підготувати добре угноєну ріллю під засів сім'ям иньшої раси. Якими засобами воно це робить, побачимо за хвилю на прикладі телевізії. Як‑же протистоїть цій смертоносній "місії" нинішнього "українського" суспільства жертовна національно-свідома лінґвістична інтеліґенція? По-різному. Але завше в такий спосіб, аби менше було помітно. Не мріяв і не готувався я до ношення напоготові олівця та придумування, як перекласти людською мовою гидоту, котра щоденно лізе в очі та в'ялить людині вуха в "нашому" україно-інтерівському оточенні. Маю иньшу професію і брак мені лінґвістичних знань. На щось подібного вчилися: мовники, письменники, журналісти, редактори – одним словом студенти тих факультетів, де, коли не вмів (або не хотів) брехати – про´ста дорога у Мордву. Здавалося‑б, саме час відімстити за потоптану гідність, час оправдати вимушений колябораціонізм. Час витягнути користь зі знань, здобутих під окупантом, віддати Матері задавнений борг, коштом якого куплено кар'єру; час роздмухати давно призабутий ідеалізм та повернути собі рішучість – бо чого варті десятки романів і сотні наукових ступенів, коли в Иньшому Світі, почувши волання нащадків, – "у їхній варварській вражій мові не впізнаєте голосу внуків Ваших" (А. Міцкевич)?
7) За дотримання норм, за впровадження мови та її захист дбає Інститут Української мови в дусі славних большевицьких традицій. На Конґресі НТШ у Львові (жовтень 1998 р.) дехто з київських гостей бідкався, що прекрасні, вже розроблені, пропозиції, які стосувалися покращення мовної ситуації, кудись-там були подані, і – чи то згубили їх, чи якась-там Рада поклала їх під сукно. Саме´ напрошується питання: а як панство мовники бачать свою борбу нині? Чи щось-там змінилося в нутрі дітища академіка-яничара Білодіда? Чи вже вислали філологи-Українці стару Дирекцію разом з усілякими "радами" свині пасти? Поросятам обрізання робити, а не українській мові? Бо якщо ні – то пощо було створювати Конґрес української інтеліґенції – для того, щоб здобути орґанізовану силу та захистити відмираючу мову, чи для того, щоб орґанізовано виманювати милостиві крихти від Президента? А може, готуємо малоукраїнського воза, аби гідно в'їхати до збудованого зусиллями і за гроші Iнтера евроамериканського варіянту ро´сийсько-мовного "общеґо дома" під етноґрафічно-рудиментарною кликухою "Украина"?
8) Прикра оця полеміка сама собою мало що варта. Аби хоч маленьке яке діло зробити для порятунку нашої мови, я понавибирав прикладів, які мали‑б допомогти: 1) документально довести злочинність кадрової політики Надзірної ради (нині вона зветься "Національна") з телебачення та радіомовлення – як вона дбає, аби Iнтер у новий, до цього часу не практикований, спосіб паскудив українську мову;[1] 2) не просто перерахувати гидотні слова та вирази, а шляхом клясифікації показати, з яких соціяльно— та (іще важливіше) психо-лінґвістичних причин вони з'являються; 3) викликати незгоду, або навіть обурення у спеціялістів – може вони відкладуть на пізніше свої вірші, ґеніальну прозу, вишукано-софістичні, глибоко наукові екскурси, та вмочать бодай кінчик мізинця лівої ноги у гній буденної говірки всепоглинаючого плебсу, яким є МИ. Наголошую: жоден приклад не є надуманим; кожен, навіть найбезглуздіший чи найпотворніший вираз прилинув з телевізійного говорила, або вичитаний з того чи иньшого західньо-українського, по-більшости, "патріотичного", часопису.
Що вихлюпується з наших уст
9) Найкумедніша, та, водночас, злочинна ситуація панує на телевізії. Щоби не склалося враження, що я навмисне закриваю очі на самовіддану, але – при потужній тенденції до Iнтер-зросійщення – сизифову працю окремих совісних Українців, – спочатку про те, що поправилося, і – чи поправилося назавжди. Бо при поступі на однин крок до покращання, часто маємо три кроки назадгузь.
10) Великими зусиллями в окремих реклямах вдалося запровадити "оливи", "мастила" (технічні) замість ідіотичного "масла´" і… все тут‑же повертає назад: "пожежа фунікулера сталася із-за (через) випливу масла" (шміру, оливи) – "Хроніка дня", 1+1, 17го грудня 2000го року. В описах ґеоґрафічних подорожей на телевізії зустрічаємо "мушлі", але тут‑же поруч – "ракушки" (для общепонятности недогадливим Кацапам). Одначе про синонім "черепашки" нема й мови. Так само у лазничці ("ванная комната") на тому місці, де чоловік сподівався зобачити мушлю, чіпляють нині раковину. Нарешті зробилося можливим почути: рушій (двигун), пласки´й живіт (замість пло´ский), кошик (в баскетболі, але, як досі, іще не у кошиківці); Дизней (замість рос. Дісней), навиплат (рос. в розстрочку), декоративно-ужиткове (прикладне), нічні жахи (кошмари), Джек-патрач (рос. потрошитель), не викликає заперечень вираз "слухаю і скоряюсь" – аналог ро´сийського "слушаю и покоряюсь" – в певній оголосці ("рекламі") 24го листопада 2000го року; один раз вдалося учути "вичавлена цитрина" (на жаль, курка все ще з лімоном); ляда (кришка від дорожньої люки), помаранчевий (частіше, однак, апельсиновий) смак – і тут‑же, в цьому‑ж тексті, цього‑ж самого диктора – спасательні (рятівничі) команди. Українець ТАК не вимовить. Про що це свідчить? Про те, що правильний український текст НАКИДАЄТЬСЯ ро´сийськомовному Iнтерови, котрий при першій нагоді готов спаскудити лексику найнесподіванішим способом, доступним лише такій людині, яка НIКОЛИ не розмовляє українською мовою поза телевізійним говорилом. Ось чому згадувалося вище про "три кроки назад" при одному доброму до переду… Титанічними зусиллями ОДИН раз вдалося комусь пропхати український еквівалент виразу "неправо (неправдиво, несправедливо) звинувачений" – "брехливо звинувачений" – у фільмі "Ренеґат" (цей вікопомний інцидент стався 23го вересня 1998 року) – після чого все тут‑же повернулося на "круги своя". Долаючи розпачливий опір слабописьменних чиновників ("других не держим"), вдалося окремих з них, найбільш здібних, відівчити від добавленої вартости та доходу на користь доданої і прибутку (студія "Після слова"); деяких – але не керуючу силу галицьких аґраріїв в цілому. Нижче ми ще повернемось до жалюгідного феномену крутійства "вчених" спеціялістів, які люблять вперто нас переконувати, що для такого чи иньшого терміну з ро´сийським звучанням, мовляв, ніяк не вдається знайти точнісінько рівнозначного українського замінника – всього лиш з тієї простої причини, що самі‑ж шановні, але напрочуд "звужені" спеціялісти позвикали до ро´сийських, слів, а рідномовний термін ніяк їм не "зазвучить".
Що сиплеться з-під наших рук
11) Добре, що не крутять останнім часом англомовних фільмів з побіжним українським перекладом, в яких чітко проступає не витертий (з причини безвідповідальности, чи навмисне?) попередньо запи