Чи не та-а-к?
— Так…
— А чому ти так вирішив? — насторожено запитав Кодик.
— Бо…— знітився Петрусь. І замовк, але потім все-таки сказав, що операторові ж можна самому й не малювати. Дідусь це зробить краще за нього. Ну і на музичних інструментах можна самому не грати — натисни собі кнопку, і дідусь "Урал" заграє тобі. Електронна машина ж он скільки задач розв'яже за мить. Ну і вона ж, казав тато, вміє ще й в шахи грати, писати вірші…
Тут Магнітні Стрічки замотали голівками і обернулися на звичайні коліщатка. Кодик теж образився :
— Ех, а ти знаєш, що всі твої слова до дідуся я за мить перекладав на його математичну мову, сестрички запам'ятовували її, і аж тоді дідусь з їхньої пам'яті шукав правильну відповідь. А тобі здалося, що це так легко… Ех, ти, оператор… Оператори, ти не думай собі, дуже й дуже грамотні люди. От спитай свого можна скласти для нас завдання…
— Пробач мені, Кодику. Я думавю…
— До побачення,— сказав Кодик і як стрибнув на папір — то враз обернувся на рядочок нуликів.
Петрикові так не хотілося розлучатися з новими друзями. Він побіг до столу і став натискати всякі кнопки. Але на пульті не спалахнуло більше жодного вогника. Мовчали й сірі металеві шафи. Тільки угорі тихо-тихо сичали лампи денного світла. Петрик, знічений, ще постояв і пішов у коридор.
Ішов і думав, що хоч би там що, а стане оператором обчислювальної машини, але для цього вчитиметься на самі п'ятірки.