Чи можливо насолодитися чимось так само, як ти міг отримати задоволення від заходу сонця, від цього магічного моменту, котрий поглинає всього тебе в свої чарівні обійми, забираючи все: душу… тіло… розум?
Хтось наддасть відповідь, що на це здатен сонячний схід і, скоріше за все буде правий, однак в цьому і замкнута головна дилема нашого світу, адже комусь більш за все до вподоби народження нового світу, а комусь ліпше милування тим, як нас покидають останні промені старого.
Шановний Миколай був з другої категорії особистостей і знаходячись в чарівному місті Буенос-Айрес він просто не міг дарувати самому собі чарівну можливість подивитися на те, як єдине сонце для всіх живих Божих створінь на світі, ділиться своїми чарівними променями, особливо тут, коли він так далеко від дому.
Однак не важливо куди тебе занесе доля, завжди важливо пам'ятати про те, що кожного дня та кожної ночі над твоєю душею сходять та заходять те саме сонце та той самий місяць, що огортають своїми казковими золотими й срібними променями весь світ.
Чому він опинився саме у Південній Америці? Питання доволі слушне, оскільки протягом всього свого життя Миколай ніколи навіть не думав про те, щоб в той чи інший період свого життя влаштувати подорож до цього неймовірного континенту.
Однак сидячи в дома, під час захворювання коронавірусом цей, дуже волелюбний молодик, дивлячись одну захопливу програму по телебаченню, попросту не міг собі відмовити в тому, щоб загорітися неймовірною ідеєю відправитись туди, де він взагалі ніколи не планував побувати і побачити те, що він із гордістю зможе переказувати своїм дітям та онукам, як найнеймовірнішу подорож всього свого життя.
Людина – це створіння ідеї, котра настільки захоплює її, що врешті-решт вона забуває про все на світі і живе лиш єдиною метою досягти бажаної цілі, котру вона собі поставила на своєму неймовірному доленосному шляху.
Тому, нарешті впоравшись зі своєю хворобою, шановний Миколай, не зважаючи ні на що, взяв двотижневу відпустку на роботі та ще два тижні свободи за власний рахунок і вирушив туди, куди його кликала сама доля, ні в якому разі не забувши узяти з собою в подорож два фотоапарати, перший сучасний та дуже дорогий, кредит за який він свого часу виплачував доволі тривалий час та другий, котрий був просто коштовним для нього, в першу чергу як пам'ять про діда, оскільки саме він подарував хлопцеві цей чарівний пристрій від компанії Polaroid.
Звичайно, зимовий Київ – це було неймовірне місце, в якому кожний міг доторкнутися до казкової миті, в особливості наприкінці січня й початку лютого, однак як би там не було, але душа молодого чоловіка неймовірно бажала досягти бажаного та опинитися там де він вже не одноразово проходив у своїх думках, побувати там, де сам світ здавався місцем витягнутим з якоїсь іншої планети… новий світ… чарівний світ… котрий зовсім не був схожий на той, в якому Миколай прожив все своє життя.
Іноді, дійсно, кожному вільному серцю бажається стати пташкою та полетіти туди, де вдасться відчути теплоту та спокій, отримати можливість доторкнутися не стільки до власних мрій, скільки до місць, що так довго жили у твоїх думках і от нарешті, поборовши всі перешкоди, ти знаходиш в собі сили та можливості для того, щоб здійснити все те, що так довго лежало на полиці суджень у голові, наче багаторічна книга, котрій вдалося зібрати весь пил у світі, що врешті-решт дочекалася того дня, коли її взяли у ніжні руки та почали гортати, сторінка за сторінкою.
Такою ж самою книжкою для Миколая стала ця подорож, котру він влаштував для себе чарівний зимовий період.
Відлітаючи з Борисполя та озираючись навколо, хлопець щось відчував в глибині душі, відчував доволі незвичні переживання, котрі можна було б навіть охарактеризувати як ті відчуття, які були пронизані помітною нотою тривоги, але в ті моменти, коли до вильоту залишалися лічені хвилини, молодий фотограф, пронизаний цілою горою ентузіазму та захопленнями, котрі на нього чекали за горизонтом, попросту переконав самого себе в тому, що все це глибинне передчуття саме лише банальне хвилювання перед перельотом та новим починанням, яке він ніколи не планував в своєму житті, а уявити міг лише у сні.
Однак на ділі, ці самі переживання виявилися аж ніяк не марними, оскільки на календарі було чотирнадцяте лютого дві тисячі двадцять другого року і рівно через десять днів мало початися те жахіття, після якого ніхто та ніколи не бути тим самим, яким він був раніше.
І якби захопленому мріями та унікальними думками Миколаю хтось в той самий момент повідомив би про те, що він востаннє бачить свою країну мирною, перед тим як вона зануриться у кровопролиття, то хлопець попросту би подумав, що із ним спілкується ніхто інший, як божевільний і що це аж ніяк не може укластися в голові, але це була реальність… гірка реальність, котра вже йшла слідом за кожним із нас та з кожною наступною секундою ставала все більш і більш неминучою.
Перед очима хлопця вже виднілася мрія, вже починала царювати казка, однак та казка, котрі судилося перерватися в найнеочікуваніші моменти його життя, коли довкола розквітатиме свобода, однак в його серці запалає цілий буревій, що миттєво ж потягне його цю саму свободу боронити.
***
Варто було зробити перший крок по сонячній землі після тривалого перельоту та доволі виснажливого перельоту, як він відчув неймовірні і казкові подуви вітру в обличчя, що одразу ж дали зрозуміти хлопцеві факт того, що він знаходиться доволі далеко від дому, оскільки на батьківщині зараз була стара добра тітка зима, в той час як тут погода тільки те й робила, що милувала душу.
Однак це відчуття, перше відчуття, викликало в хлопця доволі змішані думки, так як, незважаючи ні нащо, він зрозумів що знаходиться в далині від всього того, що було для нього звичним, але в той же самий час він опинився саме там, де ще ніколи не бував та навіть ніколи не планував ступити своїми ногами, вивчаючи все виключно по переглядах різноманітних передач мандрівників.
Кажучи про плани, не можна не наголосити на тому, що у Миколая його майже не було. В його записничку було лише кілька поміток: Аргентина, Колумбія та (можливо) Панама, однак білет з Буенос-Айресу до Боготи в нього був кінцевий і мав застати його вже через кілька днів, однак нічого іншого парубок навіть і не думав планувати вирішивши цілковито віддатися дбайливим рукам свого небесного покровителя та самої долі.
— Божевільний. – Сказала йому мама, варто було їй тільки почути про бажання її сина відправитися у подібну подорож.
— Яким народила. – Завжди з посмішкою відповідав їй хлопець.
— Маємо що маємо! – Багатозначно стверджував батько.
Він тільки зійшов з трапу літака, але вже відчував те, як сумує за своїми рідними. Хлопець завжди тримав багато фотографій, як на телефоні так і в своєму дорогоцінному фотоапараті, але скільки не милуйся зображеннями тих хто тобі любий цього ніколи не буде вдосталь, оскільки живе людське тепло завжди було і буде безцінним.
Попереду його чекало заселення в доволі симпатичний готель та, водночас, стримане і унікальне перше враження від цілковито нової для нього країни з вікна автівки, але якби там не було, він планував поласувати тутешніми красотами вже із настанням ранку, оскільки на дворі був глибокий вечір, а втома починала активно нагадувати про себе, тому хлопець прийняв найважливіше, як казав його дід "генеральське", наче сало, рішення та відправився у глибокий та сповнений насолоди сон.
Буенос-Айрес
Завжди приємно починати ранок якомога пізніше, особливо тоді коли ти більш ніж чудово розумієш факт того, що тобі аж зовсім нікуди поспішати, адже попереду на тебе чекає виключно особистий маршрут з тих справ, котрі ти сам собі маєш вигадати.
В такі моменти людина перетворюється ні на кого іншого, як на самого справжнісінького кота, який бродить де йому заманеться та сам по собі, однак в той же самий час завжди пам'ятає про те, що в нього є рідний дім, в який він не тільки може, а попросту має повернуться, оскільки виключно на нього постійно чекає улюблене місця біля вікна, через яке він із гордим та ледь не королівським поглядом спостерігає за оточуючим світом.
Таким самим котом себе відчував і Миколай, котрий прокинувся ближче до дванадцятої години дня, все одно ще трохи відчуваючи те, як він не до самого кінця встиг відійти від перельоту. Подібне відчуття після тривалої дороги переслідувало його постійно, з самого дитинства, але в той же самий час такі проміжні нюанси ні в якому разі не перешкоджали його меті.
Трохи під корегувавши свій зовнішній вигляд та надягнувши свою улюблену сорочку з короткими рукавами, котру він возив у більшу частину своїх подорожей, молодий фотограф став відчувати себе настільки ж вільно, як самі пташки, що чарівно співали у біля вікна його номеру.
Він був готовий підкорювати цей світ із неймовірною зацікавленістю, але перед цим бажав виконати той ритуал, котрий був характерний кожному туристу в цілковито новій для нього країні: Миколай відправився на пошуки гідного місця проведення ранкової трапези.
Не встиг молодий чоловік вийти з готелю, як він одразу ж звернув увагу на те на що йому не вистачило уважності вчора ввечері – тутешній готель, доволі скромний та привабливий своїми цінами, розташовувався не так вже й далеко від центру міста і, до того ж, був більш ніж симпатичним, хоча і виглядав трохи пошарпано та застаріло, однак Миколай, особисто для себе, вбачав у ньому щось унікальне, оскільки подібні місця тільки те й робили, що прибавляли характерного колориту всьому місту.
Він тільки но поглянув на краєвиди, котрі вбачалися на центральному вході біля вестибюлю, як хлопець миттєво ж збагнув, що все оточуюче чимось неймовірно нагадувало йому Одесу, тим паче Одесу на весні, коли в ній все починало розквітати, а саме місто наповнюватися барвами і життєвими соками.
Це відчуття тільки те й зробило, що підбадьорило дух хлопця і налаштувало його настільки благоприємно на всі послідуючі видовища, що саме серце билося все сильніше і сильніше від приємного здивування, що знаходилося на межі все цілого захвату.
Довкола, на комфортних диванчиках, наводила порядок чарівна паняночка, котра по сумісництву була дружиною власника готелю, яким вона і керувала зі своїм чоловіком.
В готелі відчувався домашній дух, дух теплоти, де ти відчував цілковитий спокій та умиротворення і не задумувався про те, що щось може піти не так, оскільки вдома, не дивлячись ні на що, навіть у найтемніші часи завжди знайдеться підбадьорливий промінчик світла.