Витверезники і ЛТП, Міро, це шоб ти знала, то такі тюрми для п'яниць та алкашів… Таких людей радянська влада стільки наплодила своєю недолугою політикою, шо не знала куди помістити… ЛТП це надовго, а витверезник на одну ніч… Ото й різниця між ними… Але і там, і там охороняють, шоб не втік. І порядки такі, як у в'язниці.
Міра. Капєць, як ви жили… Шо й побухать не можна було?
Паша. Побухать якраз давали… Горілка рікою лилась… П'яниць було тьма… Та хіба тільки п'яниць, а бомжів скільки було... Біля смітника в великому місті місця не вистачало.
Тоня. Не преувеличивай!.. Места не хватало!.. Зачем такую ерунду нести?
Люда. Ну на рахунок аж такої кількості бомжів, то дійсно неправда. Але з усім остальним згодна... Що було, то було… І бомжів теж я часто бачила.
Ваня. Если все видеть в черном цвете, то можно кого хочешь с ног на голову поставить… Скажи, Паша, разве ты не был счастлив тогда, разве не было у тебя прекрасной юности и молодости?.. Вспомни: какой был дух коллективизма, как в каком-то фильме говорили… Как вместе всем институтом ездили на грибы, в колхоз, выходили на первомайскую демонстрацию.
Паша. Безумовно… Все було, як ти кажеш… Але не знав я тоді з ким живу і де живу. Вбивали нам в голову, шо в нас життя найкраще в світі… Я вірив… Всі вірили… Та тепер, коли ми взнали про десятки мільйонів вбитих, закатованих, заморених голодом, концтаборами, я не можу, не маю морального права хоча б одним словом хвалити те суспільство, ті жорстокі порядки.
Ваня. Ну не надо вспоминать аж те далекие времена… При нас уже все было по другому… В 70-х, 80-х никто уже и никого не расстреливал. Жили мирно и дружно.
Паша. Мирно, дружно?.. Пусті балачки!.. Ше скажи, шо з гордістю несли прапор комунізму… Забув напевно вже про Афганістан, про В'єтнам, Корею, або, як ми ледь в Польщу не полізли, коли Валенса страйки там організовував… Та ми брали участь у всіх військових конфліктах світу… До останнього дня існування Союзу… Кому зброєю помагали, кому грошима чи військовими інструкторами. Кричали про мир, а самі аж пищали, так хтіли воювати. Таку армію держали, шо за кількістю ні в кого в світі не було... Дружно?.. А хто дисидентів в психушки садив?.. Скажеш, шо то були одиниці?.. Не одиниці… Зовсім не одиниці… Та навіть якби були одиниці, то чому більше ніхто в світі такого не чверив. Чому інші народи могли жити собі спокійно без такого?
Ваня. Перегибы были, не спорю. Но основной то массе жилось хорошо и свободно.
Паша. Свободно?.. Де ти там бачив свободу?.. От скажи ти в церкву зараз ходиш?
Ваня. Хожу… И что?.. Кто хотел, тот и тогда ходил.
Паша. Не бреши собі!.. То ти зараз такий герой… При твоїх колишніх посадах, якби в ті часи хоч раз сходив, то й духу твого в кабінетах не було б... Дальше двірника чи кочегара світу не бачив би.
А повідай-но мені, якшо в церкву ходиш, яка перша заповідь?.. Не можеш так скоро згадати?.. То я тобі нагадаю: "Не сотвори собі кумира!"... Або ідола по другому… Ідола… Зрозумів… Один з самих великих гріхів для нас людей – ідолопоклонство… Радянський Союз – це було тотальне поклоніння ідолам.
Ваня. О чем ты говоришь… Ну какое еще идолопоклонство?.. Еще скажи, что ведем на кострах сжигали.
Паша. Відьом ні... А пам'ятники, спочатку Сталіну, потім Лєніну ставили через кожні сто метрів. Біля одного стань – другий видно… Лєнін в шапці, Лєнін без шапки, Лєнін із простягнутою рукою, Лєнін із рукою в кишені. Портрети вождів скрізь – в будинках, на будинках, на грудях – значками, в парках, скверах, клубах, бібліотеках, в газетах, журналах… Скрізь і скрізь… От дивуюсь тільки, шо на картах ним туза не поміняли. Ото був би козир… Клятви давали Лєніну, обіцянки, присяги, слова про нього боялися сказати поганого… То шо то, як не ідолопоклонство?.. Де ше таке в світі було?.. В якій країні?
Ваня. Да расслабся ты… Не нервничай так… Снесли уже у нас все памятники Ленину… Не посчитались, что это наша история… Вон же в цивилизованных странах памятники сотнями лет стоят и никто их не сносит. А мы как вандалы.
Паша. Стоять, стоять… Тільки один чи два на всю країну, а не десятки тисяч… І ніхто їм не поклоняється, ніхто силою не заставляє їх шанувати-величати… А в нас знесли – і правильно зробили… Ідолів знесли… Якби Володимир Великий своїх ідолів в річку не скинув, то язичництво ше й зараз було б.
Ваня. Какие идолы?.. Кто им сейчас поклоняется?
Паша. А то ти не бачив, як на комуністичні свята їм вінки та квіти покладали старі комуняки, які без них жити не можуть... Ше й дітей ведуть з собою...
Я тобі так скажу: поки людина терпить коло себе ідола, вона християнином бути не може. Не може – і все… Бо перша заповідь така… І якшо в Расєї ідолів оставили, якшо вони там дальше ходять в мавзолєй, якшо їхній цар, бо по другому його вже звати не можна, стоїть на мавзолєї та приймає свої паради, то вони себе християнською державою вважати не можуть… Не мо-жуть!.. Чуєш?.. Не можуть!.. А хто підтримує ідолопоклонців, той сам такий. І теж не може себе вважати християнином.
Міра. Папа, хватить вже про того Лєніна. Його тепер ніхто не помнить і не знає… Молодьож скоре не згадає, як він, тіпа, виглядить.
Паша. Не скажи, не скажи… Он в нас ше вулиці іменем Жукова називають, а в того руки, не по лікті, а по плечі в крові. Гнав сотнями тисяч під кулемети та ще й приказував: "баби ісчо наражают"… Полководець, туди твою раз!..
Не забули ше Лєніна, ой, як не забули… Ви знаєте, шо не так давно росіяни визнали його національним героєм?.. Ледь лідером у них не став… Тільки в останню мить поступився першими місцями Гагаріну та Володимиру Великому.
Міра. Причому тут росіяни?.. Це ж не ми?
Паша. Та в нас куди не глянь – так їхні прихильники!.. Так само думають. Ту саму пропаганду щодня їдять… Нє!.. Люди повинні знати: тримаєшся Лєніна, ностальгуєш за радянщиною, то підтримуєш все те страшне, шо вони натворили… Це, наче бандита підтримувати, бо він, бачите, охайний там чи з кимось у добрих стосунках, забуваючи, шо душогуб… Не може нормальна людина підтримувати душогуба!.. Ні за яких обставин, бо поневолі трохи сама ним стає.
Ваня. Ну не все же плохо было… Какие стройки были, какие свершения… В космос первыми полетели.
Паша. А нашо нам були ті "свєршєнія"?.. Вони ж на костях мільйонів були... Та краще б не бачили тих "свєршеній", якось би без них прожили. Як у всьому світі люди живуть… Але не було б мільйонів жертв... Ти ше згадай, шо хліб коштував шістнадцять копійок.
Ваня. А шо?.. И это факт неоспоримый… Хлеб за копейки, дешевая комуналка, бензин… Все это было… И всего этого тепер нет и не будет.
Паша. Тільки за всім остальним треба було в черзі днями стояти. Або купляти втридорога чи з під прилавка по блату… Я колись за чеськими черевиками сім годин в черзі простояв… Але шо там ті черевики?.. Суцільне п'янство, злодійство, приписки, бракоробство, вбивання та забруднення природи, насильницький атеїзм, величезні витрати на армію, зброю, повна відсутність свободи… За одне слово можна було в тюрму або в психушку надовго загриміти. І це все можна не годинами – днями переліковувати.
Варя. Все!.. Зупиняєм ці спори!.. Все рівно ніхто нікому нічого не докаже… Чого зібралися?.. Давайте вип'єм!
Тоня. Я хо…хо…чу тост сказать... За то, чтобы х-х-хотелось …
Ваня. Молчи, Тонька, ты уже это говорила!
Люди, люди-и-и!.. Тонька пяная!.. Тоньке больше не наливать!.. У нее уже и язык заплетается.
Тоня. Сам ты п-п-пяный!.. Я еще не в одном глазу… Н-н-аливай, Пашка!.. Давай, за поезд!.. Н-на кого он там должен наехать?.. На Миру, что ли?.. М-м-ирка, ты, чо Анна Каренина, что под поезд лезеш?.. Н-н-емедленно сойди с путей!
Міра. Я вже зійшла… Дивіться, цьоця Тоня, я йду в хату, шоб ви були спокійні… В нашій хаті ніхто на мене не наїде… Хіба, папа... Як нап'ється. (Йде в хату).
Варя. Так... Я бачу, шо Вітя вже давно мовчить… Кажи шо-небудь, Вітя!.. Бо хлопці знов почнуть свою політику... І так вже заюшилися.
Вітя. Я так скажу… Все це – чепуха!.. Те, шо хлопці говорили... Немає смисла про це спорити… Радянський Союз – то була програма… Великих фінансових воротіл, шо світом правлять... Вони революцію в Росії готували більш, як двадцять років. Шалені гроші вкинули. На газети, лістовки, на професіональних революціонерів, на їх закордонне життя, на зброю. І зараз вони світом правлять… Шо захочуть – те й зроблять… Всіма керують.
Люда. Шо, навіть і Америкою?
Вітя. Канєшно… І Америкою тоже… А про нас, то й говорити немає чого… У нас повне зовнішнє управління… Міністрів-іноземців нам призначають?.. Призначають… Закони наші правлять?.. Правлять… І кажуть які треба ще нам приймати… На гроші чужі живемо?.. Живемо... Кого треба посадити кажуть?.. Кажуть… Колишньому генерально-геніальному навіть список давали… Сам признавався… Та я можу ше довго перечисляти… Хто хоче чути, той вже почув.
Варя. І ти Вітя?.. І ти туди ж… Нашо нам та політика?.. Давайте посидимо нормально!
Люда. Я двома руками "за". Шоб посидіти нормально… Хоча б ще раз заспівали… Шо ніхто не хоче?.. То давайте попросимо хазяїна нехай вірш свій прочитає… Хазяїн, ти готов?.. Вірш написав іменинниці?.. Чи будеш дальше з Ваньком сперечатися?
Паша. Буду… Але вірш теж написав. (Достає з кишені папірець і починає читати. Звертається до Варі):
Я копаюсь з тобою в землі
Поливаю редиску для тебе
Я живу лиш у нашій сім'ї
І не їм та не п'ю без потреби
Я себе для тебе бережу
І ціни тут мені не ізложиш
Миюсь, чищусь, щоранку біжу
Хто ще так на селі у нас зможе?
Ти мене за таке бережи
Ноги мий, воду пий, як помиєш
Ти мій сон, як я сплю стережи
Подарунок я твій, що тут вдієш?
(Всі сміються та аплодують.)
Тоня. (П'яно) Гад, ты, Пашка!.. Я б за такие стихи гнала б тебя в три шеи!.. А Варка в тебя золотая.
Люда. Ага. Золота… Вона ше й гумор розуміє.
Ваня. (До Паші) О здесь ты силен… Не то, что в политике… Там у тебя одна каша в голове.
( До Віті)
А с Америкой ты не прав… Америка и Россия никому не подчиняются... И сегодня Россия единственная в мире, кто не боится Америки и сопротивляется.
Вітя. Ага, сопротивляється… Аж курява йде… Як ті, шо світом правлять дадуть команду покласти Росію, то й часу не пройде... Все в їхніх руках... "Свіфт" відключать, порти для російських літаків та кораблів закриють, нафту й газ перестануть купувати, блокаду введуть і кранти...