раво вираженої ніякої національності Артур; решта – Iнтер. Для Українця місця просто немає. Реалізм. Правда, не знаю, – константуючий, огуджуючий, чи оптимістичний. Не маю нічого проти забави у двомовний натуралізм (якою мовою писався текст "від автора" – не знаю, але здогадуюсь). З другого боку, можна було‑б і перекласти всю книгу українською мовою – для українського читача. I фільм теж. Так, як перекладаємо американські бойовики. Чому цього не зроблено? Будуть казати на Рогозу, що він вирішив, наче Украинец и так поймёт, да так и интересней – "в оригинале". А я наполягаю, що передати адекватно ро´сийський блатний жаргон дуже та дуже важко. I за розвиток аналогічного жаргону слід було братися уже давно, і не єдиному Рогозі. Иньша справа, що Бог наділив українську літературу переважно святенниками-чистоплюями… А як‑же нам потрапити у XXIше століття, коли світ змінюється? У житті самого соціуму теж багато опущено, наприклад, щодо розвитку української проституції – в прямому розумінні, не політичної. (Я дійшов цього висновку ще у дитинстві, під впливом одного оповідання турецького письменника Фахрі Ердінча). Суспільство іще не стане українським від того, що після чергової перемоги Iнтера на президентських виборах, Великий Комедіянт кивком мізинця лівої ноги дозволить превести декотрі вимучені патріотами покращення в україномовних висиланнях "Загальнонаціонального"… аби потішились та заспокоїлись – заробили все–таки. (Покращання є: наприклад, "Нескафе" перестало жарити, тільки смажить). Але суспільство почне ставати українським тоді, коли підтіпанки, які обслуговують приватне життя Високих Народних Обранців та Високих Членів доленосно-реформаторських Структур, перейдуть на українську мову. I суспільство стане українським, коли повії найпрестижніших "бизнесменів" користуватимуться в щоденній роботі українським жаргоном – не суржиком, лиш професійним жаргоном. Чому я вважаю, що такими, незвичними для декого, мірками оцінюється престиж мови? Та тому, що всі бачимо, яке місце займає кримінал і еротика в житті сильних світу, але не бачимо, поки-що, иньших мотивів у світогляді цього "панства". В усякому разі, українських мотивів не бачимо.
165) Вуличної лексики український слухач, як досі, навчається з двох джерел. Це є: касетні записи державотворчих розмов ґаранта і хуліґанські мультики Beavis and Butt-Head для малолєток, якими нас тішить фірма Пілот на замовлення Нового каналу. Читач пробачить деякі цитати, які йому видадуться ризиковними, але без яких я не зміг‑би ні обрисувати проблеми, ні передати неповторного аромату вказаної передачі. Числа´ 8го березня 2001го року слухаємо таке: "Президент Америки сре такими‑ж какашками, як і ми з тобою". Трохи згодом: "Що ти хочеш – щоб у тебе на жопі написали "я голубий"?". І вже зовсім невинне речення: "Бідолашні ковтають їх, задихаються і вмирають". Числа 31го березня 2001го року вухо слухача з насолодою відчуває поступ "українізації": на сраці, заумний. Це не є українська мова. Національний дух мови, всі погодяться, більше видко у лайці вуличника (якщо це є національний вуличник), чим у рафінованих пасажах з'інтернаціоналізованого сленґу салонних снобів. До 39го року за лайкою, принаймні, можна було відрізнити львів'янина. Тому я не розпачаю з приводу задихаються (дусяться), і заумний (замудрагелений), хоча фірма "Пілот", мала‑б і таке знати. Я розпачаю з приводу жопи. Цього одного слова досить, аби поставити хрест на Україні. І за це фірма "Пілот" мала‑би позбавитись права на існування. Українець, навіть найбільш неконтрольований, висловив‑би ся так: "Чи ти собі мислиш, жи Гетьман (президентсько-парламентської Неньки) чи Отаман (парламентсько-президентської) сере тим самим, що і ми з тобою?" (гляди словник Грінченка). Далі: "Чи ти‑би хтів, аби на твоїм гузні (дупі, задку) виписали…?".
166) Не знаємо, не вміємо, не хочемо, панове! За що гроші беремо?
Для салону
167) Якщо панство українські літератори мають себе за надто велике цабе для чорної роботи, хай‑би творили білу. Де український вищий світ? Де затхла, але вишукана розкіш офранцужених салонів українського Толстого, де бутафорні пригоди донжуанів українського Дюма, де солодкі муки лінивих снобів українського Пушкіна? Не було в історії – чи варто гордитися, що нема й у літературі? Все, на що спромоглися класики в цьому керунку – дріб'язкова метушня адвокатсько-попівських якнайдрібніше-міщанських салоників. А тим часом, штучно створена для потреб вищого світу, ро´сийська літературна мова нагромадила немало витончених форм для опису життя шляхти, людей влади, людей мистецтва – сильних світу цього. На відміну від назовництва стислих наук, чи, скажімо, в царині широко-вживаної побутової лексики – де на перший план виступає просте призвичаєння до тієї чи иньшої термінології, де мотивація може і не відігравати великої ролі, – назовництво дієслівними, прикметниковими та подібними формами при описі тонших понять життя духовного, понять, що стосуються інтелекту, настроїв, рис характеру, поведінки вимагає незрівнянно ширшої палітри, глибокої, дослівної, психологічно обґрунтованої мотивації. Потреби опису безмежного різноманіття витончених форм життя, психіки, думки розвиненої особистости, емоційного стану, неймовірних розгалужень мислення, найтонших відтінків змислів, невловимих варіяцій душевного стану, відрухів міміки, поведінки, багатогранність добра і многоликість зла – є над чим попрацювати обдарованим письменникам, добираючи, конструюючи, вигадуючи, зрештою, нові слова, розвиваючи лексику. Українська класика знає майстрів опису картин природи. А також картин нендзи та горя. Досить! Не дивуймося, що нинішнього урбанізованого школяра нудить від обіймів п'яного Чіпки і від "розборок" чужої для нього за своїм соціяльним станом Кайдашевої сім'ї, не нарікаймо, що йому ближча для розуміння сім'я Сімсонів чи життя в Беверлі Хилз. Даймо йому український Район Мелровз. Намалюймо образ людини дії та аґресії – не раба стримуючої псевдоморалі та плаксивого співчуття. На цьому й розвиваймо лексику: плекана зовнішність, здорова цера, тонка зваба прикрас, стримана розкіш оздоб, потаємна елеґантність дорогого одягу, вишукані назви вигадливих страв, скрита розбещеність забав, дискретне багатство інтер'єру, скромна сила внутрішньо-звироднілої поведінки, сплетений Го´рдієвим вузлом характер, пекельна райдуга душевного світу Людини-Пана. I присмак блакитної крови, що усе цементує. Спробуймо, а переконаємось, як нам брак відповідників до латинських та грецьких коренів, до колоритно-безпосередніх французьких, складених німецьких, перетравлених англійських, штучно зрощених кацапськими дяками і наступними за ними московськими письменниками чи то болгарських, чи давньоукраїнських слів.
Виробленість
168) Можливо, читач у цьому місці впаде у спокусу нагадати мені, що з огляду на красу українська мова посідає третє місце серед поширених у світі – одразу за французькою та фарсі. Так, посідає. За ознаками мелодійности, за можливостями словотворення, за глибиною синтезуючих можливостей морфології. На жаль, – не за показником вироблености. Жодним чином не мігби‑м принизити цим зауваженням українську мову – не тому, що воно надумане, лиш тому, що українська мова для мене РІДНА. I вже тим лиш одним краща за будь-яку иньшу. Але ось подаю приклади, над якими міг‑би розміркувати мій можливий опонент, той, кому могло‑б здаватися, що вже не залишилось проблем і що не на часі сьогодні трудитись над виробленням української мови. Порівняймо з ро´сийською: Восседать, заседать (два слова) – укр. засідати, засісти (одне слово). Караванський пропонує возсідати, але більш ніде такий переклад не зустрічається. Якщо погодитись з двома омонімічними значеннями слова засідати, то й тоді рос. мова може запропонувати відповідник заседать в значенні синоніма до восседать (гляди словник); всідатися зайнято відповідником усаживаться. Мнить – укр. марити, мріяти, мислити, уявляти – всі вже зайняті ро´сийськими відповідниками: грезить, мечтать, мыслить, воображать. Местоположение – не має відповідника; укр. місце розташування, місцезнаходження, місцепробування зайняті ро´сийськими відповідниками месторасположение, местонахождение, местопребывание. Содействовать, способствовать (два слова) – укр. сприяти (одне слово); укр. погоджати зайняте ро´сийським благоприятствовать. Вскрывать, раскрывать (два слова) – розкривати (одне слово). Застенчивый, стеснительный, стыдливый (три слова) – соромливий (-язливий) (фактично одне слово). Кумир (ох уже ця надокучлива "давньо-церковщина") – не має відповідника, бо‑ж існують іще також і ро´сийські: божок, идол, истукан (бовван), болван (бовдур). Подвержённый – мотиваційний відтінок не передається українськими відповідниками схильний до, доступний, приступний, підвладний (рос. подвластный). Асоціяції, викликані дієсловом внушать не завжди влучно передаються українськими навіювати, вмовляти (в когось…); рос. подвергаться не перекладемо як підлягати чи підпадати під, бо існують ро´сийські відповідники подчиняться, подпадать. Слово предпринимать Українець змушений перекласти цілим виразом – вживати заходів<