Він намагається зловити коропа чи карася. Черв'яки нехай наживлює сторож…
Примітка. "Етюдик" бажано робити в човні. З дідом Трохимом – колгоспним сторожем. Ви на весь зріст, посеред човна, а дід Трохим – сидячи на кормі. Ви з вудочкою. Вигляд: роздивляєтесь тільки що пійманого коропа. Великого. Дід посміхається. Ви ж ні.
6. Оригінальний. Цей спосіб ще називається "пекти раків". Усе відбувається на тому ж ставку. Бригада рибалок ловить раків, а ви печете. У вогні.
Примітка. Який етюд? Ви сидите в центрі серед раколовів (є ж риболови – чому не можна "раколови"?). Поруч відро з раками. Перевернуте в бік об'єктива. Горить багаття. Ваші руки на колінах. Своїх. У кожній руці по раку. Всі задоволені. Посміхаються. Ви теж.
7. Свинячий. Вам підносять молочних поросят. Це може бути в кабіні, коло ставка, в лісі, коло озера. Поросят бажано запивати "Петрівською" або "Старкою". Добре йдуть до "Житомирської гіркої" або коньяку "Україна" чи "Дойна".
Примітка. Ви, як і на попередній фотографії, у центрі. В руках виделка й ніж. Поза: збираєтесь оте порося різати. Крупний план. Посмішка не обов'язкова.
8. Ювілейний. Несподівано дізнаєтесь, що в начальника день народження. Підносите золотий будильник. Бажано з зозулькою, дарчим написом: "Спи спокійно, дорогий Петре Семеновичу!".
Примітка. Хтось із товаришів тисне начальнику руку – щиро осміхається. Всі дивляться на вас. Будильник на рівні вашої голови. План середній.
9. Механізований. Супроводжуєте начальника туди, звідки він приїхав. Позад його машини кавалькада кращих машин району. Кавалькада має нагадувати автодорожний пробіг. Але сюди не входять спецмашини: "швидка допомога", поливні, підмітальні, пожежні, ветеринарні, бензовози, молоковози та, безперечно, автофургони "Хліб" і "Жива риба".
Примітка. Начальник за баранкою автомашини. Лікоть трохи висунуто у вітрове скло. Картуз зсувати набік не слід. Цигарка в зубах теж зайва. Погляд зосереджений. На задньому плані вервечка машин. Легкових. Панорама.
10. Цілком секретний. Не при допомозі друкарських машинок "Україна", "Олімпія", "Оптима" чи "Колібрі", а звичайної харківської, китайської авторучки або найкраще – гусячого пера. Пишете лист в одну з вищих інстанцій. Якщо начальник – директор лазні, пишете завідуючому комунгоспу. Якщо начальник – директор м'ясокомбінату, то Міністерству м'ясо-молочної промисловості й т. д.
У листі повідомляєте, що начальник Н. не встиг ще й місця нагріти, а он уже чим займається. Неодмінно пишіть, що примушував вас діставати балик, коньяк, кетову ікру, без дозволу ловив у колгоспно-радгоспних ставках рибу: коропів, карасів, сазанів. Без дозволу бив у державних заповідниках рябчиків, фазанів, косуль, оленів, кіз і свиней. Диких. Усе це широко ілюструйте фотоетюдами. У кінці листа просіть усі витрати списати на начальника, а його погнати з роботи. Вкажіть, хто все це може підтвердити. Ставте підписи. Сусідів або співробітників. Ні в якому разі не посилайте листа анонімно. Тепер це не проходить. Лист опускайте безпосередньо в поштовий вагон і тільки тоді йдіть додому. Лягайте спати і вважайте, що свій громадський обов'язок ви виконали з честю. Можете бути певні: начальника з'їли, забитих косуль і свиней спишуть на нього. На вашій совісті тільки раки. Але на них розцінок поки що нема. Спіть спокійно.
Як дивитися в очі
Перш за все потрібно з'ясувати – в чиї очі? Бо ж відомо, що очі бувають різні: очі начальника, очі підлеглого, очі товариша, очі незнайомого, очі коханої, очі дружини і, нарешті, очі тещі.
Бувають ще очі в котів, собак, лисиць, вовків, гадюк, вужів, мурах, мавп, крокодилів, ведмедів, зайців і свиней. Як дивитися в ці очі, ясно і без поради. Якщо перед вами свиня (дика) чи кобра, то, зрозуміло, найкраще в такі очі дивитись через сітку чи вікно клітки. Це ж стосується бегемотів, пантер, шакалів, гієн і диких собак динго.
Що ж до людських очей, то їх теж можна розглядати, але уже через скельця окулярів – звичайних чи кольорових. У кого стопроцентний зір, той може дивитись і без допомоги діоптрій.
Але нас цікавить питання, як саме дивитися в очі. Чи на всіх однаково, чи, може, по-різному? Безперечно, по-різному. Я гадаю, що ви без моєї поради розумієте: в очі Петра Семеновича, скажімо, не можна дивитись точнісінько так само, як в очі антилопи гну чи будь-якого представника з породи сумчастих.
Не можна заглядати з однаковою цікавістю в очі гюрзи й сусідки, що постійно зазирає в шпарку ваших дверей. Якщо в сусідчині очі треба дивитися доброзичливо, то гюрзу намагайтесь гіпнотизувати, хоч би як вона шипіла на вас.
По-різному дивляться в очі осла й навуходоносора. На осла ви повинні дивитися з любов'ю, на навуходоносора – зі співчуттям.
Не однаковими очима (є такий вираз) ви дивитеся в очі своєї жінки і в очі жінки свого приятеля. Погляд у бік власної дружини звичайний і трохи байдужий, а погляд у бік дружини друга нагадує погляд Нарциса.
Зовсім по-іншому ви зобов'язані дивитися в очі підлеглого. Їх слід вивчати. Вивчати поглядом кібця, який помітив біля нірки ласку. Для цього бажано посадити підлеглого в куток і там уже вивчати. Те ж саме можна проробляти з власною дружиною, якщо вона не проробляє цього з вами.
Якщо гіпопотама, тигра, гібона, вепра, вовкодава ви можете розглядати в чорних, зелених, синіх, оранжевих окулярах, то цього, безперечно, не можна робити з Петром Семеновичем, дружиною та її мамою. Не доведи господи почепити чорні окуляри на ніс, зайти в кабінет Петра Семеновича, глянути на нього згори вниз і при цьому випалити: "Ну, як ся маєш?" Чого коштуватиме вам ця фамільярність, дізнаєтесь після експерименту. Не дозволяється вивчати очі Петра Семеновича й під кутом у тридцять, сорок і більше градусів.
Може трапитись, що ви одягли окуляри, то дивіться, щоб під час роботи ці окуляри не злізли вам на ніс, а ви глянули на Петра Семеновича поверх них, трішки нахиливши голову. Так можна дивитись тільки на зубробізона, й то, якщо він далеченько. І останнє. Перед коханою ви часто-густо опускаєте очі і з якихось, відомих тільки вам причин, червонієте і боїтесь зустрічатися з нею поглядом. Цього нізащо не робіть перед своїм шефом. Якщо побоювання дивитись в очі ваша кохана розцінить як вашу захопленість, то начальник розцінить цей погляд по-іншому: остання анонімка, що прийшла на нього, – діло ваших рук.
Отож, начальству дивіться завжди в очі тепло, ніжно і благально.
Як набути слави інтелектуала
Ми так нині звикли до інтелектуалів, що перестали дивуватись і захоплюватись ними. Мабуть, тому й сприймаємо їх як належне, як щось звичайне, буденне. А тим часом бути сучасним інтелектуалом не так уже й легко. Хоча деякі товариші запевняють, що інтелектуалом може бути будь-хто, маючи густу бороду, а також ВРЕ, УРЕ або ще краще УРЕС[**].
Я знаю багатьох, які передплачують "Вокруг света", "Всесвіт", "Иностранную литературу", "Знання та праця". У декого є навіть "Людина і світ", альбоми з репродукціями Рембрандта, Ван Гога, Пікассо і картини Тетяни Голембієвської. Інші мають збірки поезій – від Гарсіа Лорки до Олекси Ющенка. Але, наскільки мені відомо, ніхто з них інтелектуалом не став. Отже, в цій справі мало мати в своїй бібліотеці Ернеста Хемінгуея, Проспера Меріме, Уільяма Фолкнера, Джона Апдайка, Сомерсета Моема, Агату Крісті чи Юру Ячейкіна. Треба до цього ще й мати природний хист. Бо інакше навіть при наявності передплатної періодики й путівників по містах світу, починаючи від Абакана й кінчаючи Кривим Рогом, все одно з вас інтелектуала не вийде.
У наш час не заживеш слави інтелектуала, якщо навіть прочитаєш мемуари Михайла Рудницького чи промову Юлія Цезаря перед битвою з галлами. Щоб уславитись інтелектуалом, треба вміти блискуче оперувати набутим фактажем. Вміти подати свої знання так, щоб ніхто не сумнівався – чи ви дилетант чи зарозумілий схоласт.
Щоб уславитись інтелектуалом, треба набути такого зовнішнього вигляду, щоб кожен глянув на вас і безпомилково сказав:
– Стопроцентний інтелектуал!
Після цього ви повинні глянути й на нього. Але так, щоб він одразу відчув вашу інтелектуальну перевагу, а сам собі здався нікчемним суб'єктом із претензіями провінціала.
Це одна з найперших ваших вимог. Друга вимога – розмовляти будь про що, на будь-яку тему неохоче, байдуже, так ніби між іншим, подеколи цитуючи то Спінозу, то Лукіно Вісконті, але ні в якому разі не посилаючись на свого вітчизняного мислителя, якщо він навіть такого рівня, як Григорій Сковорода. По-перше, посилаючись на свого, ви одразу в очах присутніх зі справжнього інтелектуала опуститеся до рівня звичайного балабона, а згодом перетворитесь на вузькочолого бовдура. По-друге, хтось із присутніх може кинути вам у вічі:
– Цих слів у Сковороди нема!
Спробуйте йому заперечити. А він, зануда, візьме й полізе до стелажа по томик філософа-демократа й тоді при всій отій публіці витовче вас, як шолудивого кота, що нашкодив. Вам це потрібно?
Інша річ мислитель чи діяч закордонний: Гегель, Бісмарк, Наполеон, Бернард Шоу чи комісар Мегре. Коли хтось і кине вам оту зневажливу фразу:
– Такого в Бісмарка нема!
Або:
– Щось я цього в Наполеона Бонапарта не стрічав, – не відчаюйтесь. Пам'ятайте: наступ – найкраща оборона. Удар супротивника негайно парируйте своїм ударом.
– Воно й зрозуміло. А де ви могли зустріти в Наполеона, коли це фраза з його неопублікованих листів з острова Єлени до тітоньки Жорж Санд де Сіка. Ці листи ви читали?
Хай спробує, нахаба, підтвердити чи ще хоч раз за вечір роззявити свого з чорним піднебінням рота! Тепер беріть бика за роги й виробляйте з ним, що хочете. Цитуйте Мюссе і Дугласа Скотта, Федеріко Фелліні й Луїса Бунюеля, розповідайте про життя Джоан Баез і Моніки Вітті, Уільяма Сарояна й Джона Голсуорсі.
Далі зупиніться на кінозірках, починаючи від Айседори Дункан, Олівії Коул і кінчаючи Марлон Бардо і Луї де Фюнесом. Не варто чіпати Софі Лорен, Бріжит Бардо й Джіну Лоллобриджиду.
– Це пройдений етап, – може хтось кинути репліку.
А от нехай спробує муркнути щось, коли ви почнете розповідати про творчий шлях Ванесси Редґрайв чи, скажімо, біографію Акіра Куросави.