Bent my ear to hear tune and cloused my eyes to see.. .[††]", через "Jefferson Airplane", "Beatles", "Doors". Якось знайшла на полицях поміж касет книгу Джека Керуака "В дорозі". Виявляється Василіс запозичив назву своєму пабу звідси. В книжці йшлося про певну епоху, вирішила обов'язково прочитати, щойно лишень навчиться грецької. Та по-справжньому перехопило дух Славі, коли Василіс завів її в стару будівлю в дальній частині двору, котра слугувала йому помешканням в минулому, а тепер, самотня й забута, приймала до себе господарську всяку всячину. Тут навіть був камін, викладений руками Василіса, обвішаний всякими дивними речами й аксесуарами. На стінах — покришки від коліс, декілька номерів, ланцюги, фотографії. Тут, як і в пабі, було кілька рівнів, що сходинками вели до спальні, а з протилежного боку — до кухні. Атмосфера своєрідна, так само, як і в пабі — відчувався характер. Виявляється, помешкання може мати характер свого власника. Обережно ступала
помежи залізяччя, розкиданого по долівці там і сям, захоплено роззираючись навкруги. Посеред кімнати стояло щось високе, накрите темним брезентом. Василіс зупинився поряд і, глянувши урочисто на Славу, різко стягнув брезент. Перед очима постав блискучий, з високим і розлогим, як оленячі роги, кермом — чопер. Тут Славі й перехопило по-справжньому подих. Так і стояла якусь мить з відкритим ротом, а далі, після глибокого вдиху, випалила: "Оце шту-у-ка!".
— "BSA", з мотором 1936 року, бо все інше, найперше — вигляд, я власноруч поміняв, — розказував Василіс, повен сяйва в очах та гордості в голосі.
— Неймовірно! — вигукнула Слава. Маючи на увазі неймовірність того, що отут під боком у Василіса є те, чим вона захоплюється. Те, що її притягує й поневолює — звук і сила самого мотору, котрі в її вухах перетворюються на мелодію того ж бурхливого року, а душа наповнюється вітром і чимось помпезним та нестримним, що готове нести в далекі далі і бажано верхи на чопері. Дивно й приємно було відкривати в собі нове й невідоме. Так відкрила любов до рок-н-ролу, до "Харлея" й "Індіан". Першого живого "Харлея" мала вже радість побачити недавно, в один з вечорів. А тут іще один приємний сюрприз!
— Англія, — продовжував Василіс. — Купив його в одного британця на початку вісімдесятих, покажу тобі фотки, яким він був спочатку.
— І він бігає? — спитала з острахом у голосі Слава, боячись розчарування.
— Звісно! — вистрілив очима Василіс. — Інакше навіщо б я тобі його показував?! Щоправда, є невеличкий недолік, та я усуну його і невдовзі ми зробимо першу прогулянку.
Ці прогулянки будуть чимось незабутнім і неповторним у Славиному житті.
Весняні вечори в "On the road" не обходилися й без регулярних відвідин Бабіса. Останнім часом все частіше з'являвся з росіянками чи українками, зовсім молоденькими. Кожна з них по-своєму зіткнулася з цим видом заробітку, і більшість — зі своєї доброї волі, та незважаючи на це, мало яка — з задоволенням. Деяких приводив кілька разів, тож коли випивали достатньо, розв'язувались язики. Чого тільки не чула Слава: і які вони гидотні, ці типи, і які у них звірячі
інстинкти, і як хочеться повидирати їм очі, і як вони, дівчата, обзивають їх відбірним російським матом, а ті сприймають це за прояв жаги. Так і хотілося спитати не одну: "а навіщо ж тоді робиш це?", але стримувалась, яке їй діло. А з іншого боку, причина зрозуміла, — гроші, багато і швидко, без зайвих зусиль і потуги, лишень розсунувши ноги. Хоча й зціпивши зуби, бо нічого не легко в цьому світі. Плюс викид емоцій, які клієнти розуміють хибно. А з чужими вередливими дітьми не порепетуєш, набридливих і докучливих старих також не кожен витримає, та й натирати до блиску оселі вимогливої пані, за яку ти нічим не гірша, — потрібно мати неабияку витримку. Люди, як і світ, не одинакові у своїх бажаннях та потребах. Комусь і це робити, зі своєї волі чи волею обставин. Не всі сильніші за ті обставини.
Одна з дівчат повідала Славі, що не все в тому закладі завжди робиться з доброї волі та за бажанням. Часто привозять молодих дівчаток десь із Болгарії чи Румунії, котрим "допомагає" місцева мафія, бо не мають із собою документів, а разом з тим і уявлення, що їх чекає, бо коли розвиднюється — намагаються протистояти. Ось тут і вилазить Бабісова сутність. Свою здобич просто так з рук не випускає, у різний спосіб залякує й так перелякані жертви, а як не допомагає по— доброму, то в хід пускає кулак, голод, підвал, все що завгодно, лише б упокорити й примусити робити те, що йому потрібно. Тобто лягати під усіх. Українки чи росіянки не затримуються у нього надовго, бо зненавидіти його легко. Але вони здебільшого вільні — самі прийшли, самі пішли. Хоча й з цими різне буває, російська мафія ще не таке витворяє, і з життям не порахуються, як на то піде. Славі про це "всяке" розповідати не конче треба було, мала інформацію з перших рук.
Нерідко заходила з Бабісом молодичка з Мелітополя. Ця все робила не лишень добровільно, а й із задоволенням. То, певно, був єдиний екземпляр. Слава начулася такого, що вся її фантазія виявилась убогою й недосконалою в порівнянні з реаліями, уподобаними жіночкою. Що ж, світ і люди...
Одного з таких духмяних вечорів Бабіс з'явився в гурті аж чотирьох дівчат з України і двох чоловіків, греків. Дівчата були одягнені досить невибагливо, та й якось невідповідно для роботи в тому закладі. Отже, свіжі. Троє з них — досить молоді, а четвертій
добряче за тридцять. Вона володіла англійською. Бабіс звернувся до неї, вказуючи на Славу й пояснюючи, що та з України, тож можуть порозумітися й побалакати про все, що її цікавить. Здивування пробігло обличчям новенької, та не більше.
— Здраствуй! — звернулася до Слави російською. — Аткуда будеш?
— З Західної я, а ви?
— Ми з Запоріжжя. Давно ти тут?
— Скоро півроку, — відповіла Слава. — А ви, певно, недавно приїхали?
— Помітно? — невесело посміхнулась новенька. — П'ятий день, роботу шукаемо і нам запропонували ось що, оці двое, — лиш очима кивнула в бік двох чоловіків і продовжила: — Розказували в Афінах одне, а тут бачу інше...
— Добре, що побачила і зрозуміла все як треба, — відповіла стримано Слава. Починала розуміти, з якою метою прибув сюди Бабіс. Але яке зухвальство й нахабство з його боку!
— А як вийшли ви на цих людей? — спитала Слава, маючи на увазі двох греків.
На щастя, вони чудово розуміли одна одну, бо раптом ніби включилися допоміжні антени, коли розуміеш не лише з півслова, але й за поглядом, виразом обличчя, порухом руки чи голови, самою шкірою.
— Через своїх. Наші понтійці тут уже роками, мала телефони з України, звернулася і... ось.
"Наскільки знайома історія, лише трохи інший сюжет..." — подумала Слава.
Бабіс, втім, про щось розмовляв із Василісом на іншому кінці бару. Невдовзі підійшов Василіс і сказав, що той хоче її на пару слів.
Увесь цей час, майже шість місяців, Слава уникала розмов із Бабісом. Зрідка й випивку наливала. До власних неприемних вражень додалися оповідки дівчат, тож окрім бридкого він став ще й ненависним. Та цього разу довелося підійти. Дивилася йому в очі відверто й досить холодно. Мовчала.
— Слухай, Славо, — почав, — маю до тебе таке. Ці дівчата лишень сьогодні прибули, мови не знають. Одна щось і розмовляє англійською, та не знаю, чи розуміє що з моїх слів. Бо бачу, що все
сприймає негативно, й зокрема нашу співпрацю. Могла би ти поговорити з ними, — дивився на неї прискіпливо, — про вигоди їхньої роботи у мене. Розкажи, що я добрий і щедро плачу, швидко зароблять потрібне, тут літо на підході, а мій будинок біля моря, зможуть відпочивати і засмагати, десь на прогулянку поїдемо, харчів удосталь. І час добре проведуть, і грошенят зароблять. Піднеси це якнайкраще.
Слава й далі дивилася мовчки на нього. Підтверджувались попередні її здогадки, — все-таки шукає в неї допомоги. "Це ж треба до такого додуматись?! Він — у неї! Або зглузду з'їхав, або таки покидьок останній. А чи має всіх 'їх за дурних і голодних до такої міри, що на все готові? Послати б тебе під три чорти, де тобі й місце!" — кипіла всередині великими, гарячими та в'язкими бульбашками, що мусили й лускати там глухо та нечутно, а зовні — холод і спокій. Так і не інакше.
Дівчатка ж перед нею були одна за іншу ліпша, ніби ранками квітковою росою вмивалися. Недаремно заволодіти ними ця падлюка хоче, а самому вмовити не вдається, то й приперся до Слави. "Це ж треба, яке нахабство! Яка самовпевненість!" — вкотре лаялась подумки. Знову відійшла від Бабіса у бік дівчат, що збилися купкою біля старшої. Старша, либонь, здогадалася про мету візиту й спитала з іронією:
— Що, вмовляти нас будеш?
— Навіщо мені те здалося, — відповіла Слава, — люди ви дорослі, очі маєте, розум теж. Вам видніше.
Славине обурення набирало обертів, лице її горіло. Вона ледве керувала собою. Ситуація напружувалась, бо й Василіс виглядав незадоволеним.
— Сподіваюся, — продовжила Слава, — що ви зрозуміли, який це заклад і що там відбувається, тож не буду витрачати зайвих слів. Але від мене і вас чекають якогось результату, отож, якщо не важко, запитай його ще раз щодо сексу, тут, переді мною, аби почути відповідь, — звернулася до старшої.
— Та вже питала...
— І що?
— Саме собою, й не криється, — стенула та плечима.
— На всяк випадок зроби це ще раз, при мені і так, щоб чутно було. Хто знає, як це нам згодиться, бо всякого тут наслухалася.
на Славу жінка.
Вони навіть не обмінялися іменами, розуміючи, що зараз то ні до чого.
— Не знаю... Де ваші документи?
— У нас.
— Це добре. Не хочу вас лякати, та цей світ — чужий. Отож, обережність не завадить. То що, спитаєш?
— Добре.
Молода жінка підвелася з високого стільця й підійшла до Ба— біса. До вух Слави долетіло запитання і нерозбірливе бурмотіння Бабіса, а потім — два різких "ноу, ноу" з боку жінки. Ніхто не встиг щось зрозуміти, як Бабіс із силою грюкнув по дерев'яній поверхні стійки, викладаючи на неї гроші й кличучи Василіса. Підвівся з місця, даючи всім зрозуміти, що вони забираються.
— Удачі! — встигла крикнути навздогін дівчатам Слава, і за ними закрилися двері.
В приміщенні зробилося враз порожньо.