Що ж це за відповідь?! Але не впадайте в розпач, відчиняйте вікно чи виходьте на балкон і зверніться до сусідки чи знайомої:
– Маріє Семенівно, будьте ласкаві, погляньте у двір, чи не стоїть там наша "Волга"? Збираюсь у Будинок мод… А потім ще їду на прем'єру італо-французького фільму, в якому грають Софі Лорен і Луї де Фюнес. А може, й на обід до міністра поїду… Найкраще – до міністра закордонних справ. Я запізнююсь, хвилююсь, а машини й досі нема. Погляньте, коли ваша ласка.
– Це ви ось про цю? – питає сусідка й показує на "Волгу", що стоїть під самісіньким вашим носом.
– А номери? Які номери? Ну, слава богу, а я хвилювалась. – Й по хвилі до шофера: – Алло, товаришу! Ви від Петра Семеновича?
– Та хіба ж не пізнаєте? Це ж я, Ванько, – виглядає з кабіни шофер.
– От хамло, – кидаєте півголосом і щезаєте в кімнаті. – Усю картину зіпсував. Де тільки той Петро цих дурнів підбирає?
Після цього одягайтесь, а підійшовши до машини, подивіться довкола, і якщо помітите десяток-другий зацікавлених носів, що поприлипали до вікон, сідайте величаво в авто, а Ванько нехай за вами двері зачинить.
Вимога сьома. Ні з ким і ніколи не вітайтесь перша. Не поспішайте подавати руки. Хіба що перед вами тренер команди, у якій грає ваш чоловік, чи режисер, що ставить фільм з участю вашого чоловіка-актора.
Вимога восьма. Досягається з допомогою дітей. Якщо ви їдете в поїзді чи пливете на теплоході, а може, відпочиваєте на Чорноморському узбережжі, й раптом ваша дитина починає пустувати у присутності посторонніх, кажіть не поспішаючи:
– Вовик, як тобі не соромно так поводитись? Ану перестань, а то дядя й тьотя ніколи не повірять, що ти син центрального нападаючого з команди "Азовсталь".
Або:
– Вовик, коли твій татко знімався в кінофільмі "Горе без розуму", то він ніколи не думав, що в нього виросте такий синочок-пустун.
А далі все піде, як у ядерній фізиці – ланцюг за ланцюжком, і через секунду-другу дядя знатиме, з ким має справу. А що робити? Наш вік такий: ніхто тепер не визначає по еполетах, ярликів не чіпляють, а на лобі не написано. Доводиться проявляти самотужки свої здібності.
Як з'їсти ближнього
Це питання нині хвилює багатьох. Скептики, певен, сумніваються в можливості здійснити це оригінальне міроприємство. Але я з усією відповідальністю хочу сказати, що це зробити легше, ніж зготувати відбивну по-київськи чи салат олів'є.
Та перед тим, як перейти безпосередньо до цього хвилюючого питання, хочу пояснити, чому найчастіше люблять з'їдати не звичайних смертних, а, як установлено, керівників чи начальників: починаючи від завідувача облздоровідділом і кінчаючи директором комунальної бані.
Перш за все тому, що начальник від вас, якщо ви не начальник, відрізняється тим, що має: персональну машину, персональний кабінет, персональний телефон, персональну й молоду секретарку та кур'єршу тьотю Пашу.
У кар'єристів, підлабузників, бездар, неуків усе це викликає заздрість. Їм здається, бо самі вони цього ніколи не відчували, що кожному начальникові добре живеться, легко дихається, в нього залізні нерви, здорове серце, нема цирозів, запалення нирок і кров'яного тиску. Насправді ж над головою начальника постійно висять грозові хмари з градом, блискавиці з громом і почеплений на жіночій волосині дамоклів меч. Під ногами каміння, підводні рифи, і десь далеко – загадкові ревізори та інспектори. Проте, незважаючи на ці страхи й несподіванки, йому (керівнику) заздрять, його ненавидять і, як закон, намагаються з'їсти. Багатьом це вдається.
Щоб запобігти цьому, я й присвятив свою пораду доброму племені керівників (серед них у мене є особисті знайомі), які, будучи чесні й довірливі, ще й досі потрапляють до тих начальникоїдів і на їхні примітивно розставлені гачки, перемети та сіті з приманкою. Через кілька абзаців я докладно розповім, як це робиться, але спочатку трохи історії.
Звичка з'їдати один одного з'явилася ще в допрометеївський період. До того часу, поки Прометей не вкрав у батька Зевса вогню, люди їли людей живцем. Як роздобули вогонь на свою голову, почали один одного смажити, варити, тушкувати й навіть висушувати на тараню.
У вік атома, розщепленого ядра, нейтронів, протонів, нейлонів, плафонів усе почало інтенсивно вдосконалюватися. Людей почали їсти в інший спосіб: живцем, але непомітно (вік прогресу, кібернетичних машин і голкотерапії). Усі нинішні методи перерахувати одній людині просто не під силу. Невідомо, чи з цим справиться й така наука, як кібернетика. Тому обмежусь тільки одним питанням: як з'їсти свого ближнього, якщо він керівник?
Способів є десять:
1. Закритий. За допомогою "кабіни"…
2. Любительський. За допомогою домашньої птиці: курки, гуски, качки, індички.
3. Екзотичний. За допомогою недомашньої птиці: дикої курки, дикої качки, дикої гуски, бекаса, перепілки, фазана, рябчика і глухаря.
4. Мисливський. За допомогою косуль, оленів, лосів, зайців, диких кіз та диких свиней.
5. Рибальський. За допомогою риби: карася вареного, смаженого, щуки фаршированої, осетрини заливної, ікри кетової та потрійної юшки.
6. Оригінальний. За допомогою раків. Свіжих.
7. Свинячий. За допомогою свині чи поросяти.
8. Ювілейний. За допомогою календаря і годинника.
9. Механізований. При допомозі "Волг", "Москвичів", газиків.
10. Цілком секретний.
Найефективніший із них десятий. Слід сказати, що десятий спосіб хоч і найважливіший, але немає такої сили, яку б не годилось підкріпити хоч одним із вище наведених способів.
Тепер перейдемо до розшифрування названих способів.
1. Закритий. Якщо до вас у район, райцентр, колгосп, радгосп приїжджає начальник перевіряти скаргу чи стан яйценесучості на птахофермі, його перш за все потрібно нагодувати. Пам'ятайте: сита людина не така зла, як голодна. Вона добрішає, стає менш прискіпливою й нудною.
Для цієї маніпуляції (так, здається, сказати можна) начальника запрошуйте в "кабіну". Такі "кабіни" є при кожній райцентрівській чи містечковій чайній. Запрошувати бажано в сусідній район. Для чого це робиться, я не берусь гадати, але точно знаю, що чинити треба саме так. Запрошуйте і їдьте. Не волами, безперечно, і не кіньми, а машинами. Легковими: "Волга", "Победа" (якщо після капремонту), газик. "Запорожцями" і "Москвичами" старого й нового випуску їздити не рекомендується.
Прибувши (не приїхавши, а прибувши), негайно зачиняйте начальника в оту "кабіну". Після цього починайте його повільно споювати. Безумовно, не молоком і не крем-содою.
Примітка. Начальник може впиратися:
– Дякую, але я не п'ю.
Або:
– Вибачте, але поки не перевірю скарги, то й каплі в рот не візьму.
Або:
– Повірте мені, я не можу… В мене серце… печінка, шлунок.
На все це слід відповідати так:
– В усіх серце, в усіх печінка, в усіх шлунок.
Або:
– Дякувати будете після того, як закусите.
Або:
– І це ви, наш новий керівник? Щось не схоже! Ваші попередники так не поводились: не цуралися нижчих себе… Вибачте, але якщо ви їстимете там, де всі, то негайно втратите авторитет. Вас люди не поважатимуть. Вони ж перші скажуть: "Хіба це начальник? Аби це справжній начальник, то не їв би разом із нами…"
Після цього начальник неодмінно здасться. Негайно ж наливайте йому додаткову чарку і приказуйте: "Оце по-нашому! Оце ми розуміємо! Одразу видно козацьку душу! Тільки для цього треба не оцією двадцятип'ятиграмовою чаркою пити, а фужером чи склянкою".
Міняйте посуд і наповнюйте його коньяком із шампанським.
Цей напій називається "Люба Мері". "Столична" з шампанським має назву "Північне сяйво", спирт із томатом теж – "Мері", але не люба, а "Кривава Мері".
2. Любительський. Привозите начальника на спецптахоферму. Хай він собі походить по господарству, погомонить із пташницями. Як тільки наговориться, садовіть у ту ж машину й відвозьте… в ліс. Там, якщо ви справді хочете з'їсти начальника, повинна вже бути птиця: смажена, варена і так, шматками. Хай їсть і запиває. Мінеральною водою.
Примітка. Якщо дія відбувається на лоні природи, то неодмінно слід узяти з собою фотоапарат. Щоб зробити парочку "етюдиків". Можна й некольорових. Начальника фіксувати слід тоді, коли він чарку підносить, зрозуміло, не до вух. Можливо, начальник справді не п'є (печінка, серце, виразка шлунка, гіпертонія, мікроінфаркт тощо), попросіть, хай хоч зробить вигляд:
– Пригубте! Отак! А тепер айн момент… Все, можна закусувати… Гадаю, вийде чудесне фото про ваш приїзд. Буде на згадку.
Начальника слід фотографувати крупним планом. Або ж так, щоб він був на першому плані. Для контрасту. Він у центрі, ви по боках. У нього в руках фужер (склянка), у вас чарочки чи просто виделки.
3. Екзотичний. Майже те саме. Дія відбувається теж у лісі, десь у гущавині, за шлагбаумом, на якому табличка з написом: "Державний заповідник. В'їзд заборонено".
У заповіднику вирощують фазанів, глухарів, рябчиків. Начальникові, замість чарки, спочатку підносять рушницю. Він пробує вцілити хоч у що-небудь із згаданих делікатесів. Це йому не завжди вдається. Але до столу, чи то пак на килим, що простелений на галявині, його запрошують неодмінно.
Примітка. Фотознімок робиться в іншому ракурсі. Начальник на задньому плані, на повний зріст. На голові – капелюх чи картуз, прикрашений кількома пір'їнами. Фазанячими. На шиї рушниця, на поясі – патронташ і головами донизу ще не обскубані фазани, рябчики, тетеруки. На устах посмішка. Чарка не обов'язкова.
4. Мисливський. Дуже нагадує третій, але тут уже в заповіднику розводять кіз, вепрів, лосів, косуль, оленів.
Примітка. Поза теж майже та сама. У картузі (капелюсі) пір'я. Можна гусяче, куряче. Рушниця на шиї. Права рука на прикладі, ліва на дулі (у цьому місці "дуля" не як груша, а як цівка). Ноги. Одна нога на шиї, або ще краще – на спині вбитого лося, оленя чи дикої кози (що ви вже там уполювали), друга нога за спиною (звичайно, не вашою) за спиною жертви, що на землі. Посмішка? Оптимістична.
5. Рибальський. Начальника вивозять до колгоспного чи радгоспного ставка. Замість рушниці вручають спінінг або бамбукову вудочку.