Добрий вечір!
— Так ви ж стали посеред дороги... Нема як і розминутися.
— Ми заблукали, — спокійно відповів Дубль, помітивши в автомашині чотири силуети. — Ви не підкажете нам, куди ця дорога веде?
— Якщо вам на Київ, то повертайте назад і за нами. Ми вас виведемо. Ось сюди на дамбу і праворуч, — махнув рукою водій. — А там Обухівське шосе, і ще раз праворуч...
Це був явно не знайомий голос.
— А якщо ми поїдемо прямо?
— Воля ваша. Виїдете прямо до води, а далі вплав... А ваш 2Москвич" хіба плаває? — поцікавився єхидно водій.
— А до води далеко? — запитав капітан, проігнорувавши шпильку водія.
— Ви що, братани, хочете рибку половити? Я вам не раджу, — почули з салону також чийсь чужий голос. — У нас тут кілька членів Партії зелених. Можуть швидко продірявити дубельтівками шини. Краще розвертайтеся й мотайте звідси! У нас цей номер не пройде. Окрім як вудками і спінінгами тут не ловлять. Інші снасті заборонено. І до того ж не сезон.
— Один тут ятерами ловив, так його швидко з кооперативу виключили, — хтось інший кинув з салону авта.
— А чиї тут дачі?
— А ви що не знаєте?
— Ми тут уперше...
— Київські чи обухівські? — запитав капітан Дубль.
— Київські!
— Працівників Міністерства закордонних справ... Тут самі дипломати, — кинув водій-незнайомець.
— А є дачі, що пустують?
— Авжеж! Але ті, що пустують, доглядають колеги чи родичі. Мій сусіда он до Женеви з сім'єю відбув. А деякі здають знайомим або тим же родичам, — подала голос і жінка з салону авта.
— Дякую, — кинув капітан Дубль.
— Будь ласка. А ви з міліції? — перепитав водій.
— А що — невже видно?
— Так, бо професійно ставите питання. Видно, когось шукаєте? Бачу, що не заблудилися...
— Приятелів своїх шукаємо, — мовив лукаво посміхаючись капітан. — Десь сюди заїхали, а ми знайти не можемо...
— Якщо сюди вже заїхали, то звідси вони і виїздити будуть обов'язково. Тільки я щось не бачив тут ніяких машин...
— А нам відомо, що одна десь з годину тому проїжджала — імпортна...
— А-а, так це з дачі Пересунька... Полила родичка квіти й поїхала... Ну, може чай попили, біля каміну погрілись чи ще щось... З хахалем! — засміявся хтось із пасажирів авта.
— А до неї далеко?
— До дачі? Так до них уночі ви не потрапите... Удень потрібно і то з родичкою, — хихотнув хтось басом із салону машини. — Доступ там закритий, панове. А тепер дозвольте проїхати!..
Голубей підрулив аж під самі кущі. Правий бік "Москвича" вгруз у болотяну траву і авто перекосило, але лівий бік твердо стояв на вже злежалому піску, перемішаному з дрібним щебенем, що залишився тут після будівництва дачі.
Дачу-острівець відомого дипломата Пересунька, що бовваніла на фоні темно-голубого неба, як маяк, вони визначили одразу. Вона стояла високо, мов чапля на тонких ногах — довгих палях. Довкола неї скрізь була вода — з чотирьох боків. Відокремлена від суші широким триметровим штучним ровом, вона виглядала неприступною фортецею. На маленькому острівці росли якісь кущі — чи верболози, чи смородина — біс його розбере в темряві... Дорога до дачі обривалася прямо перед рівчаком, через який перекинуто дерев'яний підйомний місток, як у старих фортецях, схожий на звичайну кладку. Про це свідчили два глибоко вкопані металеві стовпи з двома лебідками та тросами. Лебідки під металевими куполами від дощу і сторонніх очей були під замком. Судячи з усього на дачі хтось був, хоч світла у вікнах і не було видно.
— Панство полягало спати, — тихо мовив Голубей.
— Швидше за все панство виїхало, — заперечив йому сержант Ягідка.
— Але кладку не прибрали, значить там хтось таки є, — уточнив капітан Дубль.
— А таки хтось залишився, інакше б уплав, — вставив своє слово здогадливий Ягідка.
— От ви, сержанте, і проробите цю операцію, — мовив в'їдливо капітан. — Я пожартував. Не вплав...
— Скидай штани, — посміхнувся і собі молодший лейтенант Голубей. — Заодно й перевіриш яка температура води...
— Досить, зараз не до жартів, — перебив капітан. Голубей замовк.
Майже зневірившись, капітан Дубль уже втратив упевненість, що й у цьому будинку, схожому на маленьку фортецю, вони когось знайдуть. Мовчала, приспана ранком і втомою його знаменита інтуїція. Зате солов'ї не вгавали і здавалось, що змагалися з "духовим оркестром" болотяних жаб, які, надуваючи свої повітряні кульки-тромбони, сповіщали про гарну після дощу погоду.
Сержант Ягідка не довго вовтузився з замком і невдовзі тихо покликав своїх колег. Капітан ступив на вологу й слизьку кладку, оббиту гумою і подумав: "А чи це той дім? Невже саме тут проходять ті п'яні оргії з сексом-ґвалтуванням товстосумів?.. А чого — безлюдне місце... Поблизу ніяких зайвих очей. Суцільні болота, усіяні неопалимою купиною. Б'ють у свій нічний бубон бугаї, ніби цим зайвий раз підтверджуючи — нікого поблизу. Аби не це раннє пробудження весни, можна собі легко уявити "безлюдний острів" з пустим будинком, давно покинутим його господарями і розкладеними часом та хробаками трупами..."
Капітан піднімався крутими металевими сходами в американському стилі, що йшли до вхідних дверей. Сержант Ягідка стояв і чекав на капітана, тримаючи міцно в правій руці пістолет напоготові, а лівою притримуючи важкі металеві двері. Думалось, що й на цей раз вони нічого тут не знайдуть окрім бридкої вогкості. Будинок мертвий і давно покинутий своїми господарями...
Надворі світало. Десь за обрієм виповзали нагору червоні плями на світло-голубому небі. Піднімалося сонце і ось-ось наступить день. "Отак прийде і Ісус Христос, — чомусь подумалось капітанові Дублю. — Серед темної ночі освітить раптом усю землю з усіх чотирьох сторін світу і ступить на неї, грішницю, вдруге, щоб покарати всіх нас".
Скрипнули двері, що вели до передньої кімнати. "Як у "Волзі" полковника Ситорчука", — подумав удруге капітан. Зайшли в передпокій, де тихо грала музика, що лунала з радіоприймача. На диво в кімнаті вогкістю не пахло, а лише парфумами, дезодорантом, фруктами й каміном... У каміні й справді ще ледь жевріли зотлілі дрова. Музика стихла і голос диктора повідомив останні новини, розраховані для слухачів Канади, США та Австралії: ""Росія в черговий раз грубо порушуючи Ялтинські домовленості провокує Україну на військовий конфлікт", — повідомляє анонім з Міністерства закордонних справ..."
Знов скрипнули двері в інше приміщення, куди ввійшов сержант Ягідка. Капітан помітив, як на підлогу впав деформований квадрат жовтавого світла. Потім він вирівнявся і освітив усю широчінь прочинених навстіж дверей. Перед очима капітана постали тисячі й сотні тисяч мерехтливих свічок, що догоряли в якомусь неймовірно казковому зеленому саду з екзотичними деревами. І поміж цих кипарисів, пальм, тису, орхідей, гіацинтів блукали сотні сержантів... Ягідок з пістолетами в руках... Догоряли свічки, пахло гарячим воском і ладаном, хвоєю і димом від імпортних цигарок та сигар, губною помадою, коньяком та цитрусовими... На великому столі валялись розкидані й надкушені помаранчі, банани, ананаси... Багато неприбраної шкірки від екзотичних солодких делікатесів. Ще здавалося була теплою недопита й запашна кава в маленьких філіжанках...
Сержант Ягідка проминув велику дзеркальну кімнату і вийшов на балкон через розчинені скляні двері, що погойдувалися на двох маленьких петлях і також скрипіли. Здавалося, вони ось-ось зірвуться з петель і полетять униз, де панувала вода. Сержант підійшов до ажурної огорожі, глянув униз і ледь не обімлів. Широко розплющеними очима на нього дивилася молода і надзвичайно вродлива жінка, що лежала розкинувши руки, як крила, на м'якій шовковистій траві, наче хотіла злетіти, але передумала. Вона була гола і ... мертва...
Розділ XI
Уранці бізнесмена Орендочку запросили до управління внутрішніх справ. Наш знайомий спочатку обурювався, обіцяв поскаржитися прокурору і все запевняв, що міліція, мовляв, як за совєтів, так і сьогодні дозволяє собі все, що їй заманеться. А щодо порушення прав людини, то взагалі це питання гідне підняття у штаб-квартирі ООН — і не нижче. Однак дешевий шантаж не пройшов.
Коли "кип'ятильник" його душі охолов, капітан Дубль спокійно запитав:
— А тепер розкажіть нам, будь ласка, де ви були вчора вночі, починаючи з двадцять другої години?
— Вам потрібно моє алібі?
— Так, — незворушно відповів капітан.
— Я когось убив, підрізав, отруїв, задушив, повісив?
— А якщо я скажу, що утопив?
— Утопив?!
— Авжеж, утопив! Спочатку переспав з вродливою дівчиною, потім, щоб не було свідків, напоїв і утопив...
— Я утопив?! Кого, де? Ви що, капітане? Український бізнесмен?.. Та ви знаєте, що мене знає вся Європа, Америка...
— "Європа-блюз"? Ви це хотіли сказати?..
Бізнесмен Орендочка при словах "Європа-блюз" несподівано вкляк. На його чолі з ледь помітними залисинами виступили краплини поту, і біляве волосся навіть трохи потемніло від вологи, як солома після сильного дощу.
— У вас цигарка знайдеться?
— Я не курю і вам не раджу.
Орендочка роздумував. Він крутнувся в один бік на стільці, крутнувся в інший, наче шукав допомоги. Потім схопився з місця, потер свої зволожені долоні, відчув, що раптом пересохло в горлі. Знову сів, намагався ще раз для чогось схопитися, тоді повернувшись до капітана запитав:
— Мені хоч тут вставати, ходити можна? Чи в міліції тільки сидять?
— Сидять, чоловіче, в тюрмі, — відповів ледь усміхнувшись капітан. — А в міліції...
— Я розумію... О Боже, а душа ж відчувала моя: щось таки має скоїтись!.. Але щоб так... Мені Бодьо казав: "А може не треба?" Так ні, я його запевнив, що все буде о'кей... Мені так хотілося, знаєте, по-європейськи... Ну, як у Європі... Здивувати Америку. Я його й справді здивував. Він мене запевнив, що нічого подібного не мав, не відчував... Як випив, казав: "О романтика!.. Кір смайлінг! Геньо, посміхаймося!.." А тепер що мені накажете — плакати?! Накажете плакати? — в Орендочки перехопило в горлі, і він схопився з місця.
— Ми нічого не наказуємо. Ми вас просимо поки що сісти...
— Ага, поки ви просите сісти, а тоді посадите невинного. Коли ж знайдете того, хто вбив чи утопив, мене якраз випустять із тюрми. Я вже таке десь читав у газетах... А хто мені поверне молодість? — Орендочка аж схлипнув.