Але їх посилено виловлюють, тож рано чи пізно впіймають і тебе. Проте на той час радіація виточить з тебе сили, ти станеш млявим, безвольним... Словом, вибір у тебе поки що невеликий: якщо не впіймають, умреш десь під сосною, а впіймають — зустрінеш смерть, конаючи від білокрів'я в одному з таборів, уже як зек. Тут усе поімйонно і по особим прімєтам.
— І що ж ви пропонуєте?
— Прожити решту свого життя героєм, борцем. Пойняв?
— Борцем за що? — поцікавився сержант; він і сам ще не вирішив, як повестися далі. Вбивати Живодьорова йому не хотілося: навіщо брати гріх на душу і ходити під "вишкою"? Одначе й відпускати його теж було небезпечно.
Відчувши, що сержант-дезертир завагався, і що він готовий до переговорів, Живодьоров усівся під деревом і, припавши потилицею до вогкого прохолодного стовбура, ще з хвилинку тяжко відсапувався.
— Гаразд, давай поговоримо. Тільки так, серйозно, як і належить мудрим людям. Сам розумієш, що вся ця дєрьмократія, що прийшла нині до влади, тимчасова. Все, що вони тут натворили зі своєю "гласністю", незалежністю та співдружністю якихось там держав, — незаконне. Ось чому ми, істинні патріоти, створюємо підпільні партійні осередки, а найближчим часом відродимо оту, справжню, Компартію СРСР, яка, піднявши народ на боротьбу, з часом відновить радянську владу і Радянський Союз, пойняв?
— А це вам, "істинним патріотам", навіщо здалося ?
— Що саме — "навіщо"? — вражено перепитав Живодьоров.
— Ну, відновлювати цей ваш Совейський Союз? Щоб знову весь простір від Карпат до Сахаліну засіяти концтаборами для "ворогів народу"?
— Та дурниці все це! — пробує майор зробити крок у бік Авгури, але загрозливом порухом рушниці сержант зупиняє його. — Не забивай собі цим голову, пойняв? Були "перегіби"? Так, були. Але ж ми їх визнаємо. І все, й забули про це. Тепер головне — порозганяти всі їхні дерьмократичні партійки та рухи і відродити Союз.
— І що по тому?
— Потім розберемось. І взагалі, не про це ти повинен зараз думати. Хто ти на сьогоднішній день? Дезертир, позорная лічность. А погодишся бути зв'язковим між партійними осередками нашого підпілля, що діють в Україні та по інших республіках, — станеш ідейним борцем. А це не одне й те ж, — помахав закривавленим пальцем, — зовсім не одне й те ж. Так, ми пішли в підпілля, але наші люди, наші кадри, є повсюди: в міліції, прокуратурі, в Верховній Раді та по місцевих радах і адміністраціях, не кажучи вже про армію й СБУ. Та що там, геть уся колишня партноменклатура, як би вона там зараз не маскувалася, насправді підтримує нас. І тут усьо поімйонно і по особим пріметам!
— Он воно що! Про такі підпільні організації я навіть не чув.
— Ти ще багато дечого почуєш, хлопче! Дерьмократи жорстоко прорахувалися: вони так до кінця і не збагнули, що таке наша істинно комуністична партноменклатура; не зрозуміли, що вони мають справу з геніальним витвором ленінської політики, що зветься системою "подбора и расстановкі кадров". Про неї нам оце нещодавно політінформацію читали. Так ось, там мовилося, що десятиліттями кращі уми партії, особливо її передового загону — ГПУ, НКВС та КДБ — із покоління в покоління підбирали людей, формуючи основний кістяк партноменклатури всіх рівнів. У такий спосіб витворювалася не знана досі в світі спільнота керівного люду, з якою не можуть зрівнятися ні масонські ложі, ні чернечі ордени, ні задрипане німецьке СС у купі з СД, яке витворювалося за образом і подобієм Тевтонського та Єзуїтського Орденів. Отож тут усе під контролем.
— Це що, ви теж читаєте мені лекцію на комуністичній маївці?
— Яка лекція, чоловіче добрий, яка лекція?! Ти знаєш, чому я повернувся до цієї торби? — вказав рукою на мішок із доносами. — Гадаєш, тому що там оті писульки, які ти читав? Досьє — це досьє, воно, звичайно ж, має свою власну цінність. Але, крім нього там зберігаються три томи моїх дуже потрібних зараз досліджень, які я розпочав, ще навчаючись у Вищій партійній школі, і які називаються "Партноменклатура — геній лєнінской мислі!". Геній, пойняв? Якби Союз не розвалився, я вже встиг би закінчити Академію суспільних наук при ЦК КПРС у Москві і захистити кандидатську, а згодом і докторську, дисертації. Навіть подав був заявку на вступ до академії і домовлявся із майбутнім керівником кандидатської.
— Знімаю капелюха, пане недовчений професоре!
— Не треба іронізувати, Авгуро, не треба! Звичайно ж, про кадри мовилося в багатьох дослідженнях; мій майбутній керівник пройшовся по всій можливій бібліографії, оскільки й сам не раз звертався до цього питання. Але я перший, хто замислився над тим, а що це за нова формація така — "партійна номенклатура"? Не просто висуванці та керівні кадри партії, а саме нова, штучно витворена соціальна формація. Я сім років корпав над нею, сім років порпався по бібліотеках та архівах. Навіть подавав у газети та журнали окремі статті. Правда, в ті часи ще ніхто не брався публікувати подібні дослідження, але мене це не стримувало.
— Виходить, що та ж таки партноменклатура і заважала вам публікувати своє дослідженення про... партноменклатуру?! Скажіть спасибі, що не спровадила в один із мордовських таборів, або до божевільні.
— Навіть якби й так. Суті ленінської мислі це не змінює.
— А тепер ви раптом вирішили, що, поки в України панують демократи, треба скористатися їх добротою і дещо зі своїх опусів опублікувати. Зізнайтесь, що саме так ви й міркували.
— Саме так, не приховую, — з викликом погодився Живодьоров. — Революція только тода чєго-нєбудь стоїт, коли вона вміє захищатися. А дєрьмократи захищатися не вміють, і вчитися цьому ремеслу нє желают, пойняв? І за це вони криваво поплатяться. Причому, що дивно. Коли ми, комуністи, прийшли до влади, ми всіх "сомневающихся" і всякого рода контру — под стенку, і впєрьод к светлому будущему. То ось вам приклад, як слід робити революцію, переймайте досвід, старі кадри хоча б тимчасово залучайте... Але ж ні, вони все ще граються в дерьмократію, наче божевільні — вогнем, на пороховому складі стоячи. Одного спалаху виявиться досить, щоб уся їхня "незалежність" із димом розвіялася.
— Схоже, що ви навіть хвилюєтесь за долю незалежності.
— Тому що добре знаю, які ріки нової крові пролити доведеться. А таки доведеться.
— Навіщо ж так глибоко і далеко ховали свої писання?
— Бо, грішним ділом, подумав, що дєрьмократи й справді почнуть комуняк по гілляках розвішувати, та всілякі облави-обшуки влаштовувати. Завжди готуєшся до найгіршого варіанту. То я заховав свої матеріали тут, у знайомого партійця, мого агента, на певний час. Але сталося так, що партіець той помер, а хутір спустів...
— Так і скажіть, що по партноменклатурі своїй варварській усіх нас виміряли, яка — аби їй тільки знову дозволили дорватися до влади, — звісно ж і про гілляки-розстріли потурбувалася б, і про табори.
— Все-все! — знервовано відреагував Живодьоров. — Востаннє запитую: згоден працювати на наше підпілля? Якщо згоден, про все, що ти при мені наговорив, я забуду, а інші не дізнаються. До того ж, упевнений, що в процесі підпільної роботи перевиховаєшся. Про надійні документи, житло і гроші ми потурбуємося. Хлопець ти хоробрий, набув армійського гарту, мандрів не боїшся, стріляти вмієш... А що, теж може знадобитися.
— А чому про це турбуєтесь ви? Очолюєте таку собі новітню "есесівську СД", підпільну російсько-імперську службу безпеки?
На чергове підступне запитання Живодьоров відреагував напрочуд спокійно. Кілька миттєвостей зосереджено помовчавши, проказав:
— Про службу безпеки треба подумати всерйоз, тут ти правий. У мене ж поки що є доручення підпільного ЦК партії. Не того, що діє офіційно, стоячи на чолі офіційно зареєстрованої Компартії, а підпільного — підшукати надійного кур'єра, згодного, в разі чого, перебувати в підпіллі. Надійного, пойняв?
— Та вже ж "пойняв".
— А щодо отого ідеологічного сміття, яким забита твоя голова... Для початку, навчися притримувати язика, а згодом ми тебе навернемо в свою віру, бо й не таких навертали...
— Не навернете. Може, я тільки тому й опинився тут, у Зоні, що в Україні й досі володарює ваша партноменклатура? — Авгура необережно повів рушницею, і Живодьоров лячно відсахнувся. — Не бійся, звідси ти ще вийдеш живим. Ти не маєш права гинути в Зоні, не маєш права повставати перед Всевишнім як жертва Зони. Бери свій гулагівський мішок і йди з ним до народу, на якого все життя строчив свої доноси.
14
Це вони, Літературні Вдови, позаганяли в могилу своїх Літературних Небіжчиків, а тепер заганяють туди й саму літературу!
...3 "епохальних", у стилі "шерше ля фам", роздумів героя "Неприкаяного роману"
Поховальне надвечір'я...
Крони заквітчаних хрестів упокійно нидіють поміж понурого хрестовиння оголених, зчорнілих від журби кленів.
Ладанний вітер розправляє жалобні стрічки на древній порослі бузку і поминально голосить поміж благенькими баньками цвинтарної церковки.
— Якби-м, отак, помер, то на подвір'я Спілки би-сте мене не несли, — епохально заповідав гоноровий галицький класик-горянин, вшановуючи щойно принесеного на спілчанський жертовник колегу.
— А то чому — аж так? — манірно подивувалися Гелена.
— Бо то мі так на душу легло.
— Е, то легло — тай лєгло.