Магдалена почала запевняти його в тому, що він бажає прибути у най непідходящий момент, що у неї чимало роботи і вона не зможе приділити йому достатньої увагу.
Він, в свою чергу, не стримував себе і продовжував нав'язуватися настільки, що більше походив на нетерплячого бика, котрий пробивався крізь огорожу всіма силами, котрі тільки були в його тілі та врешті-решт весь той вогонь згаснув настільки ж різко, наскільки він і палав на самому початку.
Бесіди стали тривати коротше та рідше, теплоти ставало все менше, а сам зв'язок втрачався з кожним пережитим днем та з плином ще пари місяців і взагалі завершився, наче ніколи і не починався.
Амбітна та перспективна жага, котра мала весь потенціал для того, щоб перерости у щось більше просто розтала, наче апетитний шмат сала на гарячій пательні.
В той самий момент Миколаю пригадалися рядки з однієї роботи видатного Бернарда Шоу: "я думав, що друзів втрачаєш у сварках та непорозумінні, однак на ділі вони просто розчиняються у часі".
І він вважав себе обманутим… обманутим самою долею, адже вони не були друзями ні… це точно не було схожим на дружби. В ту ніч в них був один єдиний поцілунок і нічого більше, але ж не в подібному зближені проявляється справжня любов. Ні… вона у єдності душ, а не тіл, у зближені почуттів та емоцій один до одного, а не в чомусь іншому.
Та ось він зустрів її знову. Знову зустрів ту, котра тривалий час все ніяк не виходила з його голови. Все ніяк не покидала думок.
О… о, Боже… Скільки ж разів він уявляв цю зустріч… скільки ж разів він обігрував в своїй голові цю подію, міркуючи ніби він блукатиме Києвом та зустріне її на вулиці, самотню та чарівну чи він приїде до Польщі та зустріне її в якомусь музеї, виставці чи бозна ще де, однак не тут… не зараз… не в цей момент… серед буревію на передодні початку найбільшого випробування для всієї його нації… в час, коли його серце та розум там… там… не тут… аж ніяк не з нею, але ось їх обох знову звів Господь Бог і це безперечно відбулось неспроста, оскільки в житті ніщо не трапляється випадково.
Він вірив в це тоді, вірить зараз і буде вірити до самого кінця часів.
Світ має хист до спокуси, оскільки варто було Миколаю подивитися на себе в дзеркало, як він бачив зовсім іншого парубка, ніж тим яким він був в їх останню зустріч. Так, тоді він був, не стільки молодшим, скільки юним, в той час як тепер він більше походив на дорослого дядька, мужнього та трохи суворого, з елегантною борідкою, парою зайвих кілограмів ваги, трохи розбещеними очима та головою, з якою вже почало випадати волосся, нехай і не так активно, як могло б.
В той час як вона, ніби сама квітка у ранці, що все більше і більше тягнулася до сонця з кожним дотиком до неї сонячного проміння, котра розгортала свої пелюстки на показ всьому всесвіту, прикрашаючи його своєю лагідністю та чарівністю.
Але коли перше враження нової-старої зустрічі пройшло, він спробував трохи пильніше роздивитися її, перед тим як підійти та привітатися: він звернув увагу на факт того, що вона трохи збільшила свої губи, це було ледве помітно, але для того хто ці самі губи колись цілував подібне не помітити було б просто неможливо. З першого погляду він не зміг дати самому собі чіткий вердикт чи їй це пасувало, чи ні, однак в будь-якому разі даний факт аж ніяк не завадив йому милуватися неї. Окрім всього іншого, стала помітна її виразна фігура, ще більш виразна ніж в той час. Вона ще тоді казала, що бажає повернутися до занять йогою та гімнастикою і, як стало видно Миколаю, дійсно приклала чи малих зусиль до догляду за собою. Єдиним, що здивувало хлопця в цей момент було її чарівне волосся… волосся, котре він перебирав з особливою насолодою і яке вона зістригла по лінію плечей. Їй пасувала така зачіска, але він пам'ятав її іншою, не менш прекрасною, але іншою. Хоча що вже тут казати, адже цілковито іншим встиг стати і він сам.
Настав момент підійти, підійти і відчути знову те саме тепло, яке огортало його душу колись настільки приємно та ніжно, що він відчував себе єдиним цілим із самим розумінням вільного буття.
Вона сиділи із книгою в руках та не звертала увагу ні на що інше. Поряд, на невеличкому столику, розташовувалася на половини повна пляшка води, котру Магдалена майже не чіпала, не бажаючи відволікатися від свого читання.
Краєм ока звернувши увагу на книгу Миколай одразу ж зрозумів, що дівчина неабияк підтягнула свої знання іспанської, оскільки була занурена у читання робіт Маркеса в оригіналі.
Вона виглядала настільки чарівною і безтурботною, що йому аж ніяк не хотілось обривати її сконцентрованість, а просто трохи посидіти поряд та дивитися на не неї… і дивитися вже не трохи, а хоч до самого завершення свого існування.
Одного погляду на цю чарівну дівчину було достатньо, щоб усвідомити наскільки янгольським обрисом її нагородив Господь, наскільки багато душевної чистоти в ній було та наскільки глибоку щирість випромінювали її очі. Вона не була схожою на модель чи на дівчину, яка приходить до тебе уві сні – її чарівність була більш значимою за всі ці розуміння, оскілки її вродженні риси краси доповнювались гостротою розуму і вишуканості дівочості, котру вона в собі виховала з самого малку. Таких як вона неможливо знайти, оскільки подібні дарування небес ті ж самі небеса зводять лише з тими, для кого вони і були народжені: для такої ж щирої, відвертої та палкої душі, як і вони самі.
В ній було відсутнє вміння вишуканої брехні та ницості, котрі притаманні тим хто цінує самі лише відображення в дзеркалі. Вона була впевненою у собі, але найголовнішим для неї було переконання в тих хто її оточував і це найбільше збивало з розуму Миколая, адже він все ніяк не міг збагнути… чому в них нічого не вийшло тоді… чому вона не прийняла його… невже щось було в ньому не так або ж вона не була впевнена у собі в той період. Неважливо… зараз це все вже не мало жодного значення, адже вони обидва були тут, на ледь не райському острові, нехай і в час скаженого буревію, однак поряд, головне – вони були поряд.
Він замовив її улюблений полуничний коктейль, взяв собі велику порцію мохіто та дозволив собі ще трохи помилуватися її красою зі свого місця перед тим як доторкнутися до всієї цієї краси власноруч.
Вона помітила його ще десять хвилин тому, коли він невимушено повернув свою голову в бік. Зі сторони чоловіка жінка завжди здається неуважною, але так відбувається тільки тому що цього бажає сама жінка.
Магдалена Дудек пола саме з тих дівчин які дуже і дуже добре знали собі ціну, і вміли використовувати свій природній шарм саме так, як це було найбільш вигідним для їх існування в цьому жорстокому світі. Вона була більш ніж кмітливою дівчиною та могла відчувати те, що для інших, зазвичай, залишалося самою лише загадкою. Тому, в момент коли Миколай, дуже помилково, вважав себе непомітним чарівна Магдалена, як досвідчена тигриця, вже вбачила його своїми уважними та прекрасними зеленими очима.
Якби там не було, але розуміння того факту, що вона змогла його помітити заздалегідь аж ніяк не підбадьорював її, а скоріше навпаки: тільки більше розгубив.
Її думки перетворилися на самісінького клаустрофоба, котрий опинився в маленькій кімнаті без вікон та дверей, що бігав в усі боки не розуміючи як йому потрібно діяти та на що очікувати, оскільки тепер все вийшло з під контролю і він опинився в тій ситуації, якої страшився більше за все на світі.
На відміну від Миколая її відношення до всього того, що між ними склалося було зовсім іншим: Магдалена переживала це все не менше за нього, якщо не більше, однак з плином місяця або двох вона забула… змусила себе забути все це, наче сон, який настільки запав в душу що не бажав виходити з голови за всяку ціну, але їй довелось викинути його від себе, оскільки сни – це лише сни… мрії яким не дано збутися… ілюзія… підступна гра розуму… витівка серця та душі… принаймні в цьому намагалася запевнити вона себе.
Чому доля звела їх в цю ніч? Чому так трапилось, що вони двоє опинилися на цьому острові в один і той же час, в одному і тому ж готельчику, про котрий не згадувала навіть жодна мапа тутешніх закладів? Чому він тут… чому зараз… чому знову він? Невже вона не могла просто сісти в цьому невеличкому холі і почитати свою книгу в тиші та спокої? Їй дуже хотілося вірити, що єдиною причиною у зв'язку із якою вона опинилася в цьому самому кріслі було погане освітлення в її кімнаті, котре не давало можливості спокійно і комфортно понуритися у сюжет, а не хлопець з минулого, який очарував її в нічну бесіду настільки, що самі біси не змогли прогнати його з її голови остаточно.
Не встиг підійти Миколай до крісла, котре стояло навпроти як вона миттєво та, по можливості непомітно, спробувала розгледіти його зовнішність, а точніше зміни які в ній відбулись.
Перше, що кинулось їй в очі була його невеличка борідка, котра доволі сильно йому пасувала – факт, який змусив дівчину здивуватись від самої себе, так як її завжди приваблювало гладко вибрити чоловіче обличчя, в той час як він викликав у неї доволі дивні та давно забуті внутрішні відчуття.
По-друге, він помітно трохи погладшав з моменту їх останньої зустрічі, але не настільки щоб походити на сорокарічного самотнього дядька – це, скоріше, була благородна пара зайвих кілограмів, ніж щось протилежне.
Однак найбільше її здивувало трохи інше: очі… його очі тепер виглядали зовсім інакше, ніби він тепер був робітником заводу, котрий безперервно не відходив від станка протягом кількох діб. Він був змучений і помітно втомлений, але настільки втомлений, що попросту не міг би заснути при всьому на те бажанні. В її серці народилася прикрість та жаль… народилося розуміння того болю, котре жило в серці іншого, в серці її ближнього, в серці чоловіка, котрого вона все ж таки змогла покохати, нехай і на одну коротку ніч, але для відчуття любові і єдина хвилина здатна перетворитися на цілу вічність.
Вони були готові поринути у свою вічність, поринути у свою теплоту, спільну красу, яку мали б створити власними руками і до цього монументального возвеличення залишалася одна лише мить до якої мав відбутися перший крок… крок до щастя, а може і чогось більшого… однак, на диво, вони обидва в глибині боялись одного і того ж: боялись щоб ця зустріч не перетворилась на щось гірше, ніж воно було колись, та доволі значимим поставало питання у голові, а чи потрібно їм це? Чи потрібно їм заговорити або ж, можливо, для них обох було б просто краще пройти осторонь продовживши жити своїми реаліями.
Миколай тихенько сів у кріслі навпроти та просто на просто роздивлявся її.