З плеча містера Ікса звисав фотоапарат. У лівій руці він тримав старий і потертий портфель, на якому виблискував латунний ромбик з дарчим написом. Щоб усе це зафіксувати в своїй пам'яті, майору Ситорчуку було досить однієї тисячної долі секунди. "Цей портфель належить професорові Шлапаківському", — із швидкістю, більшою, ніж швидкість світла, прорізала думка його аналітичний розум.
— Містер Аллан Калл, — відрекомендувався Ікс і запитав Ситорчука, якою мовою інспектор міліції найкраще володіє, щоб вони могли ліпше порозумітися.
— Ви краще запитайте мене, — попихкуючи люлькою, промовив майор і вказав на м'яке крісло — улюблене місце сержанта Квочки, — якою мовою я не володію. На це питання мені буде легше відповісти.
— О, — тільки й промовив містер Аллан Калл і, сівши в крісло, сказав: — Mersi. Тоді вибираємо французьку, оскільки я є англієць...
— Гаразд, — відповів Ситорчук чистою французькою мовою без найменшого акценту, що викликало в душі лейтенанта Фостикова нову хвилю захоплення своїм шефом. — Це моя улюблена мова, — додав майор і тут же уточнив: — Після рідної, звичайно.
— І моя теж, — криво посміхнувся містер Калл. — Хоч я є англієць і, як кожний англієць, люблю французьку мову, але не люблю самих французів.
— Я, — вийняв з рота люльку майор і хотів сказати, що за вимовою містер Калл швидше німець, ніж англієць, але той перебив його:
— О, ви говорите й по-німецьки?
— Яволь.
— Зер гут! — похвалив містер Аллан і знову перейшов на французьку: — Noblesse obliqge[16]...
Майор кивнув головою на знак згоди й затягнувся.
— Mon amie, — вів далі Калл, — La valon te du diable[17]...
— Де саме? — перепитав майор.
— Aeroportu... Ich bin... tout-a-fait épuisé...
— Квочко, — звернувся до сержанта майор; — Принесіть, будь ласка, пляшку чогось міцненького.
Коли сержант Квочка приніс пляшку молдавського коньяку "Дойна" і дві склянки місцевого виробництва, містер Аллан Калл позитивно завовтузився, і радісна усмішка вже не сходила з його круглого, як ювілейна тарілка, обличчя.
"Англієць, а наче "Людина, котра сміється", — подумав майор. — Тут щось не так".
— Ви дуже догадливий, містер Ситорчук, а мені й справді tout-a fait degoutant[18], — беручи склянку, мовив містер Аллан.
— А зараз давайте спробуємо розібратися в ситуації, — з чистим французьким прононсом сказав Ситорчук і, ледь пригубивши, відсунув склянку вбік. Потім підійшов до свого улюбленого місця — вікна — і раптом, ні сіло ні впало, згадав Іспанію, кастаньєти, кориду, тореадорів і чарівну танцівницю з Андалузії.
— Hace demasiando calor[19], — промовив Ситорчук і відчинив вікно.
— No es muj oqradable, Mucha coriente[20], — мовив йому в унісон містер Аллан і, глянувши на майора, перевів погляд на повну склянку. — Junesse ne dure qunn moment[21], — і перехилив її.
— Буна зіва! — посміхнувся містер Аллан, збившись після другої повної склянки "Дойни" на молдавську мову.
— Ви хотіли сказати "мулцумеск", тобто дякую?
— А що я сказав?
— Ви сказали "добридень!" — переклав майор. Квочка ледь не затанцював на місці. "Молодець майор. Один — нуль. Втер носа цьому закордонному вискочці". Очі його так світилися, ніби не містер Аллан ковтав коньяк, а сержант.
— О генацвале, салам алейкум, герай[22], — містер Аллан потягся до маслин. — Il faut absolument que je vois[23] Шлапаківського.
— Мені теж, — промовив холодно майор. — Але де він тепер, вам, містере Калл, краще знати.
— Je ne comprends pas[24], — містер Аллан перестав посміхатися.
— Мені теж не все зрозуміло. Скажімо, яку ви ставили перед собою мету, щоб у такий спосіб викрасти нашого науковця, а подати це так, начебто він у вас викрав документи і втік за кордон... Тут нема логіки: втікати з документами туди, звідки їх привезено. Ви розумієте мене?
— La cauchemar, merdeÿ[25].
— Він наче крізь землю провалився.
— O, lj est mort[26], — містер Аллан остаточно перестав посміхатися й пити. На його обличчі застигла гримаса переляку...
— Я в переносному розумінні, — пояснив майор. — Професор десь щез, і ми хотіли 6, щоб ви з цього приводу нам дали деякі пояснення...
— It's impossible! I don't believe it. My god! — містер Аллан перейшов на англійську мову. — I must be drunk[27].
— Трохи, — зауважив Ситорчук. — Але достатньо тверезі, щоб відповісти на декілька моїх запитань. Давайте спробуємо пригадати, як усе сталося, — майор знову сів і обпік містера Аллана таким гарячим поглядом, що в того на голові почало диміти волосся. — Почнемо спочатку. Ви зателефонували професорові Шлапаківському додому десь за годину перед вильотом літака рейсом Київ — Будапешт — Париж — Лондон! Професор прибув і замовив, як він любив казати, "ab ovo ad poma"[28]. Потім ви увімкнули магнітофон...
— O, — лице містера Аллана Калла стало еліпсоподібним, і він, розсміявшись, сказав: — Ah mon chere monsieur[29].
— Не будемо витрачати часу, містере Аллан Калл, — майор поклав на стіл копійчану монету. — Що ви на це?
Той на очах присутніх зблід, не допомогла навіть чимала доза молдавського коньяку. Ситорчук перекрутив плівку й увімкнув магнітофон. Цього разу з плівки озвалося два голоси. Один говорив чистою українською мовою, інший — латинською.
1-й голос. — Що будемо їсти, містере Шлапаківський?
2-й голос. — Ab ovo ad poma[30].
1-й голос. — У вас чудовий апетит. Що вам замовити ще?
2-й голос. — Panem et circenses[31].
1-й голос. — О, ви гуморист, містер Шлапаківський.
2-й голос. — Homo sum: humani nihil a me alienum puto[32].
1-й голос. — Що ви написали останнім часом?
2-й голос. — Quae scripsi — scripsi[33].
1-й голос. — Ви закінчили роботу над своєю новою працею?
2-й голос. — Sub specie aeternitatis[34]?
1-й голос. — Так. Вас чекає у будь-якій країні золотий пам'ятник у натуральну величину. Але я не бачу радощів на вашому обличчі... Ви плачете… Оце коньяк.. Грузинські коньяки усі з перцем, як українська горілка...
2-й голос. — O, quousque tandem, parvenono, abutere patientia nostra[35]?
— A la komedia, — вигукнув несподівано містер Аллан. — C'est deqoutant[36]...
— Гаразд. Тоді поясніть, яким чином ось цей портфель професора Шлапаківського опинився у вас? — запитав майор.
— Магіа lon tre, Panas telia passe, — відповів містер Аллан на бургундському діалекті і висипав з портфеля якісь папери. Серед них був неопублікований фейлетон на Сіроштана і його фотографія...
"Ось чому в недільному номері не з'явився матеріал професора Шлапаківського", — подумав майор і пробіг по рядках натренованим оком.
— Все зрозуміло. Остаточно. — І, звертаючись до містера Аллана, промовив: — Для чого ви відрізали у нашого сержанта кишеню?..
Квочка почув ці слова, і вуса його раптом посивіли. Він ладен був кинутися з кулаками на містера Ікса, але майор владним жестом його зупинив.
— Магіа lon tre, kum ves upriv, — відповів трохи нахабнувато містер Калл.
— Ви запитуєте, чим я доведу... По-перше, містер, ви відстали від життя — в нашій країні кишень уже давно не відрізають. Останній випадок був зафіксований в Одесі в 1946 році. Отже, відчувається закордонна робота. У нас це роблять значно тонше... По швах... А ви он сержанту костюм зіпсували. Перший раз одягнув.
— Я дуже жалкую, — перейшов на українську мову містер Аллан.
— Вас цікавила ось ця монета.. Але ви прорахувалися. Сержант Квочка — старий, досвідчений криміналіст. Таких тонких речей він ніколи не носить у кишені — вони можуть загубитися...
— Тоді де, якщо це не секрет фірми? — містер Аллан Калл осмілів.
— У спеціальних сейфах...
— Містер Квочка ці сейфи носить з собою?
— Ні, вони стоять у нас на вулиці у вигляді автоматів з газ-водою...
— Геніально... Ви жартівник, містер Ситорчук. Вам би бути генералом, а ви тільки майор.
— Агітуєте...
— Ну що ви. Наш Скотланд Ярд чудово укомплектований... Але від вас ми б не відмовились...
— Danke schon, — поклонився Ситорчук і тут же випрямився.
Як завжди, дзвонив телефон...
— Професор Шлапаківський? О, я дуже радий. Вітаю вас… З поверненням..
— То є імітація, — містер Аллан Калл зблід.
— Ви можете послухати самі, — люб'язно запропонував трубку майор Ситорчук і звернувся до лейтенанта: — А які мови ви знаєте, лейтенанте?
— Російську й удосконалюю українську.
— Чудово. Поговоріть однією з цих мов з містером Каллом. Він поліглот. Професором Шлапаківським я займусь сам...
— Професор Шлапаківський? — чистою російською мовою запитав містер Калл.
— Так, професор Шлапаківський. Він півгодини тому повернувся з Будапешта... Ви, монсеньйор, трохи посидьте, допийте коньячок, а заодно засвітіть плівку фотоапарата...
— Але я гадав...
— Ви гадали, що фотографувати не дозволяється тільки в Монако і Монте-Карло?..
— О, ви навіть думки вгадуєте, містер Ситорчук... Я від вас у захопленні...
Майор більше його не слухав. Кивнувши головою Квочці, він вискочив на міліцейський дворик, що був густо засаджений бузком і американським кленом.
Чорна зрада професора Шлапаківського
— В аеропорт, — коротко наказав майор Ситорчук, сідаючи цього разу в коляску Квоччиного мотоцикла. — Але не дуже гоніть. Я ще збираюсь одружуватись.
— Тоді разом, товаришу майор, — посміхнувся у вуса Квочка.
Майор не відповів нічого. Їхали далі мовчки. Квоччин мотоцикл так загрозливо пострілював, що деякі перехожі про всяк випадок ховалися в під'їздах будинків, а в квартирах зачиняли вікна.
— Цією стріляниною ви всіх злочинців заженете в глибоке підпілля, — намагався перекричати майор вихлопну трубу Квоччиного мотоцикла.