Проте лікарі запевняли, що й вона теж минеться.
— Тоді великодушно даруйте. Просто... постава є постава, для офіцера вона багато важить.
— Згоден, вона дуже важлива, — майнула губами командира гармашів іронічно-поблажлива посмішка. — І для офіцера, та й просто для будь-кого з дворян.
— Чому ж так швидко опинилася поза ротою королівських гвардійців?
— Маєте рацію, охороняв я свого імператора недовго; вже за півроку остаточно знудився у лавах цього парадно-мундирного війська. Та річ не в моїх вояцьких забаганках і амбіціях. Повідомляючи про відвідини Рима, я всього лиш хотів наголосити, що добре володію латиною і міг би прислужитися вам під час переговорів з папою римським.
— Під час моїх переговорів з папою?! — вражено запитав Сулима. — Дякую, звичайно. Але з якого дива ви, графе, вирішили, що вони повинні відбутися; що вони взагалі можливі?
— Хіба ви не маєте наміру домагатися аудієнції папи римського?! — у свою чергу здивувався капітан.
— Не знаю, з ким там, зрештою, доведеться вести перемовини, проте головне для мене — домогтися вільного проходу мого козацького загону через італійські землі.
— Принаймні ви повинні оголосити італійським чиновникам, що маєте намір зустрітися з понтифіком, щоб подарувати йому полонених мусульман.
— І на якого ж дідька понтифікові ці бусурмани?! Він же не генерал, а папа римський.
— Е, полковнику, так не годиться. Ви повинні усвідомити, що, приставши до італійських земель, неминуче опинитеся в тенетах далекоглядної політики Ватикану. Мабуть, ви не знаєте, що нинішній папа, в миру — князь Камілло Боргезе, готується до своєрідного хрестового походу проти османів, аби боронити християнські землі від турецької навали. Тому ваша, полковника-християнина, поява в Римі з кількома сотнями полонених турків, — яких легко можна обміняти на європейських вельмож, що катуються в османському полоні, — може сприйматися ним, як подія знакова, як провіщення небес.
— Невже Рим і справді готується до великого походу проти турків? — заінтриговано уточнив Сулима.
— Вам одразу ж дадуть про це знати.
— А що, папа римський справді міг би об'єднати війська кількох монархів, і, як колись у давнину, послати ці легіони в Палестину, або й на Константинополь, на грецькі землі. Міг би й козаків українських запросити, бо ж ніхто так не привчений до війни з турками і татарами, як ми.
— Саме про це свого часу представники папи і герцога де Невера вели переговори з гетьманом Сагайдачним. Кажуть, що у створювану герцогом міжнародну Лігу християнської міліції Сагайдачний вступив[19] разом з усім запорізьким козацьким військом. Як незабаром з'ясувалося, цей акт виявився всього лиш дипломатичною формальністю, хоча герцог був не від того, щоб командувачем війська цієї Ліги було призначено саме гетьмана Сагайдачного.
— Чому ж формальністю?
— Як сказали б у таких випадках картярі: так уже лягла їм обом, герцогу і гетьманові, карта, в даному випадку, європейська. На жаль, Франція виявилася втягнутою у війну за "іспанську спадщину"[20], а Польща та Сагайдачний зі своїми козаками — у війну з Московією.
— Переговори герцога і папи з гетьманом Сагайдачним? Для мене це новина. Невже європейські монархи погодилися б віддати свої полки під прапори українського полководця? — нашорошено засумнівався Сулима.
— Герцог де Невер, із візантійської імператорської династії Палеологів сам, через свого представника, ясна річ, запропонував йому цю посаду. Це були дуже серйозні, таємні переговори, котрі герцог вів із благословення самого папи. Мій рідний брат перебуває на дипломатичній службі в австрійського імператора, тож, із його слів, можу підтвердити, що і понтифік, і герцог де Невер навіть уявити собі не могли на чолі загонів християнської міліції когось іншого, крім гетьмана Сагайдачного. Але такою видавалася ситуація два роки тому, зараз обставини змінилися. Коли, під час останньої зустрічі з братом Куртом у Стамбулі, я сказав йому, що разом зі мною на борту "Ісмаїла-паші" перебуває полонений український полковник Сулима, він одразу ж пригадав, що ви прославилися у битвах під стінами дунайських османських фортець Ізмаїла і Кілії, до яких підходили з моря, на човнах. Це справді так?
— Не знаю, наскільки я там уславився, але в морські походи під стіни цих фортець козаків я водив, що було те було.
— Брат наполягає на тому, щоб я теж переходив на дипломатичну службу, і, для початку, пропонує попрацювати в австрійському посольстві у Варшаві.
— То, може, й варто погодитися?
— Остаточного рішення я ще не прийняв, — якось занадто вже поспішливо відрубав граф. — Можливо, певний час послужу в польському війську, щоб здобути чин полковника. До речі, під впливом вашого імені, Курт розповів мені чимало цікавого про Сагайдачного. Зокрема повідомив, що наразі його підтримує лише незначна частина реєстрових, що на королівському утриманні перебувають, козаків. А серед іншого козацтва у нього сформувалася досить сильна опозиція. І хоча, перед загрозою нападу турецької армії на польські землі, король Сигізмунд III усіляко підпирав у цьому внутрішньому протистоянні кандидатуру Сагайдачного, значна частина запорожців та городових козаків схиляються на бік його головного опонента отамана, — поляскав він пальцями, — на прізвище, якщо не помиляюсь, Нерода[21].
— Знаю такого, "Бородавкою" його прозивають.
— Не буду й далі розводитися про запорізькі інтриги, — проказав капітан, — але переконаний, що і герцог де Невер, й оточення папи римського, перебувають зараз у пошуках козацького полководця, яким безболісно можна було б замінити Сагайдачного на європейській арені.
— Таке теж неважко припустити.
— Не знаю, як у цьому європейському пасьянсі ляже ваша карта, проте дуже хотілося б, аби цим полководцем виявилися ви, пане Сулимо.
Полковник аж відсахнувся від несподіванки, проте досить швидко опанував себе і спочатку замислено подивився на саксонця, а потім раптом мрійливо відвів погляд. І графові фон Штаффенові раптом подумалося: щойно на місці гетьмана Сагайдачного, на місці командувача армії новітніх хрестоносців, полковник Сулима й справді уявив себе. І віднині він бачитиме на цій посаді тільки себе, і нікого іншого.
19
Одіні не був упевнений, що козацькому полковникові дійсно вдавалося випалювати хоч якусь там часточку стамбульських передмість, але яке це мало тепер значення? Очевидно, в нього були якісь інші заслуги перед козацтвом й усім християнським світом, про які він, як особистий секретар папи, незабаром дізнається. Саме здобуття в бою турецького корабля "Ізмаїла-паші" чого варте! Тож, коли Павло V поцікавився, чи можуть звістки про його подвиги підтвердитися якимись ватиканськими або турецькими джерелами, впевнено доповів:
— Це вже підтверджено нашим стамбульським агентом, який нещодавно повернувся з Туреччини, а також нашими венеціанськими... агентами, — з посмішкою доповів архієпископ, ледве втримавшись від того, щоб не мовити: "Нашими венеціанськими шпигунами", нагадавши при цьому папі, що агенти, які діють у ворожому стані венеціанського дожа, є лише скромною ланочкою того величезного шпигунського ланцюга, яким він, архієпископ Одіні, заполонює зараз у кайдани весь досяжний йому світ. — Крім того, відомо, що він здобував штурмом такі могутні дунайські твердині османів, як Ізмаїл і Кілія.
— Дуже важливо, щоб усі ці звістки виявилися вірогідними — наголосив Павло V, знаючи: якщо вже Одіні мовив оце "слово про славетні походи Сулими", то не відступиться від нього, навіть якщо доведеться самому повести козаків на стіни і вежі Стамбула чи Ізмаїла.
— До речі, наші платні венеціанці попереджають, що їхній правитель-дож уже запропонував Судимі стати його особистим гостем.
Тільки тепер понтифік несподівано озирнувся і вони зустрілися поглядами. Одіні відчув, що Князь Церкви, як іноді називали папу в колі "чорної ватиканської знаті", сумнівається, що таке запрошення справді пролунало. Він відчував, що особистий секретар у черговий раз шантажує його, причому робить це з ангельським смиренням на обличчі, проте виказувати сумніви свої не став. Зрештою, якщо досі дож і не запросив цього Сулиму, то завтра неминуче запросить; венеціанським адміралам зараз дуже потрібна підтримка козаків, які здатні відволікати своїми нападами значну частину турецького флоту. Ось чому Павло V філософськи уточнив:
— Пропонуючи цьому козацькому вождеві стати його особистим гостем, венеціанський правитель, у такий спосіб, пропонує йому стати особистим ворогом папи римського.
— Нагадуючи при цьому Судимі, що йому, православному, не годиться схиляти коліна перед Святим Престолом католиків.
— Чого прагне дож, мені зрозуміло, а ось чого прагне цей козацький воїтель?
— Щоб ви прийняли його, вислухали і благословили.
— Він сам виявив таке бажання? — засумнівався папа, пам'ятаючи про те, з якою люттю ворогували між собою католики та православні, піддані Речі Посполитої. Скільки повстань було піднято на цьому ґрунті в Україні, скільки крові християнської пролито!
Архієпископ красномовно здвигнув плечима, але, вловивши, що така відповідь папу не влаштовує, пояснив:
— Ми з вами добре знаємо, що бути прийнятим та вислуханим самим папою римським — найвища земна мрія кожного християнина, незалежно від конфесії.
— Гаразд, приймемо його, вислухаємо та благословимо, а згодом допоможемо дістатися до козацького краю... Що далі?
Саме цього запитання Одіні й домагався.
— Відтак через певний час увесь козацький люд знатиме, що, вперше за всю історію і Ватикану, й козацтва, папа римський удостоїв православного козацького предводителя своєї високої милості, — вдячно схилив він голову, чекаючи не так похвали, як розуміння свого задуму. — Причому я звелю, щоб козацького вождя доправили до Ватикану разом із тими трьомастами, чи скільки їх там, полоненими мусульманами. Нехай монархи Франції, Германії, Італії, Іспанії і всіх інших країн бачать, що під штандартами Святого Престолу з'являються лицарі, які, не чекаючи, поки остаточно буде сформовано європейську Лігу християнської міліції, вже рішуче винищують невірних, і навіть дарують Святому Престолу захоплених на околицях християнського світу ворогів-невільників.
— Згоден, поява в Римі такої маси полонених у вигляді "дарунку" папі — має справити враження на всіх, навіть на декого з наших кардиналів.
— У свою чергу, нам слід гідно вшанувати та обдарувати цього козацького вождя.
— Зізнайтеся, що ви вже продумали, як саме нам слід це зробити, архієпископе?
— Ким я як особистий секретар поставав би у ваших очах, якби навіть у такій суто мирській справі чекав вашої преосвященної підказки? Зрозуміло, що, передусім, цьому козацькому вождеві знадобляться гроші та одяг, і про це слуги трону вашого вже дбають.
— Під вашим молитовним наглядом, — рішуче нагадав йому папа, відсторонюючись від цього клопоту.
— Під молитовним, ясна річ, — запевнив його Одіні.