Живе за Божими заповідями. Тепер Ешлі вважає, що ми всі справжні родичі.
ВАСИЛЬ. Але ти йому сказав, що в нас, українців, родичі між собою не одружуються.
ДЖЕК. Так, я йому сказав.
ВАСИЛЬ. А що він?
ДЖЕК. Він сказав, що це дуже добре. Він став твоїм родичем і спокійний за своє майбутнє.
ВАСИЛЬ. Слухай, Джеку, не жартуй зі мною. Що ти цим хочеш сказати?
ДЖЕК. Що вона тобі вже братова, а я їй нібито шурин.
ВАСИЛЬ. Яка братова?
ДЖЕК. Ну, мого брата Ешлі дружина.
ВАСИЛЬ. Моя Клара?
ДЖЕК. Чому твоя? Його Клара. Вже його. Вони в Лас-Вегасі без свідків розписалися. Там це робиться за одну годину. Це ж Техас...
ВАСИЛЬ. А я?
ДЖЕК. А що ти? Хочеш з кимсь розписатися? Ми тобі знайдемо тут українку. У Лас-Вегасі за годину й розпишемо. По всіх статтях.
ВАСИЛЬ. Ти збожеволів!.. Вона ж не моя сестра.
ДЖЕК. Я знаю. Але й ти не мій брат. Отже, ми не родичі. І все стає на свої місця. Чужі між собою можуть одружуватися.
ВАСИЛЬ. О Господи... Джеку... Собака!..
ДЖЕК. Яка собака?
ВАСИЛЬ. Це я про себе. Добре, що хоч свого Джека в Барбоса не перейменовував. Ні!.. Таки ти собака, Джеку. О Господи... Собака!..
ДЖЕК. Не собака. Ешлі — мільйонер. Тож не переживай так. Він заплатить належні тобі десять відсотків. Навіть без укладеного контракту. Він джентльмен. Ешлі має в Кентуккі дві ортодоксальні церкви.
ВАСИЛЬ. Які церкви?
ДЖЕК. Ортодоксальні. Так в Америці православні називаються. Він має свій мільйон і ти матимеш свої сто тисяч.
ВАСИЛЬ. Сто тисяч?
ДЖЕК. Так, це і є від мільйона десять відсотків. П'ять тобі, п'ять мені. Я з ним по-братськи домовився. Бач, ти її хотів даром віддати, а ми ще з тобою по п'ятдесят тисяч на ній заробили.
ВАСИЛЬ. А тобі за що?
ДЖЕК. Але ж це я Клару прилаштував. Як домовлялись. Вигідно видав заміж відповідно з нашою угодою. Продаємо за десять відсотків, і як співзасновники фірми суму прибутку ділимо пополам. А ти за неї більше хотів? Вона ж навіть не має вищої освіти. Це вигідна оборудка. Не знаю, як їй, а тобі пощастило.
ВАСИЛЬ. Але вона не моя сестра.
ДЖЕК. Я знаю. Скільки разів ти це будеш повторювати? І чого ти так побиваєшся за чужою людиною? Аби вона була й справді твоя сестра, я просив би за неї двадцять відсотків.
ВАСИЛЬ. О Господи! І хто ж я тепер: вдівець чи покинутий, розлучений?
ДЖЕК. Швидше за все ощасливлений. Ти ж сам казав: "Я тебе, Кларо, безплатно віддав би, якщо тебе якийсь дурень взяв би". Цим дурнем виявився мій глибоко релігійний брат. Йому якраз потрібна сестра.
ВАСИЛЬ. Яка сестра?
ДЖЕК. Сестра во Христі. Я не точно висловився. Матушка.
ВАСИЛЬ. Клара — матушка... Баба з віником?
ДЖЕК. Ну, тепер ходитиме з панікадилом. Не переживай так, Василю. Ми ж є з тобою як-не-як бізнесмени. Бізнес, як карти — то виграв, то програв. Підуть справи у фірмі добре, ми тобі, повторююсь, нову купимо...
ВАСИЛЬ. Кого нову?
ДЖЕК. Дружину, Васю... І не бальзаківського, як ти казав, віку, а ще без клімаксу. Таку, що ще в роботі не була...
ВАСИЛЬ. У чому не була?
ДЖЕК. Ну, в роботі. Як автомашина. Тільки з конвеєра. З гарантією... Фірма гарантує.
ВАСИЛЬ. О Господи...
ДЖЕК. Невже ти й справді так за нею побиваєшся, що весь час її цитуєш? Як якогось класика.
ВАСИЛЬ. О Господи. Ти вже, як вона.
ДЖЕК. Ні, це ти, як вона. Я ж у свідки Господа постійно не кличу.
ВАСИЛЬ. А ж ти цьому своєму богомільному хоч казав, що я твій брат, а вона моя сестра і що в українців родичі між собою не одружуються? У нас, мовляв, традиції, звичаї...
ДЖЕК. Я йому все це спочатку відверто казав. Але мій брат, як ти кажеш, богомільний, запитав Клару, попередивши її, щоб не брехала... І вона йому не збрехала. Клара сказала, що вона тобі не сестра, а я тобі не брат. Вона все зробила по заповіді...
ВАСИЛЬ. По якій заповіді?
ДЖЕК. По заповіді Мойсея...
ВАСИЛЬ. Якого Мойсея? Що ти мені голову морочиш? У мене й так все запаморочилося в голові. Ти ж сам казав — у бізнесі все має бути чесно..
ДЖЕК. Я й зараз кажу чесно. Як заповідав Мойсей: не бреши своєму ближньому...
ВАСИЛЬ. Хто такий цей твій Мойсей? Брат, сват, партнер?
ДЖЕК. Мій брат казав, що це такий дуже розумний поводир був у євреїв. Він їх по пустелі пекучій водив.
ВАСИЛЬ. А вони хіба усі сліпі були?
ДЖЕК. Не знаю. Я з ними по пустелі не ходив. Брат розповідав, що той Мойсей тьму-тьмущу євреїв сорок років водив по пустелі, щоб вони потроху вимирали. Ніби він у такий спосіб з їхнього єства рабів вичавлював.
ВАСИЛЬ (спантеличено). Як вичавлював?
ДЖЕК. Гадаю, як сік з винограду... Я, Василю, не Мойсей. Що ти мені задаєш такі важкі питання? Я бізнесмен, як і ти. Мені так брат розповідав. А ще казав, що та пустеля була в довжину і в ширину трохи менша Манхеттена. Це ніби вчені довели.
ВАСИЛЬ. І як він таку масу народу водив такою маленькою територією?
ДЖЕК. По колу.
ВАСИЛЬ. Осліпнути можна. Це ж пустеля. Пісок і сонце.
ДЖЕК. От і я кажу. Вони, видно, сліпли і вмирали. А хто вижив у тому пеклі, тих він вивів на вулицю...
ВАСИЛЬ. На яку вулицю?
ДЖЕК. Соррі, я українець і вже американського походження. Тож трохи рідну мову, пліз, призабув. Він вивів їх на широку дорогу...
ВАСИЛЬ. Ти б так і сказав. І що було далі з тими євреями?
ДЖЕК. Ну, вони після того, як напекли голови в тій пустелі, всі від Мойсея розбіглися. Хто куди. Тепер їх Шарон[2] збирає по всьому світу. Назад хоче повернути у ту пустелю. Ніби вони там прописані були і коли розбігалися, не виписались. Словом, за усіма ними досі громадянство збереглось, де б вони не жили — в Америці чи Україні. Тепер та пустеля — земля обітована.
ВАСИЛЬ. І що ж далі?
ДЖЕК. Чого ти мене питаєш? Запитай он у Мойсея. Не я ж водив їх по пустелі?..
ВАСИЛЬ. Ти мене зараз водиш за носа. Не мороч мені голови і не забивай мені баки тим Мойсеєм. Хіба в мене нема вже свого клопоту? Я за твого брата питаю. Де моя рідна дружина? Ви її вкрали, вбили? Тільки не бреши.
ДЖЕК. Незабаром Волтер привезе...
ВАСИЛЬ. Що привезе?
ДЖЕК. Наших десять відсотків...
У цей час несподівано на порозі кімнати з'являється Волтер.
ДЖЕК. А ось і Волтер.
ВАСИЛЬ. Ах, це ти?
ДЖЕК. Він повернув?
ВОЛТЕР. Так, повернув.
ДЖЕК. Сто тисяч?
ВОЛТЕР. Соррі, Джек... Екскузьмі, ні...
ДЖЕК. Як "ні"?
ВОЛТЕР. Соррі... Джек... Соррі, Васіл... Він повернув... Клару.
Німа сцена, пауза.
ДЖЕК. Як Клару? А наших десять відсотків?
ВОЛТЕР. Соррі, Джек... Екскузьмі, Васіл. Вона священика обізвала собакою.
ДЖЕК. І як це трапилося?
ВОЛТЕР. У першу шлюбну ніч він взявся за Біблію, а за Клару забув... Сказав, що в нього амнезія пам'яті. Коли вона його розбудила, то він нагадав їй про свій поважний вік... Ну, щоб вона на все життя запам'ятала, що йому вже 85 років. Тоді вона зіскочила з ліжка, як ужалена, стала на коліна і, звертаючись до Бога, промовила: "О Господи! Раніше мала бізнесмена, а тепер вийшла за... попа!"
ДЖЕК. І що брат Ешлі?
ВОЛТЕР. Він обізвав її... ступою.
ДЖЕК. А вона його?
ВОЛТЕР. А вона, соррі, у відповідь: "Ах ти, собако!.." Після цього він викликав мене і передав мною Клару...
ВАСИЛЬ. Передав Клару?
ВОЛТЕР. Так, її.
ВАСИЛЬ (перелякано). Як передав? Вона хіба вже не жива? Де ж Клара?
ВОЛТЕР. Я фігурально. Мені на руки... Тобто в руки... З цими бабами зв'яжешся — обидві мови забудеш.
ВАСИЛЬ. Не закручуй язика. Кажи, де моя Клара?
ВОЛТЕР. Вона в коридорі?
ВАСИЛЬ. В якому коридорі?
ВОЛТЕР. Тут за дверима. Соромиться зайти. Тобі, соррі, в очі, Василю, екскузьмі, подивитися.
ВАСИЛЬ. Клара? Мені? О Господи! З якого це часу?!
ВОЛТЕР. З того самого, як вийшла за Ешлі.
Василь кидається до дверей, розчиняє їх. У кімнату ледь не падає Клара. Василь підхоплює її.
КЛАРА (припадає на коліна). Вибач, Васю. Вибач, любий... Я прислуховувалася, що ти про це скажеш... І прихилилась до дверей. І оце ледь не розбилася...
ВАСИЛЬ. Нічого, нічого. Головне, що ти ціла. (Василь її піднімає, заспокоює, обіймає).
КЛАРА. Я до дверей вухо приклала і не чекала, що ти так рвучко відкриєш їх. Вибач.
ВАСИЛЬ. Серденько ти моє, любонько ти моя!.. Я вибачаю...
КЛАРА. Тепер і ти — мій любий... Ти — мій позолочений...
ВАСИЛЬ. Як ти, Кларонько, могла?
КЛАРА. Заради кохання, Васю.
ВАСИЛЬ. Заради кохання?! До цього американського попа?
КЛАРА. Заради нашого з тобою, Васильочку.
ВАСИЛЬ. Не називай мене Васильочком. У мене неприємні асоціації. Та й Джек каже, що це по-московськи.
КЛАРА. У мене після того заміжжя також неприємні асоціації... Він же гладіатор, Васю...
ВАСИЛЬ. Як гладіатор? Цей піп? Ешлі — гладіатор?.. Вольтер же нам інше розповідав.
КЛАРА. Не вір Волтеру, Васю. Піп — справжній гладіатор. Він з мене не знімав труси... Справжні Васю, від Версаччі, а не від Берлусконі...
ВАСИЛЬ (насторожено). А що?
КЛАРА (майже щільно притулюючись до вуха Василя). ... А гладив...
ВАСИЛЬ. У смислі праскою? В смислі прасував?
КЛАРА. Ні, в смислі гладив. По трусах, Васю, і все приказував, яка я ніжна.
ВАСИЛЬ. І що — н-ні разу?..
КЛАРА. Ні разу, Васильку... Тільки на труси ті дивився, прицокував і хвалився, що вони коштують не менше, ніж автомобіль "ролс-ройс". Казав, що вони справді від Версаччі. Уявляєш, Васю, які на мені труси були?
ВАСИЛЬ. Як були? А де поділись? Хіба він таки їх зняв?..
КЛАРА. Ти мене так і не знаєш, Васю. Я їх сама зняла.
ВАСИЛЬ (майже пополотнів). Що?..
КЛАРА. Кинула тим "ролс-ройсом" в обличчя і сказала: "На, подивись!"
ВАСИЛЬ. На що "подивись"? На труси?
КЛАРА. На ярличок з ціною тих трусів. Він же мені постійно нагадував: "Коштують, як "ролс-ройс""...
ВАСИЛЬ. І ти такі труси викинула?
КЛАРА. Він же священик, Васю. Я ж не могла їх украсти. Він мені постійно на ніч заповіді читав. Він боявся на вісімдесят шостому році свого життя взяти гріх на душу. Хоче одразу в рай.
ВАСИЛЬ. Як ти могла? Як ти тільки могла?!
КЛАРА. Ти про що? Про своїх десять відсотків? Ти мене цим дорікаєш? Чи трусами?
ВАСИЛЬ. Як ти могла за попа заміж вийти?
КЛАРА. Так він же мультимільйонер, Васю. Думай своєю бізнесовою головою, що говориш.
ВАСИЛЬ. Я про це й кажу. І про це також.
КЛАРА.