Шабля, освячена Римом

Богдан Сушинський

Сторінка 15 з 50

Але ж я не в поляків — у війни вчився, — зауважив саксонець. — А ще ж мав над собою командира-баварця.

— То інша річ, — примирливо погодився капітан "Ісмаїла-паші". — Війна всьому навчить.

— До того ж, довелося походити на польських бойових кораблях, на яких оволодівав наукою морського артилериста. Як з'ясувалося, саме таке поєднання — артилерії з морем — мене якраз і влаштовує.

17

Усі подібні аудієнції кардиналам і єпископам Павло V давав у присутності двох писарів, котрі, нечутні і незримі, поскрипували собі перами у добре замаскованій конторці, й особистого секретаря, що сидів за відведеним йому боковим столом, ладний за першим звертанням, чи навіть запитальним поглядом понтифіка, прийти йому на допомогу. Причому не раз ставалося так, що всі запитання прохачеві, — котрі подеколи перетворювалися на справжні інквізиторські, за дошкульністю та підступністю своєю, допити, — ставив саме архієпископ Одіні. Він же й визначав ставлення свого патрона до візитера та його клопотань. Не дивно, отже, що й побоювалися особистого секретаря значно більше, ніж ватиканського владики.

Проте цього разу Одіні десь завіявся. Як і посланий за ним кур'єр, із тієї зграї гінців, що зажди чекали своєї черги у приймальні. А було б непогано, якби в ці хвилини архієпископ марудився на своєму службовому місці, тому що його втручання зараз, ой, як знадобилося б!

Упродовж майже чотирьох місяців, ця нездара, кардинал Соледо, інспектував кілька монастирів у приморській частині Каталонії, на діяльність яких надходили скарги чи то від самих ченців, чи від місцевих судів та можновладців. Здавалося б, свята місія. Але, ж у тім-то й річ, що, замість чіткого прояснення ситуації по кожному з монастирів, більшість із яких судилися за земельні наділи та просили у понтифіка заступництва, кардинал тепер занудливо розводився про доброчинства їхніх настоятелів та вселенський занепад християнської моралі, котра волає про апостольське відродження когорти інквізиторських агентів-вивідачів, і, що найжахливіше, без кінця вдавався до цитування Євангелія та усіляких папських енциклік. Не справляло на нього враження навіть те, що папа двічі переривав його монолог, вимагаючи говорити по суті.

Боргезе уже мав намір перервати його втретє і востаннє, але несподівано задрімав, а коли схаменувся, щоб узятись за дзвіночок, виявив, що секретар сидить у кабінеті й уважно слухає кардинала. Причому довго чекати на його реакцію не довелося. Вже на другій розлогій, але неточній, цитаті інспектора, Одіні, хижо всміхаючись, зупинив кардинала словами:

— Ваша оповідь занадто всебічна і ґрунтовна, щоб сприймати її на наш зрадливий слух. Ще перед вашим від'їздом до Каталонії, ватиканські правники письмово виклали ті запитання, котрі їх найбільше цікавлять. Вони ж і допоможуть вам сьогодні стисло, а головне, докладно, сформулювати відповіді на кожне з них.

Соледо хотів, чи то щось додати до свого звіту, чи заперечити архієпископові, проте папа поспішливо проказав своє традиційне: "І нехай так і буде, з волі Господа нашого", щоб, на прощання, осінити його напутнім хрестом.

Амбітний кардинал — ще відносно молодий, кремезний і добре освічений — зрозумів, що його стараннями знехтувано, проте сперечатися с папою та його секретарем-"інквізитором" не наважився, лише похмуро пройшовся поглядом по обох і, пихато наставивши підборіддя, пройшов повз Одіні з такою рішучістю, нібито мав намір ударом плеча відкинути його до прочинених дверей. Іспанець знав, чому ці двоє недолюблюють його, — тому що ніколи не приховував своїх надій стати спадкоємцем Павла V на апостольськім троні. Ще й ревно молив Господа не зволікати з датою цього тріумфального сходження на "ватиканську Голгофу".

— Наші правники — люди терплячі, тож нехай помарудяться з ним, — мстиво проказав йому вслід особистий секретар, і, вже звертаючись до понтифіка, додав: — Упевнений, що в Святого Престолу з'явилися справи нагальніші.

— Знову щось пов'язане з клопотами герцога де Невера? — лінькувато поцікавився Павло V, навіть не намагаючись маскувати втому і збайдужіння людини, котра вже чимало ночей страждала від безсоння.

— ...З тим, що допоможе протистояти словесному натискові його посланців.

— Хотілось би, — ледь помітно хитнув головою понтифік. — Ну й кажіть уже, кажіть...

— Прибув "крилатий гонець" з Ортонського монастиря.

— Із тих, що пов'язані соколиною поштою з ватиканським сокольничим у Кастель-Гандольфо, — спробував князь Боргезе відтворити хід його подальшої оповіді.

— Одним із шести таких поштових монастирів, — нагадав йому архієпископ, ледве стримуючись, щоб не згадати й про те, з яким скепсисом поставився свого часу папа до ідеї створення такої пошти при своїй літній резиденції. Ідеї, котра звичайно ж, вимагала і мисливського будиночка, і певного штату знавців соколиного полювання, не кажучи вже про кошти на утримання всього цього "крилатого поштарства".

Мовби вичитавши його думки, Камілло Боргезе поблажливо всміхнувся.

— Визнаю, архієпископе, визнаю: ви зуміли переконати мене, що, зрештою, соколина пошта — варта грошей, які на неї витрачено, хоча...

— Я теж із приємністю згадую, — розвів руками Одіні, — яку кількість разів нам вдавалося вражати і наших кардиналів, й іноземних послів та монархів своєю дивовижно швидкою, просто таки блискавичною поінформованістю про найрізноманітніші події, що ставалися в різних куточках Італії та Франції. За наявності стількох агентів, скількох має наша церква, соколине чи голубине листування — найдовершеніше з усього, що тільки людство спромоглося вигадати у своїх шпигунських екзальтаціях.

— На бога, у нас інші наміри, — владним порухом руки застеріг свого секретаря Боргезе, — богоугодніші, котрі не мають нічого спільного з ницим вивідництвом.

"Невже в світі може існувати ремесло, благословенніше і корисніше для справи церковної за шпигунство?!" — щиро подивувався архієпископ, стинаючи плечима. А проте вголос мовив:

— Так ось, не хотів турбувати вас раніше, але тепер саме час. Кілька днів тому крилатий гонець із монастиря святого Бернардина приніс інтригуючу звістку. Мені, ясна річ, довелося перевірити її, вдаючись при цьому й до інших джерел.

— Не вподібнюйтеся до кардинала Соледо, — войовниче пробурчав папа. — Говоріть, без посилання на джерела.

— Виявляється, в Адріатиці, — не дозволив збити себе з пантелику Одіні, — поблизу острівця Ордарія, сталася дуже важлива для нас подія. Колишній козацький предводитель на прізвище Сулима, — польський дворянин українського походження, а до того ж, полковник на козацькій службі, — зчинив бунт на турецькій галері, на якій перебував у полоні, і, захопивши близько трьох сотень турків, підійшов до італійських берегів.

Тільки тепер понтифік рішучим порухом голови розвіяв свою дрімоту і з цікавістю поглянув на секретаря.

— То він, цей козацький ватаг, що, справді відомий у своїх краях, про нього знають у Варшаві?

— Принаймні повинні були б знати і при королівському дворі, і в оточенні коронного гетьмана, тобто головнокомандувача польськими військами. Втім, для нас куди важливіше, щоб про нього пам'ятали в козацьких землях.

Натужно, по-дідівськи, крекчучи, Павло V підвівся з-за столу, перехрестився на ікону з розп'яттям, і так і залишився стояти спиною до архієпископа.

— Хочете сказати, що відтепер нам уже буде до кого посилати на Січ апостольське посольство?

— Якщо станеться так, що, повернувшись до своєї РутеніїУкраїни, цей козацький офіцер, знову виявиться на чолі тамтешнього степового лицарства.

— То допоможіть йому в цьому сходженні, якщо, звичайно, Сулима гідний цього, — ледь помітно всміхнувся папа, все ще стоячи спиною до Одіні.

— Гідний, інакше я не стояв би оце перед вами.

— Настільки гідний, що, демонстративно підтримуваний нами, здатен притлумлювати непогамовний гонор польського короля? — скрадливо провадив своєї Камілло Боргезе.

— Годі й сумніватись у тому, що полковник Сулима виявиться саме тією постаттю. Шляхетного, як уже мовилося, роду, і ревний християнин, полковник уже кілька разів водив ескадри козацьких кораблів на Стамбул та інші міста Османської імперії. Тобто, з часом, він якраз і може виявитися тим вождем, воїном Церкви Христової, якого ми давно прагли виплекати в козацькому краї. Саме так: мудро віднайти, старанно виплекати і далекоглядно вознести.

— Йому, що, й справді, вдавалося досягати Золотого Рогу? — остаточно збадьорився князь Боргезе.

— ...І навіть випалювати передмістя Стамбула. До речі, здійнявши бунт, він зумів визволити до сотні бранців, більшість яких теж походить із козацької Рутенії.

— Тому й кажу: потурбуйтесь, аби полковник і його воїни повернулися до козацького воїнства з шаблями, освяченими понтифіком, Римом, самим Господом.

Почувши ці слова, Одіні переможно посміхнувся. Секретну інтригу з козацьким полковником задля того й затіяно було, щоби врештірешт князь Боргезе мовив їх.

— Мислю, що й самі ті козаки, які найближчим часом побувають у Ватикані, стануть "шаблями, освяченими Римом"

18

Уже й по тому, як доля командира корабельних гармашів була остаточно вирішена, полковник ще певний час уважно вислуховував його розповідь і, з поваги до капітанового ремества, статечно похитував головою. Судимі не раз доводилося вести артилерійські дуелі з турецькими галерами, тому знав, як це непросто: приноровитися з козацькими фальконетами до морської хитавиці та вітрильної рухливості човнів-"чайок" і ворожих кораблів. А ще він бачив, як старанно і вміло навчав фон Штаффен своїх бомбардирів, і як холоднокровно поводився під час бою.

— Гаразд, пане граф, я одразу ж відчув, що ви не маєте бажання безславно гинути на якомусь там турецькому судні, під час придушення бунту полонених галерників, — заспокійливо підсумував своєрідний процес укладення угоди Сулима. — Та й надалі нам із вами вигідніше бути союзниками, ніж ворогами.

— Саме на цьому я і хотів наголосити, пане полковнику, — чемно схилив голову австрієць. — Чув, що маєте намір іти до берегів Італії. Це правда?

— Ми вже йдемо до них, — повів Сулима підборіддям у той бік, куди був націлений ніс корабля. — Вам це не до вподоби?

— Навпаки, радію. Річ у тому, що мені вже доводилося бувати в Римі, в особистій охороні австрійського цісаря.

— Навіть так, в особистій охороні?! — недовірливо пройшовся поглядом по сутулуватій спині графа.

— Ні-ні, це не природна сутулість, — уловив його погляд фон Штаффен, — Вона з'явилася вже в Польщі, після поранення в груди.

12 13 14 15 16 17 18