Це, мовляв, застереже служителів кліру, особливо молодих, від ганебних вчинків, за які Всевишній невідступно тяжко карає. Митрополит відповів, що вони це добре знають, але те не зупиняє гріхопадіння. Нібито дорога в пекло — з кісток грішників у рясах, бо далеко не кожен, від кого чути ладан, святий. Випадок у Вовчому не варто тиражувати.ц Він знеславлюватиме авторитет Церкви, про нього не слід і згадувати. Високий гість забрав документ з собою. Швидше всього, його вже нема. В архівах Житомира, Луцька, Рівного, як додав Роман Михайлович, такий не облікований. А якби совєти знайшли, то теж би мовчали, або знищили, бо він не вписувався в канони ідеології. Про священника-грішителя вони б радо розписали, а от про небесну кару за це, — зась! Руйнувало б основу атеїзму: "Бога нєт!"
Цю розповідь Сидір Чабан почув ще в дитинстві, від своєї прабабці Єпистими. А вона була дочкою отця Флора.
Гріховодець щез, історія воскресла.
с. Макарове Вячеслав Нагорний,
"Волинь"
Від редакції: На превеликий жаль, доки готувався матеріал, збиралася інша доказова база про подвиг вояків, не стало героя, вояка Бистрого, Сидора Чабана. Низько схиляємо голови у скорботі, пошані за його подвижницьке життя, чесне і вірне служіння Україні, приносимо глибокі співчуття його землякам. Україна є і буде, коли у нас були такі люди, як він і його побратими. Наш обов 'язок — продовжувати їх справу.
ВІДЛУННЯ
Невдовзі, після оприлюднення цих матеріалів, поріг оселі Бортників переступили середніх літ чоловік, який підтримував стареньку, з ключкою жінку, в колись нарядному дівочому кожушку, який ще виглядав пригожим, валянцях.
— Добридень вашій хаті! — привітався він.
— Христос народився! — видихнула за ним вона.
— Славімо його! Дякую, — одказав на різдвяне обом Роман Михайлович і подав стілець незнайомці.
— Ми з Грабового, — пояснив гість, відповідаючи на німе питання господаря. — Мене звати Федором. А то бабця Василина, моя сусідка. Саменька живе. Як я їй переказав про те, що в газеті прочитав, то ледь не зомліла. Ясен — то її хлопець, вона про його долю нічого не знала. Щодень питала, чи в Макарове не поїду, та в мене не виходило, хоч то всього три кілометри... Вона вам все розповість.
Федір обіцяв заїхати години через дві, забрати сусідку, і поїхав.
— Ой, припізнилася я, припізнилася, — без пояснень почала бідкатись гостя. — Так мені прагло стрітись і обійняти вашого гостя, побратима мого дорогого Дениса. Він же бачив його в останню хвильку життя.
Вона з таким поспіхом сипала слова, ніби боялась, що її перепинять. Бо пора, а найпаче згадка про її Ясена на всю область, навстіж відчинили вікно сховку, де вона довгі роки тримала свої почуття, емоції, спомини, а тепер випускає їх на волю. До того ж там, де її розуміють.
— Пам'ятаю кожні наші сходини з Денисом. Якими вони гарячими були! Змовились повінчатись. З отцем Миколаєм, а він був і на наше село, Денис вже й домовився. О, то був наш батюшка. На великі свята у храмі прапор наш, варта повстанська, правда, безоружна. І Дениско мій там. Мені так утішно. Ой, дайте мені, прошу, водички, бо якесь таке непокойство взяло у вас. — Дякую, дядьку Романе, — подала гостя порожній кубок.
Роман Михайлович аж знітився, бо чує вперше таке звертання від людини, старшої за віком. Але промовчав. То знак пошанівки. Студена вода не сповільнила поспішної сповідальної оповідки баби Василини, яка почала ще більш бентежитись.
— З оружжям вони пішли навстріч совітам, які почали близитись до нас, то ж не до вінчання було. А вже коли ті прийшли, хлопці і він зникли. Та все ж, хоч рідко, але ми бачились. Я навіть тричі грипси носила. Мій Ясен якось тайно зустрівся з отцем Миколаєм, нагадав. Той не злякався. Каже: "Я вас хрестив, я вас і повінчаю. Діток, дасть Бог, накохаєте." Не дав. Я.
Гостя враз утнула розмову, з очей потекли сльози, які вона й не витирала. Рукою полізла за відворот кожуха, витягла щось загорнуте у хустину, розв'язала, розстелила на столі.
— Ось я йому й вінчальну сорочку вишила. Дениску! — схлипнула Василина. — Сонечко моє! Я дотримала слова, нікого крім тебе, не знала. І ти, тепер знаю, дотримав. І переді мною, і перед Україною переступу не вчинив. Чуюся, що хутко ми стрінемося таки з тобою. Тепер назавше.
Подружжя Бортників стояло розгублене, не відаючи що чинити. Лілія Адамівна підсунула крісло до гості, сіла поруч, обійняла, мов маленьку, прихилила голову. В безмовній тиші сиділи кілька хвилин. Роман Михайлович взяв вишиванку за плечики, підняв перед очі.
— Ліліє, поглянь, який художній шедевр! Може, баба Василина подарує його для нашого музею? Але дорогий він для неї.
— Люди добрі! — враз озвалась вона сама, немов чекала таких запросин. — То я ж знарошне й везла її сюди. Для кого буду тримати? А у вас вона послужить. Бо добру справу, знаю, робите. Те, що після нас збережеться, те й розкаже про нас молодим...
— Тітко Василино, — Роман Михайлович схилив у пошані голову, поклав руку на серце. — Щира вам дяка. З такою історією то буде цінним експонатом музею!..
Роман Михайлович здивувався не стільки щедрому жесту, як неочікуваному суголоссю виснаженої життям людини, яка вже на прузі буття, з його заняттям. Усміхнувся з себе: "Немов першокласник, якого похвалив суворий учитель".
Начальнику Волынского областного управления МГБ УССР полковнику Наумову
Ходатайство
О поощрении капитана Ковельского РО МГБ Рыбалкина В. Д. за разработку и осуществление операции по задержанию и успешной вербовке надрайонного проводника Грома, как особо ценного агента (категория 02).
Надрайонный проводник Гром (он же Скочеляс Николай Ермолаевич, уроженец с. Донное) проводит активную преступную диверсионную работу против Советской власти, коллективизации, о чем мною информировано областное управление. Грамотен, ловок, жесткий, волевой руководитель, умеет выходить из критических ситуаций. Две операции по его поимке и уничтожению окончились безуспешно. В деле окончательного разгрома и ликвидации оуновско-бандеровского подполья он, конечно, был для нас особенно ценен живым.
В радиусе его ведомства особенно дерзко действует главарь небольшой банды Марк Мирошник, Энэй, уроженец Восточной Украины. Последняя его акция выглядит вызывающей и наглой. Когда валка подвод селян с. Макарово везла поставки зерна в Ковель, в лесу с. Мыслина он остановил ее. Его люди сменили ездовых, отвезли зерно в неизвестном направлении и под вечер возвратили пустые подводы с лошадьми. Энэй дал расписку о реквизиции зерна, указал вес, поставил печать, подпись. Нагло дописал благодарность Советской власти за ее взнос в Бофон (Боевой Фонд) УПА, а также вручил селянам листовки с рисунком Герба СССР и текстом на украинском языке: "Ось він, ваш радянський герб. Ось вам молот, ось вам серп. Хочеш жни, а хочеш куй. Все одно одержиш..." (ругательское слово опущено). Перечислены "подарки" соввласти: конфискация земли, сельхозинвентаря, скота, высылка лучших хозяев (кулаков) в Сибирь, пьянство, ругань, бесправие, колхозное движение названо большевистским рабством, коммунизм — сказкой для взрослых и т.п.
В этой же листовке, за подписью неизвестного нам Юрия Мушкетика, подано приключение бригадира колхоза, как издевка над колхозным строем. Будто, в лесу его, безоружного, окружили волки. Тогда он вынул блокнот, посмотрел на одного, что-то записал. На другого — тоже записал, на третьего. Смотрит, а волков и след простыл. Что, мол, случилось, спрашивают бригадира его товарищи. "Вони подумали, що я їх в колгосп записую", — отвечает. Листовку прилагаю.
Разработку операции было поручено капитану Рыбалкину В. Д., офицеру аналитического склада ума. От нашей агентурной сети, кроме официальной, он собрал обширную информацию о родителях Грома, его жены, привычках, характере, увлечении и т.д. Обратил внимание на, казалось, абсолютно второстепенные детали: дату их венчания, рождения жены, дочерей-двойняшек. Две последние даты, как ни странно, совпали, день в день.
Гром сильно любит свою жену Екатерину, действительно очень красивую, на которую многие льстились. Можно, конечно, было ее давно арестовать, но, как правило, особо ценной информацией жены бандитов не располагают. Практика показывает, что рано или поздно контакт бандита с женой, или любовницей, осуществляется. За домом родителей Екатерины, где она жила с детьми, установили наблюдение, особо тщательное в предшествующие дню дорогого юбилея и после. Мы знали, что Гром — не такой простак, очень осторожный. И ближе к той дате нами было зафиксировано наблюдение неизвестного за тем домом.
В первую ночь он не пришел. А в последующую, когда в избе уже потушили лампу и, очевидно, легли спать, к двери подошел человек, постучал. Вот здесь вся операция могла сорваться. Ведь это был живец, на который должна была клюнуть засада. Но наш агент оказался на высоте. Он знал Грома и увидел, что человек был ниже ростом, толще. И сигнал на взятие не дал. Минут через десять пришел Гром, уверенный что все чисто. Здесь его тихо, без шума и выстрелов, взяли. Не слышно было и тревоги в доме, куда мы предпочли не заходить. Капитан Рыбалкин, курирующий операцию, при трех допросах желаемого результат не достиг. Но мер физического воздействия решил пока не применять, считал необходимым показать бандиту что его ожидает при дальнейшем упорстве дать показания в обмен на наши гарантии о его полноценной семейной жизни на свободе, согласно спецпрограммы относительно ценной агентуры из бывших бандитов. Он присутствовал в нашей "гостинной", где проводятся допросы с пристрастием. Одного несговорчивого бандита в присутствии Грома допрашивал лейтенант Жамбыскаев, неплохой специалист по этому классу работы. Капитан Рыбалкин напомнил Грому что это его завтрашний день, на что бандит ничего не ответил.
На следующий день капитан Рыбалкин спросил разрешения на интересный психологический эксперимент, который я одобрил. Но поскольку он был связан с использованием уголовного преступника, я решил перестраховаться. Оперативно связался с подполковником Марковым из нашего управления.