Європа-блюз

Мовляв, не турбуйтеся, пане, нема проблем — розміняємо... Він вільно володів українською, оскільки був австріяком українського походження, тільки католиком.

Бармен нашвидкуруч протер склянку-"папугу" й охоче налив чо­ловікові соку. Пастор випив. Лейтенант Хорт шукав очима бровастого "француза", схожого на Брежнєва, одначе його в барі не було...

— Просто виконує свою звичну роботу, — мовив капітан, зверта­ючись до лейтенанта. — Якщо вірити Анюті Шаблі... На всяк випа­док запам'ятовуйте якомога більше облич відвідувачів. Ви берете правий сектор, а я лівий.

— А чотири спини? — запитав лейтенант, вказуючи поглядом на відвідувачів, які сиділи спинами до них.

— Зверніть увагу на дзеркало! Вони чудово відзеркалюються в ньому, як живі...

Лейтенант Хорт поглянув у бік буфета. І дійсно було чітко видно обличчя відвідувачів, яких спочатку не міг ідентифікувати він. Правда, в кожного з них фрагментарно лише простежувалася та чи інша частина обличчя. Четвертою була дівчина з яскраво нафарбованими до неможливості губами. Товстими й противними.

Нічого особливого не кидалося в вічі. Пастор поставив "папугу" на стійку бара, подякував. Бармен, як завжди, навіть не обернувся. Пастор ображено гукнув до заклопотаного бармена. Той нарешті повернувся до нього й мовив, подарувавши стандартну посмішку:

— Данке шон!

Коли пастор-іноземець покинув залу, бармен звернув увагу на прилавок і побачивши купюру кинув услід гостеві:

— Бітте шон!..

— Я беру пастора на себе! — мовив поспіхом капітан і вийшов за ним. Пастор підійшов до купки жінок-черниць та чоловіків-монахів. Розчарований капітан Дубль зрозумів, що з пастором нічого не вийде. Шахраї "працювали" тільки з одинокими іноземними вовками-пасажирами.

"Отже, бармен про всяк випадок подав інформацію, чесно відроб­ляючи свої дивіденди", — подумав капітан, збираючись іти до авта, коли несподівано підбіг сищик Кублей і щось показав йому на пальцях.

— Що ви мені хочете цим сказати?

Кублей так само мовчки вирвав один аркушик паперу з записника і показав капітанові.

— Де ви взяли цю сажу? — запитав Дублей, розглядаючи забруд­нений сажею вирваний аркушик.

— З номерного знака четвертого таксі. Австрієць-пастор уже вкладає свої валізи, а інші члени делегації їдуть автобусом.

— Пане Кублею, негайно беріть моє авто і мчіть на всіх парах до Харитоновича в село. Тільки ніяких випивок і вискакувань напереріз авта з пастором.

Він повернувся на сто вісімдесят градусів і, піднявшись до лейтенанта, наказав сісти за кермо "Пежо", що стояло осторонь.

— На капоті багажника авта нанесена мною спеціальна фосфорична пляма, — пояснив капітан. — Тож я сідаю у вертоліт і буду за вами слідкувати й контролювати з висоти. Зрозуміли?

Лейтенант кивнув ствердно головою і запитав дозволу йти.

— Не йти, а бігти, юначе! — наказав капітан.

Таксі з пастором уже вирулювало поза величезною клумбою. Інший таксомотор розвернувся за першим і поповз не поспішаючи аеропортівською площею. "Пежо" з пасажирами певний час вичікувало, а тоді пропустивши ще одну поперед себе машину, рушило за ними. Попереду йшла стального кольору "Вольво" з дипломатични­ми червоними номерами.

Вилетівши на трасу, "Вольво" вирвалася вперед зліва, обігнавши два таксомотори і тільки видно було, як швидко зменшуються задні стоп-сигнали. Лейтенант з молоденьким водієм, який зовсім недавно повернувся з армії і вирішив продовжити службу в органах внутрішніх справ, мчали впевнено й легко. Хорт спробував було ви­глянути з вікна авта, але так нічого й не помітив. Вітер у вухах і гул автомашини заглушував шум гелікоптера, якщо той і летів десь там над ними.

А тим часом капітан Дубль, не випускаючи з поля зору "пежо" з фосфоричною міткою-плямою, йшов заданим курсом.

От і село. Поворот таксі праворуч. Невдовзі і знайома капітану вуличка. "Чи встиг Кублей? — подумав Дубль. — Здається, встиг". Машини спокійно пересікли "гирло" вузької сільської вулиці і, злег­ка знімаючи куряву, повзли селом. Проминули хату Харитоновича, який у цей час спав, не відаючи, що коїться в його селі. І раптом що це? Несподівано зупинилися два задніх легковика. "Невже повто­рюється старий номер?" — захвилювався капітан. Пілот гелікоптера тримав машину над селом, зависнувши на якусь мить і вичікуючи, що ж буде далі.

Перший автомобіль з пастором, видно тимчасово паралізованим, благополучно вискочив на автостраду. Невдовзі влився в потік авто і непомітно загубився. Капітан будь-що намагався тримати його в полі свого зору, але це йому не вдалося, коли авто на мить зникло під мостом. Він втратив свій орієнтир. Передані номери на пости "ДАІ" нічого не дали, оскільки вони були фальшиві. Кілька машин затримали, проте ні пастора, ні водія-шахрая в них не було. Як крізь землю провалилися!..

Капітан наказав повертати назад. Автомашини задкуючи виповзали у бік автостради.

— Що трапилося? — запитав капітан лейтенанта Хорта, що підійшов до гелікоптера.

— Трактор, — скрушно мовив лейтенант. — Звичайнісінький сільський трактор, що перегородив вулицю...

— А що каже тракторист?

— А що може сказати той негідник? Те ж саме: попросили, найняли... Не міг відмовити. Сказали, що конче потрібно їм, щоб він пе­регородив вулицю...

— Саме в цей час?

— Так. А водієві таксі наказали відстати від першої машини і ру­хатися селом повільно. Трактористові дали п'ятдесят гривень і він, псяюха, перегородив нам дорогу. Водій першого таксі наказав заглушити мотор і чекати, доки не з'явиться ще якась машина... А наостанок сказав: "Ти зачекай, а я збігаю до хлопців!.."

— Отже, це була не Феррарі...

— Швидше за все "француз".

— Зрозуміло, — мовив капітан і підкликав до себе затриманого водія таксі.

— За п'ять доларів погодилися?

— А що робити? Не кожен вечір заробиш, та ще й без пасажира... Водій у великій як аеродром кепці підійшов і попросив супро­воджувати його до села, мовляв, без запаски їде. А потім порадив розвертатися і їхати в Бориспіль. "Поки митницю пройдуть, гляди й пасажира ще якось прихопити вдасться", — обнадіяв мене... А воно, бачите, як вийшло: цей трактор... Я мав проїхати ще метрів зі сто і повернути в найближчу вуличку...

— Водія першого таксі як слід знаєш? — запитав капітан поду­мавши: "Невже "француз"?.."

— Звідки? Вперше бачу такого! Принаймні такого в нашому так­сопарку нема. А я своїх назубок знаю. Як і багатьох з інших таксопарків. А цього вперше зустрічаю...

— Який він із себе? — між іншим поцікавився Дубль.

— А ви хто? — поцікавився у свою чергу водій.

— А ти не здогадуєшся?

— Та здогадуюсь, але все-таки... Покажіть, будь ласка, посвідчен­ня і все таке інше... А то в моїй практиці вже було. Прийняв за міліцію, а виявилося, що журналісти з газети...

Капітан показав посвідчення і попросив детально змалювати портрет водія першого таксі.

"Француз"! — одразу ж здогадався капітан. — Сто відсотків — це він!.. Але чому ні я, ні лейтенант Хорт не помітили його в салоні таксі?.."

Розділ IX

Пастора в напівшоковому стані натрапили під готелем "Либідь". Він сидів на східцях ні живий, ні мертвий і клявся, що він перший і останній раз тут в Україні. Він любить її і любив, але ж не такою...

Коли його підібрала міліція, знайомий старший лейтенант зателефонував капітанові Дублю і повідомив, що затримано пастора з Австрії. Той негайно прибув до дільничного відділка міліції. Ознайомившись при яких обставинах було затримано пастора, він розпоря­дився відпустити нещасного.

— Усе гаразд, — мовив пастор, коли вони переступили поріг номера готелю. — Ми приїхали з місією миру і дружби... Сестри низь­ко кланяються вам...

Капітан довго й терпляче слухав сповідь пастора і мовчав. Він знав, що люди, які потрапляють у такі екстремальні умови, намагаються виго­воритися після стресу й навіть виправдатися в чомусь... Правда, в де­талі і уточнення він не вдавався.

— Ви можете мені довіритися?

— З мене того, що я пережив, досить, — мовив пастор махнувши рукою й скрушно киваючи сивою головою.

— Це був рай?

— Навпаки, це було справжнє пекло! — ледь не закричав священик. — Ви з мене, мабуть, глузуєте, герр офіцір.

— Ніскільки, але я волів би знати деякі подробиці...

— Ніяких подробиць я вам не розповім...

— Вас били, погрожували, катували?.. Я хотів би оглянути ваші руки. Оголіть, будь ласка, ваші руки вище ліктя...

— Навіщо?

— Вас не штрикали, не робили ніяких ін'єкцій?

— Ні, в мене все гаразд. Просто мені насильно, мабуть, забагато залили вина чи горілки... А я ж зовсім не п'ю...

— Чи вам щось у склянку домішували?

— А хіба вони мені в цьому зізнавалися? Вони лише казали, щоб я нічого не боявся... Щоб був спокійний, як на сповіді... Вони блаз­нювали... Казали, є в них діва Марія, якій кортить від мене зачати... Я вам більше нічого не скажу! Я й так сказав забагато!.. Я сі про­шусь негайно до Відня! Того мені Києва задосить, де я довго не був і ще довго до нього ся не спішитиму. Я вас прошу, герр офіцір... Скільки хочете, дам вам шилінгів. Мені зовсім не жалко. Слава Господу, вони хоч у цьому були люди чесні і взяли за послугу... Я вам віддам усі до одного шилінги і дуже прошу відвезти мене до аеропорту. І я буду вже за півтори години у Відні... Це був другий Чор­нобиль... Можете мені повірити...

Капітан Дубль дивився на пастора і не знав, що йому робити: сміятися чи поспівчувати. Пастор безперечно викликав у нього співчуття, але як тільки капітан уявляв собі голого святенника-пастора перед двома "євами", його мимоволі розбирав сміх.

— Вам то напевно смішно, герр офіцір... Чи не так? І ви про те неподобство щось таки знаєте, але нічого не робите... А мені то є мука... Кара Господня... Господи, за що мене так? За які такі гріхи?..

"Ви пізнали неймовірні тимчасові земні радощі", — так і кортіло сказати капітанові, але він стримався, аби тільки не наражатися на міжнародний скандал.

Він спробував було заспокоїти пастора і запевнив, що не сьогодні-завтра вони затримають шахраїв-здирників. Капітан з хвилини на хвилину чекав добрих вістей від сержанта Ягідки, який чергував на залізничному вокзалі. І Ягідка не забарився. Він урочисто повідо­мив, що на вокзалі затримав міс Феррарі власною персоною, і вона зараз спокійнісінько сидить у міліцейському "уазику" й нахабно усміхається, стверджуючи, що буде розмовляти тільки з капітаном Дублем.

— Так і каже?

— Саме так, пане капітан! — відрапортував сержант по телефону.

— Гаразд, везіть до відділку й чекайте на мене, — наказав капітан і, поклавши слухавку, глянув на пастора.