Відповідь у цьому випадку єдина:
– П'єра де Бюше і Агату Крісті.
Можете назвати Фрідріха Санклюїста чи Поля-Жана Панастеля, але ні в якому разі Григора Тютюнника чи Романа Андріяшика. Після цього теж, так, ніби між іншим, додайте:
– До речі, ви знаєте, як працює Агата Крісті? – І, не чекаючи відповіді, провадьте далі: – Вона голяка залазить у ванну. По ліву руку кладе в череп неандертальця яблука (звичайно ж, не Симиренка), у праву бере ручку й пише. Пером страуса ему.
Може трапитись, що хтось із присутніх теж захоче здивувати товариство. Ну, приміром, розповість про останнього отамана Січі Запорізької Калнишевського, який просидів у ямі до 113 років і відмовився від "волі", коли дізнався, що Січі вже нема. Або скаже:
– А ти знаєш, як працював Степан Руданський, коли батько відмовився йому допомагати, бо той писав "мужицькою мовою".
Співбесідник може й не продовжувати. Скорчте зневажливу міну шимпанзе – й нехай він замовкне зі своїм Руданським! Бо Руданський – це не епоха, як і Тетяна Ларіна зі своїми Ленським і Онєгіним. Вони для вас учорашній день, як і "Тарас Бульба" з "Мертвими душами", й соромитись цього нічого. Тому, обклавшись Дороті Сейерс чи Ерлом Стейнлі Гарднером, не кліпаючи віями, питайте:
– Поглянь, будь ласка, у словник, як правильно писати: фонікулер чи фанікулер?
Якщо вам несподівано кинуть у вічі:
– Жоржа Сіменона читаєш, знаєш, що їсть Луї де Фюнес, і питаєш, як писати… Так от знай, що ні "фа" й ні "фо", а "фу": фу-ні-ку-лер.
Не звертайте уваги на невихованих невігласів. Хіба їм зрозуміти глибину вашої інтелектуальної душі, хіба їм охопити діапазон ваших знань? Та ніколи, якщо вони й досі захоплюються "Героєм нашого часу" й читають "І мертвим, і живим, і ненародженим…"
Куди їхати відпочивати
Кожна відпустка, як правило, починається з отаких балачок:
– Де ви думаєте відпочивати?
– Та-а! Багато думали і нарешті вирішили поїхати…
– Куди?
Це "куди" ваш знайомий вимовляє так, ніби туди, куди збираєтесь їхати ви, посилають його.
– Та в Ялту, – відповідаєте голосом приреченого до страти.
– Я так і знав…
До речі, ваш знайомий завжди знає, куди ви збираєтесь їхати, але все одно питає: "Так де ви надумали відпочивати?" І якщо ви підтвердите його здогадку, не забариться сказати: "Я так і думав, що ви поїдете саме туди. Вже взяли путівки?"
– Та ні… Тільки плануємо…
– Фу-у! – сідає несподівано він на лавочку. – Слава богу! А я вже думав: плакали ваші грошики. Ну, не відчаюйтесь. Ще не все втрачено, – заспокоює він вас, хоча ви, здається, менше хвилюєтесь, ніж він.
Знайомий витирає піт із чола, а ви стоїте ні в сих ні в тих і зі співчуттям дивитесь на його спітнілу лисину.
– А я гадав, що вже все. Нічим не зможу вам зарадити. Дайте хвильку передихнути. Фу-у! Ну й спека! Пече, як сказилося. Значить, зібралися в Ялту? Ви, до речі, в Ялті коли-небудь були?..
– Ні. Вперше. От саме тому…
– Ну, я так і знав. Я так і думав. Тому я вас і запитую: якщо ви там ніколи не були, так чого ж ви туди їдете? Чого?.. Подивитесь на Сімеїз чи Горобине гніздо? Що ви там не бачили? Вам що, тут мало тих горобиних гнізд?..
– Здається, Ластів'їне, – поправляєте ви.
– А яка різниця – ластів'їне чи горобине? Вам що, не все одно? Від того не погладшаєте й пузце не спаде. Найстрашніше, що там задрипаний, пробачте на слові, пляж: чайці ніде сісти. Чи ви не бачили ніколи ялтинських черг у їдальнях? Чи приїжджих пошляків, що розповідають сороміцькі анекдоти з бородами? А чи знаєте ви, що в Ялту щоліта збирається сама шантрапа, навіть одеська: картярі, аферисти, жулики, студенти й дегустатори. Ви це знаєте чи ні?.. Не знаєте?.. А я знаю. Бо я в Ялті бував. І не раз! А ви кажете – Сімеїз. Ви хоч знаєте, що таке Сімеїз? Сімеїз у перекладі на українську мову означає червоний камінь. От ради чого варто поїхати в Ялту, то це ради того червоного каменя. Так ялтинське вино називається. Вина там чудесні, але море… Ви бачили коли-небудь ялтинське море чи ялтинський пляж?
– Ні разу.
– Так чого ж ви туди їдете? Хто вам порадив? Покажіть мені його, нехай я при вас заплюю його безсоромні очі. Дайте мені його сюди, я йому покажу Ялту і Сімеїз… У вас що, дають дві тарифні відпустки на рік чи завелися зайві гроші? Якщо зайві, позичте мені… Фу-у! Ну й народ! Вік живи, вік учи, а він все одно в Ялту їде… А на Кавказі ви були?
– Та, крім України, я ніде не був…
– Ви не були на Кавказі?! Може, ви й в Гагрі не були?
– Таж кажу – не був…
– Ну, знаєте?! Не бути в Гагрі – це все одно, що жити в Римі й не бачити папи римського… Неодмінно їдьте в Гагру. Обов'язково! Яка краса! А повітря! Яке там повітря! У легенях так і тане. А море!.. Ви не бачили, яке море в Гагрі? Ви ніколи не бачили гагринського моря? Ви мене вбили. Ви мене зарізали на шашлик… До речі, про шашлики. Які там шашлики! А абхазькі вина! Боже, якщо на небесах колись був рай, то я певен, абхазці його викрали й перенесли в Гагру… Бризки моря в відчинені вікна будинків влітають. У цинандалі. Що за напій цинандалі! А озеро Ріца!..
– Таж туди з путівками важко, – нарешті вдається слово сказати й вам.
– У тім-то й річ. Гагра – це вам не Ялта, і навіть не Коктебель. Гагра – це Гагра.
– Дружина хотіла в Прибалтику або Карпати, та…
– Що ж стало на заваді? Гроші? Ні, так що ж?!
– Знайомих нема, а так їхати в Прибалтику чи Карпати, знаєте, якось не з руки.
– І правильно робите. Нічого в тій Прибалтиці вам робити. Що ви там не бачили? Правда, в Прибалтиці дешевша вовна. Як у вас із грішми? Є. Тоді їдьте у Прибалтику. У Ризі можете дістати для жінки й дочки гарні кофточки, для себе – пошити чудовий костюм… Рига славиться ще й "ризьким бальзамом". Чудесний напій. Божественний! Вільнюс – "Паланкою". Їхня національна горілка. На колір буває червона, синя, рожева, оранжева. Ох і річ, скажу вам! Наша "Донецька степова", "Одеська горіхова" чи "Вінницька любительська" не йдуть ні в яке порівняння. Яка ще може зрівнятися з нею – це наша "Чернігівська" та ще, може, "Сумська", ота, що на етикетках написано: "Ще по одній!.." Але найкраще, скажу вам, поїхати за кордон. Добре в Югославію, Францію, Італію. Харчі, правда, дорогі, але барахло… Беріть туристську путівку… Не бійтесь, що дорого. Окупиться, ще й з лихвою. Та й, крім магазинів, побачите Лувр, Сену. Цікава Пізанська вежа. Все життя стоїть кривобоко і не падає. Не дурень придумав… А ви в Ялту зібрались… Ніколи не думав, що ви на таке зважитесь.
Мине рік, другий. Ви знову збираєтесь у відпустку. Куди їхати? Хто порадить? Ваш давній знайомий.
– Та ну його! – кажете ви, і все одно, тільки з якихось вам відомих причин, ідете до нього, й він щиро, як ніхто, каже:
– Я так і знав… Я так і думав. Цікаво, хто це вам порадив їхати в Гагру? Ви знаєте, яке там повітря? Як у вас із легенями? Все гаразд. Однаково їхати туди не раджу. Якщо вже куди їхати, так це в Ялту. Бачили б ви, який там пляж! Скільки молоді! Які фігури в дівчаток! А ноги! Де ви ще бачили такі бронзові ніжки, як у ялтинських відпочиваючих? Їдьте в Ялту. Ніде стільки не збирається студентів і викладачів, як там, ніде не стрінете такого чистого моря, як у Ялті. Кращого місця для відпочинку на земній кулі нема. Ріо-де-Жанейро перед Ялтою блідне. Це я вам кажу і це я можу в очі сказати хоч самому міністрові м'ясо-молочної промисловості.
Ви, як правило, їдете туди, куди й задумали, але сумніви – чи правильно ви обрали місце для відпочинку – живуть протягом року, й тільки перед наступною відпусткою вони трохи розвіюються; ви знову випадково зустрічаєте свого знайомого і, наче при зустрічі з першою коханою, несподівано ніяковієте, даєте собі слово більше й не слухати його, сподіваєтесь, що нарешті обране вами місце відпочинку він цього разу схвалить. І, як завжди, глибоко помиляєтеся. Знайомий вірний собі.
– Я так і знав!..
Він не схвалить ваш вибір і запевнить вас, що ніхто так собі не вкорочує віку, як ви. Ніхто, окрім вас, так безбожно не пускає на вітер чесно зароблені гроші і зовсім не цінує профвідпустку, їдучи в Яремче чи на озеро Світязь. Так безвідповідально можете чинити лише ви й ніхто більше. Місце відпочинку, яке б ви не називали – на узбережжі Чорного моря чи Балтійського, негайно буде перекреслено. Бо в Чорному морі (якщо ви назвали його) добре тільки бичків та медуз ловити, й то перед штормом. А в Балтійському морі температура води ніколи не піднімається вище вісімнадцяти градусів, і якщо у вас давно була двостороння пневмонія, то можете їхати, хоч зараз.
Більше він вам нічого не скаже. Запам'ятайте: ні-чо-го. Така вже психологія людська.
Для вас, чоловіки
Ви збираєтеся на курорт. Якщо у вас на антресолях чи у сміттєвому відрі завалялося дві-три пари старих черевиків, босоніжок, не поспішайте їх викидати на смітник чи нести до майстерні.
На курорті все це згодиться. Скажімо, у порваних черевиках (бажано на босу ногу), в старих шортах, або ще ліпше – в трусах, ви сміливо можете заходити до їдалень, кав'ярень, шашличних, прогулюватися набережними, алеями скверів, парків, відвідувати магазини, літні кінотеатри, більярдні, історичні місця, краєзнавчі музеї, робити морські прогулянки, вечірні променади, їздити у трамваях, тролейбусах, таксі, і, нарешті, відвідувати пляж.
Якщо берег на пляжі кам'янистий, як і морське дно, ви босоніжок не роззуваєте, а заходите в них просто в море, як це роблять любителі підводного лову, натягуючи на ноги ласти. Коли ж трапиться так, що капці (босоніжки) у вас під водою обірвуться чи загубляться – не нервуйте i не зганяйте своєї злості на офіціантках, сусідах по столу чи членах сім'ї, коли ви їх випадково взяли з собою.
Пам'ятайте: те взуття ви все одно збиралися викидати на смітник. Ви його викинули в море. Яка різниця. Чи варто тепер шкодувати?
Може трапитися так, що ви загубите тільки одну босоніжку i її хвиля не викине на берег – теж не рвіть на собі волосся. Не лайтесь з дружиною, нічого не доводьте сусідці. Адже ви знали, куди йшли. Другу босоніжку спокійно викиньте самі. Одні її викидають тут же, в море, інші – для чогось виносять на берег і залишають на піску, треті – жбурляють у кущі, лякаючи закоханих.