Усе життя так... Як тільки на щось уже остаточно наважишся — Василь тут я тут.
ДЖЕК. Де ви того Василя бачите?..
КЛАРА. Я його чую... На відстані... Он у двері шкрябається...
ДЖЕК. Він що — напився?
КЛАРА. Я ключ встромила у замок... З цього боку дверей... Побіжу... О Господи, дожилась! Хоч ключа вийму зі щілини...
Заходить Василь. Вішає ключа на цвяшок.
ВАСИЛЬ (підозріло дивиться на дружину). А чого це ви на ключ закрилися?
КЛАРА. А я боялася, коли б мене хтось не вкрав.
ВАСИЛЬ. Кому ти, стара ступо, потрібна? Хто тепер у тобі щось товкти буде?..
КЛАРА. Ну, ти, собако, колись і догавкаєшся!.. Як вирвусь, то ти мене і в Америці не знайдеш...
ВАСИЛЬ. Не дуже розкочуй губу... Ще треба для цього візу отримати.
КЛАРА. А якщо я там вийду заміж? (Дивиться на Джека).
КЛАРА. За кого?
КЛАРА. За тебе... Вдруге...
ВАСИЛЬ. Це вже я мав би стати ще раз стовідсотковим дурнем?..
КЛАРА. Жаль, що я тоді сліпа була і цього з першого разу не помітила... То може мене хоч продаси?.. Разом зі своїм живим товаром? За десять відсотків?
ВАСИЛЬ. Якби знайшовся якийсь дурень, то я тебе безкоштовно відав би.
КЛАРА. А ти гадаєш, що тих дурнів в Америці менше, ніж у нас?
ДЖЕК. А що, пліз, це ідея! Соррі... Віра має рацію... В Америці...
ВАСИЛЬ (підозріло). Яка Віра? А ти звідки знаєш, що вона Віра?..
КЛАРА. Я йому сказала... Хіба ж це військова таємниця?.. Брат має усе знати...
ВАСИЛЬ. Але ж не до такої глибини.
КЛАРА. А ми ще нікуди й не пірнали...
ВАСИЛЬ. Брат — не кум, а Джек — не брат...
ДЖЕК. То ти мене, Василю, вже не визнаєш за брата?
ВАСИЛЬ. Та ні, Джеку, я так — до слова. Вона ж весь час свого імені соромилася...
КЛАРА. Я? Хіба ти мені не казав, що воно сільське?.. (Передражнює). "Давай по-городському... Клара, Клара..." А сам за паспортом Махтей.
ВАСИЛЬ. Ану перестань!
КЛАРА. Не перестану! Хай і це брат знає.
ДЖЕК. Мені хоч горшком називайте, аби ж люди гарні.
Василь не заспокоюється, нервово ходить по кімнаті. Куйовдить волосся на голові, чухається.
ВАСИЛЬ. А це?.. З якого такого дива ти розповідаєш американцям про наші імена?
КЛАРА. А хіба ці імена мають якесь стратегічне значення?
ВАСИЛЬ. Я тебе питаю, хто тобі дав право розповідати незнайомим, як нас насправді звати?
КЛАРА. Васю, вибач.
ВАСИЛЬ. Не вибачу!.. Ніколи не вибачу...
КЛАРА. Васю, послухай...
ВАСИЛЬ. Не послухаю!..
ДЖЕК. Соррі, Васіл... Я теж, ... пліз, не... Джек. У мене в паспорті Дмитро записано. І це не американська таємниця. Давай по руках?.. (Подає руку).
ВАСИЛЬ. Вибач, почав заговорюватися. Нерви здають. А я вже думав, гадав... (Дивиться на Джека, тоді переводить погляд на Клару). А чого ти так на Віру дивишся?
ДЖЕК. Соррі... Екскузьмі... Як так?
ВАСИЛЬ. А от так!.. В окулярах від Версаччі. Скинь їх і дивись нормально.
ДЖЕК. Так боюсь осліпнути.
ВАСИЛЬ. Уже нема від чого.
КЛАРА. Ах ти, собако! А ще зовсім недавно казав мені: "Я від твоєї, Віронько, вроди на очах сліпну!.."
ВАСИЛЬ. От бачиш, яка в неї ще реакція.
КЛАРА. А тобі що до того? Хіба ти ще здатен ревнувати?
ВАСИЛЬ. Уже ні, але ще болісно реагую...
ДЖЕК. Соррі... А чого тут реагувати? Беремо Клару, пліз, і їдемо до Америки.
ВАСИЛЬ. Я Клару не збираюсь продавати.
ДЖЕК. Я хіба я казав, що ти хочеш її подарувати? Може віддати заміж?!
ВАСИЛЬ. Якщо її ще хтось візьме...
КЛАРА. Ах ти, собако!..
ВАСИЛЬ. Ша-а! Я вже це чув. Я жартую.
ДЖЕК. Соррі, Васіл... Забудь, пліз, про, екскузьмі, продаж. Ми, ... соррі, ... веземо жінок до Америки на працевлаштування.
ВАСИЛЬ. Я розумію... А Клара тут до чого?
ДЖЕК. Пліз, Васіл... Вона теж хоче побачити Америку.
КЛАРА. Так, хочу. Дуже хочу побачити... Манхеттен.
ВАСИЛЬ. Але не одразу ж. Спочатку треба на чужих жінках гроші заробити. Збити стартовий капітал, а тоді вже...
КЛАРА. Що тоді вже?
ВАСИЛЬ. На зароблені гроші зі своїх літаків тобі, Кларо, Атлантику показувати...
КЛАРА. Коли то буде?!.. І що ж ти пропонуєш?
ВАСИЛЬ. Поки що на чужих жінках гроші заробляти...
КЛАРА. З такими "красунями"? Ти бачив їхні пики?
ВАСИЛЬ. А хто на ті мармизи вночі дивиться? Для стриптиз— клубів ноги потрібні, стегна, фігурка... Нижній ракурс...
КЛАРА. Який ще ракурс?
ВАСИЛЬ. Нижній. Я щойно зі стриптиз-клубу. Мені там пояснювали... На стегна, на ноги, на бюст уся увага!.. Вони ж це у "Кантрі-клаб" демонструватимуть...
КЛАРА. У якому це "Кантрі-клаб"?..
ВАСИЛЬ. Ну, клубі по-вашому...
КЛАРА. Ти казав їм про працевлаштування... А ти продавати збираєшся. Сісти в тюрму хочеш?
ВАСИЛЬ. Я й зараз кажу. Будемо працевлаштовувати. Кого в бар, кого в ресторан, кого в "Кантрі-клаб"... Так, Джеку?
ДЖЕК. Ноу проблем! Окей. У мене, соррі, є один знайомий. Екскузьмі, ... українець на Манхеттені. Волтер... Він набирає співробітників...
КЛАРА. Співробітників?
ДЖЕК. Соррі. Співробітниць. В англійській мові, ... соррі, нема ж відмінків, родів... Як в українській. Це мова проста. Екскузьмі... Як ступа.
КЛАРА (з докором). І ви без ступи не можете?
ДЖЕК. Соррі... Я ж не на вас, Кларо. Пліз... Це я до слова...
КЛАРА (до Василя). Бач, собако, до чого ти догавкався?.. Вже мене й чужі люди ступою обзивають. Тепер ти в мене догавкаєшся.
ВАСИЛЬ. У тебе ж прізвище таке... Ступченко... Чого б ото я тоді злився?..
КЛАРА. Ти в мене догавкаєшся... Я тобі обіцяю.
ВАСИЛЬ. А що ти мені, ступо, зробиш?
КЛАРА. На ступі можуть раптом роги вирости. Та на такій ступі, якої ти в природі не бачив...
ВАСИЛЬ. То може ти мені покажеш?
КЛАРА. Можеш уже не сумніватися, якщо й далі обзиватимеш.
ДЖЕК. Екскузьмі! Ви поки що поговоріть між собою. По-сімейному, а я...
ВАСИЛЬ. А ти куди?
ДЖЕК. Соррі... На свіже повітря. Піду, ... пліз, прогуляюсь Києвом. Хочу стати, екскузьмі, ... довгожителем... Набратися повітря свіжого, а то у нас, на Манхеттені, смог, соррі, ... до десятого поверху.
КЛАРА. Купіть собі квартиру на двадцятому...
ДЖЕК. Обов'язково, як тільки бізнес піде. А поки що я пішов...
Він виходить, а Василь і Клара залишаються вдвох.
ВАСИЛЬ. Тепер признавайся... Тільки чесно... Він до тебе руки простягав?
КЛАРА. Чесно? Простягав.
ВАСИЛЬ. І що ти?
КЛАРА. Я йому нагадала, що він брат Васі. І в нас, мовляв, традиції, звички...
ВАСИЛЬ. А він що?
КЛАРА. Він мені нагадав, що американець, і в них таких поганих звичок нема.
ВАСИЛЬ. І почав простягати руки?
КЛАРА. Почав, та я взяла...
ВАСИЛЬ. Що взяла?
КЛАРА. Сковорідку. І сказала: "Будеш протягати руки — простягнеш ноги".
ВАСИЛЬ. А він що?
КЛАРА. Він одразу згадав, що він твій брат і що ти йому про ці традиції та звички нібито вчора нагадував.
ВАСИЛЬ. Хіба він божевільний?!
КЛАРА. Майже до такого ступеню, як ти... Ну, по-перше, не обзивав собакою.
ВАСИЛЬ. А по-друге?
КЛАРА. Не запропонував ні руки, ні серця...
ВАСИЛЬ. Таки божевільний...
КЛАРА. Я йому те ж саме сказала: "Ти весь у брата Васю". І він погодився.
ВАСИЛЬ. І що сказав?
КЛАРА. Сказав, що у нього, як у тебе, на першому місці бізнес. А на другому — все таке інше. Що саме все таке інше, він не розшифровував.
У цей час задзеленчав телефон.
КЛАРА. Я візьму трубку. (Хапає слухавку). Слухаю... Як переїхала? О Господи! Джек...
ВАСИЛЬ. Що трапилося?
КЛАРА. Джек потрапив під колеса.
ВАСИЛЬ. О Господи! А хоч живий?
КЛАРА. Не дихає. Колесом переїхала.
ВАСИЛЬ. Нам ще міжнародного скандалу на вистачало.
КЛАРА (заспокоює Василя). Так це не Джека...
ВАСИЛЬ. Як не Джека? А кого ж?
КЛАРА. Собачку нашого.
ВАСИЛЬ. Ах ти, собако, я ж тобі казав перейменуй собаку... Не називай його так... Неприємності можуть бути... От і догавкалася...
У цей час заходить Джек, Клара кидається йому в обійми.
КЛАРА. Слава тобі Господи. Ви живий? Як я вас рада бачити!.. Свідок сам Господь Бог!... У мене вже серце перемістилося з однієї клітки в іншу... (Джек дивиться на Василя, Василь на Джека).
ДЖЕК. Соррі, ... Васю, я нічого не розумію. Я Кларі, пліз, ... чесно сказав, що спочатку, екскузьмі, ... бізнес, а потім...
ВАСИЛЬ. Я знаю. Ти мені справжній брат. Від сьогодні. Мені про все Клара розповіла.
КЛАРА. Ах ти, собако... Хіба ми так домовлялися?..
ДЖЕК. Соррі... Пліз... Ви до кого цього разу, екскузьмі, ... так звертаєтесь?
КЛАРА. Ще ж, слава Богу, не до вас. І більше на мене не розраховуйте. Для мене й одного бізнесмена досить.
ВАСИЛЬ. От бачиш, Джеку, яке воно сімейне життя? А ти хотів одружитися.
ДЖЕК. Хіба був би, ... соррі, ... таким, екскузьмі, ... ідіотом, як ти, брате...
ВАСИЛЬ. Вона тобі і це сказала?.. Що я ідіот?
ДЖЕК. Ноу... Васіл... Соррі... Такого вона не казала...
КЛАРА. Бо не встигла... Ти рано прийшов... Як мені жаль життя... Хай навіть собачого... (Сідає на диван, вдає, що плаче).
ДЖЕК. Кларо, екскузьмі... Ви так не побивайтеся. Розлучіться, якщо він ... пліз... такий, як ви кажете, соррі, ... ідіот.
КЛАРА. Я не за ним плачу... А через нього... Казала ж, мовляв, собако, не випускай собаку на вулицю... Та хіба ж він коли-небудь послухає жінку?.. І так уже двадцять років.
ВАСИЛЬ. А як на мене, то всі п'ятдесят...
ДЖЕК. Пліз... Якщо у вас і справді, соррі, ... таке собаче життя, то хіба воно вартує, екскузьмі, ваших сліз, Кларо?..
КЛАРА. Я вам ще раз кажу, я не за ним плачу... Я за собакою... За нашим песиком, Джеком... Вибачте, за Барбосиком. Навіть не встигла перехрестити. О Господи. Мені за це така й кара. А його нині автомашина переїхала...
ДЖЕК. Соррі... Отого, що розмовляв на двох мовах?
КЛАРА. Того самого...
ДЖЕК. Соррі... Який же він розумний був... Багатий... Екскузьмі... Дві мови знав...
КЛАРА. А я що кажу?.. Не те, що мій бізнесмен...
Картина друга
Та ж сама картина. З вікна видно хмарочоси. Схоже щось на Манхеттен. За столиком перед готелем "Лис Микита" сидять Ешлі, Волтер і п'ють з високих склянок, очевидно, содову. У цей час до них підходить Джек, Василь, Клара, з ними Дуцик, Пуцик, Фуцик і Круцик. Волтер і Ешлі підхоплюються.
ВОЛТЕР. О Джеку!.. Хау ду ю ду?
ДЖЕК. Хай, Володько!
ВОЛТЕР. Ноу Володька... Волтер.
ДЖЕК.