Армія, кращі сини партії і кращі сили КДБ хоч зараз ладні виступити проти них, і побачиш, чим це закінчиться. Якщо, звичайно, доживеш. Втім, до цього доживеш навіть ти. А наша справа — готуватися, щоб потім повсеместно підтримати і рєшітєльно, железной рукой, навести порядок: поімйонно, по особим пріметам, і токо так, пойняв?!
— Е, то це й справді ви?! — повільно, демонстративно напружуючи пам'ять і фантазію, впізнавав його Авгура, тому що й далі прикидатися вже не мало сенсу. — Це ж ви допитували мене тоді... в районному відділі, управлінні, чи як воно там у вас називалося, КДБ, а потім конвоювали до обласного управління.
— Нарешті й на тебе просвєтлєніє найшло! Міг би й одразу впізнати. І допитував, і відвозив, а не конвоював, бо ти ж іще був не заарештований, а лише затриманий для роз'яснітєльной профілактічєской роботи; для вияснєнія, так сказать, твоего вражєського нутра, — нервово пересіпнув при цих словах рушницею Живодьоров. — І моли бога, що тобі вдалося шаснути до армії, та що часи вже були "не ті", бо запроторили б ми тебе туди, куди запроторювали всю протчую дерь— мократічєскую дрянь — поімйонно, по особим пріметам і токо так, пойняв?! Так що ти не на божий, ти на мій образ молися. Якби я наполіг, на тебе стільки б усього "нарили", що й на "десять лет без права пєрєпіскі" вистачило б. Але ж, правду кажучи, в ті часи вже й органи, й обкоми побоювалися; вже озиралися на всілякі там вражескіє "голоса", на западних дерьмократов.
— То ви так і кажіть, що вам просто не дозволили запроторити мене за грати. На той час ви й самі вже лякалися, що матимуть вас за того, ким ви насправді були і лишаєтеся, — за сталініста. В одному я з вами згоден: що не кажіть, а часи вже й справді були "не ті".
— "Часи, часи!..", — огризнувся Живодьоров. — Вони завжди були "не ті". Зараз, приміром, вони хіба що, "ті"?! Але ми, чекісти, справу свою знаємо. Аби тільки кремлівські дерьмократи не заважали вос— становлєнію Вєлікаво і Нєрушімаво; ми б вас і зараз: поімйонно і по особим прімєтам; потому шо у нас токо так!
— І що ж ви ховаєте у цих теках? — не став загострювати полеміку Влад Авгура.
— А ти ще не зрозумів, що там? Досьє! Тут, і не тільки в цих папках, на таких людей досьє, що рано чи пізно, а поімйонно... і токо так! Ви розмріялися були, що, мовляв, усе: партію розгромили, дєло Леніна — Сталіна попралі — і кончак?! А ні фіга у вас не вийшло: партія жила, жівйот і будет жіть, потому шо у нас токо так! І мордовські табори ще стогнатимуть і стогнатимуть: поімйонно і по особим прімєтам... А тепер — два кроки назад! Я сказав: два кроки!..
Підкоряючись наказові озброєного міліціонера-кадебешника, Авгура нехотя відступає, але так, щоб триматися поближче до рогу стайні. Проте Живодьоров не звертає на це якоїсь особливої уваги, тому що тішиться можливості виплеснути на цього приреченого дезертира все те, що накипіло в нього на душі.
— Ти хотів знати, що покоїться у цій папці, то зараз я тебе "про— світю", — нервово проказував кадебіст, із садистським вдоволенням гортаючи якісь папери. — Ви думали, що партія вам усьо простіт? А партія предательства нє прощаєть, пойняв? Усі ви тут — поімйонно і по особим прімєтам. Ось воно, ваше село Хрещенні... Тут і про вашу сімейку дещо нашкрьобується. Ага, ось. "Виступаючи на сільських зборах опозіціонних актівістов по поводу, якоби імевшего когда-то место голодомора, учитель місцевої школи, і він же позаштатний кореспондент газети "Сільська трибуна", Федір Авгура, — себто батечко твій, — паплюжив советскую власть, клеветав на совєтскій строй. Запропонував перейменувати колгосп "Шляхом Ілліча" на "Артіль комуністичного голодомору". Скажеш нє било такого факта?
— Чому ж не було? Шкода тільки, що не перейменували.
— Потому что ви, дерьмократи, даже на такой поступок нє спо— собни. Але отвєтствєнності це з вас не знімає. Тут усі поімйонно і по особим прімєтам — копія протоколу, свідєтєлі... Словом, усе — за параграфом, пойняв? — знервовано гортав сторінки Живодьоров. — Яку б ви тут демократію не запроваджували, а досьє — ось воно: поімйонно і всьо под учотом. Потому шо у нас — токо так.
— То це у вас цілий мішок доносів! — вражено з'ясував для себе Влад Авгура. — І ви зберігаєте їх тут, у Зоні?! Навіщо?!
— Це ти меня, бившего районного оперуполномоченного кагебе, спрашіваєшь: "Навіщо"? А, чтоби в нужний момент — усіх вас, усьо ваше зборище націоналістов, — поімйонно і по особим прімєтам!..
— Але ж, по-моєму, всі кадебісти залишилися на своїх місцях і при своїх службових посадах. І тисячі подібних доносів зберігаються в архівах, їх же ніхто не знищував і, на жаль, знищувати не збирається.
— Кто же знал, что всьо обойдьотся без арестов? Когда ваші дерьмократи началі распускать і опєчативать обкоми партії, я бил уверен, что ето нємінуємо перерастьоть у гражданскую войну. В обласном КДБ тоже запаніковалі, тому шо ніхто не знав, чим усе оберньотся.
— Тобто доноси, які ви збирали від своїх стукачів по кущу відведених вам сіл, в обласному КДБ просто перестали сприймати? І вже навіть не приймали їх для розгляду? — мстиво посміхнувся сержант.
Живодьоров пам'ятав, як, зателефонувавши своєму кураторові від КДБ Глотову, запитав, що робити з десятками "сигналов о націона— листическіх і прочіх антісовєтскіх проявлєніях", але той, завжди такий стриманий та поміркований, цього разу злютовано "послав" його, разом із усіма зібраними ним "смердючими папірцями". "Ти б краще міліцейськими справами займався, — порадив, — бандюків, он, попід Зоною бігає, наче зграй вовків нестріляних..." І як же образливо було чути таке! Та ще й не від когось там, а від самого куратора!
* * *
Одначе всі його розчарування — в минулому. Тому зараз, вирвавшись із течії спогадів, Живодьоров уголос, і то цілком примирливо, пояснив Авгурі:
— Та я вже й сам не здавав ці донєсєнія, тому що розумів, що ситуація виходить з-під контролю. Але це там, наверху. Но от вверенной мне районной агентури по-прежнєму требовал актівних дєйствій, понімая, шо рано ілі поздно, а партія і єйо передовой отряд кагебе, сумеют прійті в себя і навесті в стране должний порядок. Прежде всего, с помощью такіх, вот, — посіпав за мішковину — архівов. Кстаті, хочеш про дружка свого почути, з райцентру вашого? Кстаті, пісьмо ето наш человек на поштє перехватіл.
— То ви навіть листи перехоплюєте? Уже в наш час?
— Так він жеж, інформатор цей, ідіотом виявився; бажаючи вислужитись, доноса свого прямо на обласне КДБ адресував. В обход меня. Так от, інформатор "Прєданний" сообщает. Впротчєм, істоч— нік тєбя інтєрєсовать нє должен. "Сообщаю, что сегодня ночью ру— ководітєль районной організації общества "Знаніє" Пьотр Роззутік вивєсіл на даху райкому партії жовто-блакитний націоналістіческій флаг. Утром, собрав под зданієм райкома группу єдіномишлєнніков, первим запел бандеровский гімн "Єщьо не умйорла Україна". Єму актівно подпєвалі націоналістічєскі настроєнниє учашиєся местного технікума — Кононенко, Волчєк, Романюк і другіє, список прілагаєт— ся... В то же время, уполномоченний КДБ по району..". Шо-шо, ето он что, сука стукачєская, уже і под меня рить начал? Ти смотрі, шо он пішєт: "Уполномоченний Живодьоров нікак нє отрєагіровал на про— явлєніє нацоналістіческих тенденцій, а только наблюдал за етім анти— совєтскім мєропріятієм со сторони". От же ж сволота! — зім'яв листа у волосатім, жилавім кулаці Живодьоров. — Я попервах до кінця не дочитав, і момент етот, считай, упустіл.
— Серйозна промашка вийшла, — "поспівчував" йому Авгура. — Могли б на самого себе доноса подати.
— Ну, в отношєнії меня, — невдоволено прокректав кадебіст, — інформатор-стукач явно перестарался. Но в остальном — все под учотом, пойняв?
— То, виявляється, Роззутик вивісив жовто-блакитний прапор на райкомі партії? Я цього не знав. Мужній чоловік, поважаю. Тільки чого це ви раптом такі відверті зі мною?
— А чого я повинен боятися тебе? Он, тиждень назад одного дє— зєртіра под Кієвом упіймали. Тепер судять. Суверенітет — суверенітетом, а армія — дело святое, і розбігатися з неї хто куди ніхто права не давав.
— Без вас знаю, — похмуро відповів Авгура.
— І только так, по законам СССР. Арест — і десять лєт без права пєрєпіскі. А когла партія снова возьмйот власть в свої рукі, вам усьо вспомнітся. І судіть вас будут по всей строгості рєволюціонних зако— нов: поімйонно і по особим прімєтам, пойняв? Не для того ми кров по революціях проливали, шоб теперь снова по подпольям бороться.
— Але ж Україна проголосила суверенітет, ми тепер...
— Да плевать ми хатєлі на етот ваш суверенітет! І суверенітет, і референдум — всьо ето провокації буржуазних націоналістов.
— Дивно, що це за народ такий об'явився, переважна більшість якого — буржуазні націоналісти?
— Не народ, не народ, а буржуазниє отщєпєнци, які єдіную і нєдє— лімую розтягують по національним квартирам, пойняв? їм, бач, якоїсь там нєзавісімості захотілося. Нє пазволім! Поімйонно, і по особим прімєтам!..
— Тоді вам доведеться складати дос'є на весь народ.
— Чому "доведеться"? — войовничо повів рушницею перед обличчям Авгури.