Пуповина предків

Андрій Бондарчук

Сторінка 12 з 115

Молоді, сильні, завзяті. Та розуму мало: молоде життя заніц[27] [28] віддають. Серце болить.

Звертається до мене, але дивиться вбік. Лише тепер починаю осягати, що то не сон, і Грім таки із сміливого зверхника-повстанця став перевертнем, латається до мене, шукає співчуття і переконує, що зробив добре.

— У ваших очах я підлий зрадник. Та, як добре розкинути мізками, — я ваш рятівник. Розумний одразу вхопиться за шанс зберегти життя, доки його має. Влада дає гарантії тим, хто добровільно вийде з криївки без зброї. Вєрно я говорю, товаріщ подполковнік?

— Совершенно правільно. Совєцкая власть гуманная і прощаєт бандітам іх злодєянія, єслі ані добровольно сдадутся, — оживився кремезний здоровань.

"... М-да... Швидко ж ти омоскалився, — подумалось. — Хочеш з Іуди Христом-спасителем стати. Ні. Зрадник є зрадник. І живий, і після смерті. О, то такий страшний стан, що ходу назад немає. У ту ж саму річкову воду двічі не увійдеш. Тим, ким ти був до того, не станеш ніколи".

— Ми жє маглі к чєртям етот ваш бункєр пустіть. Но ми хотім, чтоби всьо било бєз крові, — продовжував енкаведист.

— Отут, друже Бистрий, тобі відводим головну роль, — довірливо поклав руку на моє плече Грім. — Будеш, як парламентар, чи дипломат. Поговори там з хлопцями, переконай, що то останній шанс у їхній долі, — жити чи вмерти.

Що вдієш, безвихідь. Хай моя совість буде чистою, попереджу що сталось. Бо все одно закидають гранатами, чи газом задушать. На знак згоди я кивнув головою.

— От і добре, — зрадів Грім. — Я, друже Бистрий, завше цінував тебе за розум, порядність. А криївку ти яку зробив! Пашлі, товаріщі, — це вже до енкаведистів, нібито він якусь владу має.

ВИБІР: ЖИТТЯ АБО СМЕРТЬ

І Грім повів їх до дроварні. То був такий собі прибочок до торцевого боку хліва, обшитий з боків солом'яними снопцями. Там, у кутку, був лаз у схрон, прикиданий дровами. Грім добре знав те місце. Я тричі смикнув за шнурок, що висів на стіні серед різного мотлоху. Внизу мав задзеленчати дзвоник — умовний сигнал: "Потрібна негайна зустріч". Відкидав дрова, відчинив затулу, опустився до хлопців.

— Що сталося? — зустрів стривожений Еней, який тепер був тут за старшого.

— Грім привів енкаведистів, — кажу якомога виразно і спокійніше, хоч усі нерви, мов до краю натягнуті струни.

Грім привів енкаведистів? — ошелешено перепитує

Еней.

— Так. Весь двір оточений у два кільця, на запасних виходах теж стоять. Пропонують здатись, тоді живими зоставлять...

—1 ти, ти згодився передати слова цієї підлоти? — скипів Еней.

Бачу, що він готовий зірватись. Хоч сам киплю, але стримуюсь.

— А ти хотів, щоб тобі ні з сього, ні з того на голову впала енкаведистська граната? Грім же тут знає все.

— Твоя правда, — по хвилі пом'якшав Еней і мовчки пройшов до хлопців у другу кімнату.

Розмови я не чув. Небавом вийшов, навіть спокійніший, і каже:

— Передай тим песиголовцям, що ми хочемо почути гарантії від Грома чи старшого з їх зграї. Хай опустяться сюди. Під чесне слово вояка УПА — тут їх ніхто і пальцем не зачепить. Чекаємо десять хвилин.

Я піднявся по драбині, виклав розмову.

— Ані єщо і условія діктуют? — обурився енкаведист.

— Ха! Бандіти чєстноє слово дают. Смєшно. С німі другім язиком нада гаварить!

— Нє горячісь, капітан. Нам живци нє дохлиє нужни. Я, конєчно, не думаю свіданнічать с німі. Слішком висока чєсть. Ти полєзєш? — питає Грома підполковник.

— Я? — навіщось перепитав той і зав'юнився. — Якщо накажете.

— Єслі вєріш чєстному слову вчєрашніх тваіх сообщніков, лєзь. Пагаварі па душам.

— Поки що вірю, — поволі видушив з себе Грім.

Стати недавньому зверхнику перед очі колишніх підлеглих було надто важкою карою.

— Пєрвим полєзай ти, — звернувся до мене старший енкаведист. — Будєш за свідєтєля і заложніка. Єслі нарушат слово — забросаєм гранатамі.

Я опустився до хлопців, став осторонь. За мною Грім. Горіла вже потужніша лампа, десятилінійка.

Слава Україні, побратими! — патетично привітався Грім. — Здоров, друже Еней! — і простягнув йому руку.

Той навіть не поворухнувся. Рука Грома поволі опустилась.

Хлопці, — спробував Грім знову налагодити контакт. — Чого ви наїжачились? Я до вас з доброю душею. На кону ваше життя...

У зрадників нема доброї душі, — відрубав Еней. — У всіх підла. Ми тебе запросили не совєцькі казочки про милосердя правити, а щоб вручити вирок військового трибуналу.

Грім непідробно розсміявся.

Ну, друже Еней, не думав, що в такий час ти утнеш цю комедію! Який трибунал? Ти ще думаєш живим з цієї могили вилізти, коли не здасися?

Друже Ясен, — кинув Еней до повстанця, який тримав листок паперу. — Зачитай.

Ясен підійшов ближче до лампи. Дослівно не пам'ятаю, але основне не забулось. За підлу зраду, за переступ присяги вояка УПА, військовий трибунал УПА на вільній від комуняцького окупанта території України, а нею була наша криївка, постановляє: колишньому надрайонному провіднику, псевдо Грім, винести вирок кари смерти і виконати щонайшвидше. Головою трибуналу був Еней, секретарем Ясен. Він тут же передав папір Грому. Той швидко пробіг очима машинописний текст.

Це що, ви збираєтесь отут мене й шльопнути? — враз посерйознішав Грім. — А чесне слово? Знайте.

Чесне слово вояк не ламає — перебив Еней. — Тут з тебе і волосина не впаде. Тобі відплата буде незабарно, не переймайся. Виповзай швидше до своїх. За тобою друг Бистрий. Скажи, що Еней виходить першим.

Ми піднялися на гору. Грім доповів про переговори. Небавом звідти почулось:

Вихадіть без оружія, с поднятимірукамі...

З отвору першими висунулись руки Енея. На голові шапка-вушанка з п'ятикуткою, на плечах — армійський кожух з високо обставленим коміром.

Я стояв обіч входу, навпроти старший енкаведист. Трохи боком до нас, Грім перемовлявся з капітаном. Еней швидко висунувся з лазу по пояс. Права рука вмить ковзнула за комір кожуха, блискавично висмикнула пістолет.

Слава Україні! Смерть ворогам!

Три швидких одиночних постріли вплелись у голосний славень Енея. Різонула коротка автоматна черга. Пістолет випав з руки Енея, тіло стало сповзати вниз. То була мить. Грім, вочевидь, не встиг навіть побачити звідки вилетіла блискавиця пімсти, підполковник побачив, але пізно. Третій постріл скосив капітана. Від автоматної черги, яка не минула Енея, впав і один облавник, який стояв навпроти.

Яка тут веремія вчинилась! Бо ж то був повний провал операції. З такими втратами!

Від безсилої люті криївку закидали гранатами, стріляли туди з автоматів. Мені наказали знов лізти вниз. Гранати, звичайно, зробили руйнацію. Тяжко було дивитися на пошматованого Енея. Далі, в кімнатці, ще жахливіше. Воно стоїть перед очами й тепер. Лежать чотири мої побратими в лужах крові. Перехрестився, попросив Бога, аби забрав їх душі у царство небесне, звернувся немов до живих: "Правильно вчинили, побратими. Вони б з вас душі повиймали..."

Зверху, чую, щось гукають. Підійшов до лазу.

Ну, что там? — кричать.

Живих нема, — кажу. — Всі пострілялись...

ВОСКРЕСІННЯ

Правда, сталась і в моїй історії приємна несподіванка. Чудеса в житті є.

Тоді, після всього, мене засадили на четвертак, 25 літ, дружину на десять. Що пережити довелось, то на два томи писанини вийшло б. Скільки там нашого брата зосталось лежати! Міг і я з ними бути, бо дійшов до ручки, — трамок[29], ходячий скелет.

Звільнилось, на щастя, місце табірного чоботаря, шевця себто. В тому трохи тямив. Потрохи оклигав. Мені скостили п'ять літ, спецпоселення визначили. Там кожен про кожного чи не все знає, а до новеньких, то особливий інтерес. Знайомство, в основному, проходить біля торгової точки.

На першому тижні я вийшов з магазину. Бачу, пильно вдивляється в мене один чоловік. Лице трохи перекошене, одне око скляне. Здоровим так і свердлить. І раптом, мов обухом:

Здоров, друже Бистрий...

І руку подає. Мені заклинило. Чародій якийсь, чи. Ну, не можу придумати! Напружую мізки, мацаю очима його портрет. Щось туманне виринає. І враз зблискує. О! Невже? Невже Монах? Я навіть перехрестився.

Здоров, Монах, — невпевнено відповідаю.

Він рвучко стискає мене в обіймах, нас душать чоловічі сльози. Та, чую, якийсь внутрішній холодок: я ж бачив тебе серед мертвих. Правда, того він не знає. Хвилини три ми отак мовчки, без слів, стоїмо, обнявшись. На нас не звернули особливої уваги. Мабуть, тут таке не в диковинку. Нарешті наші руки опустились, і ми дивимось один одному в очі. Монах пропікає мене своїм.

Друже, — не витримую я, — Я ж бачив тебе серед тих наших побратимів. Ну, ніби ти був неживий.

О, — криво посміхнувся він. — Те було, було. Ледь не побував на тому світі. На біду, завернули мене москалі назад, до живих.

На біду? — перепитую.

Ліпш би вони того не робили. Бо гнітить вина. Хлопці чесно все вчинили, а я, немов, пройда. Лиш тяжко поранив себе.

Знаєте, я погодився з ним, коли вислухав оповідку про пережите. Утішаю його і розраджую: вони, мовляв, знають, що зробив ти це без умислу. А, якби ти не зостався живим, — хто б знав про ваші останні хвилини? І ти б не відав, що тоді наверху сталось. Ну, тут йому, видно, легше стало.

Коли стрілялись, у Монаха чи то рука здригнулась, чи то її зачепив високий Ясен, чи то куля заговорена була, бо пробила скроню і вийшла через праве око. Енкаведисти побачили, що дихає, і зробили все, щоб мати свідка. Думали, звичайно, що їм розповість щось цінне.

Кращий хірург області зробив складну операцію. І, коли минула небезпека, його перевели в тюремний лазарет. Умови там гірші. Зате лікар трапився наш за духом. Якось, коли вони зостались удвох, шепнув: "Язнаю вашу історію.

9 10 11 12 13 14 15

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(