Вони і тут, в провінції, теж забувалися, але не так швидко й не остаточно, бо лишилися в основному для приготування страв, що раніше вважалися традиційними, лише на свята, чи для якихось урочистих подій, як, наприклад, весілля. Це все, що я хотів додати.
– Тоді ходімте далі, – Ігор бере керівництво на себе, – наступна кімната про часи моїх батьків.
Який, все-таки, Осадчий молодець! Вийшов далеко за межі узгодженої між нами концепції, відверто зімпровізував, знайшов нові ракурси й зумів завести цей гурт навіть після моєї та Чепурноусової екскурсії – он як горять очі присутніх: б'юся об заклад, що навіть очікування гастрономічних диковинок відсунулось у них на потім!
– Юність та молодість моїх батьків припала на брєжнєвський період есересеру, – голос новоспеченого екскурсовода сповнений натхнення, – тож ми, як і раніше, почнемо зі світлин. Прикметно, що практично всі вони вже любительські й саме з цієї причини не завжди належної якості, але зате на них багато живих побутових сценок, причому переважає молодь. Це тому, що в магазинах з'явилася доступна фототехніка: мій батько свого першого фотоапарата "Смена-8М" вартістю п'ятнадцять карбованців отримав у подарунок від діда – цей девайс перед вами. Ще в нас вдома був фотозбільшувач – така спеціальна техніка для друку світлин, але його я розкурочив, коли навчався в школі, не пам'ятаю вже навіщо. Тепер жалкую, що не можу його показати, тільки скажу, що наші батьки самі виготовляли світлини і це була відпрацьована технологія, котрою захоплювалися мільйони людей. Загалом же в ті часи в есересері почала нарешті з'являтися досить різноманітна побутова техніка, ґаджети, як тепер би ми сказали. Деякі її зразки перед вами.
Ось цей девайс звався фільмоскопом або діапроєктором: він давав можливість школяреві переглядати діафільми з казками – це було схоже на комікси. А ось, здається, перший радянський переносний, з антеною, радіоприймач "Спідола", чия марка в ті часи стала в народі загальною назвою для всіх подібних девайсів семидесятих років. Коштував, як недорога радіола – сімдесят рублів, у ті роки ціна дорівнювала місячній зарплаті моєї мами. А це – котушковий магнітофон "Маяк" і він заслуговує на окрему розповідь.
Ми з Ігорем готувалися по-справжньому – магнітофон стоїть на журнальному столику тієї ж епохи якраз біля розетки й на ньому навіть заправлені дві бобіни з магнітною стрічкою для запису. Ігор натискає вимикач і з квадратної коробки девайсу, виглядом своїм не менш смішного на сучасний погляд, ніж іще древніший патефон, з фоновим шумом та дивною луною виривається назовні поп-роковий гітарний риф, а за тим починається спів на мові, що віддалено нагадує англійську.
– Мій батько на початку семидесятих років минулого століття навчався в Конотопі, а там у ті роки існувала така собі, офіційно не визнана, рок-група "Шпіцберген", яка грала на танцмайданчиках міста популярні поп— та рок-пісні, в основному закордонні. Хтось записав їхній концерт прямо під танцмайданчиком і цей запис було переписано тисячами фанів. Одну з них ви якраз і чуєте: це страшенно популярна колись пісня "Venus" нідерландської групи "Shoсking Blue", в есересері її ще називали "Шизгара". Ну, і зверніть увагу ось на ці девайси: під кінець існування есересеру нарешті почали масово виготовлятися побутові електроприлади, правда, вони сильно відставали від закордонної техніки за якістю та функціональністю, хоча дуже часто були банально скопійовані з неї. Важливо, що попри масовий випуск цих товарів, вони завжди були у великому дефіциті, бо задовольнити попит у двохсотп'ятидесятимільйонній країні, де раніше не було нічого, державі не вдавалося.
Нам з Осадчим вдалося нашкребти більше десятка того мотлоху, що красується тепер під стінами: кілька фотоапаратів, дисковий телефон, чорно-білий телевізор "Весна", а за ним уже й львівський кольоровий "Електрон" – мрія чи не кожної сім'ї; схожа на круглу діжечку пральна машина "Riga-8" з механізмом ручного віджиму, електрична сокочавилка, електричний самовар, електрошашличниця, електричний, чимось схожий на маленького електролобзика міксер, електрична духовка, навіть пузата електрична дриль та, без перебільшення, легендарна "болгарка" – кутова шліфмашина. Мої туристи або давно, або взагалі ніколи не бачили стільки старої побутової техніки, зібраної в одному місці. Молодші, ті, що ніколи не бачили, дивляться на експонати зі скептичними посмішками, двоє пенсіонерів мало не з ностальгією – певно, згадуючи, як свого часу мріялося їм мати ці дива́ і яких неймовірних зусиль коштувало все те дістати. Як жаль, що в нас немає часу продемонструвати роботу кожного з цих раритетів!
Дві наступні кімнати це вже наше покоління та покоління наших дітей. З їх наповненням було найпростіше, хоча це ще з якого боку подивитися. Добре, що люди в провінції не дуже полюбляють швидко розставатися з колись дорогими для них речами, а наявність вільного місця для складування непотребу в рази більша, ніж у квартирах великих міст. Ігор пишається, що нам дійсно повезло роздобути справжні раритети, можливо, навіть рідкісніші, ніж експонати в попередній кімнаті – не лише касетний відеомагнітофон, але й звичайний магнітофон з касетами – ця техніка давно вже десь на сміттєзвалищах. А чого варті пейджер фірми NEC, за допомогою якого люди обмінювалися повідомленнями в домобільнотелефонну еру, чи портативний диктофон Panasonic з мікрокасетами або факсапарат?! Це перші ґаджети, які ми з Ігорем бачили в своєму дитинстві, з них починалося наше знайомство зі світом сучасної техніки. Або легендарний кнопковий мобільник Nokia 3310, міцний, мов шматок каменю, чи неперевершений по надійності й безвідмовності Nokia 1100?! Лише наше покоління знає справжню ціну цим ґаджетам.
CD-програвачі, перші смартфони, LED-телевізор, гриль, тостер, кавоварка, мультиварка, аерогриль, ноутбук, планшет, електронна книга і як вінець всьому цьому – сучасний смартфон, що вмістив у собі неуявиму раніше кількість потрібних теперішній людині функцій.
І я таки знову переконався у правильності моєї минулорічної ідеї, щодо алгоритму наповнення музейних фондів – вона унікальна: коли не для світу, то для України це вже точно. Алгоритм дивовижно простий для музею будь-якого напрямку: наповнювати фонди не тим, що вже стало раритетом, а речами, які ще є у вжитку, але ось-ось мають відійти. Причому бажано, щоб речі були зі своїми цікавими історіями. Сучасна земна цивілізація так стрімко рухається перед, що предмети культури й техніки старішають морально й виходять з ужитку надто швидко, тому ще за життя свого збирача стануть музейними експонатами, по суті, раритетами, цікавими вже наступному поколінню – минулий час стискається неймовірно, прийдешній мчить нам назустріч з неуявимою раніше швидкістю.
– У цих кімнатах знаходяться речі майже всім вам добре знайомі, хіба що молодь не бачила пейджера чи факсимільного апарата. Вони зібрані тут винятково з метою, аби співставити минуле і сучасність, нагадати шлях, який пройшла наша цивілізація лише за століття з четвертю: всього-навсього за п'ять людських поколінь, по суті, за півтора людських життя, – мені добре помітно, що Ігор з незвички стомився; зиркаю на годинник у смартфоні – ліміт часу практично вичерпано, тож непомітно подаю йому сигнал завершувати, нехай колеція старожитностей лишається для наступного разу.
– Який висновок можемо ми зробити, пройшовши завдяки експозиції цей короткий історичний проміжок часу? – Осадчий, схоже, навіть радий, що потрібно завершувати. – Не те, що мій прадід, а навіть ми з Хлібом у нашому дитинстві не могли собі уявити, скільки б не читали фантастичної літератури, що через чверть століття ось ця штучка, – він витягує з кишені смартфон, – замінить нам не тільки дисковий телефон наших батьків, але й годинник з будильником, і програвач платівок, і магнітофон та CD-центр, і фотоапарат, і диктофон, і факсапарат, і радіо, і телевізор, і газети, і гаманець, і пошту, і походи по магазинах та бюрократичних установах, навіть консультацію лікаря та виписку медичних рецептів, навіть власного секретаря, не кажучи вже про перекладача з іноземних мов, записну книжку, бібліотеку, компас, путівник, маршрутизатор, рівень, лупу, дзеркало, термометр, крокомір, і хтозна що ще. Ми з вами можемо майже миттєво отримати відповідь практично на будь-які питання в будь-яких галузях людських знань, тоді, як раніше людина витрачала на це місяці, роки, навіть усе життя без жодної гарантії успіху. Здавалося б, перед нами відкрилися неймовірні можливості, але замислимося, наскільки ми тепер залежні від одного-єдиного виду енергії – електричної. Нема її, і всі ці ґаджети, всі їх переваги миттєво обнуляються, й тоді ми одразу ж стаємо безпомічнішими, ніж люди п'ять поколінь назад, бо з прогресом втратили надзвичайно багато навичок. А що чекає нас попереду – там, за найближчим часовим горизонтом, коли до всіх цих можливостей на повну силу підключиться штучний інтелект?! Піде це нам на ще більшу користь, зробить кратно сильнішими, чи, навпаки, безпораднішими, а, можливо, і взагалі зруйнує сучасну цивілізацію – сьогодні нам неможливо знайти відповідь, як би ми не намагалися. І все ж таки життя дивовижна річ, особливо, коли ти відчуваєш духовний та навіть матеріальний зв'язок зі своїми предками, як це відбувається нині зі мною.
В нього аж голос трішки затремтів і це ще додало емоційності – ми всі гуртом зааплодували. Жаль, Аліси тут немає, їй Ігорева екскурсія точно би сподобалась. Телефоную їй сказати, що стіл має бути накритий за десять-п'ятнадцять хвилин, а потім беру слово:
– Дозволю собі не на завершення, бо Ігор уже все сказав і належні підсумки зробив, а винятково з метою прокладання зв'язку між цією частиною екскурсії й наступною, гастрономічною, зазначити той дивовижний факт, що попри такий ривок прогресу і настільки кардинальну зміну способу життя мешканців Города, ви зовсім скоро все ж таки зможете відчути атмосферу городського життя дванадцять десятиліть назад ще й з боку простих життєвих насолод також. Тепер це велика рідкість і мало який регіон України здатний похвалитися такими традиціями.