Трамп робить теж саме.
Трамп так, непрогнозований, непостійний, логікою в багатьох діях не пахне, де вигода — там правильно. Він в першу чергу бізнесмен, а капітал і моральні цінності, справедливість, навіть право, з ним не уживаються. Думаєте, ним рухає щире бажання припинити війну в Україні? Ні. Це козирна карта у грі за Нобеля. Бо поразка України — це його програш. А він славолюбець, політичний нарцис. Велич Америки, її великих людей, приміряє до себе. Але велич країни — не його велич, не його заслуга. Він хоче додати до неї свої здобутки. Ради того пересварює своїх партнерів, стріляє митами, погрозами в усі боки, ізолює Америку. Але світ дуже взаємопов'язаний, то ж це спрацює і проти неї. Мав би знати, що схожа її політика в минулому столітті призвела до хаосу у світовій торгівлі, завдала збитків і Америці. Боюсь, що його незбагненні вибрики можуть обернутися справою Герострата[CXXX].
Нині моя країна почала стрімко втрачати роль світового лідера, партнера, захисника демократичних цінностей, перетворюється на свою протилежність. Багато держав на її дії відповідають дзеркальними. Ну, а те, що відбувалось після зустрічі Зеленського і Трампа в Овальному кабінеті, голосування в ООН проти резолюції України, стало для американців холодним душем. Америка вперше опинилась в одній компанії з Білорусією, Іраном, Північною Кореєю, низкою слаборозвинутих африканських країн, з Росією, яка займає 138 місце у світі за рівнем свободи. Авторитет символу свободи опустився до підлоги. То була спроба поставити її народ поруч з Росією. А він не любить ні рашу, ні Путіна. Америка з вами. В містах відбуваються мітинги, які засуджують політику Трампа щодо блокади збройової допомоги вам. Я теж тримав плакат: "Трамп! Не зраджуй України". Трамп мусить змінитись, бо єдине, на що він зважає, — думка виборців.
Я знаю Америку, бо тут народився і живу. І Україну знаю, хоч відвідав її лише один раз. Але моя прабабця була її частинкою в Америці. Пишаюсь, що живу у такій країні, але соромно за дії її Президента. Пишаюсь, що мої корені є в мужній, героїчній і талановитій Україні. Та пишатись нескладно. Планував приїхати до вас, щоб зробити те, що задумав, про що казав тоді вам. Тепер приїду для іншого. Наш Президент зраджує вас, а я хочу допомогти. Стріляю я добре. Наші хлопці вже є у вашому війську, долучусь незабаром і я до них.
Оце так Василь! Оце так макарівчанин! Слів бракує щось додати. Славний козак. Таки недаремне приїжджав шукати своєї доми.
Цими інтерв'ю закінчую трирічний літопис важкої війни, яка, на жаль, триває. Завтра передам свою естафету наступниці, хай продовжує. Для майбутніх макарівчан згодиться, не вмре пам'ять, як вмирають люди. Зафіксуються ситуації, події, їх оцінка на той час, чиясь заслуга, чиясь вина. Багато чого змінюється.
Телефоную Людмилі Василівні про зустріч. А вона раптом ставить мене в таку ситуацію, з якою мушу погодитись.
Романе Михайловичу! Не відмовляюсь, повірте. Але дуже важкий і тривожний момент. Не хочеться в таку пору добре діло починати. Може, я тут і забобонна, але почекаємо, доки потеплішає. І господарі в погану і холодну пору не виходять в поле. Я теж хочу почати засів літопису з обнадійливого.
Довелось відтермінувати. Та й події стрімко змінюються. Через кілька днів зустріч нашої делегації із представниками США. Дуже визначальна для нас.
НАРЕШТІ ПОТЕПЛІЛО ТРОХИ
Стосунки між двома президентами почали налагоджуватись. В соцмережах і листі Зеленський визнав, що шкодує про те, що сталось і сподівається: з таким сильним лідером, як Президент Трамп, ми досягнемо миру. У Саудівську Аравію вилетіла наша переговорна група, яку очолив керівник ОП Єрмак. Цілий день, мабуть, півсвіту чекало наслідків зустрічі, бо вони були важливими для подальших кроків. Нарешті досягнуто єдиної позиції: 30-денне припинення вогню по всій лінії фронту.
Реакція Трампа для нас була обнадійливою. Відновлено поставки зброї, знята заборона на розвіддані. Але тривога не покидає, чи прийме це Росія, яка хоче максимального, і на фронті повільно просувається? В Москву вилетів представник Трампа. Після нетривалого зволікання Путін погодився. Вочевидь, вплинула заява представника Білого дому, що в разі відмови, до Росії будуть вжиті жорсткі заходи. Правда, московський фюрер зауважив, що деякі нюанси умови треба узгодити. Заховав у них диявола? Що вирішить Трамп? Це вирішальне.
Важко, але перший крок на важкій дорозі зроблено. І хоча одна ластівка весни не робить, стосунки із США, відчувається, трохи потепліли.
На моє здивування, Людмила Василівна сама зателефонувала. Сказала навіть, що завтра, після уроків, зайде, аби проконсультуватись. Насправді, мабуть, зважила на мій вік. Бо які я дам їй консультації? Людина освічена, політично свідома, знає більше мене. От, як виникне потреба, то допоможу з своїми "кореспондентами". Дотримала слова. Пообідали разом, поговорили. Показав їй Амбарну книгу, яку вів. З цікавістю переглянула. Запропонував їй, у мене ще одна чиста.
— Романе Михайловичу! — розсміялась. — Це ж минулий вік!... Але, але, — затнулась, — здається, є потреба заскочити в останній вагон вашого поїзда "Амбарна книга". Місце знайдеться?.. А далі я вже нові технології беру для вжитку...
— Так, я ними теж користуюсь. Але для гарантії дещо і на папір занотував. То надійніше. Тепер ви прийняли літописну естафету. Люди відходять, а історія, пам'ять про Макарове буде жити... І Україна буде жити, хоч дорога перед нею складна, важка і довга. Але пройдемо.
Ну, місце, певно ж, знайшлось. Свіжа, потрібна, цікава інформація. Вчора Людмила Василівна спілкувалась з своєю студентською подругою Аллою Дячук. Вона теж з нашого села, але доля закинула на Івано-Франківщину. У обох і сини ровесники. Син Алли вже два роки воює у 49-ому Окремому штурмовому батальйоні ЗСУ "Карпатська Січ", офіцер. Раніше це була добровольча чота з такою ж назвою. Її творець — Олег Куцин, хоробрий воїн, талановитий командир, гроза московитів. На фронті з 2014 року. Під його орудою чота виросла до батальйону, який завжди на вістрі боїв. В одному з них командир загинув. Тяжка втрата. Батальйон продовжує хоробро воювати. Тут поруч з українцями — представники багатьох національностей, справжня сім'я побратимів. Ще один приклад, як в боях зродилась нова форма моральної, духовної, патріотичної єдності — любов до України. Нова віра — українізм. Іноземці, поповнюйте її!
Батальйон "Карпатська Січ" тепер штурмовий і носить ім'я Олега Куцина, його світлина — у блоці ілюстрацій.
Отже, то мій останній запис. Дивлюсь на календар, п'ятниця, 14 березня. День добровольця. Ого! Набираю Сергія, поздоровляю.
Твоє свято відзначив закінченням хроніки трирічної війни...
Дякує. Для нього цей День — справді велике свято. Для нас, ще більше. Кращі, мужні очолили всенародний супротив у 2014 і на початку широкомастабної війни. Їх, добровольців, мобілізувала не влада, не указ, не нагороди, слава, звання, а любов до України, рідної сім'ї, ця незрима і незнищена сув'язь, духовна пуповина предків, яка живить українство, його ідентичність. І вони допомогли захистити ці найвищі цінності. Святу справу зробили.
Україна, гордість мільйонів, стримує Орду ХХІ століття, наносить їй дошкульні удари. Вистоїмо. Переможемо. Ми знов рятуємо Європу. Усвідомте це, європейці!
Україна — понад усе, і назавжди!
Слава Україні!
Слава її Героям!
Низький уклін, довічна шана Вам, Матері Героїв!
Слава мужнім!
Сердечна вдячність доброчинцям!
Ганьба ницим!
Смерть ворогам!
Авторський епілог:
"ЖИТИ! ВІРИТИ! ПЕРЕМАГАТИ!"
Надто задавнів останній запис на шляху до читача. Вочевидь, це й на краще. Бо без інформації про гучні події, якими щойно вибухнула країна і світ, Амбарна книга була б біднішою. Та почну з іншого.
Майже чотири роки тому в центрі Європи спалахнула небачена героїкою війна. На Україну, ще слабку державу, яка лише недавно, звільнившись від пут ядерної імперії зла, стала суверенною, підло напав спадкоємець тої ж імперії. За всіма кількісними параметрами — територіальними, економічними, мілітарними, демографічними, природніми ресурсами, він кількаразово переважає її. Неймовірно, але вона, доблесні ЗСУ, вчинили такий мужній спротив і наступ, що заяснів світанок перемоги. Гірко, бо розвиднітись, задніти не дала дозована поміч Заходу, нерішучість, і ми дорогою, незворотною ціною оплачуємо його спокій, комфорт. Героїка українського народу, його збройних сил увійде в світову історію. Своєю мужністю вони засвідчують, що усвідомлення високої святої місії вартніше навіть за життя. Святі люди.
У надзвичайно важких і складних умовах, ситуаціях йдуть бої, але фронт не посипався. Втрати ворога значно зросли. Лише з особового складу відмінусовано майже мільйон 200 тисяч осіб, сотні тисяч одиниць військової техніки, зброї, літаків, гелікоптерів, керованих ракет, БПЛА, кораблів тощо, знищено. Переможні реляції Путіна насправді є пірровими, бо його СВО стратегічно терпить поразку. Через два місяці війні буде 4 роки, з початку агресії минуло 11 років. А за 3,5 роки, від грудня 1941 до травня 1945 року, совєцька армія, що складалась переважно з росіян і українців, була вже в Берліні. "Героїчна" путінська не оволоділа навіть Донецькою областю. Це при великій мілітарній перевазі, особливо в озброєнні, живій силі, при тому, що при "допомозі" Заходу ми до цього часу б'ємось однією рукою. Та дайте нам достатньо лише далекобійних ракет, і ми поставимо Путіна на коліна!
Для Росії економічно розвинута, правова держава Україна, як маяк для поневолених народів, — смертельна загроза. Та найпаче — головна перешкода здійсненню маніакального плану Путіна: реалізувати те, що не встигли зробити царські, комуністичні фараони, — знищити Україну, її націю з її ідентичністю, мовою, історією. Все звершить він. Ця першочергова мета поступається навіть геополітичній — стати третьою супердержавою. Ради цього, ради зламу нашої стійкості, єдності наших партнерів, впливу на суспільну думку, ненаситець тупо і вперто жене на м'ясо своє послушне стадо, блефує про непереможність, погрожує світові ядерним ударом, лукавить, бреше, маніпулює.
Кровопролитна, руйнівна війна безкінечно тривати не може.