Тоді він сам захоче миру. А ми це можемо, якщо піднатужимось. Вже Європа дозріває. Нас москаль не зламає. І ніхто не змусить нас віддати землю предків. Але й пам'ятаймо: ніхто не прийде до нас її захищати. Тому треба бути єдиними. Ворог не може перемогти нас на фронті, то хоче підірвати зсередини. Ми пишемо літопис мужності, а хижаки — продажності, зради, зажерливості. Своїм співвітчизникам у важкі части Черчіль заповідав: "Ніколи, ніколи, ніколи не здаватись!" До того я і Україну закликаю. Слава Україні!"
Однозначної причини того, що сталось я не находжу. Вона, як водиться в таких ситуаціях, мов диявол, криється в деталях. То ж за допомогою вирішив звернутися до своїх аналітиків, яким довіряю. Неочікувано всіх випереджує мій домашній аналітик. Лілія, яка теж читала відгуки, доточила:
— Правильно зауважують, що Президент і його команда не вивчили збаламошеного Трампа, що купився Зеленський на провокацію. А костюм для такої важливої зустрічі в чужій хаті мав би справді вдягнути інший. Бо ж відомо, що і дома, і в гостях, і в церкву — одіж різна. От і знайшли зачіпку.
— Ліліє, приколупатись вони знайшли б і окрім цього. Он прем'єр Канади Трюдо — взірець інтелігента, а Трамп обізвав його "губернатор штату Канада". Пошарпали Шольца, Макрона.
— Але ж вони гарно вийшли з ситуації, не гарячкували, не відстрілювались. Досвідчені дипломати.
— Тут ти маєш резон. Тільки у Зеленського предмет для розмови був пекучішим — доля держави. Тому й зірвався. І нашкодив. Собі — це дрібниця. А от Україні...
Що тут скажеш? Час лікує. Назріває друга важлива подія.
Миколу Кузьмича теж, мабуть, шокувала та зустріч і він поки що не відізвався. Тому зв'язуюсь із старшим із моєї команди, Ігорем Силовичем.
— Романе Михайловичу, трохи схоже на копію Мюнхена-38. Так, історія повторюється у вигляді фарсу. Але тут жанр гірший. Там була зрада від Гітлера Тут зовсім інше, запроданство значно масштабніше. Це зрада нас, Європи, демократичних, моральних цінностей, яким пишалась Америка. З нашого партнера, за волею Трампа, вона стала посібником агресора, нашого і ... свого ворога. Небувалий нонсенс. Схожої зради світ не знав. Зрадники часто більш небезпечні, аніж відверті вороги. Після Мюнхена-38, а це минуле століття, була війна імперій. Нині — війна цивілізацій. Дико, абсурдно бачити: лідер могутньої держави — гаранта, взірця демократичних цінностей, свободи, справедливості захоплюється кривавим міжнародним злочинцем, диктатором, допомагає йому, сам хоче бути схожим на нього у своєму ілюзорному майбутньому.
Але вони різні. Путін крикливо не галасує про свої плани, діє тихо, не безрозсудно, не свариться з своїми партнерами, не оголошує їм економічних війн, а гуртує, приваблює, шукає нових, формує свій злочинний альянс, зваблює туди і Америку. Після промови віце-президента Джей Ді Венса у Мюнхені перед повпредами шістдесяти держав, де він звинуватив Європу в неіснуючих гріхах, Америка фактично абстрагувалась від гарантій безпеки членів НАТО. Після інциденту між президентами, Трамп призупинив нам збройову допомогу, надання розвідданих, технічного обслуговування літаків F-16, різко скоротив гуманітарну допомогу. В Москві, за словами Дж. Болтона, радника Трампа першої каденції, від радості "п'ють горілку з горла". У відповідь Кремль вдячно кинув звабливу приманку: участь у розробці рідкоземельних елементів, освоєнні Арктики, зелену вулицю бізнесу. Путіну вкрай потрібно прорвати міжнародну ізоляцію, побувати у Білому домі, стати членом великої сімки держав. Трамп допомагає.
Схоже, на Трампа Путін впливає гіпнотично. Дійшло до того, що він вірить йому, а не своїй розвідці, не розуміє, що Путін маніпулює ним, мов психіатр хворим. В той же час прагне показати себе сильним лідером, який все може вирішити легко і швидко. Реально ж він виглядає сильнішим перед значно слабшими. Сам же, як Президент справді сильної і потужної держави, ліг під Путіна, який в послушниках у китайського Сі, головної загрози Америки. Щось неймовірне.
Мов манна з неба, для Кремля впало й те, про що мріяв і робив Путін: зруйнувати євроатлантичну єдність у форматі НАТО, посіяти розбрат в Європі. Трамп успішно почав це робити. Так само як і Путін, Трамп абсурдно звинувачує у війні Україну. На словах жалкує за жертвами війни. А що робить, аби припинити кровопролиття?
Химерну надію плекає Трамп: відірвати Росію від Китаю, свого головного суперника. Але, "Не туди б'єш, Іване". Вони вже зрослися. Путін, у своєму стилі, поводить Трампа за ніс, а тоді зробить кидалово. Тим більше, що у нього в запасі багато варіантів: щодо умов припинення вогню, щодо можливого посередництва у помякшенні позицій Ірану, хуситів, Північної Кореї, які вчинили Трампу опір, і той вже звертався з цим до Путіна. Але коли Трамп зрозуміє, що друг пошив його у дурні, що Нобелівська премія пролетіла, мов фанера над Парижем, його гнів може для Росії стати руйнівним, для нас рятівним. Така ймовірність є. Але не вірю, що бізнесмен Трамп обіграє професійного кадебіста, політичного шулера, який при владі більше двох десятків літ. Про особу Путіна і його чекістського режиму є багато характеристик. На мою думку, найоб'єктивнішу висловив колишній Президент Чехословаччини Вацлав Гавел: "В путінській Росії збудована особливо небезпечна диктатура, бо поєднує найгірші риси комунізму і капіталізму, а керує нею КДБ з мафією". Ні, не з того кінця, як Байден, так і Трамп, хочуть забезпечити справедливий мир. Я вже казав: алігаторів не приручають. Не надаються. Можливо, Трамп зміниться, якщо змусять реалії.
Аж на другий день обізвався Микола Кузьмич. Виправдовується.
Те, що бачимо, хіба у страшному сні могло привидітись. Так, зрада. Але беріть ширше. Для хижаків Трамп відкрив скриньку Пандори[CXXIX], яку відхилив Путін. У світі ж, мабуть, нема країни, яка б не мала претензій до своїх сусідів. Хто сильніший, той почне згадувати минулі образи. Запалають війни пам'яті. Друге. Трамп показав, що повертає країну в колоніальне минуле, де стрижнем політики є закон джунглів, дикої природи. І твориться неймовірне: проти без'ядерної держави гуртуються ядерні — Росія, Північна Корея, Іран, Китай, долучились США. Та попри все, Трамп заявляє, що він не на боці жодної з сторін, його однаково засмучують жертви обох.
Лицемірство. Бо недопоставка зброї, табу на розвіддані — це пряма допомога агресору, додаткові жертви наших захисників, мирних людей, руйнація міст і сіл, менші втрати ворога. Знаєте, Романе Михайловичу, стукаю себе по лобі, — треба ж так пошитися в дурні! На фронті я безжально картав Байдена за скупу допомогу, бо ж так і було. От лиш два приклади. США мають шість тисяч танків "Абрамс". Стоять. Нам поставили 31. Жодного літака F-16, хоч їх мають безліч, вони застарілі і США вже випускають нові, сучасні F-35. А нам F-16 поставили європейські партнери. Про ракети я вже й не кажу. То ж за критику мені навіть псевдо "Байден" дали. Якщо чесно, то сподівався на Трампа. Але хіба я один? Більше половини українців. Тепер Байдена згадую добрим словом, бо хоч в останні дні одумався і зарезервував пакети допомоги, які мали б діяти ще півроку. В новому бюджеті для України Трамп не виділив ні цента. Все валить на свого попередника. Навіть вимагає міфічний борг у 350 мільярдів доларів, які повинна сплатити Україна за допомогу Байдена. До речі, і Байден, і Трамп не хочуть поразки Росії. Байден це відверто не висловлював, але його дії про це говорили. Фактично допомагав обом. Обидва реалізують те, про що говорив мій великий земляк, наш Каменяр Іван Франко:
"Не може при добрі той жить,
Хто хоче злу й добру служить.
Бо, хтівши догодить обом,
Він швидко стане зла рабом".
Знаєте, нині у всіх думка про мир. Ну, у Трампа про нього своє бачення — Нобелівська премія. Інтереси України йому, як кажуть, до лампади. Європі теж не хочеться виходити із стану спокою, але небезпека змушує мілітаризуватись. Це таки наш партнер, хоч і не однорідний. А мене, відверто кажучи, слова "мир", "перемир'я", "закінчення війни" лякають. Боюсь, що наші перемовники, які будуть вести діалог із США, Росією, не витримають тиску, справедливого миру не буде. Буде сурогатний. Так, тимчасово перестануть стріляти, гинути наші захисники, змовкнуть сигнали тривоги, з фронту повернуться солдати, розгальмується суспільство, нам партнери перестануть надавати зброю. В суспільстві почне оживати вірус пацифізму, недобитий війною, пожвавлять активність "корисні ідіоти", бойки, медведчуки, портнови, арестовичі: ось, бачите, мовляв, як добре жити в мирі з сусідом. Вбити цей вірус треба. Бо на цій хвилі пролізуть у Верховну Раду і почнуть каламуть робити. Кувати, кувати свою зброю, бо сусід цей "мир" використає, щоб вибиті зуби замінити, оздоровитись, а тоді знов накинутись.
Нам не можна розслаблятись. Бо, коли вже стався Мюнхен-2, то мілітарно ми повинні стати як Ізраїль-2. Завжди бути готовими зустріти агресора так, щоб він вже ніколи не переступав поріг нашої хати.
Чи сформується із лідерів двох потужних ядерних держав небезпечний тандем? Ні. Надто різні і особистості, і країни. Путін, як послушник Пекіна, добре усвідомлює, що США не замінять йому Китаю, головного ворога Америки. До того ж один марить капіталом, інший — чужими землями, історією, світовим лідерством, яке у Трампа вже є.
Хоча із соцмереж я знав як в Америці розцінюють те, що сталось, але мені хотілось почути живий голос її громадянина з родовим макарівським корінням. Передбачав його настрій, та все ж... Це ж трапилось там. Та й сама фігура Трампа загадкова. Відізвався Василь на моє привітання:
Героям слава! Знаю що ви маєте спитати. Не хочеться мені й говорити, бо, мов, побитий пес, хоч тут моєї вини нема. За Трампа я не голосував. Але він вже Президент Америки, моєї країни, отже, виходить, мій. Але таких президентів вона ще не знала. Як історик, бачу схожість з більшовицькими лідерами, які зробили у світі переворот. Рішучі були. Трамп теж. Принадили маси комунізмом, земним раєм. Трамп — "золотим віком", припиненням війни за 24 години. Обом допоміг прийти до влади капітал. Більшовики зробили у світі переворот.