Делікатна справа, треба добре думати. Але ж для цього є теж служби.
Я не став далі розкручувати тему, бо надто складна і болюча. Та й пам'ятаю як тоді Лілія реагувала на прогноз ООН щодо існування української нації. То ж згадав, як після Другої світової війни совєти демографічну проблему вирішували. Певно ж, звичним, насильницьким методом.
У число інших податків, ввели ... бездітність, який в народі одразу прозвали "податок на яйця". Не стосувався він лише молодих вдів полеглих. Всі особи репродуктивного віку повинні заводити дітей. Чим більше — тим краще. Але ж в злиденних колгоспних селах і без того було нелегко прожити. Пам'ятаю, яким болем і плачем торкнувся той закон Мелашки Карпач, у якої було троє незаміжніх дорослих дочок. За його невиконання у неї забрали єдину теличку. Ну, а імпульсивна Степка Микитюк у сільраді, при людях, таке вчинила. Коли фінагент (така посада здирача податків була) став погрожувати їй хурдигою, вона задерла перед спідниці і голосно: "На, бери, окаянний! Роби дитину!" Драч кулею вилетів за двері від сорому і більш не повертався того дня. Тоді в законодавстві про соціальну допомогу значився статус: "матір-одиначка" і раз на місяць щось капало.
Посміялись тоді трохи з того спогаду, але ж мене та новина, що її приніс Кость, боляче штиркнула. Демографічна катастрофа чорною тінню нависла над Україною. Так, про неї мало говорять, сипати сіль на рану не хочеться. Певно, мені вона вже не загрожує, але Шевченкове "ох, не однаково мені" проймає. Не тільки мені, з трьома полукіпками літ, а й мільйонами сущих, не однаково якою буде Україна через 30-50-100 років. Тим більш — їхнім онукам, правнукам.
Потовкся я в різних інформаційних закутках і натрапив на шокуючу цифру. Вона з'явилася ще до великої війни. У 2017 році, у закритих для преси прогнозах, українці як нація, мали зникнути через 180 років, у деяких областях значно раніше. Основною причиною тоді була висока природна смертність, що переважала народжуваність. Різкий негатив додала і щодень додає війна. Вимальовується небачене, а те сталось на моїх очах: із 1990 року і дотепер Україна не дорахувалась 20 мільйонів своїх громадян. Чорний рекорд! Так, природна смертність, так, війна, мільйони від неї сховались за кордоном, тисячі безневинних мирних вбив агресор. Непомірно важка боротьба за державу триває без перерви. Випробування на міцність вона поки що витримує. А що попереду? Знаю, що Україна збережеться, хоча вона буде іншою. І війна мусить закінчитися, вічно тривати не може.
А от якою вона буде, моя скалічена рідна Україна? Ніхто достеменно передбачити не може. Але віртуально за обрій можна заглянути. Стане більш прагматичною, жорсткішою і сильнішою. В її демографічний портрет час і обставини впишуть якісь нові мазки. Та українське осердя не зникне, навіть коли їй, як членові ЄС, відкриють кордони, небо стане мирним, постане питання виборів нової влади.
Пригадаймо, за якими критеріями виборці обирали кандидатів у президенти, депутати найвищого і нижчих рівнів. Моя покійна сестричка Марина, коли я запитав, чому голосувала за Кравчука, а не Чорновола, відповіла: "Бо такий гарний, славно так говорить". Інших обирали за обіцянки, за нищівну критику влади, за парсуну, за обіцянку, що присвятить депутатство, аби вирішити нагальні проблеми округу, за банальні хабарі, за комедійні виступи, за те, що "свій в дошку"...
Після перемоги маркер для виборця буде один — як кандидат склав екзамен на поліграфі, яким для кожного стала війна. Яким був ти в ЗСУ, на державній посаді, волонтером, в громадській роботі, у виробничій, економічній, бізнесовій сфері, в інших галузях. Це також люди, які посильно допомагали ЗСУ, щиро допомагали тим, кого обпалила війна, приросли до землі предків, не збираються її покидати, не поступляться нею агресору, готові її захищати до скону. А таких більшість, що немало. До того ж при нелегкій ситуації у нас виросло немало висококваліфікованих спеціалістів у різних галузях, в тому числі перспективних державних діячів, які вважають за потрібне поки що знаходитись в тіні, не палити себе.
Перші повоєнні вибори — надто відповідальна подія для суспільства. Кожен виборець, якщо він хоче бачити країну
кращою, голосує розумом, а не емоціями чи матеріальною вигодою, повинен брати на себе громадянську, державницьку відповідальність за свій вибір. Бо це теж фронт. Надзвичайно складним і нелегким буде випробування реаліями життя для новообраної влади. Бо в комплексі проблем треба насамперед дбати про безпеку держави. Зроблено для цього і робиться багато, однак це процес постійний. Сподіватися на нові імена є підстави. Адже це люди, очищені полум'ям війни. "Хвостатим" у владі — зась! Зріє підтримка України міжнародної спільноти попри деструктивні дії ворожої агентури.
Прикладом для нас стануть країни, які при дефіциті працездатного населення досягли високих показників у економічному розвої, відтак — в соціальній сфері завдяки освіті, новим технологіям, доброчесності в роботі кожного громадянина. Однак фактор національного осердя для влади нової України треба вирішувати вже. Відомо, що його успішно у свій час розв'язав Ізраїль. Він звернувся до тих, хто має єврейське коріння, але розкидані по усьому світу, повернутись на землю своїх предків. Людям була надана допомога, можливість реалізувати себе. А українців, людей з українським корінням, у світі сягає понад двадцять мільйонів. Хай приростають новими поколіннями до славної землі своїх предків.
ЗАТРИМАЛИ ДИВЕРСАНТКУ, ВОНА... ДЯКУЄ
Молоду дівчину в Тернополі, якраз перед актом диверсії, який мала вчинити, схопили наші спецслужби. Її завербували, зашантажували, підкупили через соцмережі московські падлюки. Мала підірвати вибуховий заряд серед поліцейських і людей. Не знала дурепа, що разом з їхніми душами відлетить і її, бо спрацює дистанційний метод підриву. Щойно таке сталось в Біляївці Одеської області. На жаль, це непоодинокі випади. На гачок російських майстрів підлоти купуються найчастіше підлітки з несформованим світоглядом громадянина, навіть діти. Через соцмережі, де вони шукають швидкого заробітку, адреналіну, їх і вербують для вбивств, диверсійних актів, нищення армійської автотехніки, координації об'єктів для ракетних, дронових атак. І вони стають посібниками, агентурою ворога. А це ж наші, які виросли і живуть на неокупованій частині України! Бувають і з благополучних, забезпечених сімей. Болюче, гидко, тривожно.
Чому ж вони інші, їх не надихає героїка захисників, їм байдужа доля України? Питання в минуле. Якраз там криються корені злочинів. Бо теорій, розмов, лекцій, повчань, наукових праць про шкільну, сімейну педагогіку, як метод виховання майбутнього громадянина, не бракує. А про національну, військову, політичну? Вона якраз і є основою формування свідомості, складовою сімейної, шкільної педагогіки, що відомо з історії багатьох держав. Бо навіть гори зброї не гарантують перемоги, коли вона в руках невмотивованих патріотизмом. Ми починаємо виправляти прикру помилку, але тут обшир діяльності для влади, суспільства, учбових закладів, батьків, Міністерства оборони, дуже масштабний, дуже необхідний процес. Лише мілітаризоване суспільство може гарантувати наше майбутнє.
А що чинити нині? Те, що робить ГУР, СБУ, допомагати їм. Те, що зробили з тою диверсанткою. Так, за спробу зробити злочин вона відбуде покарання. Але, напевне, тепер вже дякує тим, хто запобіг, аби її душа не злетіла на небеса. Про такі випадки треба говорити голосно, щоб почули і потенційні злочинці. Справді, наші спецслужби стали надійним оберегом безпеки. Бо дуже складно в нинішній ситуації, засобах зв'язку виловити таких злочинців. А їх хапають чи не щодня. Генерал-лейтенант, організатор ГУР незалежної України, керівник служби безпеки Майдану, колишній заступник голови СБУ, наш земляк-волинянин Олександр Скіпальський високо оцінив діяльність нинішнього ГУР МО, СБУ, їх очільників. Розумна, аналітична людина, патріот. Лиш недавно визнав, що задовго до початку агресії Росії в доповідній записці Міністру оборони попереджував, що війна почнеться з Донбасу. "От би залучити його у свої "спецкори", — думалось, коли став вести Амбарну книгу. Але фантазію відкинув. Хто я такий для нього?
ТАКОЇ ЗРАДИ СВІТ НЕ ЗНАВ
У Миколи Кузьмича є таки політична інтуїція. Те, що сталось в Овальному кабінеті Білого дому США, реакція Трампа на цю подію, обтяжило душі мільйонів українців загрозливою невіддю, якої я теж не можу позбутись. Спектр оцінок у соцмережах дуже розлогий. Найбільше бачать, як Мюнхен-2, асоціюючи з умиротворенням Гітлера частиною Чехословаччини у 1938 році. Він проковтнув її і всю країну, згодом майже всю Європу. Дії Трампа — призупинення Україні поставок озброєнь, ухвалених при Байдені, табу на розвідувальну інформацію, різке скорочення гуманітарної допомоги, розцінюють як зраду. Інші — що це глобальна політика, ще інші — як тимчасовий маневр, навіть прихована хитрість. Зрозуміло, думки симпатиків Трампа і українців — асиметричні. Імідж Зеленського скочив угору: він показав себе справжнім гарантом Конституції. Це емоції на вчинок, а логічний аналіз — інше. Он яка реакція Трампа. Поставив Україну над прірвою.
Але і в українців є різні думки. Мовляв, Зеленський купився на провокацію: уявив, що то не він прибув до Трампа, а той до нього на Банкову. Критикують як дипломата, і амбасадорну службу, яка не підготувала його до зустрічі із збаламученим Трампом. "Хотів розчулити його фотографіями наших полонених. Та хіба доларові душі проймеш милосердям, співчуттям?". Інший радить пам'ятати перше правило дресирувальника хижих звірів — на арену він входить перший. Бо навіть хижий звір одразу бачить хто є господар. А тут було навпаки. Звір і показав хто господар. Інший каже, що Зеленському не треба було демонструвати, що вони партнери рівні, бо ж він таки молодший.
Та найбільше мене врівноважив військовий: "Не зациклюймось на тому, що сталось. Нам своє робить, як казав поет. Те, що вчинив Трамп — підло. То ще не трагедія. Її й не буде. От ми щодня в середньому відмінусовуємо 1100-1200 зайд. Треба трохи більше. Більше, аніж Путін поставляє нових кандидатів на м'ясо.